45. Поняття семантичного поля та лексико-семантичної групи.

сучасному мовознавстві семантичне поле визначається як сукупність мовних (головним чином лексичних) одиниць, які об'єднані спільністю змісту (деколи також спільністю формальних показників) і відображають понятійну, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ.

Семантичне поле характеризується такими основними властивостями:

1) наявністю семантичних відношень (кореляцій) між складовими його словами;

2) системним характером цих відношень;

3) взаємозалежністю та взаємообумовленістю лексичних одиниць;

4) відносною автономністю поля;

5) безперервністю позначення його смислового простору;

6) взаємозв'язком семантичних полів у межах всієї лексичної системи .

Розглядаючи семантичне поле, варто зупинитись на його структурі. У структурі семантичного поля можна виділити такі частини:

1) ядро поля, що представлене родовою семою – компонентом, навколо якого розгортається поле. Оскільки ядро є лексичним вираженням смислів, або семантичних ознак, воно може замінити кожен із членів парадигми, будучи представником усієї парадигми;

2) центр поля складається з одиниць, які мають інтегральне, загальне з ядром і між собою, значення;

3) периферія поля складається з одиниць, що є найвіддаленішими за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують основне значення поля. Зазвичай периферійні елементи перебувають у заявку з іншими семантичними полями, утворюючи при цьому лексико-семантичну цільність мовної системи;

4) фрагменти поля є вертикальною ядерною і центро -периферійною структурою, яка за своєю семантикою утворює окрему гіперо-гіпонімічну структуру однотипного/різнотипного складу.

Лексико-семантична група - сукупність слів, що відносяться до тієї ж частини мови, об'єднаних внутрішньомовного зв'язками на основі взаємообумовлених і взаємозалежних елементів значення. Так, до лексико-семантичної групи лексеми земля відносяться слова:

планета - земна куля - світ; володіння - маєток – садиба.

46. Слово в мові та мовленні

Слово є найважливішою одиницею мови. Всі інші її компоненти існують або в слові і для нього (фонеми і морфеми), або завдяки слову (речення і тексти). У кожній мові слів значно більше, ніж інших її одиниць. Хоч практичне виокремлення слів не викликає, як правило, труднощів, наукове визначення слова виявилось складною проблемою.

ознаки слова

1)самостійність: слово може змінювати своє місце в межах речення, бути ізольованим, виокремленим з висловлювання, легко відтворюватись;

2)формальна цілісність: виявляється як фонетична оформленість (слова розділені паузами і об'єднані наголосом, фонетичною і структурною організацією), граматична оформленість (слова мають морфологічну форму і виконують синтаксичну функцію) і непроникність слова (всередину слова не можна вставити інше слово);

3)ідіоматичність полягає у довільності зв'язку звучання зі значенням. У похідному слові ідіоматичність виявляється і в тому, що з морфемного складу не можна однозначно вивести його значення. Наприклад, у слові жовток корінь жовт- і суфікс -ок не вказують на те, що їх поєднання означає «частина яйця».

В актах мовлення більшість слів певним чином варіюється, змінює свою граматичну форму: вода, води, воді, воду. Такі граматичні видозміни слова є словоформами .Кожне слово має мінімум одну словоформу,але, як правило, їх буває більше. Деяким словоформам притаманні фонетичні варіації.Вони виконують однакову граматичну функцію, але розмежовуються стилістично. Варіюється не тільки форма, а й зміст слів: голова — «людина» і голова — «частина тіла». Це лексико-семантичні варіанти слова голова.Лексема— абстрактнаОДИНИЦЯ МОВИ, яка реалізується в мовленні у сукупності словоформ, фонетичних, стилістичних і семантичних варіантів слова.За своєю природою лексема близька до фонеми: фонема виявляється в мовленні у ряді алофонів, а лексема — в сукупності варіантів, тобто алолексів, або лексів . Поняття «алолекс» ширше за поняття «словоформа», воно охоплює всі видозміни слова. Лексема значно складніша за фонему, оскільки є семантичною одиницею.Зіставлення фонеми та лексеми свідчить, що фонологічний і лексичний рівні мовної системи організовані подібно. Обидва вони мають одиниці, кожна з яких існує як сукупність різновидів — алофонів чи алолексів.