4. Мовознавство загальне і конкретне (часткове).

У мовознавчій науці функціонують: конкретне і загальне, теоретичне і прикладне мовознавство.

Конкретне мовознавствовивчає окремі мови. Так, існує україністика, полоністика, богемістика. Окремі мови різняться ступенем унормованості, багатством словника тощо. До конкретного мовозн.належить також вивчення сімей і груп споріднених мов: наприклад, індоєвропеїстика вивчає індоєвропейські мови.

Загальне мовознавствоприсвячене людській мові загалом. Воно визначає окремі мови або групу споріднених мов. Кожна мова має свою структуру, власні норми, неповторну історію. Загальне мовознавство вивчає загальні особливості, властивості, закономірності мови, а також вияви і реалізацію їх у конкретних мовах, формулює і розв'язує спільні проблеми мов, установлює загальні закони будови й розвитку мов на базі вивчення окремих мов. Загальне мовознавство створює лінґвістичну теорію, тому його часто називають теоретичним.

5. Мовознавство теоретичне і прикладне.

У конкретному і загальному мовознавстві виокремлюють теоретичне і прикладне мовознавство.

Теоретичне мовознавствоз'ясовує сутність і природу мови, її будову й організацію, функціонування і розвиток. Воно вивчає мову як явище.

Прикладне мовознавствозаймається вирішенням завдань практичного використання мови. Розуміння рідної мови її носіями ще не означає оволодіння нею. Щоб опанувати письмову форму мови, навчитися логічно і стилістично досконало висловлювати свої думки, людина повинна спеціально вивчати мову. Розроблення методики вивчення мови також є сферою прикладного мовознавства. До його проблематики належать також створення та удосконалення письма, наукове вивчення і коментування найрізноманітніших текстів, питання перекладу, а також створення мовних словників та довідників для загального користування.

6. Основні проблеми загального мовознавства.

Загальне мовознавствоприсвячене людській мові загалом. Воно визначає окремі мови або групу споріднених мов. Кожна мова має свою структуру, власні норми, неповторну історію. Загальне мовознавство вивчає загальні особливості, властивості, закономірності мови, а також вияви і реалізацію їх у конкретних мовах, формулює і розв'язує спільні проблеми мов, установлює загальні закони будови й розвитку мов на базі вивчення окремих мов. Загальнемовознавство створює лінґвістичну теорію, тому його часто називають теоретичним. Сучасне мовознавство розв’язує такі важливі проблеми як з’ясування сутності мови, її походження, дослідження особливостей і причин розвитку мови, тобто розгляд закономірностей і рушійних сил розвитку мови, вивченні внутрішніх і зовнішніх факторів мовних змін, визначення структури мови, особливостей її організації, з’ясування місця існування мови, встановлення джерела життєвої сили мови тощо.

7. Методи дослідження в мовознавстві. (чи методи і прийоми дослідження мовного матеріалу).

Метод – спосіб організації пізнавальної та дослідницької діяльності науковців з метою вивчення явищ і закономірностей певного об’єкта науки.

За метою дослідження мови виокремлюють описові, або дескриптивні і реконструктивні методи.

Описові методи. Ці методи оперують мовними фактами, які можна безпосередньо спостерігати. Вони призначені для переліку і класифікування досліджуваних мовних явищ. До описових методів належать:

- експериментальний метод: найбільше його використовують при дослідженні фонологічного рівнямови;

- дистрибутивний метод: полягає в класифікуванні мовних форм за їх розподілом у тексті одна відносно одної;

- статистичний метод: за допомогою спеціального математичного апарату досліджує кількісний аспект мовних явищ.

Реконструктивні методи. Вони дають змогу на базі мовних фактів, що піддаються безпосередньому спостереженню, відновити мовні факти, які неможливо безпосередньо спостерігати. До реконструктивних методів належать:

— порівняльно-історичний метод: застосовують для відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому;

— метод внутрішньої реконструкції: за відомими фактами певної мови дає змогу відновити давніші невідомі її факти.

Реконструктивними є практично всі методи вивчення мовної системи.

За шляхами досягнення мети виокремлюють індуктивний і дедуктивний методи дослідження мови.

Індуктивний метод. Він полягає в тому, що на основі окремих фактів формулюють загальні положення, роблять висновок про загальне.

Дедуктивний метод. Дає змогу на базі загальних положень, що мають достовірний характер (або сприймаються як такі),формулювати твердження, робити висновки відносно окремих фактів, інтерпретації їх.

За способом дослідження мови виокремлюють cинхронічний і діахронічний методи.

Синхронічний метод. Він забезпечує вивчення мови загалом чи окремих її компонентів на одному часовому зрізі.

Діахронічний метод. Полягає в дослідженні мови загалом чи її компонентів у процесі історичного розвитку і встановленні причинно-наслідкових зв'язків між попереднім і наступним станом досліджуваного явища.