78. Типологічне мовознавство

Усі мови відображають ту саму об'єктивну дійсність. Вони служать для спілкування та пізнання і мають звукову матерію. Ці та інші вияви близькості різних мов дають змогу зіставляти їх незалежно від факту спорідненості або неспорідненості. Якщо при порівняльно-історичному аналізі споріднених мов встановлюють їх генетичну тотожність та історичні зміни, то при зіставленні мов, не орієнтованому на їх споріднекість, встановлюють спільні та відмінні ознаки цих

Типологічне мовознавство — напрям лінгвістики, що досліджує ступінь структурної близькості або розбіжності мов незалежно від наявності чи відсутності генетичних зв'язків між ними.

Поняття «мовний тип» має частковий і загальний зміст. Його частковий зміст полягає у зіставленні мов за одним аспектом, наприклад за порядком слів (змінний чи сталий, ступінь фіксованості, місце означення відносно означуваного слова тощо), за характером наголосу (динамічний, музичний чи кількісний, рухомий чи постійний). Загальний зміст мовного типу стосується дослідження різних мов у цілому. Віднесення мови до певного загального типу означає включення її до типологічної класифікації мов.

Типологічне мовознавство виникло зі спроб групування різних мов світу за їх загальним типом. Започаткував цей напрям лінгвістики німецький мовознавець Фрідріх Шлегель (1772—1829), який у 1808 р. поділив мови на флективні й нефлективні.

79. Фонологічні класифікації мов світу.

Фонологічна типологія. За нею мови поділяються на складофонемні та фонемні.

Складофонемний тип мов. Складофонеми або силабо фонеми виділяють у мовах для яких характерний збіг складу і морфеми. Так у китайській мові кожен склад є морфемою, а 40% складів – окремими словами, проте переважають у ній двоскладові слова. Ця обставина робить зайвим поділ морфем на окремі звуки.

Фонемний тип мов. До нього належать більшість мов світу. У мові фонемного типу фонема і морфема не збігаються, морфема поділяється на фонеми, а фонеми формують морфему. Мови цього типу у деяких лінгвістичних працях класифікують за розрізненням (латинська) та нерозрізненням (українська) довгих і коротких голосних, за типом наголосу (динамічний, тонічний, кількісний), його рухомістю чи сталістю.

У фонемному типі відокремлюють:

Консонантний тип мов. Мови, у фонемному складі яких понад 70% приголосних. (українська).

Вокалічний. Охоплює мови у яких 30 % становлять голосні. (корейська, гавайська).

80. Морфологічні класифікації мов світу.

Морфологічна типологія. Морфологічний рівень мови, порівняно з фонологічним і синтаксичним, у типологічному відношенні вивчений накраще. За морфемною будовою слова В.фон Гумбольт відокремив 4 типи мов:

ізолюючі. Для них характерні незмінність і морфологічна нерозчленованість слів. Ізолюючі мови мають лише один різновид морфем – корінь. Граматичне значення виражається здебільшого за доп.порядка слів. До ізолюючих мов належить давньокитайська – веньянь.

Аглютинуючі(аглютинативні). В них корінь незмінний і тому внутр.флексія відсутня. В аглютинативних мовах афікси у межах слова характеризуються високм ступенем самостійності, оскільки чітко відмежовуються 1 від одного і зберігають своє значення незалежно від містя у слові. Вони завжди виражають саме те значення при чому тільки одне, а певне значення у свою чергу завжди передається тм же афіксом. Напр.у киргизькій мові атарискага – батькові. Атарискаларга – батькам.

Флективні мови. У них корінь змінний, при чому ця змінність може виявлятись і як внутрішня флексія, тобто здатність кореня виражати своїм чергуванням граматичне значення. Напр..анг фуд – нога і фіід – ноги.

Інкорпоруючі мови. До них входять складні комплекси, які є водночас і словами і реченнями. Цей тип мов представлений деякими палеазійськими мовами та більшістю індіанських мов Америки.