26. Характеристики суперсегментних явищ.

Мовленнєвий потік членується на сегментні і суперсегментні фонетичні одиниці. До суперсегментних належать наголос, інтонація, паузи. Інтонація (від лат. intono — голосно виголошую), сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, акцентних буд, тембру і інших просодичних елементів мови. Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення. Надсегментні одиниці накладаються на лінійне мовлення не по одному, а в цілому, формуючи таким чином явище, що дістало назву інтона́ція, одиницею якої часто називають інтонаційну конструкцію. Інтонація надає мовленню семантики, експресії, модальності, стилістичного забарвлення тощо. Відповідно виконує такі функції:

Комунікативна функція, тобто функція реалізації комунікативних типів висловлення (розповідні, питальні, спонукальні речення).

Функція модальності. Вираження ставлення мовця до того, про що говориться.

Емоційна функція. Вираження за допомогою мови психічного стану мовця, а також надання емоційних значень висловлення.

Видільна функція. Полягає в інтонаційному виділенні певних частин висловлення, напр., головніших порівняно з другорядними в інформаційному плані.

Конструктивна (конститутивна) функція. Завдяки інтонаційним засобам сегментні одиниці мовлення формуються у висловлення.

Засобом об'єднання складів у один такт (фонетичне слово) і відмежування його від інших тактів є наголос. Наголос — виділення складу чи слова посиленням голосу, підвищенням тону, тривалістю звучання.

За акустичною ознакою виокремлюють такі типи наголосу:

—музичний. Він виділяється висотою тону.;

—кількісний. Характеризується кількістю, тривалістю наголошеного звука.

—постійний, або фіксований. Він завжди займає ту саму позицію в слові.

—змінний, або вільний. Зміна його місця виконує розрізнювальну функцію, оскільки забезпечує розрізнення слів з однаковим фонемним складом, а також граматичних форм одного слова.

У мовознавчій науці дослідженням наголосу займається акцентологія — розділ мовознавства, що вивчає природу, типи і функції наголосу.

Деякі мовознавці відносять до компонентів інтонації також паузи, тобто зупинки мовлення, під час яких робота апарату мовлення на певний час припиняється. Чим довша така зупинка, тим вагомішою для вираження думки є пауза.Розрізняють смислові паузи, що розмежовують такти, синтагми, фрази, та паузи хезітації (обмірковування), які можуть виникати в будь-якому місці висловлювання і відображають вагання мовця, його бажання змінити хід висловлювання.Отже, пауза теж служить для організації мовленнєвого потоку. Вона є засобом смислового і емоційного його членування.

27. Типологія наголосу в мовознавстві.

Засобом об'єднання складів у один такт (фонетичне слово) і відмежування його від інших тактів є наголос.Наголос — виділення складу чи слова посиленням голосу, підвищенням тону, тривалістю звучання.Фонетика розглядає словесний наголос , тобто наголос, яким виділяють такт. Як правило, такт збігається зі словом. Він може також включати: проклітики — короткі ненаголошені, переважно службові слова перед основним наголошеним словом (зі мною, як стріла); енклітики — ненаголошені службові слова, які стоять після наголошеного слова (ходив би, хотів же).Словесний наголос має певні різновиди. За акустичною ознакою виокремлюють такі типи наголосу:

—музичний. Він виділяється висотою тону. Розрізняють монотонічний та політонічний наголоси. Монотонічний наголос лише розмежовує наголошені і ненаголошені склади, а різні типи політонічного наголосу виконують смислорозрізнювальну функцію. Динамічний, або силовий, наголос притаманний українській, польській, мадярській, турецькій та ін. мовам. На відміну від музичного він не має варіювання;

—кількісний. Характеризується кількістю, тривалістю наголошеного звука. Кількісний наголос притаманний небагатьом мовам, зокрема індонезійській, новогрецькій, російській.За позицією у слові розрізняють такі типи наголосу:

—постійний, або фіксований. Він завжди займає ту саму позицію в слові. Постійний наголос властивий, зокрема, французькій, вірменській, узбецькій мовам (завжди на останньому складі), чеській, ісландській, естонській (на першому складі), польській, грузинській, малайській (на передостанньому складі). Цей наголос малопомітний у мові, ледве відчувається;

—змінний, або вільний.. Притаманний вільний наголос українській, російській, англійській, німецькій та багатьом іншим мовам. Він більш істотний для мови, більш помітний у ній. Зміна його місця виконує розрізнювальну функцію, оскільки забезпечує розрізнення слів з однаковим фонемним складом, а також граматичних форм одного слова. Музичний наголос, якщо він представлений у мові кількома варіаціями, стає значущим і без рухомості, адже розрізняє слова варіаціями. Складний наголос виявляється у пониженні і наступному підвищенні тону, а простий — лише в пониженні. Ці варіації музичного наголосу характерні для скандинавських мов. Наголос набуває в мові додаткового функціонального навантаження в тих випадках, коли йому властива хоч якась варіативність.

Крім словесного, існують інші види наголосу. У деяких мовах наявний складовий музичний наголос (тон) — притаманний не слову загалом, а кожному його складу. Тон є, як правило, етимологічним, тобто властивим складові за його походженням (бірманська, в'єтнамська мови). Наголос бере участь в організації також і більших за слово одиниць, зокрема фраз і їх семантично об'єднаних компонентів — синтагм. Фразовий наголос є звуковим виділенням одного зі слів фрази (словосполучення або речення). Словесний наголос цього слова стає більш виразним. Логічний наголос є перестановкою фразового наголосу в незвичне місце для вираження потрібних нюансів думки, для актуального членування речення. У мовознавчій науці дослідженням наголосу займається акцентологія — розділ мовознавства, що вивчає природу, типи і функції наголосу.