3_2011_ua

ПРАВОВИЙ СТАТУС СІЛЬСЬКОГО, СЕЛИЩНОГО, МІСЬКОГО ГОЛОВИ У КОНТЕКСТІ ЗАКОНОДАВЧИХ…

Ключові слова: місцеве самоврядування; сільська, селищна, міська рада; виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради; сільський, селищний, міський голова.

Борденюк В. И. Правовой статус сельского, поселкового, городского председателя в кон тексте законодательных инициатив

Аннотация. В статье на основе научного анализа законопроектов о правовом статусе сельского, поселкового, городского председателя обосновывается идея о нецелесообразнос ти принятия специального закона Украины по этому вопросу.

Ключевые слова: местное самоуправление; сельский, поселковый, городской совет; испол нительный комитет сельского, поселкового, городского совета; сельский, поселковый, город ской председатель.

Bordeniuk V. Juridical aspects of status of village, settlement, city chairman in local government in context of making legal initiatives

Annotation. On the basic scientific analyses of draft of laws about of legal aspects of status of village, settlement, city chairman in the article explains idea about inexpedience approval special law of Ukraine about this question.

Key words: local government; village, settlement, city council; the executive committee of village, settlement, city councils; the chairman of village, settlement and city council.

Вийшло друком видання:

Скрипнюк О. В.

Конституційне право України : підруч. для студ. вищ. навч. закл. /

О.В. Скрипнюк. — К. : Ін Юре, 2010. — 672 с.

Упідручнику викладаються основи конституційного права України як галузі права, науки, навчальної дисципліни і провідної галузі національної правової системи. У Загальній частині конституційного права України аналізується поняття та історія конституційного права як галузі публічного права, досліджується система і джерела конституційного права України, викладаються основні теорії конституції, подається характеристика констиJ туційноJправових відносин і конституційноJправової відповідальності, висвітлюються перспективи розвитку конституційного права України в конJ тексті європейської інтеграції. В Особливій частині конституційного права України аналізується конституційне матеріальне та конституційне процесуJ

альне право України, які містять розгляд таких проблем: основи конституційного ладу УкJ раїни, конституційні основи розвитку Української держави і громадянського суспільства, включаючи їх базові інститути, конституційноJправовий статус людини і громадянина, поняття, система і джерела конституційного процесуального права України.

Для студентів вищих навчальних закладів, аспірантів, викладачів юридичних факульJ тетів та відділень університетів, науковців, державних службовців тощо.

Замовляйте видання за телефоном: 0(44) 537 51 11

або електронною поштою: [e-mail] http://shop.inyure.kiev.ua

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

201

Загальна теорія права і держави

НОРМИ ПРАВА І ПРАВОПРИПИНЯЮЧІ ЮРИДИЧНІ ФАКТИ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

А. КОСТРУБА

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного і трудового права

(Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського)

равове регулювання у суспіль						загальні властивості, закономірності,
стві є важливою умовою для						тенденції [2, 34]. У зв’язку з цим пи
Пстворення стабільного право						тання правоприпиняючих юридичних
порядку, функціонування державних						фактів у механізмі правового регулю
органів, організацій та установ, які ма						вання цивільних відносин є актуаль
ють забезпечувати охорону та захист						ним і потребує глибокого наукового
прав, свобод і законних інтересів гро						дослідження.
мадян. Загальні цілі правового регу						Дослідженню механізму правового
лювання передбачають				досягнення		регулювання цивільних відносин було
суспільством		соціально		корисного		присвячено багато праць, серед яких
результату	і,	насамперед, створення				праці видатних вчених, зокрема:
необхідних	умов		для прогресивного			О. Абрамов, О. Бобилєв, Ю. Гревцов,
розвитку суспільства. Правове регу						В. Дудченко, В. Ісаков, В. Красовська,
лювання у державі є необхідним для						С. Погрібний, С. Сунєгін та ін. Саме
гарантування		свободи всім			членам	вони істотно поглибили дослідження
суспільства, оскільки за його допомо						механізму правового регулювання
гою досягається максимальний рівень						суспільних відносин.
організованості			суспільства,		демо	Метою статті є визначення місця
кратія та економічна свобода [1,						норм права і правоприпиняючих юри
81–82]. Роль юридичних фактів бага						дичних фактів у механізмі правового
то в чому визначається значенням						регулювання суспільних відносин.
правового регулювання, яке в одному						З точки зору механізму правового
з аспектів може розглядатися як ціліс						регулювання норма права — це від
ність, фактор перетворення економі						правний елемент механізму правового
ки, політики, культури та інших сфер						регулювання, що визначає його осно
суспільства. Правове регулювання має						ву, напрям правової поведінки в реаль

© А. Коструба, 2011

202

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

НОРМИ ПРАВА І ПРАВОПРИПИНЯЮЧІ ЮРИДИЧНІ ФАКТИ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

них суспільних відносинах, які скла даються [3, 108]. Оскільки норма пра ва регулює суспільні відносини, ми повинні розглядати механізм правово го регулювання крізь призму соціаль ної дійсності та соціальних зв’язків. Виокремлюють три рівні, на яких пра во діє як регулятивний засіб соціаль ного управління.

1.Норми права регулюють суспіль ні відносини, а через них — поведінку кожної людини, яка виступає у певних соціальних ролях. Цей процес відбу вається шляхом сприяння формуван ню нових, закріплення вже існуючих або висвітлення віджилих відносин.

2.Правові норми регулюють відно сини всередині суб’єкта управління, визначаючи компетенцію, структуру й функції всіх систем управління та їх елементів (наприклад органів держа ви, посадових осіб тощо).

3.Норми права діють на вищому рівні, де об’єктом управління є вся соціальна система, а етапи її розвитку займають великі проміжки часу [4, 107]. Можна сказати, що норма права

єодним із різновидів суспільних пра вил поведінки, які в цілому споріднені одне з одним [5, 138]. Правові норми становлять базу правового регулюван ня. Їх вплив на суспільні відносини полягає у: визначенні кола суб’єктів, на які поширюється їх дія; формулю ванні обставин, за яких ці суб’єкти ке руються їх приписами; розкритті змісту самого правила поведінки; встановленні міри юридичної відпо відальності за порушення вказаних правил [3, 108]. Закріплюючи юри дичні факти, право «прив’язує» моделі поведінки до реальності, до тих умов, в яких вони повинні реалізовуватися. Вони виступають як своєрідне «ядро» в системі суспільних відносин, як підсистема, спираючись на яку право здійснює перетворення всього масиву

зв’язків. Від повноти системи юридич них фактів безпосередньо залежить своєрідність і точність правової ре акції [2, 35]. Норма права створює юридичну можливість виникнення, зміни і припинення правовідносин. Вона вказує на ті умови, обставини (факти), за наявності яких правові зв’язки починають рухатися. Закон спрямовує кожне правовідношення, визнаючи ті чи інші факти як підставу його руху. Він є загальною й обов’яз ковою передумовою руху правовідно син певного виду. Підставою руху кон кретного правовідношення є не закон, а визнані ним юридичні факти. Юри дичний факт слугує обов’язковою підставою для виникнення, зміни та припинення правовідносин. Навіть у тих випадках, коли закон покладає визначені обов’язки чи надає права, не передбачаючи для виникнення цих прав і обов’язків юридичних підстав, завжди існує визначений факт, з яким пов’язується наявність прав і обов’яз ків [6, 391]. З цього приводу слушно зауважив В. Щербина, який визначав юридичний факт як такий стан су спільних відносин, «поворот», «мо мент» у їх розвитку, з якими пов’язані певні юридичні наслідки (втручання правових норм у хід фактичних відно син) [7, 8].

Можна сказати, що правова норма або сукупність норм права є правовим віддзеркаленням фактичних подій, тому кожна дія або подія має свою фактичну сторону, що проявляється в певному русі або просто в існуванні в об’єктивній дійсності, яка відповідає об’єктивним законам природи і, вод ночас відповідаючи правовим моде лям, закріпленим у нормах права, на буває правового характеру, правового виміру, вигляду.

Норма права слугує ідеальною аб страктною основою правового відно

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

203

А. Коструба

шення. Вона закріплює певну модель поведінки, якої мають (можуть) до тримуватися учасники соціальної взаємодії, що реально складається. За відсутності відповідних правових норм немає підстав казати про пра вовідносини, оскільки в цьому випад ку незрозуміло, у зв’язку з якими кри теріями визначається правовий чи не правовий характер того чи іншого відношення. Єдиним і виключним критерієм у цьому випадку може слу гувати тільки саме право (норма пра ва) [8, 179]. Буде несправедливо не висвітлити й іншу думку з приводу норм права, яка підтримується В. Єр моленком. На його думку, соціальна природа норми права, визначена як міра усвідомленої необхідності (сво боди) і справедливості, заснована на правосвідомості учасників суспільних відносин. Певною правосвідомістю як результатом впливу правової культу ри, яка виражається в наявності за гальних знань і уявлень про принципи дії правової матерії та вироблення на їх основі відповідних установок і на вичок, наділені всі учасники су спільних відносин. Тому про наявність правового впливу на будь які су спільні відносини, хоча й непрямого, може йтися у будь якому випадку, не залежно від набуття майновими відно синами форми законодавчого оформ лення. У зв’язку з цим, на його думку, правовідносини дійсно можуть бути такими без впливу системи законодав ства [9, 65]. У такому аспекті можна казати і про існування юридичних фактів у свідомості людини і, як зазна чалося вище, про те, що факт стає юридичним лише тому, що його таким вважає людина. Дещо трансформова на ця думка зустрічається в юри дичній літературі, її можна представи ти словами Ю. Гревцова: «Швидше за все сама норма права (правило по

ведінки) є продуктом, результатом відповіді на виклик соціального сере довища (юридичних фактів). Вихо дить, що характер і направленість зв’язку між юридичними фактами і нормами права дещо інші, ніж «прочи туються» в розглянутому, традиційно му понятті юридичного факту. А саме, норма права не передує юридичному факту, а є його наслідком. Звичайно ж, не самі юридичні факти створюють, формують правило поведінки. Норма права — це відповідь на виклики юри дичних фактів, і цю відповідь надають самі люди, виробляючи ті чи інші пра вила поведінки» [10, 150].

Така позиція, безумовно, має право на існування, але вважаємо, що вона не повністю вписується в норма тивістський підхід, якого ми дотри муємося, і породжує багато спірних питань у його межах, а тому не знахо дить нашої підтримки.

Вирішальна роль в ефективності правового регулювання належить кон струкціям правових норм, які є осно воположним елементом існування правовідносин. З цього приводу дуже важливо зауважити про нормативні моделі правоприпиняючих юридич них фактів. Адже адекватність норм права вимогам та потребам суспіль ства є запорукою ефективності дії пра вового регулювання і досягнення його мети.

Закономірним є факт виникнення спочатку суспільних відносин, а вже потім санкціонування чи закріплення норм права, надання їм статусу право вих. У зв’язку з цим можна виокреми ти ще одну мету механізму правового регулювання суспільних відносин — прогнозування, яка полягає у ство ренні таких засобів, які зможуть при стосувати дію права до змін у су спільних відносинах і до динаміки їх розвитку.

204

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

НОРМИ ПРАВА І ПРАВОПРИПИНЯЮЧІ ЮРИДИЧНІ ФАКТИ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Якщо співвідносити мету правого регулювання, мету механізму правого регулювання і мету правоприпиняю чих фактів, то вони розглядаються як загальне і часткове. Основною метою правового регулювання є упорядку вання суспільних відносин. Метою механізму правового регулювання є задоволення інтересів суб’єктів права, встановлення та забезпечення право порядку, а основною метою правопри пиняючих юридичних фактів є викли кання настання найближчого наслід ку — припинення права, правовідно син або певного юридично значущого стану. Тому виходить, що в загальному вигляді кінцевою метою правового ре гулювання є настання певного наслід ку за посередництвом правоприпиня ючих юридичних фактів для суб’єктів права. І настання саме бажаного на слідку забезпечує правопорядок і упо рядкування суспільних відносин пра вом.

Механізм правового регулювання має свої способи і засоби, за допомо гою яких і досягається його мета. Під способами правового регулювання ро зуміються шляхи юридичного впливу, викладені в юридичних нормах та інших елементах правової системи. С. Алексєєв виокремив такі основні способи правового регулювання: а) дозвіл — надання суб’єктам права на власні активні дії; б) заборона — по кладення на осіб обов’язку утримува тися від здійснення певних дій; в) по зитивне зобов’язування — покладення на осіб обов’язку активної поведінки (щось зробити, передати, сплатити та ін.) [3, 106].

Правовими засобами, на думку В. Красовської, можна вважати такі правові явища, як норми та принципи права, правозастосовні акти, юридичні факти, договори, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, заборони, пільги,

покарання, акти реалізації прав та обов’язків тощо. Саме правові засоби надають специфічність галузям та інститутам права. Категорія «правові засоби» дозволяє узагальнити всі яви ща (інструменти та процеси), які по кликані забезпечити досягнення ці лей, зафіксованих у законодавстві.

Значення засобів механізму право вого регулювання важко переоцінити зважаючи на їх функції. Важливою функцією правових засобів є досягнен ня мети правового регулювання, яка полягає у задоволенні інтересів суб’єк тів права, що відображає місце та роль правових засобів у механізмі правово го регулювання. Функцією правових засобів є також і впорядкування су спільних відносин за допомогою пра вових механізмів та способів вирішен ня соціальних завдань і конфліктів, які перешкоджають задоволенню інте ресів суб’єктів права [1, 84–86].

Можна сказати, що механізм право вого регулювання як сукупність за собів та способів досягнення мети пра ва і врегулювання суспільних відно син, має свої особливості, відправну точку дії та мету, з досягненням якої можна говорити про спрацювання са мого механізму.

З цього приводу дуже слушною є позиція С. Погрібного, який вважав, що механізм правового регулюван ня — це лише механізм передачі регу ляторної енергії дій суб’єкта правово го регулювання, в результаті яких створюється норма права на конкрет не суспільне відношення взагалі (об’єкт правового регулювання) і по ведінку її суб’єктів зокрема (предмет правового регулювання). Як свій по чатковий елемент такий механізм от римує кінцевий результат регулятор них дій суб’єкта правового регулюван ня — норму права. Кінцевим же еле ментом цього механізму, на думку

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

205

А.Коструба

С.Погрібного, є стан відповідності го регулювання цивільних відносин. фактичної реалізації суб’єктами ци При цьому сполучною ланкою в вільних правовідносин своїх суб’єк межах самого механізму досягнення

тивних прав і виконання юридичних обов’язків тому «шаблону», який за кладено у нормі права. Інакше кажучи, кінцевим елементом у цьому меха нізмі є матеріалізація мети цивільно правового регулювання: відповідність фактичного стану регульованих су спільних відносин ідеальним моде лям, закладеним у нормі [11, 51].

М. Александров визначив специ фічні форми впливу права як системи норм права на суспільні відносини, він вважав, що це встановлення: 1) забо рон на вчинення певних дій; 2) право здатності або правового статусу фізич них та юридичних осіб; 3) компетенції органів державної влади, управління та правосуддя; 4) правового взає мозв’язку між учасниками суспільних відносин. І відповідно до цих форм відокремив і такі правові засоби: пра вові заборони, правоздатність або пра вовий статус, правова компетенція та правові відносини [1, 82].

Отже, механізм правового регулю вання працює після створення регуля тора цивільних відносин (норми ци вільного статутного чи договірного права) і до настання стану досягнення мети правового регулювання. У будь якому випадку такий механізм працює поза діяльністю суб’єкта правового регулювання цивільно правових від носин, тому, на думку С. Погрібного, його точніше було б іменувати не ме ханізмом правового регулювання, а механізмом досягнення мети правово

мети правового регулювання між нор мою права й поведінкою суб’єктів суспільного відношення стають пра вовідносини, що виникають унаслідок визначеного нормою права юридично го факту і в межах яких певні суб’єкти саме й отримують конкретні суб’єк тивні права та юридичні обов’язки.

Таким чином, під механізмом до сягнення мети правового регулювання має розумітися послідовний ланцюг зміни окремих правових явищ: юри дичний факт, права й обов’язки, що існують у цивільних правовідносинах, які виникли на його підставі, реаліза ція цих прав та обов’язків, а за необ хідності також і їх захист. Цей меха нізм пов’язує між собою норму ци вільного права і стан правопорядку в цивільних відносинах, які перебува ють поза його змістом. Саме через ньо го ідеальна модель цивільних су спільних відносин, закладена в нормах права, реалізується шляхом її мате ріалізації в конкретних цивільних пра вовідносинах [11, 51–52].

Наостанок слід зазначити, що з цього приводу справедливим і обґрун тованим є твердження В. Ісакова про юридичні факти: «Головне їх завдан ня — «увімкнути» механізм вирішення соціальної ситуації, привести в дію правову програму. Таким чином, юри дичні факти — наскрізний елемент правового регулювання, який при сутній як у цілісному, так і в ситуа ційному розрізах» [2, 35].

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.Красовська В. Г. Механізм правового регулювання як система правових засобів // Держава і праJ во : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — Вип. 43. — К., 2009. — С. 81–87.

2.Исаков В. Б. Правовое регулирование и юридические факты // Известия ВУЗов. Серия «ПравоJ ведение». — 1980. — № 5. — С. 34–37.

3.Бобылев А. И. Механизм правового воздействия на общественные отношения // Государство и право. — 1999. — № 5. — С. 104–109.

4.Стащенко О. С. До питання про природу соціального механізму дії права // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — Вип. 46. — К., 2009. — С. 106–111.

206

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

НОРМИ ПРАВА І ПРАВОПРИПИНЯЮЧІ ЮРИДИЧНІ ФАКТИ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

5.Дудченко В. В. До питання про «нормативні факти» // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — Вип. 30. — К., 2005. — С. 135–142.

6.Колосюк В. В. Юридичний факт як підстава виникнення державного обов’язкового страхуванJ ня // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — Вип. 33. — К., 2006. — С. 389–394.

7.Щербина В. Підстави виникнення охоронних правовідносин у трудовому праві // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 9. — С. 8–13.

8.Абрамов А. И. Правоотношение : функциональные аспекты // Известия ВУЗов. Серия «ПравоJ ведение». — 2008. — № 2. — С. 178–189.

9.Єрмоленко В. Розмежування майнових правовідносин та законовідносин : методологічні аспекJ ти // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 11. — С. 64–68.

10.Гревцов Ю. К правопониманию : правовые отношения в связи с юридическими фактами и норJ мами права // Право України. — 2010. — № 4. — С. 148–155.

11.Погрібний С. О. Поняття механізму досягнення мети правового регулювання цивільних відноJ син // Проблеми законності : Респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. — Х., 2006. — Вип. 84. — С. 47–52.

Коструба А. В. Норми права і правоприпиняючі юридичні факти в механізмі правового регулювання

Анотація. Стаття присвячена проблемі дослідження механізму правового регулювання суспільних відносин, а також одного з його елементів — норми права. Автор також розглядає норми права крізь призму юридичних фактів, зокрема правоприпиняючих юридичних фактів, що, безперечно, є новим поглядом на правову природу зазначеного механізму.

Ключові слова: юридичні факти, правоприпиняючі юридичні факти, механізм правового регулювання, правове регулювання, норма права.

Коструба А. В. Нормы права и правопрекращающие юридические факты в механизме пра вового регулирования

Аннотация. Статья посвящена проблеме исследования механизма правового регулирова ния общественных отношений, а также одного из его элементов — нормы права. Автор рассматривает норму права сквозь призму юридических фактов, в частности правопрекраща ющих юридических фактов, что, безусловно, является новым взглядом на правовую природу указанного механизма.

Ключевые слова: юридические факты, правопрекращающие юридические факты, меха низм правового регулирования, правовое регулирование, норма права.

Kostruba А. Norms of right and stopped legal facts in the mechanism of the legal adjusting Annotation. The article is devoted to the problem of research of mechanism of the legal adjust

ing of public relations, and also one of its elements — legal proposition. An author examines the legal proposition through the prism of juridical facts, in particular — discontinuing juridical facts, that, sure, is a new look on legal nature of the cited mechanism.

Key words: law facts, stopped law facts, mechanism of legal regulatins, legal regulatins, norm of the right.

Пропонується посібник:

Правознавство : навч. посіб. / В. М. Олуйко, Р. І. Кондратьєв, Р. О. Стефанчук та ін. ; за ред. Р. І. Кондратьєва. — К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2008. — 488 с.

У навчальному посібнику викладено матеріал з проблем правознавства, який написано відповідно до програми вивчення основ правознавства у загальноосвітній школі і максимально адаптовано до вимог вищої школи.

Посібник розраховано на абітурієнтів вищих навчальних закладів юридичного профілю, студентів вищих навчальних закладів та широкий

читацький загал.

Замовляйте видання за телефоном: 0(44) 537 51 11

або електронною поштою: [e-mail] http://shop.inyure.kiev.ua

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

207

ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ НАУКОВИХ ПОГЛЯДІВ НА ПРИРОДУ І РОЛЬ ПРАВОВИХ ФІКЦІЙ

О. УЛ’ЯНОВСЬКА

кандидат юридичних наук, суддя Святошинського районного суду м. Києва

енезис наукової думки про сут			беруть початок у римському приват
ність фікцій у праві характеризу			ному праві [2, 12; 3, 11; 4, 8]. Однак за
Гвався різкими коливаннями — від			значений висновок був зумовлений
визнання до ігнорування самої ідеї пра			сприйняттям фікцій з позицій юридич
вової фікції. Так, Р. Ієрінг (1818–1892 рр.)			ної техніки. Якщо ж досліджувати
характеризував	правові фікції як		фікцію з позицій історико правових,
«юридичну брехню, освячену необ			соціальних, то можна зазначити, що
хідністю», як	«технічний	обман».	вчення про фікції формувалось із фор
Однак юридична фікція активно вико			муванням природно правової думки,
ристовувалася ще стародавніми рим			становлення якої пройшло ряд етапів:
лянами і була позитивно сприйнята й			античність, Середньовіччя і Новий час.
інтегрована у правові системи бага			В епоху античності вчення про природ
тьох європейських країн [1, 202].			не право сформувалось як міфологія
Зазначений характер у генезисі на			права. Надалі право природи (Physis) і
укової думки був зумовлений, насампе			позитивне право (Nomos) протиставля
ред, складністю сприйняття фікції як			лися одне одному. Особливе значення
явища у праві, його багатогранністю.			для розвитку майбутньої західноєвро
Останнє підтверджує наявність особ			пейської і, зокрема, німецької філо
ливостей у галузевій правотворчості, а			софії права мали вчення Платона,
також плюралізм наукових		підходів	Арістотеля і римське право [1, 10].
щодо розуміння фіктивного у праві.			В історії становлення і розвитку на
У зв’язку з цим потребують вивчення			укових поглядів на природу і роль
тенденції розвитку вчень про правові			правових фікцій	можна виокремити
фікції, які є невід’ємною складовою ге			декілька етапів цього процесу.
незису наукової думки про право.			Пріоритетне	значення набуває
Слід зазначити, що генезис науко			етап, коли відбувалося теоретичне ос
вої думки щодо фікцій у праві отримав			мислення правової фікції на підставі
певний ступінь вивчення у досліджен			прикладів римського приватного пра
нях російських вчених. Так, усі дослід			ва, а також сучасного права. До теорії
ники визначають, що правові фікції			фікції часто вдавалися при обґрунту

© О. Ул’яновська, 2011

208

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ НАУКОВИХ ПОГЛЯДІВ НА ПРИРОДУ І РОЛЬ ПРАВОВИХ ФІКЦІЙ

ванні різноманітних юридичних кон струкцій при вивченні їх природи. Фікцію розглядали як надзвичайний захід, до якого вдаються у разі край ньої необхідності, коли право не «встигає за фактичними явищами», або заходи встановлення для «відомо го фактичного субстрату юридичного значення, яке саме по собі цьому суб страту абсолютно не підходить». На цьому етапі, як зазначає Г. Дормідон тов, «юристи охоче вдавалися до допо моги вигадки й охоче відшукували фікції в джерелах... нібито змагалися між собою у відшукуванні та ство ренні нових фікцій» [5, 118].

Принципово новий підхід до сут ності правової фікції був обґрунтова ний професором Демеліусом у моно графії, присвяченій зазначеній про блемі, яка вийшла друком у ХІХ ст. У ній учений зазначав, що фікції мо жуть бути визначені як норми права, що врегульовують певне фактично існуюче відношення, завдяки чому во но може бути прирівняне до іншого відношення — юридично нормованого. При цьому обидва відношення — і фак тичне, врегульоване фікцією, яка є по суті нормою, і нормативно врегульова не прирівнюються за своєю юридич ною природою до зразка. Це положен ня, сформульоване професором Де меліусом, зазначене у монографії Г. Дормідонтова [5, 120]. Професор Демеліус вважав, що використання правових фікцій у матеріальному праві є штучним засобом, який застосо вується задля пояснення існування певних явищ правового життя, обґрун тування їх природи. Зокрема, зазначе не стосується фікції юридичної особи, усиновлення тощо. При цьому поява такого штучного засобу є результатом нерозвиненості науки [3, 20].

Наукова думка щодо фікцій отри мала подальший розвиток у працях

німецького вченого правознавця Бір лінга. Вчений наголошував саме на до поміжному характері правових фікцій і зазначав, що вони не можуть бути сприйняті наукою як самостійне яви ще. Зазначалось, що фікція як допо міжний засіб використовується задля полегшення юридичного мислення або викладення, «для пов’язування відомих істин чи пошуку нових». На підставі цієї точки зору була обґрунто вана думка і про можливість викорис тання фікцій у законодавстві задля по легшення нормативного матеріалу [3, 20; 6, 85].

Наприкінці ХІХ ст. російська юри дична думка була збагачена моногра фією професора Д. Мейєра «О юриди ческих вымыслах и предположениях, о скрытых и притворных действиях». Вчений здійснює класифікацію право вих явищ, які мають відношення до фікцій. До класифікації вчений вклю чає «визначення, розраховані на відомі факти, які одержують силу, хо ча останніх ми не вбачаємо»:

«1) вигадане існування факту, про який відомо, що він зовсім не існує або існує в іншому вигляді: відносяться сюди так звані вигадки права — fictines juris;

2)існування факту не розкрито з безсумнівністю, але воно більш менш імовірне і тому передбачається, і виз начення, що належать до нього, йдуть

ухід: тут висновок про факт нази вається припущенням, preasumptio;

3)існування факту виражається іншим фактом — близьким йому або еквівалентом;

4)юридичні визначення віднесені до факту, що виставляється існуючим замість іншого факту, що власне підлягає тим юридичним визначен ням» [7, 54; 1, 204].

Наукові положення, сформульо вані Д. Мейєром, були розвинені у

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

209

О. Ул’яновська

працях Г. Дормідонтова. Не супере чать зазначеному науковому погляду теоретичні положення, обґрунтовані Г. Меном. Вчений називав фікцію од ним із чинників, за допомогою яких закон приводиться у відповідність до потреб суспільства. При цьому цей чинник визначено першим [1, 204].

Існуючи і розвиваючись протягом декількох століть, теорія фікцій прак тично не піддавалася критиці. Проте, починаючи з другої половини XIX ст., деякі вчені висловлювалися проти цієї теорії, спираючись при цьому на різні принципи.

Не погоджуючись із теорією право вої фікції Савіньї, його опоненти так чи інакше у своїх доводах погоджу ються з тим, що юридична особа не цілком реальний суб’єкт права. Ціка во, що теорія фікції, створена в середні віки, розроблялася тільки в німецькій літературі, але й тоді вельми багато хто з німецьких юристів прагнув «вигнати» фікцію із вчення про юри дичних осіб. Французька юриспру денція, навпаки, ніколи не була схиль ною заглиблюватися у тонкощі цієї теорії. Допускаючи уособлення різних союзів і установ, що існують у рим ському праві, французькі юристи, а та кож і бельгійські, приймають ці союзи й установи за суб’єкти прав, відмінні від фізичної особи. Вони в цілому сто ять на визнанні фікції, але утримують ся від будь якого аналізу їх природи й обмежуються дослідженням та інтер претацією ухвал позитивного права, що належать до них. Теорія Савіньї викликала докори у формальності та поверховості. Але ці докори легко відобразити простим зауваженням: за значена теорія до того саме і прагне, щоб бути суто формальною і суто юридичною.

Теорію фікції в Росії підтримували такі вчені, як А. Гуляєв, Г. Шершене

вич та ін. Вчення про фікції будувало ся на основі вивчення римського пра ва. Насамперед вчені шукали причини появи фікцій у праві, їх необхідність. За відповіддю вони зверталися до римського права. Дослідники римсь кого права XIX ст. залишили май бутнім поколінням думки про фікції, які заслуговують на увагу.

За законним приписом за відомих обставин факт, який насправді не на став, приймається за той, що настав, щоб до випадку, в якому має місце фікція, одержав застосування той юридичний результат, який закони власне і визначили тільки на випадок, коли вигадана подія мала місце; ухва лення того, що не трапилося, або того, чого немає в наявності, є необхідним, щоб без шкоди для юридичної по слідовності застосовувати старе право до нових відносин. Фікція — це юри дичне ухвалення факту (позитивного або негативного) в суперечності з дійсністю з метою створити штучним шляхом історичну або догматичну підставу для відомих юридичних пра вил, які потрібні з точки зору справед ливості або користі, але не можуть бу ти обґрунтовані засобами досі діючого права. Суть фікції полягає у застосу ванні відомої юридичної якості для цього фактичного складу, позбавлено го цієї кваліфікації. Суть фікцій вза галі та правових зокрема полягає в уподібненні або, правильніше, у при рівнюванні того, що фактично існує, до того, чого насправді немає у цьому випадку, але що буває і є юридично нормованим вже раніше. Подібне ро зуміння фікції припустиме тільки в частині фікцій історичних (наприклад фікцій преторського права, які утво рювалися під час правозастосування і спочатку в право закладені не були), але непридатне для фікцій, які були закладені в право спочатку (напри

210

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •