3_2011_ua

ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ ФІНАНСОВОJПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ

документів, виїмка предметів і доку						Спостереження припускає загальне
ментів є процесуальними діями при						ознайомлення зі станом фінансової
мусового характеру, що здійснюються						діяльності об’єкта контролю, є оз
податковими органами в рамках по						найомленням із діяльністю об’єкта
датково контрольного провадження.						контролю без застосування складних
Запобіжні заходи фінансово проце						комплексних прийомів отримання й
суального примусу призначені для по						оцінки інформації. Так, використання
передження		можливих		фінансових		методу спостереження дає змогу орга
правопорушень. До таких заходів мож						нам і агентам валютного контролю
на віднести перевірку податковими ор						здійснювати постійний моніторинг ве
ганами грошових документів, бухгал						личезної кількості валютних операцій.
терських книг, планів, звітів, платежів						Результатом спостереження є або кон
до бюджету,		довідок,		кошторисів.		статація правомірності дій об’єктів
Оцінюючи ці заходи, слід сказати, що,						контролю, або отримання відомостей,
з одного боку, вони несуть попереджу						що свідчать про здійснення правопо
вальне навантаження,				спонукаючи		рушень.
платників	податків		під		загрозою	Перевірка стосується основних пи
постійного контролю з боку податко						тань фінансової діяльності та прово
вих органів дотримуватися податково						диться на місці з використанням ба
го законодавства, правильно обчислю						лансових,	звітних документів для
вати, повністю і своєчасно вносити до						виявлення порушень фінансової дис
відповідного бюджету податки і інші						ципліни й усунення їх наслідків. Пе
платежі. З другого боку — ці заходи є						ревірка — це контрольна дія або
інструментом контрольно перевіроч						дослідження перебування на певній
ної функції податкових органів, забез						ділянці діяльності суб’єкта, що пере
печуючи виявлення податкових право						віряється. З точки зору права фінансо
порушень. Крім того, до запобіжних						ва перевірка є процесуальною дією з
заходів	фінансово процесуального					контролю	фінансово господарської
примусу можна віднести: одержання						діяльності. Ця дія виражається в
від установ банків відомостей про стан						порівнянні фактичних даних контро
поточних бюджетних рахунків під						лю з даними, відображеними в доку
приємств, які використовують бюд						ментах (податкових, звітних, балансо
жетні кошти; одержання Міністерст						вих). Так, наприклад, Національний
вом фінансів України від підприємств						банк України (НБУ) наділяється по
даних, що необхідні для здійснення						вноваженнями органів і агентів валют
фінансового контролю за цільовим ви						ного контролю. У зв’язку з цим
трачанням бюджетних коштів тощо.						можуть у межах своєї компетенції за
Слід зазначити, що за чинним зако						стосовуватися такі заходи процесуаль
нодавством України до основних ме						ного примусу:
тодів фінансового контролю належать:						• відповідно до Закону України
спостереження, перевірка,					обстежен	«Про Національний банк України» від
ня, аналіз і ревізія. У межах зазначе						20 травня 1999 р. № 679 XIV видача та
них методів буде доцільним розгляну						відкликання ліцензій шляхом здійс
ти ті процесуальні дії, які мають при						нення планових і позапланових пере
мусовий	характер і		здійснюються			вірок, за діяльністю банків, юридичних
посадовими особами фінансових ор						та фізичних осіб (резидентів та нерези
ганів державної влади.						дентів), які отримали ліцензію Націо

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

231

А. Монаєнко

нального банку на здійснення валют

правління (ради директорів) банку

них операцій, у частині дотримання ни

для прийняття програми фінансового

ми валютного законодавства [5];

оздоровлення банку або плану реор

• відповідно до Закону України

ганізації банку;

«Про банки та банківську діяльність»

3) укладення письмової угоди з бан

від 7 грудня 2000 р. № 2121 III

ком, за якою банк чи визначена угодою

Національний

банк

України

при

особа зобов’язується

вжити заходів

здійсненні

нагляду

за

діяльністю

для усунення порушень, поліпшення

банків не рідше одного разу на рік про

фінансового стану банку тощо».

водить перевірку банків з питань до

Ще одним прикладом може слугу

тримання ними законодавства, яке ре

вати право Державної контрольно

гулює відносини у сфері запобігання

ревізійної служби України відповідно

легалізації

(відмиванню) доходів,

до пп. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України

одержаних злочинним шляхом [6].

«Про державну контрольно ревізійну

Для здійснення своїх повноважень

службу в Україні» від 26 січня 1993 р.

щодо нагляду НБУ має право безо

№ 2939 XII вимагати від керівників

платно одержувати від банків інфор

підконтрольних установ, що ревізу

мацію про їх діяльність та пояснення з

ються, проведення інвентаризацій ос

окремих питань діяльності банку.

новних фондів, товарно матеріальних

Відповідно до підпунктів 1, 2, 3 ч. 1

цінностей, грошових коштів і розра

ст. 73 Закону України «Про банки та

хунків. Відповідно до пп. 7 ч. 1 ст. 10

банківську діяльність» від 7 грудня

Закону України «Про державну кон

2000 р. № 2121 III НБУ може застосо

трольно ревізійну службу в Україні»

вувати такі заходи впливу [6]:

від 26 січня 1993 р. № 2939 XII Дер

«У разі порушення банками або

жавна контрольно ревізійна служба

іншими особами, які можуть бути

має право пред’являти керівникам та

об’єктом

перевірки

Національного

іншим службовим особам підконт

банку України відповідно до цього

рольних

установ, що ревізуються,

Закону, банківського

законодавства,

вимоги щодо усунення виявлених

нормативно правових актів Націо

порушень законодавства з питань збе

нального банку України або здійснен

реження

і використання державної

ня ризикових операцій, які загрожу

власності та фінансів [7].

ють інтересам вкладників чи інших

Відповідно до пп. 4 ч. 5 Порядку

кредиторів банку, Національний банк

проведення органами державної кон

України адекватно вчиненому пору

трольно ревізійної служби державно

шенню має право застосувати заходи

го фінансового аудиту окремих госпо

впливу, до яких відносяться:

дарських

операцій,

затвердженого

1)

письмове

застереження

щодо

постановою Кабінету Міністрів Ук

припинення порушення та вжиття не

раїни від 20 травня 2009 р. № 506, ор

обхідних

заходів

для виправлення

гани державної контрольно ревізійної

ситуації,

зменшення

невиправданих

служби можуть проводити підготовку

витрат банку, обмеження невиправда

для подання керівникові суб’єкта гос

но високих процентних виплат за за

подарювання, органу управління та у

лученими

коштами,

зменшення

чи

разі потреби Фонду державного майна

відчуження неефективних інвестицій;

пропозицій щодо ефективного вико

2)

скликання

загальних

зборів

ристання державних чи комунальних

учасників,

спостережної

ради

банку,

коштів та/або майна, усунення недо

232

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ ФІНАНСОВОJПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ

ліків і порушень, виявлених за резуль татами моніторингу господарських операцій та/або перевірки.

Наведені вище заходи, які уповно важені здійснювати НБУ та Державна контрольно ревізійна служба України, є запобіжними заходами фінансово процесуального примусу.

Обстеження проводиться щодо ок ремих сторін фінансової діяльності та спирається на ширше коло показ ників, чим і відрізняється від пере вірки. При цьому використовуються такі прийоми, як опитування й анкету вання. Обстеження є оперативним ви явленням положення справ з певного питання, що входить до компетенції органу фінансового контролю, з ме тою визначення доцільності опрацю вання цієї проблеми і необхідності проведення детальної перевірки. Обстеження застосовується для опе ративного виявлення фактів, що свід чать про дотримання фінансової дис ципліни (або про її порушення), визначення доцільності глибшої, все сторонньої перевірки підконтрольно го об’єкта. Так, огляд (обстеження) ви користовуваних платником податків для отримання доходу або пов’язаних із утриманням об’єктів оподаткування приміщень або територій слід розгля дати як один із заходів податково про цесуального примусу попереджуваль ного характеру.

Аналіз проводиться на базі поточ ної або річної звітності та відріз няється системним підходом, викори станням таких аналітичних прийомів, як середня і відносна величини, групу вання, індексний метод. Аналіз є сис темним дослідженням окремих питань фінансово господарської діяльності економічного суб’єкта. Наприклад, у результаті аналізу фінансової діяль ності контрольованого об’єкта прово диться донарахування податків або

уточнення бази оподаткування, що значно впливає на зростання доходів Державного або місцевих бюджетів.

Ревізія проводиться на місці та ґрунтується на перевірці первинних документів, облікових реєстрів, бух галтерської і статистичної звітності, фактичної наявності грошових кош тів. У разі необхідності доповнюється перевіркою залишків матеріальних цінностей на складі, перевіркою відповідності документального обліку фактичному, обсягу виконаних бу дівельних робіт. Результати ревізії оформляються спеціальним актом. На підставі акта ревізії в організації, що перевіряється, виникає обов’язок з проведення невідкладних заходів з усунення недоліків, а винні особи при тягаються до відповідальності.

Ревізія є системою обов’язкових контрольних дій з документальної та фактичної перевірки законності й обґрунтованості здійснення госпо дарських і фінансових операцій, пра вильності їх відображення в бухгал терському обліку і звітності, а також законності дій керівника і головного бухгалтера та інших осіб, на яких відповідно до законодавства встанов лена відповідальність за їх здійснення.

Ревізія є методом документального контролю за фінансово господар ською діяльністю підприємств, органі зацій, установ, дотриманням фінансо вого законодавства, достовірністю обліку і звітності, способом докумен тального розкриття недоліків, розтрат, привласнень, крадіжок коштів і ма теріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням.

У тих випадках, коли виявлені по рушення можуть бути приховані, не обхідно вжити термінових заходів для їх усунення або залучення посадових і (або) матеріально відповідальних осіб до відповідальності. За результатами

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

233

А. Монаєнко

ревізії складається акт, який має важ ливе юридичне значення. Його підпи сують керівник ревізійної групи, керівник організації, що перевіряєть ся, та її головний бухгалтер.

На підставі акта ревізії вживають заходів щодо усунення виявлених та недопушення у подальшому порушень фінансової дисципліни, висловлюють пропозиції щодо запобігання пору шення фінансової дисципліни, а також щодо притягнення винних осіб до відповідальності. Так, наприклад, відповідно до п. 45 Порядку проведен ня інспектування державною кон трольно ревізійною службою, затвер дженого постановою Кабінету Міні стрів України від 20 квітня 2006 р. № 550, у міру виявлення ревізією по рушень законодавства посадові особи служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об’єкта контролю невід кладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Відповідно до п. 46 наведеної вище постанови Кабінету Міністрів України, якщо вжитими у період ревізії захода ми не забезпечено повне усунення ви явлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього — не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі за перечення (зауваження), надсилається об’єкту контролю письмова вимога що до усунення виявлених ревізією пору шень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Зазначені дії є процесуально при мусовими, оскільки здійснюються в односторонньо владному порядку ор ганами державної влади для запо бігання фінансового правопорушення.

Зазначимо, що в нормативно пра вових актах відмінність між ревізіями

іперевірками позначена тільки на відомчому рівні в постановах Кабінету Міністрів України, наказах Міністер ства фінансів України. Такими актами є, наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку планування контрольно ревізійної роботи органами державної контрольно ревізійної служби» від 8 серпня 2001 р. № 955.

Йдеться про основний критерій відмінності між ревізією і перевір кою — обсяг питань, що перевіряють ся. Перевірка є обстеженням і вивчен ням окремих ділянок фінансово гос подарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підроз ділів, здійснюється з окремих питань на підставі звітних, балансових і ви даткових документів. Під час її прове дення виявляють порушення фінансо вої дисципліни та намічаються заходи щодо усунення їх негативних наслід ків, які оформлюють довідкою чи доповідною запискою. Перевірка визначається як метод фінансового контролю, що є одиничною контроль ною дією або дослідженням стану справ на окремій ділянці діяльності організації, яка перевіряється.

Від ревізії перевірка відрізняється тим, що вона має вибірковий характер

ітим самим свідомо припускає мож ливість пропуску яких небудь обста вин, що можуть вплинути на результат як самої перевірки, так і діяльність суб’єкта, що перевіряється. На нашу думку, поняття ревізії слід було визна чити як взаємопов’язане вивчення всіх сторін діяльності організації з метою виявлення законності, до стовірності й економічної доцільності (раціональності та ефективності) гос подарських і фінансових операцій.

На закінчення слід зазначити, що всі методи фінансового контролю ма ють примусовий характер, оскільки

234

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ ФІНАНСОВОJПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ

здійснюються незалежно від волі підконтрольного суб’єкта. Уповнова жені державою органи фінансового контролю проводять контрольні захо ди в односторонньо владному поряд ку. При цьому підставою застосування зазначених заходів примусу не завжди є правопорушення. Такою підставою може бути, наприклад, План основних напрямів контрольно ревізійної робо ти органів державної контрольно ревізійної служби; звернення право охоронних органів, юридичних і фі зичних осіб з приводу проведення ревізій та перевірок; пропозиції Рахункової палати України, Міністер ства фінансів України, Міністерства

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

економіки України, Державної подат кової адміністрації України, Держав ної митної служби України, Держав ного казначейства України; публічна інформація про факти порушень і зло вживань у фінансовій сфері та неефек тивного управління державним май ном; ініціатива, виявлена підконт рольними установами та їх органами управління.

Отже, порядок здійснення фінансо вого контролю шляхом методів спос тереження, аналізу, обстеження, пере вірки, ревізії можна віднести до особ ливих запобіжних заходів фінансово процесуального примусу.

1.Фінансове право України : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л. К. Воронова, М. П. КучеJ рявенко, Н. Ю. Пришва та ін. — К., 2009. — 395 с.

2.Савченко Л. А. Законодавче закріплення поняття фінансового контролю, завдань органів фінанJ сового контролю та принципів їх діяльності // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. — 2000. — № 3. — С. 215–225.

3.Козырин А. Государственный финансовый контроль в абсолютной монархии : Саудовская АраJ вия // Президентский контроль. — 1998. — № 3. — С. 42–45.

4.Шохин С. О. Вопросы финансового контроля в Бюджетном кодексе РФ // Финансы. — 1997. —

№10. — С. 5–7.

5.Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679JXIV // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

6.Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121JIII (із змінаJ ми) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5–6. — Ст. 30.

7.Закон України «Про державну контрольноJревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р.

№2939JXII (із змінами) // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. 110.

Монаєнко А. О. Запобіжні заходи фінансово процесуального примусу Анотація. У статті досліджується поняття запобіжних заходів фінансово процесуального

примусу, особливості їх застосування, розглядаються процесуальні дії, які мають примусовий характер і здійснюються посадовими особами фінансових органів державної влади в межах методів фінансового контролю.

Ключові слова: фінансово процесуальний примус, фінансовий контроль, фінансово право ва норма, органи державної влади, ревізія, перевірка, обстеження, заходи впливу.

Монаенко А. А. Превентивные меры финансово процессуального принуждения Аннотация. В статье исследуется понятие превентивных мер финансово процессуального

принуждения, особенности их применения, рассматриваются процессуальные действия, кото рые носят принудительный характер и осуществляются должностными лицами финансовых органов государственной власти в рамках методов финансового контроля.

Ключевые слова: финансово процессуальное принуждение, финансовый контроль, финан сово правовая норма, органы государственной власти, ревизия, проверка, обследование, меры влияния.

Monaienko A. Suppression measures of financially judicial compulsion

Annotation. The author of the article examines the concept of financially judicial compulsion sup pression measures, features of their application, judicial actions which carry the forced character and carried out the public servants of financial public authorities within the framework of financial control methods.

Key words: financially judicial compulsion, financial control, financially legal norm, public authorities, revision, verification, inspection, measures of influence.

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

235

ПРАВОВІ ФІКЦІЇ ЯК ПРИЙОМ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ У ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ФІНАНСОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

А. ІВАНСЬКИЙ

доктор юридичних наук, начальник Управління державного казначейства у місті Одеса, заслужений юрист України

Необхідність фікцій як засобу юридичної техніки визначаєть ся особливостями правового

пізнання і розвитку, а також специ фікою правового відображення дійс ності. Правова реальність як особли вий вид реальності володіє специфіч ними засобами відображення дійс ності та трансформування її на букву закону. У такому значенні можна роз глядати і фікцію. Фікція як прийом необхідна юридичній техніці, яка без неї не може обійтися саме через її ви нятковість. Фікцію використовують лише тоді, коли інші засоби і прийоми в досягненні законодавчої мети не ефективні.

Правові фікції широко застосову ються у правовому регулюванні су спільних відносин, у тому числі фінан сових правовідносин. Юридичні фікції позбавляють законодавця необхідності створювати нові норми в тих випадках, коли такі випадки не підпадають під визначення діючого права. Таким чи ном, вони скорочують законодавчу роботу і спростовують застосування права щодо найбільш різноманітних життєвих ситуацій. Водночас широке використання фікцій призводить до зростання невизначеності фінансового

законодавства, його різного розуміння і застосування, що спричиняє збільшен ня кількості суперечок господарського характеру, дозволяє правозастосовува чу по різному вирішувати ті чи інші питання в аналогічних ситуаціях, що в окремих випадках призводить до свавілля правоохоронних і контролю ючих органів.

В основу написання цієї статті покладені наукові погляди вчених до радянської доби, зокрема Г. Дормідон това, Р. Ієрінга, В. Камінської, радянсь ких учених В. Бабаєва, В. Горшеньова, а також надбання науковців нашого ча су, таких як І. Новіцький, Л. Воєводін.

Фікції в праві мають досить трива лу історію. Традиційно вважається, що правові фікції беруть свій початок у римському цивільному праві. Такими були, зокрема, ius postliminii і fictio ugis

відносно полоненого римського гро мадянина [1, 300–301]. Можна вважа ти, що витоки теорії фікції юридичної особи, яка з’явилася в середні віки й отримала поширення в сучасній теорії права [2, 15], також містяться в римсь кому приватному праві. З позиції фікцій можна розглядати деякі аспек ти регулювання родинно шлюбних відносин, зокрема порядок встанов

© А. Іванський, 2011

236

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ПРАВОВІ ФІКЦІЇ ЯК ПРИЙОМ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ У ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ФІНАНСОВИХ…

лення батьківської влади шляхом уза конення дітей від конкубіни, встанов лення батьківської влади над сторон ньою особою, а також той факт, що дружина юридично розглядалася як дочка стосовно чоловіка (filiae loco). Римському праву було відомо також припущення щодо тих випадків, коли при одночасній смерті декількох осіб від однієї спільної реальної небезпеки важко буває з точністю упевнитися, хто кого пережив [3, 133]. Активно ви користовувалися так звані фікції пре торського права і цілий ряд інших [4, 41–43]. Правові фікції використовува лися і в англійському праві*.

Короткий історичний огляд дає змогу говорити, по перше, про досить широке і різноманітне використання фікцій у різних правових системах, по друге, про очевидність як мінімум однієї з причин залучення фікцій у соціальне регулювання за допомогою права — прагнення надати нормативну стійкість тим стосункам, реальність (відповідність реальності) яких ви кликає сумнів. Ця ситуація виникала, як правило, через необхідність подо лати консерватизм законів або через державне свавілля і, зрештою, давала можливість найбільш просто і швидко вирішити юридичні питання.

У класичній юридичній науці у зв’язку з цим сформувалася традиція розглядати правові фікції саме як зруч ний для законодавця засіб подолання застарілого порядку правового регулю вання, не змінюючи істотно порядок, що склався [5, 108]. Але навіть у римсь кому праві фікція виконувала не лише функцію подолання консерватизму давніх законів, а й сприяла швидшому і простішому вирішенню юридичних пи тань: не можна вважати майном те, що приносить більше шкоди, ніж користі;

річ не вважається поверненою, якщо вона була повернена в гіршому стані; незрозумілі слова в заповіті вважають ся ненаписаними тощо. Водночас ряд вчених вважали правову фікцію фено меном, який необхідний для процесу правового регулювання. Зокрема, Г. Дормідонтов писав про неї як про «засіб, що слугує цілям юридичної еко номії» для «створення нових норм для матеріального регулювання приватних правовідносин, а також задоволення вимог етичних, політичних... взагалі доцільності і спільного блага» [6, 33].

Інтерес до правових фікцій і усвідом лення цього феномену як самостій ного явища у правовій сфері виника ють у юридичній літературі в XIX ст. Ще Г. Дормідонтов зазначав, що точ ного визначення поняття «правова фікція» не існує [6]. Класичний аналіз поняття «правова фікція», окрім зга даного вченого, дається у працях Е. Барона, Р. Ієрінга, В. Камінської, Р. Кельзіна, Р. Малахова, Д. Мейера, С. Муромцева, Г. Мена, І. Оршансько го та інших авторів, а також у словни кових джерелах (Ф. Брокгауз і І. Еф рон, Ф. Дідинський) [7, 232].

Якщо спиратися на характер при пущення і ступінь достовірності, тобто на ті дві властивості, які завжди врахо вувалися у визначенні правових фік цій, то максимальним за змістом і обсягом є визначення Дюмеріля, на яке посилається у своїй праці Г. Дор мідонтов: «Слово «фікція» юридич ною мовою означає припущення яко го небудь факту або якості, припу щення, яке нерідко суперечить дійс ності, але розраховане на те, щоб спри чинити певні юридичні наслідки. З цієї точки зору до фікцій можна віднести всі правові явища, які мають характер припущення» [6, 234].

* Хрестоматійним прикладом є відоме положення «Король не може помилятися», створене в якості юридич ної основи невідповідальності корони і можливості імпічменту міністрів, чия діяльність може бути визнана помилковою або навіть злочинною.

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

237

А. Іванський

Вужче визначення правовим фік ціям дає, зокрема, Е. Барон, який під фікцією (юридичною вигадкою) розу міє прийом, відповідно до якого «нор ма права приписує визнавати існуючу обставину неіснуючою і, навпаки, неіснуючим те, що існує» [8, 102]. Іншими словами, йдеться лише про визнання об’єктивним правом існу вання свідомо неіснуючого факту.

С. Муромцев вважав необхідність використання фікцій у праві небажан ням ламати систему норм, сталих пра вил. Слід зазначити, що для класичної юриспруденції взагалі характерно бу ло зв’язувати існування фікцій у праві з прагненням регулювати правові сто сунки, що модернізуються, при збере женні традиційних сталих форм. Від повідно до цього основна причина по яви фікцій у праві вбачається, по суті, у відсутності мобільності законодавця [9, 99].

Загалом тенденція теоретичного моделювання правових фікцій на по нятійному рівні у класичній юри дичній літературі визначається рядом моментів. По перше, всі визначення більшою або меншою мірою прагнуть відобразити зміст і обсяг правової фікції, що Г. Дормідонтов характери зував як надання поняттю або широ кого, або вузького значення. По друге, значна частина визначень розглядає правові фікції лише як особливий технічний прийом оцінки правової дійсності (Е. Барон, Г. Дормідонтов, Р. Ієрінг, C. Муромцев та ін.), тоді як у деяких авторів (зокрема Д. Мейєр, Дюмеріль) цей аспект послідовно не простежується. По третє, у більшій частині визначень увага акцентується на ролі законодавця. По четверте, де які визначення (Дюмеріля, Н. Звє рєва) як окремий параметр змісту поняття «фікція» використовують оз наку суперечності дійсності. Це дає

змогу виокремлювати фікції серед інших юридичних припущень (супере чити дійсності й не вичерпувати себе лише цим характерно лише для фікцій).

На жаль, постреволюційна юридич на думка фактично відмовилася ви знати правові фікції необхідним атри бутом розвитку юридичних відносин. Таким чином, спадкоємність була по рушена. Багато авторів категорично заперечували саму можливість спад коємності між буржуазним і соціа лістичним правом, у крайньому ви падку, говорили про спадкоємність у формі [10, 21]. Проте позиція немож ливості спадкоємності пролетарського права буржуазному вже в той час піддавалася критиці деякими автора ми [11, 33]. Крім того, ряд радянських авторів дотримувалися погляду про можливість і необхідність спадкоєм ності у сфері юридичної техніки [12, 98]. І лише останніми роками ситуація докорінно змінилася.

У сучасній юридичній літературі, на перший погляд, правові фікції визначаються досить одноманітно. Суть правової фікції вбачається в то му, що певні юридичні наслідки закон пов’язує із завідомо неіснуючими фак тами. Відповідно, йдеться про імовір нісний характер фікції, що дає змогу віднести останню до так званих юри дичних припущень. Причому характер припущення надається їм самим зако нодавцем. Можна говорити про дві ос новні категорії дефініцій, що розкри вають зміст правових фікцій, — про дефініції, що визначають правові фік ції, насамперед як особливий техніко юридичний прийом, і дефініції, що визначають правові фікції, насамперед як особливий юридичний факт.

Здебільшого правові фікції тракту ються безпосередньо в першому варіанті. Зокрема, І. Зайцев під право вою фікцією розуміє «особливий

238

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ПРАВОВІ ФІКЦІЇ ЯК ПРИЙОМ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ У ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ФІНАНСОВИХ…

прийом нормотворчості, суть якої по			давця, який сам опинився у складній
лягає в тому, що певні юридичні			ситуації.
наслідки закон пов’язує зі свідомо			Фікції	у правовому	регулюванні
неіснуючими фактами» [13, 35]. До			фінансових відносин — це важливий
особливих засобів юридичної техніки			прийом юридичної техніки, що регла
відносять правові фікції також В. Ба			ментує відносини між		суб’єктами
баєв, В. Баранов і В. Толстік, В. Горше			фінансової діяльності у разі відсут
нев, А. Малько і Н. Матузов у пра			ності інших можливостей.
вовій фікції вбачають «особливий			Для його більш глибокого аналізу
прийом, який полягає в тому, що			слід зафіксувати зміст і форму правової
дійсність	«підводиться»	під певну	фікції як її необхідних складових.
формулу, яка їй не відповідає або			Умовне прийняття за істину свідомо
навіть узагалі нічого спільного з нею			помилкового положення є виключно
не має, щоб потім з цієї формули зро			зовнішньою ознакою правової фікції, не
бити певні висновки» [14, 237]. Ряд			суттєвою для її змісту. З цього приводу
авторів правові фікції безпосередньо			В. Камінська писала: «Як умовне прий
співвідносять із понятійною характе			няття за істину, так і явна помилковість
ристикою юридичних фактів (А. Вен			положення, що вважається істиною, є в
геров [15], Г. Гойман Червонюк [16],			юридичній фікції лише		зовнішньою
В. Лазарев і С. Ліпень [17]).			формою, в яку вдягається створення
У сучасній теорії права також			нової правової норми. Брехня юридич
зберігся класичний підхід, що передба			ної фікції, незважаючи на всю її оче
чає надання правовим фікціям або ши			видність, не проникає в її зміст, вона
рокого, або вузького значення, причо			стосується лише її оболонки» [20, 41].
му друга позиція є найбільш пошире			Часто	законодавець	не лише
ною. Найбільш чітким і послідовним			реєструє фіктивні ситуації та норма
варіантом цієї позиції є визначення, за			тивно їх оформлює, а й сам їх створює,
пропоноване O. Курсовою: «Легальну			переслідуючи мету упорядкувати ди
фікцію можна визначити як засіб юри			наміку фінансових правовідносин. По
дичної техніки, за допомогою якого			яснюється це тим, що, створюючи
конструюється свідомо неіснуюче по			фіктивні	положення, законодавець,
ложення, що визнається існуючим і			проте, не стає їх першоджерелом: у цьо
має імперативний характер, виконує			му випадку він лише відстежує реальні
роль юридичного факту в ситуації не			життєві потреби, що виражаються у
поправної невизначеності, закріплене			відсутності елементів, необхідних для
нормою права» [18, 49]. Це визначення			регулювання фінансових		правовідно
є абсолютним синтезом двох начал в			син, і компенсує таку відсутність за до
описі правової фікції — техніко юри			помогою правових фікцій. Так виника
дичного і фактичного. Л. Воєводін за			ють фіктивні конструкції, спровоко
галом також трактує правові фікції як			вані самим законодавцем (наприклад
техніко юридичний прийом, і в цьому			юридична особа, бездокументні цінні
сенсі «фікції містять положення, що			папери, митний кордон, правові фікції,
рекомендують оптимальний вихід із			що встановлюють терміни або порядок
ситуації, яка психологічно, соціально,			розрахунків тощо).
політично	не підлягає	суворому	Стосовно змісту і форми як необ
обліку» [19, 25]. Це визначення яскра			хідних складових компонентів право
во відображає сенс діяльності законо			вих фікцій, слід сказати таке. З точки

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

239

А. Іванський

зору форми правові фікції розкрива ються як результат використання спе цифічного техніко юридичного прийо му написання тексту нормативно пра вового акта, який опосередковує офіційне визнання певного положення, позбавленого істинності. З точки зору змісту правові фікції розкриваються як прагнення законодавця ліквідувати прогалину в регулюванні тих або інших суспільних відносин. Таким чином, пе ред фікцією у процесі правового регу лювання фінансових відносин не стоїть завдання встановлення об’єктивної істини. Її застосування спрямоване ви ключно на регулювання реальних фінансових правовідносин.

Так, у законодавстві США грома дянство розглядається як один з голо вних критеріїв визначення податково го резидентства фізичних осіб. Якщо громадянин відмовляється від грома дянства США й одна з головних при чин цього — прагнення уникнути сплати податків, то з платника подат ків стягується податок як із громадя нина США протягом 10 років [21, 55].

На думку В. Кашина в цьому ви падку має місце податкова презумпція [22, 51]. Однак тут юридична пре зумпція відсутня, оскільки немає передбачуваного факту, а є застосу вання до негромадянина США правил оподаткування, так, ніби ця особа була б громадянином США. Тут має місце використання не методу юридичної презумпції, а методу правової фікції, коли законодавець конструює правові наслідки і виходить при цьому із свідомо помилкових засад побудови правових наслідків.

На сьогодні питання про фікції є надзвичайно актуальним для податко вого права. Законодавець намагається врегулювати податкові відносини чітко, конкретно і зрозуміло. Введення фікцій у податкове законодавство, на думку

М. Карасьової, продиктоване двома причинами [23, 133]. По перше, нама ганням законодавця зробити відносини платника податків і держави макси мально визначеними, такими, що мак симально враховують інтереси платни ка податків і держави, і тим самим мінімізувати вільний розсуд держави як владного суб’єкта в податкових пра вовідносинах. По друге, введення фік цій продиктоване намаганням держави «задовольнити свої фіскальні вимоги, що постійно зростають, не за рахунок збільшення ставок оподаткування і роз ширення податкової бази, що політично непопулярно, а за рахунок «удоскона лень» у галузі юридичної техніки, що дозволяють «обходити» перешкоди в руху фінансових потоків від платника податків до держави» [24, 133]. На дум ку цієї ж вченої, фікції в податковому законодавстві покликані виконувати такі функції: «а) усувати юридичну не визначеність у відносинах між платни ком податків і податковим органом; б) забезпечувати оптимізацію юридич ної практики, тобто спрощувати підхід до досить складних явищ з боку право застосовних та правовиконавчих суб’єктів» [24, 134].

Яскраво демонструє роль юридич ної фікції фікція стосовно доходів фізичних осіб. Так, відповідно до пп. 4.2.16 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» як об’єкти оподаткування розглядають ся: кошти або майно (немайнові акти ви), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, підтверджених обвинувальним вироком суду, незалежно від призна ченої ним міри покарання [24]. При рівнювання незаконних доходів до за конних дає змогу реалізувати істину у правовому регулюванні, а саме опо даткувати фактичні доходи.

240

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •