- •1. Мовознавство – наука про мову. Об’єкт та предмет мовознавства.
- •2. Мова. Її визначення, основні ознаки і властивості.
- •3. Зв'язок мовознавства з іншими науками.
- •4. Мовознавство загальне і конкретне (часткове).
- •5. Мовознавство теоретичне і прикладне.
- •6. Основні проблеми загального мовознавства.
- •7. Методи дослідження в мовознавстві. (чи методи і прийоми дослідження мовного матеріалу).
- •8. Синхронічний та діахронічний аспекти вивчення мовних одиниць (Синхронія і діахронія).
- •9. Проблема походження мови. Основні теорії її походження.
- •10. Синтагматичний та парадигматичний аспекти дослідження мовних одиниць.
- •11. Фактори розвитку мови. Поняття національної мови, літературної мови.
- •12. Семіотика як наука про знакові системи.
- •13. Мова як особлива знакова система.
- •14. Основні властивості знаків, мовних знаків.
- •15. Мова і мовлення.
- •16. Мова, мислення, свідомість.
- •17. Мовна система та структура. 18. Мова як системно-структурне утворення.
- •19. Ієрархія мовної будови. Основні типи відношень між мовними одиницями.
- •20. Звукова будова мови. Фонетика як наука про звуковий лад мови.
- •21. Аспекти вивчення звукової будови мови.
- •22. Біологічний аспект дослідження звукової будови мови.
- •23. Артикуляційна база мови. Зміни звуків у потоці мовлення.
- •24. Будова мовного апарату і функції його найважливіших частин.
- •25. Акустичний аспект вивчення звукової будови мови.
- •26. Характеристики суперсегментних явищ.
- •27. Типологія наголосу в мовознавстві.
- •28. Інтонація, основні складники, функції.
- •29. Лінгвістичний аспект дослідження звукової будови мови.
- •30. Фонема, її функції, принципи виділення.
- •31. Фонема та її алофони.
- •32. Дистрибуція фонем і алофонів.
- •33. Система фонем мови. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.
- •34. Критерії класифікації голосних фонем.
- •35. Критерії класифікації приголосних фонем.
- •36. Склад та складоподіл.
- •37. Синтагма. Енклітики та проклітики.
- •38. Слово як центральна одиниця мови. Слово та інші мовні одиниці.
- •39. Функції слова та його типи.
- •40. Структура змісту слова.
- •41. Внутрішня форма слова.
- •42. Типи лексичних речень.
- •43. Структура лексичного значення слова.
- •44. Системна організація лексики.
- •45. Поняття семантичного поля та лексико-семантичної групи.
- •46. Слово в мові та мовленні
- •47. Шляхи збагачення лексики.
- •48. Граматична будова мови, морфологія, синтаксис.
- •49. Граматичне значення, граматична категорія. Граматична форма.
- •50. Морфема. Основні ознаки. Приципи виділення.
- •51. Морфема і аломорфема.
- •52. Функціонально-семантична класифікація морфем.
- •53. Кореневі морфеми. Афіксальні морфеми.
- •54. Синтетичні та аналітичні засоби вираження граматичного значення.
- •55. Частини мови, принципи їх виділення.
- •56. Повнозначні та службові частини мови.
- •57. Предмет синтаксису. Одиниці синтаксичної системи мови.
- •58. Речення, як основна одиниця синтаксису, її ознаки та функції.
- •59. Предикативність і модальність як основні ознаки речення.
- •60. Граматичне членування речення на головні та другорядні члени.
- •61. Типологія речень.
- •62. Речення і словосполучення.
- •63. Синтаксичні звязки та їх найважливіші типи ???
- •64. Актуальне членування речення. Тема і рема речення.
- •65. Речення і висловлювання, синтаксема і алосинтакс.
- •66. Причини мовних змін. Мовні контакти.
- •67. Поняття субстрата, суперстрата, адстрата.
- •68. Мовні контакти. Білінгвізм. Інтерференція мовних систем.
- •69. Мовні контакти. Спорідненість мов. Мовні сім'ї.
- •70. Порівняльно-історичне мовознавство.
- •71. Генеалогічна класифікація мов
- •72. Індоєвропейська родина мов(словянська,романська,германська групи).
- •73. Мови слов'янської групи
- •74. Мови германської групи.
- •75. Мови романської групи.
- •76. Мовна карта Європи.
- •77. Мовна карта України.
- •78. Типологічне мовознавство
- •79. Фонологічні класифікації мов світу.
- •80. Морфологічні класифікації мов світу.
- •81. Флективні мови.
- •82. 83. 84.
- •85. Синтаксичні типологічні класифікації мов світу.
- •86. Мова і письмо. Основні етапи розвитку письма.
- •87. Типи письма в сучасному світі.
- •88. Алфавітне письмо. Виникнення основних алфавітів.
- •89. Графіка і орфографія. Принципи орфографії в сучасних мовах.
- •90. Мовні контакти. Штучні мови.
24. Будова мовного апарату і функції його найважливіших частин.
Мовний апарат — це сукупність органів людини, необхідних для виробництва мови. Створюються звуки при проходженні повітря через апарат і мовлення, внаслідок роботи апарату. До апарату мовлення належить увесь дихальний тракт і всі органи вздовж нього — від губ до легенів. Слід додати, що утворення звуків є, так би мовити, побічним продуктом органів, призначених для дихання і прийняття їжі. Потреба в цьому “побічному продукті” видозмінила й удосконалила відповідні органи.
Апарат мовлення складається з трьох груп органів, з трьох поверхів.
1. Дихальні органи, нижній поверх апарату мовлення, включають легені і дихальне горло (трахею). Нижня частина трахеї розділяється на дві бронхи, які йдуть у легені, розгалужуючись на більш дрібні трубки, які закінчуються альвеолярними ходами. Процес дихання здійснюється м'язами діафрагми і ребер. При вдиханні м'язи скорочуються, піднімаючи ребра і опускаючи діафрагму. Об'єм легенів збільшується, і відбувається вдих. При видисі м'язи послаблюються, об'єм легенів зменшується і повітря витискається з них через дихальний тракт. Утворюється повітряний струмінь, який служить матеріалом для витворення звука у верхніх поверхах апарату мовлення.
2. Гортань становить собою верхню, розширену частину трахеї і містить голосовий апарат. Каркасом для нього служать персневидний (знизу) і щитовидний (зверху) хрящі, що виконують охоронну функцію. На внутрішніх стінках щитовидного хряща — дві еластичні голосові зв'язки. Напружені голосові зв'язки, подібно до натягнутих струн, під великим тиском повітря вібрують і відіграють вирішальну роль в утворенні голосу різної сили і висоти. Розслаблені голосові зв'язки не мають такої здатності.
Отже, основна функція гортані полягає в голосоутворенні. Голосові зв'язки можуть утворювати й шепіт, якщо при проходженні повітря вони зімкнені, але залишається невелика щілина між пірамідальними хрящами, протискуючись крізь яку, повітря утворює шум, характерний для шепітних звуків. Звук, що виходить безпосередньо з гортані, ще є нечленороздільним — це один звук, а не різні звуки. Це ще ніби звукове “ тісто", з якого мають бути "виліплені" різні окремі звуки. Втім, деякі звукові варіації беруть початок і в самій гортані: 1) шепіт (повітряний струмінь проходить переважно між черпаловидними хрящами), 2) фальцет (неприродно високий голос, при якому перенапружені голосові зв'язки розходяться тільки в передній своїй частині), 3) гортанні чи ларингальні звуки (існують глухі щілинні, глухі й дзвінкі проривні гортанні приголосні, а також особливі абруптивні приголосні деяких кавказьких мов, при утворенні яких паралельно із зімкненням в роті твориться зімкнення між голосовими зв'язками).
3. Надгортанні порожнини складаються з порожнин глотки, ротової і носової. Разом вони називаються ще надставною трубою. Порожнина глотки (гр. “ фаринкс", звідки термін — фарингальні звуки) розміщена зразу ж над гортанню. Верхня її частина називається носоглоткою, а середня — зівом. Порожнина глотки з'єднується з ротовою, а вище — з носовою порожниною. Всі три порожнини є резонаторами звуків. Найважливішим органом для утворення звуків є ротова порожнина. Вона являє собою резонатор, обсяг і форма якого змінюються завдяки рухові і зміні позиції Незмінна носова порожнина використовується при творенні лише невеликої кількості носових (нозалізованих) звуків — як приголосних (м, н), такі голосних. Носові голосні є, наприклад, у польській мові, у французькій та ін. При утворенні носових звуків носова порожнина лише підключається як додатковий резонатор до двох інших порожнин. Ротова ж порожнина завдяки своїй великій змінності є місцем творення панівної більшості звуків усіх мов, використовуючись і як резонатор, і як джерело різноманітних шумів.
Всі органи мовлення діляться на активні, що є рухомими, і пасивні, нездатні до переміщень.
До активних органів мовлення належать легені, голосові зв'язки, язик, м'яке піднебіння, язичок і губи. В деяких випадках активною стає також задня стінка зіва. Зокрема вона є активною при утворенні українського фарингального звука г (голова, голос).
До пасивних органів належать зокрема зуби, альвеоли, тверде піднебіння, носова порожнина.