- •1. Мовознавство – наука про мову. Об’єкт та предмет мовознавства.
- •2. Мова. Її визначення, основні ознаки і властивості.
- •3. Зв'язок мовознавства з іншими науками.
- •4. Мовознавство загальне і конкретне (часткове).
- •5. Мовознавство теоретичне і прикладне.
- •6. Основні проблеми загального мовознавства.
- •7. Методи дослідження в мовознавстві. (чи методи і прийоми дослідження мовного матеріалу).
- •8. Синхронічний та діахронічний аспекти вивчення мовних одиниць (Синхронія і діахронія).
- •9. Проблема походження мови. Основні теорії її походження.
- •10. Синтагматичний та парадигматичний аспекти дослідження мовних одиниць.
- •11. Фактори розвитку мови. Поняття національної мови, літературної мови.
- •12. Семіотика як наука про знакові системи.
- •13. Мова як особлива знакова система.
- •14. Основні властивості знаків, мовних знаків.
- •15. Мова і мовлення.
- •16. Мова, мислення, свідомість.
- •17. Мовна система та структура. 18. Мова як системно-структурне утворення.
- •19. Ієрархія мовної будови. Основні типи відношень між мовними одиницями.
- •20. Звукова будова мови. Фонетика як наука про звуковий лад мови.
- •21. Аспекти вивчення звукової будови мови.
- •22. Біологічний аспект дослідження звукової будови мови.
- •23. Артикуляційна база мови. Зміни звуків у потоці мовлення.
- •24. Будова мовного апарату і функції його найважливіших частин.
- •25. Акустичний аспект вивчення звукової будови мови.
- •26. Характеристики суперсегментних явищ.
- •27. Типологія наголосу в мовознавстві.
- •28. Інтонація, основні складники, функції.
- •29. Лінгвістичний аспект дослідження звукової будови мови.
- •30. Фонема, її функції, принципи виділення.
- •31. Фонема та її алофони.
- •32. Дистрибуція фонем і алофонів.
- •33. Система фонем мови. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.
- •34. Критерії класифікації голосних фонем.
- •35. Критерії класифікації приголосних фонем.
- •36. Склад та складоподіл.
- •37. Синтагма. Енклітики та проклітики.
- •38. Слово як центральна одиниця мови. Слово та інші мовні одиниці.
- •39. Функції слова та його типи.
- •40. Структура змісту слова.
- •41. Внутрішня форма слова.
- •42. Типи лексичних речень.
- •43. Структура лексичного значення слова.
- •44. Системна організація лексики.
- •45. Поняття семантичного поля та лексико-семантичної групи.
- •46. Слово в мові та мовленні
- •47. Шляхи збагачення лексики.
- •48. Граматична будова мови, морфологія, синтаксис.
- •49. Граматичне значення, граматична категорія. Граматична форма.
- •50. Морфема. Основні ознаки. Приципи виділення.
- •51. Морфема і аломорфема.
- •52. Функціонально-семантична класифікація морфем.
- •53. Кореневі морфеми. Афіксальні морфеми.
- •54. Синтетичні та аналітичні засоби вираження граматичного значення.
- •55. Частини мови, принципи їх виділення.
- •56. Повнозначні та службові частини мови.
- •57. Предмет синтаксису. Одиниці синтаксичної системи мови.
- •58. Речення, як основна одиниця синтаксису, її ознаки та функції.
- •59. Предикативність і модальність як основні ознаки речення.
- •60. Граматичне членування речення на головні та другорядні члени.
- •61. Типологія речень.
- •62. Речення і словосполучення.
- •63. Синтаксичні звязки та їх найважливіші типи ???
- •64. Актуальне членування речення. Тема і рема речення.
- •65. Речення і висловлювання, синтаксема і алосинтакс.
- •66. Причини мовних змін. Мовні контакти.
- •67. Поняття субстрата, суперстрата, адстрата.
- •68. Мовні контакти. Білінгвізм. Інтерференція мовних систем.
- •69. Мовні контакти. Спорідненість мов. Мовні сім'ї.
- •70. Порівняльно-історичне мовознавство.
- •71. Генеалогічна класифікація мов
- •72. Індоєвропейська родина мов(словянська,романська,германська групи).
- •73. Мови слов'янської групи
- •74. Мови германської групи.
- •75. Мови романської групи.
- •76. Мовна карта Європи.
- •77. Мовна карта України.
- •78. Типологічне мовознавство
- •79. Фонологічні класифікації мов світу.
- •80. Морфологічні класифікації мов світу.
- •81. Флективні мови.
- •82. 83. 84.
- •85. Синтаксичні типологічні класифікації мов світу.
- •86. Мова і письмо. Основні етапи розвитку письма.
- •87. Типи письма в сучасному світі.
- •88. Алфавітне письмо. Виникнення основних алфавітів.
- •89. Графіка і орфографія. Принципи орфографії в сучасних мовах.
- •90. Мовні контакти. Штучні мови.
22. Біологічний аспект дослідження звукової будови мови.
Утворення звука забезпечує артикуляція, тобто робота апарату мовлення. Вона полягає у підготовці резонаторів до вимови звука, а для приголосних ще і в утворенні на шляху повітряного струменя перешкоди. При цьому не всі активні органи мовлення є обов'язково активними в кожному конкретному випадку. Так, при утворенні звука [п] активну роль, крім легенів, відіграють тільки губи.
В артикуляції звука розрізняють три фази:
1) приступ, або екскурсія: полягає в підготовленні апарату мовлення до творення звука;
2) витримка, або експозиція: вимова звука і збереження потрібного для його творення положення органів мовлення;
3) відступ, або рекурсія: закінчення творення звука, при якому органи мовлення перебудовуються для вимови наступного звука або ж переходять у стан спокою.
Ці фази артикуляції чітко виявляються, коли звуки вимовляють окремо, тобто в неприродних умовах, наприклад при вивченні фонетики. У процесі мовлення (в реальних умовах) представлені не окремі звуки, а звуковий потік, де найменшою вимовлюваною одиницею є не звук, а склад. Оскільки під час говоріння звуки вимовляють один за одним досить швидко, то екскурсія наступного звука накладається на рекурсію, іноді навіть на витримку попереднього.
Звуки зливаються у звуковий ланцюжок, окремі компоненти якого мають достатню артикуляційну ок-ресленість, щоб виразити відповідні фонеми, але частину своїх артикуляційних ознак, наявних при окремій вимові звука, втрачають.
Усі люди легко вимовляють звуки рідної мови, а звуки іноземної мови викликають певні труднощі. Наприклад, важко навчитися правильно вимовляти французькі носові голосні, англійські альвеолярні приголосні людям, для яких ці мови не є рідними. Це не означає, що вказані звуки важкі для вимови. Адже француз дуже легко вимовляє носові голосні французької мови, увулярне [г], а українські м'які приголосні, фарингальний [г] йому вимовити важко. Це зумовлене тим, що у всіх мовців апарат мовлення призвичаєний до утворення звуків тієї мови, якою вони спілкуються. У них сформована артикуляційна база — зафіксована в мозку система рухів мовних органів при утворенні звуків певної мови. Артикуляційна база є стійкою і сталою. Зберігається вона у свідомості людини як сукупність взірців, еталонів усіх звуків та їх різновидів і поєднань, притаманних певній мові. Реалізується і виявляється артикуляційна база в роботі апарату мовлення. Він з високою точністю відтворює позиції та розташування органів, потрібних для творення всіх звуків мови. Засвоєння артикуляційна одиниця незалежно від позиції зберігає свою єдність доти, доки вона виконує ту саму функцію.
23. Артикуляційна база мови. Зміни звуків у потоці мовлення.
Артикуляційна база - призвичаєна, типова вимова звуків в будь-якій мові. Усі люди легко вимовляють звуки рідної мови, а звуки іноземної мови викликають певні труднощі. Наприклад, важко навчитися правильно вимовляти французькі носові голосні, англійські альвеолярні приголосні, польські пом'якшені людям, для яких ці мови не є рідними. Це не означає, що вказані звуки важкі для вимови. Адже француз дуже легко вимовляє носові голосні французької мови, увулярне [г], а українські м'які приголосні, фарингальний [г] йому вимовити важко. Це зумовлене тим, що у всіх мовців апарат мовлення призвичаєний до утворення звуків тієї мови, якою вони спілкуються. У них сформована артикуляційна база — зафіксована в мозку система рухів мовних органів при утворенні звуків певної мови. Артикуляційна база є стійкою і сталою. Зберігається вона у свідомості людини як сукупність взірців, еталонів усіх звуків та їх різновидів і поєднань, притаманних певній мові. Реалізується і виявляється артикуляційна база в роботі апарату мовлення. Він з високою точністю відтворює позиції та розташування органів, потрібних для творення всіх звуків мови. Засвоєння артикуляційна одиниця незалежно від позиції зберігає свою єдність доти, доки вона виконує ту саму функцію.
Щодо типів змін звуків, то розрізняють такі типи:
1)Комбінаторні:
-акомодація - пристосування суміжних приголосних і голосних звуків один до одного, внаслідок чого властивості приголосного поширюються на голосний. (сім,сум,сам)
-асиміляція - уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні. (просьба)
-дисимиляція - заміна у слові одного з двох однакових або схожих звуків іншим, менш подібним (кто-хто)
-метатеза - перестановка звуків або складів в межах слова (медведь-ведмідь)
-епентеза - виникнення у слові додаткового звуку (паук-павук)
-дієреза - викидання звуку для зручності вимови (солнце-сонце)
-стяжіння - злиття двох суміжних звуків в один (дочка-дочці /доц ´:і/)
2)Позиційні зміни:
-редукція – ослаблення вимови ненаголошених голосних, результатом якого є якісна видозміна або повне зникнення.
-протеза – поява на початку слова додаткового звука для полегшення вимови (вулиця «улица»)
Крім комбінаторних та позиційних, існують і такі фонетичні процеси, які не залежать ні від оточення звука, ні від його позиції. Звук в усіх випадках, де б він не стояв, змінюється в інший звук, тобто відбувається його спонтанна зміна.Спонтанні звукові зміни — незалежні від оточення чи позиції фонетичні процеси, спричинені змінами фонологічної системи мови. Наслідком спонтанної зміни завжди є повне зникнення в мові певного звука. Такий загальний характер цього фонетичного процесу зумовив те, що його називають також фронтальним. Історичні звукові зміни — фонетичні процеси, які діяли в минулому, але вже втратили свою актуальність. Живі звукові зміни — фонетичні зміни, які діють у процесі функціонування мови і ще не втратили свою актуальність.Історичні, або діахронічні, та живі, або синхронічні, звукові зміни належать до комбінаторних і позиційних.