35. Критерії класифікації приголосних фонем.

Основною ознакою приголосних звуків є шуми, які виникають унаслідок проходження видихуваного повіпря через різні перепони, утворювані органами мовлення. В українській мові є 32 приголосні фонеми. їх розрізняють так:

а) за участю тону й шуму: сонорні — тон переважає над шумом: м, в, н, н', л, л', р, р', й («ми винили рій»); дзвінкі — шум переважає над тоном: б, д, д', дз, дз', з, з', дж, ж, г, r («буде гоже ґедзю у джазі»); глухі — складаються тільки з шуму: п, ф, т, т’, ц, ц’, с, с', ч, ш, к, х («усе це кафе «Птах і чаша»);

б) за місцем перепони на шляху видихуваного повітря:

губні — утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи або з верхньою губою, або з верхніми зубами:

м, в, п, б, ф («мавпа Буф»); зубні — утворюються зближенням чи зімкненням кінчика язика передніми зубами та альвеолами: д, д', т, т', з, з', дз, дз', с, с', ц, ц', л, л', н, н' («де ти з'їси ці лини»); передньопіднебінні — утворюються зближенням відтягнутого назад кінчика

язика з твердим піднебінням: р, р', й, дж, ж, ч, ш; задньоротові — задньоязикові г, к, х, що творяться

внаслідок активної участі задньої частини слинки язика, та глотковий г;

в) за способом подолання перепони: зімкнеш (проривні) — під час промовляння їх активний і пасивний органи мовлення утворюють зімкнення, шо проривається під натиском видихуваного повітря: м, б, п, н, н', д, д', т, т', г, к; щілинні (фрикативні) — під час вимови їх струмінь

видихуваного повітря проходить крізь вузьку щілину: в, ф, л, л', з, з', с, с', г, х; зімкнено-щілинні (африкати) — вимова їх починається із зімкнення і закінчується проходженням видихуваного повітря крізь утворену щілину: дз, дз', ц, ц*, дж, ч. До зімкнено-шілинних слід віднести й звуки р, р', артикуляція яких, як і будь-яких африкатів, починається із зімкнення, яке переходить у

щілину; різниця полягає лише в тому, що під час артикуляції звуків р, р' це повторюється 3—4 рази (тому ці звуки називають вібрантами);

і) за підняттям середньої спинки язика до піднебіння: тверді — середня спинка язика не піднімається: м, в, н, л, р, б, д, дз, з, дж, ж, г, г, п, ф, т, ц, с, ч, ш, к, х; м 'які — середня спинка язика піднімається: н', л', р', й, д', дз', з', т-,

г) за характерним шумом: шиплячі: ш, ч, ж, дж («ще їж­

джу»); свистячі: с, с', ц, ц', з, з', дз, дз'.

Від місця приголосної фонеми в системі залежать її артикуляційні й правописні особливості.

36. Склад та складоподіл.

Склад- найменша одиниця членування мовлення. Склад-це частина слова,що утворюється одним поштовхом видихуваного повітря. В основу визначення складу як фонетичної одиниці має бути покладена різна міра звучності його елементів, тому склад треба розглядати як поєднання звучнішого елемента з одним чи кулькома менш звучними. Верщина складу-це складотворчий елемент. Периферія складу - це нескладотворчі елементи, які розміщуються або перед вершиною складу, являючи собою в такому випадку наростання ланцюга звучання, або після неї, послаблюючи цей ланцюг.

У складі наявний складотворчий елемент,а нескладотворчий може бути відсутнім.

складоподіл модифікується ще позафонетичними, словотвірними чинниками. За ступенем голосности звуки поділяються на голосні (а, о, е, и, у, і), сонорні (м, в, н, л, р, й), африкати (дж, дз, ч, ц), спіранти (ж, з, г, ф, ш, с, х) й експлозивні (б, д, ґ, п, т, к).

За наростанням голосности склад буває відкритий (якщо її вершок наприкінці складу: та, ма-ма) або закритий (якщо після вершка звук меншої голосности: під). У слові склад є носієм супрасеґментальних елементів — наголосу й інтонації.

Укр. мова уникає безпосереднього стику двох вершків, другим з-поміж яких був би і, у й скорочує такі і, у до функційних приголосних й ў (вона й він, вона в хаті), зносячи тим фонемну стійкість цих і.

У слові стільки складів, скільки є голосних звуків. Приголосний, який стоїть безпосередньо перед голосним і у вимові зливається з ним, належить до того самого складу, шо й голосний: че-ка-ють (а не чек-ай-уть. Але якщо префікс або частина складного слова закінчується на приголосний, то перед наступним голосним цей приголосний відходить до попереднього складу: без-іменний, пед-інститут, пів-острів. Між голосними може бути не один, а два й більше приголосних звуків, як, наприклад, у словах казка, сестра. Тоді поділ на склади відбувається так, щоб гучність звуків на початку кожного складу поступово наростала. Тому:

сонорний, що стоїть перед приголосним, відходить до попереднього складу: чай-ка, гол-ка, гор-дий;

дзвінкий, шо стоїть перед глухим, теж відходить до попереднього складу: каз-ка, книж-ка, гряд-ка, зуб-цї,

в інших випадках приголосні переважно відходять до наступного складу: ру-шник, у-смі-шка,о-брій.