kyak_pidrucjnyk

РОЗДІЛ 8. Індивідуально-стильові труднощі перекладу

8.2.2. Сутність поняття і терміна "ідіолект"

Варіативна лінгвістика слідом за функціональними стилями від- крила ще нижчий рівень мовленнєвої системи – стиль конкретної лю- дини, який назвала ідіолектом (від давньогрец. іdios – "своєрідний", "особистий" та lexis – "мовлення"). Вперше цю лексему використав у якості терміна американський лінгвіст Б.Блох у 1948-ому році, за-

пропонувавши її для означення "сукупності можливих висловлювань конкретного мовця у конкретний час", але поняття індивідуального мовлення існувало задовго до Блоха і навіть до мовознавства у літера- турознавців як стиль письменника, та тільки у лінгвістів воно набуло універсального характеру загальної категорії мовлення у будь-якому функціональному стилі. І якщо у літературознавців воно означало ли- ше художні особливості використання загальнонаціональної мови, то у лінгвістів воно стало включати до свого змісту мовленнєві особливо- сті всіх рівнів: фонетичного, лексичного, морфологічного, синтаксич- ного, стилістичного. Але там і тут воно охоплює індивідуальну специ- фіку вживання загально-національних мовних засобів.

Саме особистий характер використання загальних мовних засобів створює перекладацьку сутність ідіолекту, у змістовній структурі яко- го треба розмежовувати два компоненти: пристрасті адресанта до певного набору одних і тих же лінгвальних одиниць (наприклад, до простих непоширених речень або, навпаки, до безмежних складних синтаксичних утворень, до тавтологічного повтору або, у іншого ав- тора, до багатства синонімів тощо) і здібність мовця надавати будь- якій словниковій одиниці додаткові конотації постійного характеру (наприклад, іронічну або пафосну забарвленість, навмисну однознач- ність або не менш впадаючу в очі полісемантичність тощо). Якщо пристрасть до постійних лінгвальних засобів не породжує труднощів для перекладача (треба лише пам'ятати про неї і не підмінювати мов- леннєву однотонність стильовою різнобарвністю), то конотативний ідіолект їх створює на кожному кроці, бо потребує від перекладача не лише постійної уваги, щоб не змішувати словниковий шар семантики із конотативним і навпаки, але й значних фонових знань, бо конота- ції ідіолекту часто-густо пов'язані з широким контекстом.

8.2.3. Статевий аспект індивідуального стилю

До аналізованої проблеми треба віднести ще один чинник – стате- вість мовлення, або стателект (гендеролект), дослідження якого акти- вно заявило про себе у лінгвістиці останніх років і є тому ще занадто дискусійним. Але в нашому підручнику ми схиляємось до думки, що

351

ЧАСТИНА 3. Проблеми макроперекладу

статевий чинник (або, за небажан им використанням багатьма лінгві- стами зайвого запозичення з англійської, гендерний, від gender – "стать", граматичний рід") є об'єктивним і його треба враховувати у перекладацькій діяльності. Зважаючи на те, що фрейм як загальний зміст традиційної ситуації має конвенційну (договірну) природу і опи- сує характерне, типове для даного етносу, можна і треба віднести до обов'язкового компоненту його змістової структури і те, що є прита- манним людському спілкуванню взагалі, а не лише комунікації окре- мого народу. Таким загальнолюдським чинником і є статевий аспект: бо людське мовлення, будучи, як і мова, чистою абстракцією, існує не взагалі, а лише як жіноче та чоловіче і що ці мовленнєві типи суттєво різняться один від одного на всіх мовних рівнях. У відповідних дослі- дженнях про відмінні особливості чоловічого та жіночого мовлення й спілкування аргументовано доводиться на кількісно і якісно значному матеріалі, що представники різних статей інакше вимовляють голосні та приголосні, короткі та довгі звуки і, отже, вживають частіше або рідше лексеми з відповідним фонемним наповненням, інакше вико- ристовують нормативну та ненормативну лексику, інакше вживають емоційні та експресивні граматичні засоби тощо. Отже, перекладач повинен враховувати і статевий аспект, сприймаючи оригінал не як текст взагалі, а як статевий фрейм, щоб мовлення автора-жінки не замінити стильовою манерою чоловіка і навпаки.

8.3. Індивідуальний стиль перекладача і адекватність

8.3.1. Сутність поняття і терміна

"індивідуальний стиль перекладача"

У попередньому параграфі було розглянуто перекладацьку специ- фіку поняття індивідуального стилю. Все там висловлене про автора відноситься повністю і до перекладача (аж до самої категорії стателе- кту включно), бо він теж, як і кожна людина, має власний ідіолект, котрий нестримно втручається у всі структурні компоненти оригіна- лу, щоб накласти на них власний відбиток: "Зроблено мною!". З такою оцінкою впливу індивідуального стилю перекладача на оригінал пого- джуються всі провідні перекладознавці світу, акцентуючи при цьому хіба що різні рівні своєї впевненості. Саме обов'язкова присутність перекладача у тексті перекладу і породжує множинність перекладів

352

РОЗДІЛ 8. Індивідуально-стильові труднощі перекладу

одного оригіналу, бо, як справедливо стверджує Р. Штольце, "Пере-

клади здатні досягати своєї мети завжди 'лише оптимально', зразко- вих перекладів не буває".

Отже, під індивідуальним стилем перекладача ми будемо розумі- ти систему змістовних і формальних особливостей тексту перекладу, які втілюють філологічні та професійні смаки й нахили перекладача.

8.3.2. Змістовна структура індивідуального стилю перекладача

Вже було сказано, що перекладач, як і кожна людина, має власний ідіолект. Але на цей, так би мовити, "ідіолект мовця" (прийоми і засо- би вербального оформлення думки) накладається додатково "ідіолект перекладача" (тобто професійні прийоми і засоби вирішення суто пе- рекладацької проблеми, які, повторюючись у практичній діяльності конкретного перекладача, стають його "візитною карткою"). Тим са- мим ідіолект перекладача за своєю змістовною структурою є більш складним, ніж ідіолект автора оригіналу: згадаймо, що у адресанта ця структура двокомпонентна (типологія лінгвістичних одиниць і типо- логія їх конотативного вживання), тоді як у перекладача вона вже трьохкомпонентна (додається ще типологія професіоналізму). На жаль, цей аспект змістовної багатошаровості структури перекладаць- кого сприйняття оригіналу (створення тексту перекладу), яка відріз- нює його від звичайного творця висловлювання, не завжди врахову- ється дослідниками.

8.4. Ілюстративний текст

Для того, щоб не тільки відчути дух індивідуального стилю пере- кладача, а перш за все зрозуміти й сформулювати основні принципи останнього, треба просто побачити його у конкретних проявах. Обсяг підручника не дозволяє кількісно значного цитування, тому ми вико- ристаємо комплексний підхід і обмежимось декількома найяскраві- шими прикладами. Комплексність проявить себе у тому, що для ана- лізу буде вибрано стиль 5-ти різномовних перекладачів, а найяскра- вішість – в тому, що оригіналом буде світовий шедевр, а його мовни- ми перетворювачами найзначніші письменники й перекладачі. Отже, першоджерелом слугує поема Гете "Фауст" (1773-1831), а її іншомов- ними інтерпретаторами виступають українці Іван Франко (1882, пе-

353

ЧАСТИНА 3. Проблеми макроперекладу

рший український переклад, щоправда, лише першої частини та фрагмент із другої) і Микола Лукаш (1955, перший і останній повний український переклад), росіянин Микола Холодковський (1878, пер- ший повний російський переклад) та Борис Пастернак (1953, остан- ній повний російський переклад), білорус Василь Сьомуха (1976, пер- ший і останній повний білоруський переклад). Між першим та остан- нім з п'яти вказаних перекладів пролягло сто років; усі перекладачі вважаються провідними особистостями у галузі практики і навіть те- орії перекладу. Так, всі вони переклали багато світових шедеврів, а І.Франко та Б.Пастернак написали декілька цінних наукових робіт з перекладу; крім того, ці двоє є настільки значними оригінальними по- етами у своїх національних літературах, що українця І.Франка було рекомендовано на Нобелівську премію, а росіянин Б.Пастернак став її лауреатом (хоч і відмовився від неї).

Для порівняння було вибрано перекладацьки найефектніший епі- зод: два рядки з монологу Фауста про його велику жагу до знання, бо, аналізуючи гетевський твір, перекладач не може не дійти висновку, що все художнє буття Фауста як ідея і як сюжет обмежено принци- пом пізнання світу, сформулюваному ним самим в афористичному вислові "На початку була дія". Вже у перших рядках першої частини поеми Фауст жадаючо прагне істини, при цьому не досягнення особи- стої або навіть загальнолюдської мети, а пізнання суті Буття взагалі:

Wo fass ich dich, unendliche Natur?

Euch Brüste, wo? Ihr Quellen alles Lebens?

Так запитує він у сцені "Ніч. Кабінет Фауста", коли розглядає знак Макрокосмосу. Відповідь на це запитання є, кажучи словами Л. Фей- хтвангера, "тяжкий шлях пізнання" Фаустом сенсу життя і складає ідею та водночас сюжет гетевського шедевру. Ось чому перекладаць- ки виграшно зіставити саме ці два ключові для концепції першотвору рядки поеми. Вже в їх першому реченні Гете показує жадобу пізнан- ня у свого героя, а в другому та третьому прямо говорить про те, що ця жадоба може бути угамованою лише після осягнення всього життя ("alles Lebens"). І хоча зміст першого речення є логічно суперечливим, бо поєднує у своїх межах як рівноправності кінцеву мить пізнання ("fass") та його нескінчений об'єкт ("unendlich"), Гете не абсолютизує цього протиріччя, як будуть робити його східнослов'янські інтерпре- татори; більш за те, він навіть не наголошує на ньому, а залишає його мовбито непоміченим, використовуючи тричі питальний займенник

354

РОЗДІЛ 8. Індивідуально-стильові труднощі перекладу

"wo?" (двічі безпосередньо – "Wo fass ich dich?", "Euch Brűste, wo?", – а

втретє імпліцитно в останньому реченні: "[Wo fass ich Euch,] Ihr Quellen alles Lebens?"). І цей займенник свідчить: Фауст не має ніяко- го сумніву щодо можливості та необхідності пізнання, він не тільки розуміє, що він повинен досліджувати ("Quellen alles Lebens"), але й безмежно впевнений у можливості збагнення безкрайньої та нескін- ченної природи, він лише поки не відає, де знайти знаряддя для та- кого збагнення. Цей аспект поглядів Фауста концептуально вагомий через те, що відповіді на два запитання "Де шукати сенс життя?" та "У чому той полягає?" є задумом гетевської поеми, а також через те, що аналізовані перекладачі не завжди його зберігали.

Нижче наведено переклади цього двовірша, але не за національним принципом, як раніше, а у їх хронологічній черзі, щоб унаочнити зді- бності кожного творця і можливий вплив попереднього на наступно- го, бо у мистецтві перекладу ще більше, ніж у будь-якому іншому, значить чинник часу: талантом вважається той, хто краще зробив першим, а ремісником буде перекладач, який прийшов хронологічно другим, навіть якщо він все винайшов самостійно.

М. Холодковський (1878):

Мне не обнять природы необъятной! И где же вы, сосцы природы?

Вже перший рядок у Холодковського вбиває у Фауста жадобу пі- знання не лише за своїм прямим змістом, а й за своєю синтаксичною структурою (замість питального речення оригіналу перекладач пропо- нує окличне, яке підсилює сумніви російського героя щодо можливос- ті осягнення життя). Крім того, на ці сумніви працює і лексична тав- тологія "не обнять – необъятной". До речі: дієслово "обнять" викорис- тав задовго до Холодковського перший російський перекладач гетев- ського "Фауста" Е.І.Губер (1838), і всі наступні російські інтерпрета- тори аж до Вейнберга (1902) вживали його. Зростання цих сумнівів у Фауста Холодковського зумовлює і сполучник "и", який починає дру- гий рядок і виступає скоріше у ролі модальної частки. Щоправда, словосполучення "сосцы природы", теж знайдене Губером, можливо, означає імпліцитно те саме, що у Гете закладено до слів "Quellen alles Lebens" та "Euch Brűste", але за його допомогою перекладач наголошує на самому процесі пізнання, а не на об'єкті останнього, як це має мі- сце в оригіналі: хіба ж не зрозуміло, що у "сосцах природы" можна

355

ЧАСТИНА 3. Проблеми макроперекладу

знайти лише "молоко пізнання", але не сенс Буття, до якого прагне гетевський Фауст?!

Не менш суперечливим є і переклад І.Франка (1882):

Но де ж тебе, природо, мож уняти? Де грудь твоя, предвічна мати, Котрою твори всі кормиш живії?

Зберігаючи своєму Фаусті жадобу знання (щоправда, без контекстуа- льно антонімічного протиставлення "fass – unendlich", яке у Гете підси- лює цю жадобу), Франко, як і Холодковський, наголошує не на суті пі- знання, а всього лише на його процесі, та й ще має на увазі одну органі- чну природу ("твори всі живії"), тоді як у Гете йдетьтся про все Буття.

Зовнішньо зовсім інакше переклав цей двовірш Б.Пастернак (1953):

Природа, вновь я в стороне Перед твоим священным лоном! О, как мне руки протянуть

К тебе, как пасть к тебе на грудь, Прильнуть к твоим ключам бездонным!

Неважко зрозуміти, що Пастернак, як і Холодковський, переносить акцент з об'єкта пізнання на сам процес сприйняття світу. При цьому виявляється, що головною перешкодою для його Фауста є те, як він зможе осягнути природу (саме цей питальний займенник "как?" двічі використовує перекладач), а це означає підкреслення здібностей су- б'єкта сприйняття, тоді як для Фауста оригіналу значно важливішим є запитання "wo?", яке пов'язано вже з можливостями об'єкта пі- знання. Як наслідок цієї суттєвої зміни у пастернаківському перекладі констатується той факт, що російський Фауст вже знає істину, але, на його превеликий жаль, ще не може її осягнути, тоді як у Гете він її ще навіть і не знайшов.

Більшість логічних помилок своїх попередників повторює і М. Лу-

каш (1955):

Природо бесконечна! Де ж, коли ж Знайду ту грудь, що нею світ ти поїш?

Лукаш звужує широкий та глибинний зміст оригиналу до двошаро- вого символу природи і вченого як зв'язку матері і немовля, з одного боку, і як статевих відношень жінки та чоловіка, з другого; звужує до

356

РОЗДІЛ 8. Індивідуально-стильові труднощі перекладу

символу, який з'являється вже у Губера і активно розроблюється чет- вертим російським перекладачем О.Струговщіковим (1856). Тому є сенс сказати зараз докладніше про інтерпретацію чотирма східносло- в'янськими перекладачами гетевського слова і поняття "Brüste", щоб потім перейти до п'ятого перекладача – білоруса В.Сьомухи, який ціл- ком своєрідно вирішив вказані проблеми.

Безперечно, всі названі перекладачі мають рацію, коли знаходять у гетевському зображенні процесу пізнання алегорію фізіологічного ак- ту між чоловіком та жінкою. Дійсно, Гете вжив слова "Brüste" і "Quellen alles Lebens", які можна легко асоціювати зі статевим обра- зом жінки; крім того, вказана фізіологія прихована і в різних грама- тичних родах іменників "Faust" (тобто "він") та "Natur" (тобто "вона"). В естетичному змісті це допомагає Гете зобразити наукове збагнення світу як любовну гру, в якій пізнання плоті природи дозволяє виявити її душу. Незайвим буде нагадати, що середньовічний Фауст у Гете є не тільки великим вченим, а й малим дитям свого релігійного часу і не може не знати Біблії (про це свідчить, крім іншого, сцена вже ци- тованого у даному підручнику перекладу ним "Євангелія від Іоанна"), де, до речі, про цю "гру" сказано Богом як його наказ людям: "Пло-

діться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і па-

нуйте..." Ще більш незайвою буде згадка про те, що через декілька десятиріч ці думки Гете (не обов'язково під його впливом, але ж знач- но після нього!) втіляться у струнку філософію кохання німецького мислителя Л.Фейєрбаха. Але Гете навіть доби "Пра-Фауста" (початко- вого варіанту твору середини 1770-х) на відміну від своєї авторської позиції в ранній інтимній ліриці вже не міг розглядати кохання як першорушійну силу у житті людини і природи. Не випадково він укладає в уста Фауста на запитання Гретхєн, чим для нього є Бог, ло- гічно дивну відповідь у формі перелічувального ряду: "Glück, Herz, Liebe, Gott". І не зовсім зрозумілим залишається, чи є ця низка слів аб- солютними синонімами (за логікою думки героя), або ж членами на- ростаючої градації, стилістичною фігурою клімакс (за аксіологічним значенням цих членів); і в цій низці передостаннє, а не перше місце посідає слово (а, отже, і поняття!) "кохання", а на перше висунуто лек- сему (і поняття) "щастя". У такій черзі неможна не побачити ремініс- ценції з теософії Фоми Аквінського (1225-1274), який зміст людського існування визначав категорією "щастя", розуміючи її як пізнання й споглядання Бога-Буття, а категорію "любов" вважав самою остан- ньою, сьомою цнотливістю християнської моралі (після мудрості, від-

ваги, поміркованості, справедливості, віри, надії). За сюжетом гетев-

357

ЧАСТИНА 3. Проблеми макроперекладу

ського твору немає нічого надзвичайного у тому, що середньовічний вчений Фауст запозичив дещо головне у "батька" середньовічного християнства (нагадаємо, що найперші слова Фауста у поемі як раз і стосуються середньовічної філософії і теології), але із гетевської кон- цепції легко зрозуміти, що порушення перекладачем черги слів в епі- зоді зі ставленням Фауста до релігії або ж наголошення на коханні, а не на пізнанні життя у сцені з Макрокосмосом руйнує філософські паралелі Гете-Фома Аквінський та Гете-Фейербах. Зіставлення вказа- ного перелічувального ряду у Гете та його східнослов'янських пере- кладачів показує, що останні суттєво змінили чергу його членів: у Хо-

лодковського – "восторг, душа, сиянье, Бог, любовь"; у Пастернака –

"любовь, счастье, божество" (аналогічно і у російських перекладачів: "любовь, счастье, сердце, Бог" – у Фета; "Бог, счастье, сердце, любовь" – у Голованова; "любовь, блаженство, сердце, Бог" – у Брюсова і т.ін.); у

Лукаша – "любов, блаженство, серце, Бог" (а в українських переклада-

чів до нього: "Бог, щастя, любов, кохання" – у Загула; "щастя, серце, любов, Бог" – у Улезка і т.ін.); у Сьомухи – "кахання, шчасце, сэрце, Бог".

Не менш змінено перекладачами аспект кохання і в аналізованому епізоді з природою. Вже підкреслювалося, що цей аспект (пізнання як любовна гра) є принципово важливим для Фауста і концептуально значущим для його творця, бо заголовний герой поеми виступає спо- чатку як заполонений книжковий міль та як сліпе породження серед- ньовічної схоластики, котрий відрізняється від свого колеги Вагнера (ще, так би мовити, більш "сліпого") лише тим, що спробує сприйняти, відчути процес пізнаня як життєтвірний. У такому прагненні до жит- тєтвірності науки зокрема та людського існування взагалі криється зерно майбутнього діяння Фауста: це намагання обіцяє, що не лише схоласт Фауст звернеться до життя, але й все його пізнання буде спрямовано на життя. Щоправда, під час написання аналізованого двовірша все вказане ще не було зрозумілим ані Фаусту, ані його ав- тору, який тому лише скромно натякає на можливість оживлення (життєтворіння) схоластичного процесу пізнання майбутнім Фаустом. Цей натяк чотири перекладачі, крім білоруса В.Сьомухи, зберегли, але один втілив його у занадто яскраву вербальність (величний архаїзм "сосцы" у Холодковського), двоє других докладно його прокоментували

(Франко: "Де грудь твоя, предвічна мати, котрою твори всі кормиш живії?"; Лукаш: "Де ж, коли ж знайду ту грудь, що нею світ ти по-

їш?"), а четвертий розгорнув у цілісний, вражаючий своєю барвистіс-

тю малюнок (Пастернак: "Природа, вновь я в стороне перед твоим

358

РОЗДІЛ 8. Індивідуально-стильові труднощі перекладу

священным лоном! О, как мне руки протянуть к тебе, как пасть к тебе на грудь, прильнуть к твоим ключам бездонным?").

Неможливо не бачити, що всі ці перекладацькі доповнення, уточ- нення, розширення та коментарі призвели до двох змістових відхи- лень від оригіналу. По-перше, Гете занадто виважливо вживає лекси- ку в залежності від прагматики дій персонажу і через це суворо роз- межовує лексику безпосередньої любовної гри та лексику наукового пізнання як удаваної гри в кохання. Так, наприклад, в аналізованому двовірші він застосовує дієслово "fassen", в епізоді з Господом – "erfassen", у діалозі з Духом Землі – "begreifen"; а у сцені з Гретхен, ко- ли омолоджений Фауст вперше бачить її та заявляє Мефістофелю, що бажає тіла цієї, як він каже, "Dirne", стоїть словниково й концептуа- льно зовсім інше дієслово – "haben". Не можна недооцінювати цього обережного, точного та змістового добору слів у Гете: активність, ці- леспрямованість семантики дієслів пізнання буття та пасивність, не- виразність, безособовість значення дієслова для любовної гри з Грет- хен. І в цьому лексичному протиставленні перекладачу треба вбачати паросток майбутнього переходу Фауста з "малого світу" інтимних по- чуттів до "великого світу" загальнолюдських цілей. Саме ці контекс- туальні нюанси лексичного добору не зміг зберегти жоден перекладач: "обнять" – "постигаешь" – "овладеть" у Холодковського; "протя- нуть руки" – "познаёшь" – "обнять" у Пастернака; "уняти" – "пій- маєш" – "дістану" у Франка; "знайду ту грудь" – "збагнеш" – "во- лодіть" у Лукаша; "схаплю" – "спазнав" – "авалодаю" у Сьомухи.

По-друге, монолог Фауста у Гете побудовано так, що він, хоч і до- зволяє можливість фізіологічного тлумачення, висовує на передній план зовсім інший аспект: "Natur", "Brüste", "Quellen alles Lebens" – все це в оригіналі виступає контекстуально синонімічним і свідчить про те, що у Фауста-Гете не існує природи, яка мала б "груди", "джерела всього життя" тощо, а є лише цілісне Буття, яке Фауст називає то

"природою", то "грудьми", то "джерелами всього життя". Якби в поемі все було так, як у аналізованих перекладачів, то гетевський Фауст, осягаючи "груди" або опановуючи "джерела всього життя", пізнавав би лише частину природи, тоді як він націлює себе не на часткову, а на повну істину і уперто прямує до неї, тому що оцінює себе одним із богів і через це бажає сприйняти й зрозуміти всю, як він каже, "unendliche Natur?" Мотив богорівності, богоборства теж має в оригі- налі концептуальний сенс і перекладач повинен враховувати його са- ме під час мовного перетворення аналізованого двовірша.

359

ЧАСТИНА 3. Проблеми макроперекладу

Всі перекладачі, крім В.Сьомухи, зробили однакову за сюжетом ло- гічну, а за концепцією філософську помилку, бо "Brüste" та "Quellen alles Lebens" сприйняли і переклали як компоненти природи, зруйну- вавши тим самим мотив богорівності. Губер першим (1838) розчлену- вав гетевську природу, надавши їй "сосцы" і позначивши їх ще як "ключ жизни". В різних варіаціях ("сосцы" та "ключ жизни" як ціліс- ність або як різні компоненти природи) цей образ Губера використо- вують майже всі наступні перекладачі: Струговщіков, Холодковський, Фет, Трунін, Голованов, Вейнберг, Брюсов, Пастернак та ін.). Тільки Павлов (1889) спробував гетевські лексеми "Natur" та "Quellen alles Lebens" (слово "Brüste" він не переклав) передати як синонімічні озна- чення одного й того ж цілого; за ним рушив Соколовський (1902), який, щоправда, переклав як синоніми не слова "Natur" та "Quellen alles Lebens", а "Brüste" та "Quellen alles Lebens". Цим же шляхом пішов ще один перекладач – українець Улезко. Власне кажучи, інші українсь- кі перекладачі породили ту ж ситуацію, що і російські: Франко повто- рює помилку Губера, тому що він також розчленовує природу на декі- лька компонентів і, більш за те, забуває перекласти "Quellen alles Lebens", що збіднює гетевський образ природи. Лукаш варіює Франка, Загул не перекладає "Brüste", а Улезко, як вже було сказано вище, за- позичує у Соколовського. Білорус Сьомуха зберігає лише слово "Natur".

Скоріш за все, саме тому, що зображення пізнання як фізіологічно- го акту породжує безліч непереборних труднощів, В.Сьомуха (1976) взагалі відмовився від його збереження:

Дзе ж я схаплю цябе, бясконцая натура? Дзе ж я знайду цябе, жыцця крыніца?

Оскільки він відкинув "Brüste" та (частково) "Quellen alles Lebens", остільки його переклад став менш змістовним, але він вельми точно передав жадобу знання у Фауста. Щоправда, він додав до його моно- логу словосполучення "жыцця крыніца", яке двозначно: з одного боку, воно може повністю відповідати гетевському "Quellen alles Lebens", хоч і стоїть в однині, а з іншого боку, через свій другий компонент "крыніца", який у вузькому розумінні означає "колодязь", або "водяне джерело", воно може бути сприйнятим як "жива вода" і завести чита- ча у безмежне поле асоціацій зі слов'янськими казками, де мотив "живої води" зустрічається часто-густо, і через це викривити зміст оригіналу. Вважаємо: тут перекладачеві треба було б згадати, що у німецькому фольклорі скоріш за все панує мотив, так би мовити, "ме- ртвої води", яка покриває тіло героя непробивним панцирем (напри-

360