3_2011_ua

ЩОДО МІСЦЯ ПРАВОВІДНОСИН З ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ СЕРЕД…

З’ясування господарської природи відносин у сфері використання об’єктів промислової власності необхідне для вирішення питання щодо можливості застосування для їх врегулювання відповідного господарсько правового інструментарію (методу господарсько го права), тобто регламентації відносин промислової власності на засадах рівного підпорядкування всіх учас ників цих відносин господарському по рядку (як ключової характеристики методу господарського права [10, 54]).

Такий підхід зумовлено об’єктив ною потребою гармонічного поєднан ня та забезпечення приватних інте ресів правоволодільців (носіїв прав промислової власності) й публічних інтересів держави, суспільства в ціло му. Так, регламентація діяльності з упровадження науково технічних до сягнень та засобів індивідуалізації до господарського обороту спрямована на забезпечення, з одного боку, інди відуальних інтересів правоволодільців в отриманні додаткового прибутку, конкурентних переваг, самоідентифі кації в конкурентному середовищі, формуванні ділової репутації, а з дру гого — інтересів публічних, що кон центруються у належній реалізації прав споживачів на якісну продукцію, розвиткові нових сегментів ринку, підвищенні інноваційної активності. При цьому завдання забезпечення інтересів усіх учасників відносин про мислової власності вимагає балансу не тільки дихотомічних видів інтересу «публічний — приватний», а й одно рідних приватних інтересів (напри клад інтересів підприємства — патен товласника у монопольному викорис танні свого винаходу та інтересів під приємства, яке добросовісно почало використовувати цей винахід ще до подання заявки на нього патентовлас ником).

Наведені приклади взаємодії пуб лічних і приватних інтересів, які реа лізуються у зв’язку із використанням об’єктів промислової власності, свід чать про те, що ефективний розвиток цих правовідносин в умовах соціально орієнтовної економіки можуть забезпе чити лише такі засоби правового регу лювання, які органічно поєднують дис позитивні й імперативні засади, засно вані на однаковому підпорядкуванні всіх учасників відносин промислової власності суспільному господарському порядку, бо всі існуючі засоби госпо дарсько правового регулювання мають об’єднуючий знаменник — забезпечен ня стану впорядкування господарських відносин, який є результатом взаємо узгодження, поєднання індивідуально го підприємницького інтересу із за гальносуспільними потребами щодо підвищення ефективності виробництва та економічного зростання.

З огляду на господарсько правову природу відносин щодо використання об’єктів промислової власності не обхідним є виявлення їх місця серед усієї сукупності господарських право відносин. Встановлення належності досліджуваних правовідносин до пев ного внутрішньогалузевого виду гос подарсько правових зв’язків надасть можливість, з одного боку, застосову вати до їх характеристики відповідні загальні положення (а отже, і принци пи та засоби господарсько правового регулювання), а з другого — виявити особливості правовідносин щодо ви користання об’єктів промислової власності, які підлягають спеціально му регулювальному впливу. Таке дослідження має важливе методоло гічне значення, оскільки, як наголо шує Г. Знаменський, врахування єдно сті та відмінностей господарських пра вовідносин призводить до розширен ня пізнавальних можливостей [11, 73].

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

161

І. Коваль

Основу класифікації господарських

У

науці

господарського

права

правовідносин становить нормативно

проведена

класифікація галузевих

правовий поділ відносин господарсько

правовідносин, окрім

поділу,

який

го характеру. Останні на законодавчо

знайшов відображення у ГК України,

му рівні диференціюються залежно від

також за іншими підставами, підходи

сфери існування на три види: госпо

до яких у цілому збігаються [11, 73; 13,

дарсько виробничі, організаційно гос

95; 14, 24; 15, 26]. Так, до внутрішньо

подарські,

внутрішньогосподарські

галузевого критерію класифікації гос

(ч. 4 ст. 3 ГК України). Враховуючи ха

подарських правовідносин вчені гос

рактеристику кожного з цих видів

подарники відносять взаємне станови

відносин, надану у ст. 3 ГК України,

ще сторін правовідносин і поділяють

відносини

з приводу

використання

їх на горизонтальні (учасники право

об’єктів промислової

власності слід

відносин рівноправні) та вертикальні

кваліфікувати як різновид господар

(одним із учасників є орган госпо

сько виробничих відносин. Господар

дарського керівництва). Досліджувані

сько виробничими у ч. 5 ст. 3 ГК Украї

правовідносини

промислової

влас

ни визнано майнові та інші відносини,

ності відповідають ознакам горизон

що виникають між суб’єктами господа

тального виду, враховуючи, що право

рювання під час безпосереднього здійс

вий зв’язок між суб’єктом господарю

нення господарської діяльності. У цьо

вання, який

здійснює

використання

му виді господарських відносин прева

об’єктів

промислової

власності,

та

лює майново вартісна ознака [12, 18],

іншого

учасника

цих

правовідносин

оскільки їх зміст становить діяльність у

(невизначеного кола осіб, які повинні

сфері суспільного виробництва, спря

не перешкоджати належному викори

мована на виробництво і реалізацію

станню

об’єкта)

характеризується

продукції,

виконання

робіт, надання

рівноправністю та відсутністю будь

послуг вартісного характеру, що мають

якого управлінського впливу. Цей ас

цінову визначеність. Відносини з вико

пект

характеристики

правовідносин

ристання об’єктів промислової влас

(взаємодія

суб’єктів) відображається

ності також становлять

господарські

у відповідному наборі засобів право

відносини

виробничого

характеру,

вого регулювання, в якому мають

оскільки складаються у сфері впрова

переважати елементи (норми) диспо

дження суб’єктами господарювання

зитивного характеру.

науково технічних рішень та індиві

Для

відносин,

що розглядаються,

дуалізуючих позначень до виробничих

ключове значення має розроблений у

процесів зі створення та реалізації но

теорії господарського права поділ гос

вої або удосконаленої продукції. Май

подарсько правових відносин на такі

ново виробнича сутність досліджува

групи: 1) абсолютні речові; 2) абсо

них відносин зумовлює спрямованість

лютно відносні речові; 3) абсолютні

їх правового регулювання, яка полягає

щодо ведення власної

господарської

у створенні відповідних умов для на

діяльності; 4) відносні зобов’язальні;

лежної

реалізації

майнового права

5) абсолютні немайнові [11, 74]. Ана

суб’єкта господарювання на викорис

ліз

зазначених

правовідносин

дає

тання охоронюваного об’єкта промис

можливість дійти висновку, що такий

лової

власності

задля

підвищення

поділ представлено складним (ком

ефективності виробництва і досягнен

плексним)

критерієм,

який об’єднує

ня економічних результатів.

дві загальнотеоретичні підстави кла

162

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ЩОДО МІСЦЯ ПРАВОВІДНОСИН З ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ СЕРЕД…

сифікації правових відносин — харак тер індивідуалізації (конкретизації) суб’єктного складу (абсолютні або відносні) та об’єкт правовідносин.

Характер індивідуалізації (конкре тизації) суб’єктів господарських пра вовідносин, які складаються з приводу використання об’єктів промислової власності, відповідає конструкції аб солютних правовідносин, оскільки суб’єкту господарювання (патенто власнику, власнику свідоцтва на тор говельну марку), що використовує відповідний винахід, торговельну мар ку тощо, протистоїть невизначене коло осіб з обов’язком не створювати перешкод у належному використанні об’єкта промислової власності. Фак тично це означає, що вирішальне значення для реалізації правових можливостей, закладених у праві на використання об’єкта промислової власності, мають дії суб’єкта господа рювання — правовласника, тобто саме його активна поведінка становить ос новний предмет нормативно правової регламентації, дії ж зобов’язальної сторони мають пасивну форму.

Разом із тим правовідносини, що досліджуються, можуть виступати і як такі, що поєднують у собі ознаки абсо лютних і відносних правовідносин. Вони складаються у випадках, коли використання об’єкта промислової власності здійснюється на підставі права, переданого суб’єкту господарю вання іншою особою — правовласни ком на певний строк (наприклад на підставі ліцензійного договору, дого вору комерційної концесії). У такому разі правовідносини, що виникають між сторонами відповідних договорів (зокрема ліцензіатом та ліцензіаром), характеризуються як відносні, а пра вовідносини між суб’єктом господа рювання, який використовує об’єкт промислової власності, та іншими осо

бами (невизначеним колом третіх осіб), що повинні утримуватись від пе решкод у належній реалізації права на використання, — абсолютні.

Визначення абсолютного (абсо лютно відносного) характеру госпо дарських правовідносин з використан ня об’єктів промислової власності зу мовлює необхідність з’ясування їх місця у наведеній вище класифікації господарських правовідносин. Задля вирішення цього завдання важливим є з’ясування другого критерію поділу — об’єкта господарських правовідносин з використання результатів науково технічної творчості та засобів інди відуалізації. Щодо характеристики цього елементу правовідносин у гос подарсько правовій теорії поширення отримав підхід, який будується на так званій плюралістичній точці зору. Відповідно до цього підходу як об’єк ти господарських правовідносин роз глядаються засоби здійснення госпо дарського інтересу, до яких належать: речі, в тому числі гроші та цінні папе ри, дії зобов’язаних суб’єктів, власне діяльність суб’єкта господарювання, нематеріальні блага, які використову ються при здійсненні господарської діяльності [11, 72].

Такий усталений погляд щодо об’єктів господарських правовідносин дозволяє максимально повно відобра зити особливості всього різноманіття зв’язків, що складаються у господар ській сфері. Це значною мірою сто сується і господарських правовідно син у сфері використання об’єктів промислової власності. Їх специфічні риси також зумовлені своєрідним об’єктом — нематеріальним благом, що є результатом інтелектуальної (творчої) діяльності (винаходом, про мисловим зразком, торговельною мар кою тощо). Особливості цього об’єкта виявляються у низці його сутнісних

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

163

І. Коваль

характеристик: нематеріальній при роді, здатності до необмеженого від творення, незнищуванності, неможли вості фізичного зношення тощо.

Зазначені властивості об’єктів про мислової власності є першопричиною особливостей правовідносин з їх вико ристання, які проявляються щодо всіх елементів цих правовідносин. Так, їх суб’єктний склад представлено обо в’язковою участю суб’єкта господарю вання, який є носієм прав на об’єкти промислової власності (наприклад па тентовласником); підстави виникнен ня і припинення правовідносин зу мовлені, як правило, спеціальною пра вовою охороною об’єкта промислової власності (отриманням патенту, сві доцтва); модель суб’єктивного права як елемента юридичного змісту пра вовідносин складається із правомоч ностей (щодо використання об’єкта, передачі права на використання та ін.), які відрізняються від складу права власності на речі (володіння, ко ристування, розпорядження).

Об’єкти промислової власності, бу дучи опосередкованими відповідним майновим правом, набувають якостей цінності, адже маючи високий потен ціал прибутковості, здатні задоволь няти господарські (виробничі) потре би суб’єкта правоволодільця у сфері виробництва, реалізації нової або удо сконаленої продукції та її індивіду алізації, а отже, також можуть розгля датися як засоби здійснення госпо дарських інтересів.

Характеристика об’єкта досліджу ваних правовідносин у сукупності з їх абсолютним характером дає змогу встановити місце правовідносин із ви користання об’єктів промислової власності серед інших видів абсолют них правовідносин: 1) абсолютних речових, 2) абсолютно відносних ре чових; 3) абсолютних немайнових;

4) абсолютних щодо ведення власної господарської діяльності.

Щодо першого та другого виду — речових — правовідносин слід конста тувати неможливість кваліфікації пра вовідносин із використання об’єктів промислової власності як різновиду ані абсолютних речових, ані абсолют но відносних речових господарських правовідносин. Такий висновок зу мовлений суттєвою різницею нема теріальних об’єктів промислової влас ності та речей, які у традиційному розумінні характеризуються як пред мети матеріального світу, надані при родою або створені в результаті жит тєдіяльності людини. Загальновизна ним є положення, що право інтелекту альної власності не залежить від права власності на річ, у якій втілено нема теріальний об’єкт інтелектуальної власності. Отже, відносини у сфері ви користання результатів інтелектуаль ної діяльності не належать до будь якого виду речових правовідносин.

Для кваліфікації господарських правовідносин з використання об’єк тів промислової власності як абсолют них немайнових господарських право відносин також немає достатніх під став, адже, незважаючи на те, що об’єкт промислової власності є нема теріальним за своєю природою, він має суттєві особливості порівняно з іншими нематеріальними благами, з якими пов’язані абсолютні немайнові господарські правовідносини (напри клад діловою репутацією). По перше, винахід, промисловий зразок тощо є нематеріальним благом іншого похо дження — результатом інтелектуаль ної (творчої) діяльності; по друге, для участі у правовідносинах нематеріаль ний за своєю природою інтелектуаль ний результат повинен мати об’єкти воване втілення, що дозволило б його відтворення у виробничих цілях.

164

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ЩОДО МІСЦЯ ПРАВОВІДНОСИН З ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ СЕРЕД…

Матеріалізація результату науково технічної творчості зумовлює виник нення щодо нього як немайнового суб’єктивного права (наприклад права авторства винахідника), так і права майнового характеру (а отже — майно вих правовідносин). Ця обставина дає змогу відмежувати нематеріальні бла га — об’єкти промислової власності від інших нематеріальних благ (зокрема ділової репутації), які породжують права та правовідносини виключно немайнової природи.

Таким чином, правовідносини у сфері використання об’єктів промис лової власності є майновими пра вовідносинами, оскільки завдяки їх існуванню забезпечується реалізація суб’єктивних майнових прав на вико ристання винаходу, корисної моделі, промислового зразку, торговельної марки. Майновий характер цих прав, законодавчо визнаний у статтях 424, 464, 495 ЦК України, проявляється у можливості правоволодільців здійс нювати дії щодо виготовлення, засто сування, зберігання, пропонування до продажу, продажу, іншого введення в

господарський оборот продукції, що містить охоронюваний об’єкт промис лової власності.

Продовжуючи аналіз правовідно син у сфері використання об’єктів про мислової власності на предмет вста новлення їх місця серед інших видів господарських правовідносин, слід за значити, що визначення як об’єкта досліджуваних правовідносини нема теріального блага не дозволяє розгля дати їх і як абсолютні господарські правовідносини з ведення господарсь кої діяльності. Останні складаються у зв’язку із веденням суб’єктом власної господарської діяльності, яка і висту пає об’єктом цих правовідносин.

Отже, узагальнення наведених по ложень щодо місця правовідносин у

сфері використання об’єктів промис лової власності серед господарсько правових відносин свідчить, що дослі джувані правовідносини, будучи різновидом абсолютних або абсолют но відносних правовідносин (за умов використання об’єкта на підставі доз волу правовласника), не можуть бути кваліфіковані як жодний з розробле них у теорії господарського права вид таких правовідносин. Цей факт, у свою чергу, переконує в об’єктивній необхідності збагачення і ускладнення класифікації господарсько правових відносин — за рахунок формування са мостійного різновиду абсолютних та абсолютно відносних господарських правовідносин — із приводу викорис тання об’єктів промислової власності. Самостійне місце досліджуваних пра вовідносин найповніше відбиває їх особливості та набуває важливого правотворчого значення, оскільки зумовлює необхідність розробки та вдосконалення спеціальних засобів правового регулювання, які здатні адекватно відобразити специфіку ре альних економічних відносин у цій сфері та забезпечити досягнення ос новної мети їх господарсько правово го регулювання.

Таким чином, дослідження місця правовідносин із приводу використан ня об’єктів промислової власності се ред правовідносин господарської при роди свідчить, що за сферою свого існування вони відповідають особли востям господарсько виробничих пра вовідносин, за взаємним становищем сторін — горизонтальних правовідно син, а за складним критерієм (харак тер індивідуалізації суб’єктного скла ду та об’єкт) формують самостійний вид абсолютних (або абсолютно відносних — за умов використання об’єкта на підставі дозволу правовлас ника) господарських правовідносин з

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

165

І. Коваль

використання об’єктів промислової власності.

Викладені вище положення щодо зазначених правовідносин можуть стати підґрунтям для подальших на

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

уково правових досліджень у цьому напрямі, зокрема щодо доопрацюван ня їх змістової характеристики, підстав виникнення, зміни, припинен ня тощо.

1.Шенкаренко М. Вплив глобальної економічної кризи на патентну активність (статистичний аналіз) // Інтелектуальна власність. — 2010. — № 8. — С. 15–19.

2.Іолкін Я. О. Право на торговельну марку в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 / Наук.Jдосл. інJт приват. права і підприємництва Акад. прав. наук України. — К., 2009.

3.Кашинцева О. Ю. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 / Київ. нац. унJт ім. Т. Шевченка. — К., 2000.

4.Рассомахіна О. А. Правове регулювання використання торговельних марок у господарському обороті : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 / Київ. нац. економ. унJт ім. В. ГетьJ мана. — К., 2008.

5.Халаїм Н. О. Правова охорона промислових зразків в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наJ ук : спец. 12.00.04 / Київ. нац. унJт ім. Т. Шевченка. — К., 2001.

6.Безух О. В. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 / ІнJт економікоJправових досліджень НАН України. — Донецьк, 2001.

7.Глазьев С. Ю. Экономическое содержание отношений, связанных с использованием изобретеJ ний // Вопросы изобретательства. — 1989. — № 5. — С. 10–14.

8.Лаптев В. В. Предмет и система хозяйственного права. — М., 1969. — 175 с.

9.Зенин И. А. Изобретательское право : природа, функции, развитие // Советское государство и право. — 1980. — № 2. — С. 48–56.

10.Знаменский Г. Л. Хозяйственное законодательство Украины : формирование и перспективы разJ вития. — К., 1996. — 63 с.

11.Хозяйственное право : учеб. / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулина и др. ; под ред. В. К. Мамутова. — К., 2002. — 910 с.

12.Хозяйственный кодекс Украины : науч.Jпракт. коммент. / под общ. ред. А. Г. Бобковой. — ХарьJ ков, 2008. — 1296 с.

13.Господарське право : практикум / В. С. Щербина, Г. В. Пронська, О. М. Вінник та ін. ; за заг. ред. В. С. Щербини. — К., 2001. — 320 с.

14.Щербина В. С. Господарське право : підруч. / В. С. Щербина. — 4Jте вид., переробл. і допов. — К., 2009. — 640 с.

15.Вінник О. М. Господарське право : курс лекцій. — К., 2005. — 624 с.

Коваль І. Ф. Щодо місця правовідносин з використання об’єктів промислової власності серед господарських правовідносин

Анотація. У статті досліджується місце правовідносин з використання об’єктів промислової власності серед господарських правовідносин; пропонуються та обґрунтовуються критерії вио кремлення таких правовідносин серед правовідносин господарської природи.

Ключові слова: об’єкт промислової власності, правовідносини з використання об’єктів промислової власності, господарські правовідносини, суб’єктний склад правовідносин, об’єкт правовідносин, публічні інтереси.

Коваль И. Ф. О месте правоотношений по использованию объектов промышленной собст венности среди хозяйственных правоотношений

Аннотация. В статье исследуется место правоотношений по использованию объектов про мышленной собственности среди хозяйственных правоотношений; предлагаются и обосновы ваются критерии выделения таких правоотношений среди правоотношений хозяйственной природы.

Ключевые слова: объект промышленной собственности, правоотношения по использова нию объектов промышленной собственности, хозяйственные правоотношения, субъектный со став правоотношений, объект правоотношений, публичные интересы.

Koval I. Regarding the place of legal relationships concerning the use of the industrial property objects among business relationships

Annotation. The article examines the position legal relationships concerning the use of industrial property objects among business relationships. Selection criteria of such legal relationships between legal relationships of business nature are proposed and justified.

Key words: industrial property objects, legal relationships concerning the use of the industrial property objects, business relationships, subjective composition of legal relations, object of legal relations, public interests.

166

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

Актуальні питання конституційної реформи

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ СУБ’ЄКТІВ ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ: ДОСВІД ДЕРЖАВ — УЧАСНИЦЬ ЄС

ТА УКРАЇНСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ

О. ЛАВРИНОВИЧ

кандидат юридичних наук, доцент, Міністр юстиції України, заслужений юрист України

Законотворення є титульною функцією будь якого парламен ту світу. Відомий угорський уче

ний конституціоналіст А. Шайо писав із цього приводу: «Незважаючи на те, що першопочатковий зміст слова ла тинського походження parliamentum мав спільний корінь із латинським дієсловом «балакати», у парламентах не лише обмінюються думками, а й щось роблять. В одних системах фор мують і контролюють уряд, обговорю ють політичні питання чи намагають ся управляти політикою, обирати і призначати посадових осіб; в інших — нічого цього не роблять або роблять по іншому. Утім, усі парламенти ма ють одну спільну рису: вони прийма ють юридичні норми першопочаткової важливості, виконують законодавчу функцію» [5, 158].

Якість законотворчого процесу та прийнятих парламентом законів визна чає сутність і зміст парламентаризму, а також призначення парламенту в су

© О. Лавринович, 2011

спільстві та державі. Ця аксіома акту альна й для нашої держави та Верховної Ради України, яка конституюється у ст. 75 Основного Закону як єдиний ор ган законодавчої влади в Україні [2].

Очевидно, що легітимність законів, прийнятих парламентом, залежить як від неухильності дотримання відпо відних парламентських процедур, так і від досконалості останніх. Віддаючи належне віковим традиціям парламен таризму і складності регламентування законодавчого процесу у Великій Бри танії та низці інших держав, що нале жать до англосаксонської правової сім’ї, зазначимо, що парламентські регламенти більшості держав Європи, особливо в частині унормування зако нодавчого процесу, залишаються пред метом перманентних правових модер нізацій. Раціоналізація парламент ських процедур і законодавчого про цесу на всіх його стадіях стає основ ним трендом розвитку європейського парламентаризму в XXI ст.

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

167

О. Лавринович

Важливий, а часто і визначальний вплив на організацію, перебіг і правові результати законодавчого процесу в парламенті має його первинна стадія — внесення законодавчої ініціативи чи пропозиції на розгляд парламенту, або ж стадія реалізації права законодавчої ініціативи. Зміст права законодавчої ініціативи полягає в передбаченій чинним законодавством можливості визначеного кола суб’єктів офіційно вносити на розгляд парламенту зако нопроекти чи законодавчі пропозиції, які підлягають обов’язковому розгля ду законодавчим органом.

Реалізація права законодавчої іні ціативи є самостійним видом право відносин зі своїм об’єктно суб’єктним складом. Як відомо, об’єкт будь яких правовідносин опосередковується та фокусується в їх предметі. В Україні предметом законодавчої ініціативи відповідно до ч. 5 ст. 89 Закону Ук раїни «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 р. є: 1) проекти законів, постанов; 2) про екти інших актів Верховної Ради; 3) пропозиції до законопроектів;

ініціативи за низкою критеріїв: 1) за змістом: політичні, економічні, соціаль ні, культурні, інформаційні, екологічні тощо; 2) за юридичною силою передба чуваних правових актів: конституційні законодавчі ініціативи; законодавчі ініціативи; ініціативи щодо інших пар ламентських актів чинного законодав ства; 3) за обов’язковістю ініціювання: обов’язкові та факультативні. Не менш важливим для розуміння сут ності, походження законодавчих ініціатив є й їх диференціація за суб’єктами законодавчої ініціативи.

Система суб’єктів законодавчої ініціативи є відмінною в різних держа вах світу, що зумовлюється низкою об’єктивних і суб’єктивних чинників. Первинно коло суб’єктів законодавчої ініціативи залежало насамперед від форми державного правління в кон кретно взятій країні світу, а також від того, до якої правової сім’ї належала правова система цієї держави. Із часом системи суб’єктів законодавчої ініціа тиви у різних державах змінювалися і під впливом інших чинників, що має своїм наслідком множинність законо

4)поправки до законопроектів [4]. давчо встановлених суб’єктів законо Окремо слід зазначити, що роз давчої ініціативи у різних країнах. Але

діл XIII Основного Закону імператив			це не заперечує можливості виявлен
но визначає предмет, суб’єкти і поря			ня загальних тенденцій еволюціону
док внесення на розгляд Верховної			вання суб’єктного складу інституту
Ради України законопроектів про вне			законодавчої ініціативи в Україні та за
сення змін до Конституції України [2].			кордоном.
Регламент Верховної Ради України й			Беручи до уваги усталені на сьогод
інші	закони також	встановлюють	ні форми державного правління, слід
особливий правовий режим реалізації			розрізняти	моделі системи суб’єктів
права	законодавчої	ініціативи при	законодавчої ініціативи, характерні
внесенні на розгляд парламенту зако			для парламентських республік чи
нопроекту про Державний бюджет Ук			монархій, президентських республік і
раїни на наступний рік.			республік змішаного типу. Так, у дер
Подібне коло проектів нормативно			жавах із	парламентською формою
правових актів різної юридичної сили			правління	(Австрія, Іспанія, Італія,
є предметом законодавчої ініціативи і			Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Німеччи
в зарубіжних державах. Це дає змогу			на та ін.) найвпливовішими суб’єкта
класифікувати предмети законодавчої			ми законодавчої ініціативи традицій

168

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ СУБ’ЄКТІВ ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ: ДОСВІД ДЕРЖАВ…

но залишаються уряд та депутати. Це є логічним з огляду на те, що уряд у та ких державах формується парла ментською більшістю і реалізує у своїй діяльності її програмні політичні завдання. Натомість парламентська опозиція подає на розгляд конкуруючі з урядовими законопроекти.

Утім, слід враховувати, що нині в деяких парламентських монархіях традиційним суб’єктом законодавчої ініціативи є також і монарх (Данія, Люксембург, Швеція та ін.), який фор мально може виступати як головою уряду, так і належати до законодавчої влади. До того ж в Італії, Латвії, Литві та деяких інших парламентських рес публіках президенти держав наділені правом законодавчої ініціативи щодо необмеженого кола питань суспільно го та державного життя.

У президентських республіках пер шість щодо законодавчої ініціативи на лежить як парламентаріям, так і главі держави. Так, у більшості держав Ла тинської Америки, Азії та Африки від повідним правом наділений президент, який одночасно є й керівником вико навчої влади. Наприклад, право законо давчої ініціативи закріплюється за пре зидентом у ст. 77 Конституції Аргенти ни 1853 р. зі змінами і доповненнями, ст. 611 Конституції Бразилії 1988 р., ст. 109 Конституції Єгипту 1971 р. та в інших конституціях держав цього регіо ну. Хоча існують і винятки — у Півден но Африканській Республіці президент взагалі не має права законодавчої ініціативи. Подібна тенденція властива і багатьом пострадянським державам. Так, президент наділений широкими повноваженнями щодо законодавчої ініціативи в Азербайджані, Білорусі, Грузії, Казахстані, Росії, Таджикис тані, Туркменистані, Узбекистані.

Разом із тим домінування глави держави у системі суб’єктів законо

давчої ініціативи у президентських ре спубліках не є аксіомою. Зовсім інша ситуація з правом президента на зако нодавчу ініціативу історично сформу валася в США. Там суб’єктами законо давчої ініціативи можуть бути ви ключно парламентарії: президент цієї держави реалізує свої законодавчі ініціативи через довірених сенаторів і конгресменів, за винятком внесення ним на розгляд Конгресу законопро екту про Державний бюджет.

Складно визначитися з єдиною мо деллю системи суб’єктів законодавчої ініціативи у країнах зі змішаними формами державного правління. Від повідне право у цих державах нині на лежить депутатам або органам парла менту, главі держави й уряду, визна ченій кількості виборців у порядку народної законодавчої ініціативи то що. Домінування ж того чи іншого суб’єкта законодавчої ініціативи часто визначається ситуаційно та залежить від форм і методів політичної діяль ності перелічених суб’єктів.

Світовій практиці парламентариз му відомі й інші, окрім названих, суб’єкти законодавчої ініціативи. Зок рема, окрім депутатів, суб’єктами законодавчої ініціативи також можуть виступати парламентські фракції (Ес тонія, Латвія, Чехія), постійні парла ментські комітети чи комісії (Грузія, Еквадор, Естонія, Латвія, Хорватія, Словаччина, Угорщина), або ж парла мент у цілому (Австрія, Бельгія та ін.) чи його палати (Болгарія, Ірландія, Іспанія, Люксембург та ін.).

У багатьох державах Латинської Америки (Бразилія, Гватемала, Еква дор, Панама, Парагвай та ін.) суб’єкта ми законодавчої ініціативи конститую ються верховні або вищі спеціалізовані суди, а в Російській Федерації ще й Конституційний Суд. Часто система суб’єктів законодавчої ініціативи

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •

169

О. Лавринович

враховує й особливості державного та адміністративно територіального уст рою окремих країн. У Швейцарії із законодавчою ініціативою можуть ви ступати легіслатури кантонів, у Ні меччині — ландтаги, у Мексиці — легіслатури штатів, а в Грузії, Іспанії, Італії та ін. — представницькі органи територіальної автономії.

Віддаючи належне ідеям та ідеалам народовладдя, багато держав світу (Австрія, Бразилія, Іспанія, Італія, Латвія, Польща, Румунія, Філіппіни та ін.) конституюють інститут народ ної законодавчої ініціативи. Цікаво, що цей інститут уперше утвердився у швейцарському кантоні Вадуц у 1845 р., а на початку XX ст. поширив ся і в США. Разом із тим ані в США, ані у Швейцарії народна законодавча ініціатива до сьогодні не отримали свого поширення на загальнофеде ральному рівні.

Зміст народної законодавчої ініціа тиви полягає у праві визначеної зако нодавством кількості виборців (в Ав стрії — 1/6 виборців не менш ніж 3 зе мель, у Бразилії — 1 % виборчого корпусу, в Іспанії не менше 500 тисяч виборців) подати до парламенту зако нопроект, який є обов’язковим для розгляду. Хоча парламент може як ухвалити відповідний законопроект, так і відхилити його. У державах, та ких як Литва, Македонія, Словенія та інші, народна законодавча ініціатива може стосуватися й законопроектів щодо ревізії конституції.

Безперечно, неможливо визначити вичерпне коло суб’єктів законодавчої ініціативи, відомих сучасній світовій парламентській практиці. У деяких державах світу, окрім попередньо на званих суб’єктів, це можуть бути муніципалітети (Андорра, Нікарагуа, Перу, Чехія та ін.), генеральний про

курор (Бразилія) або Національний банк, як це визначає ст. 93 Конституції України.

Водночас розвиток національних моделей системи суб’єктів законодав чої ініціативи передбачає ретельний аналіз і врахування основних тен денцій розвитку відповідних систем у державах певного регіону, віднесених, як правило, до однієї правової сім’ї. Для України у цьому сенсі визначаль ним буде позитивний досвід більшості європейських пострадянських рес публік і держав — учасниць Європей ського Союзу щодо модернізації сис теми відповідних суб’єктів.

Комплексний аналіз положень кон ституцій і конституційних актів дер жав — учасниць ЄС дає змогу виявити такі види суб’єктів законодавчої іні ціативи:

1)депутат верхньої та/або нижньої палати парламенту (Австрія, Болгарія, Велика Британія, Данія, Естонія, Італія, Кіпр, Литва, Мальта, Нідерлан ди, Німеччина, Португалія, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція);

2)депутатська фракція або група, «депутатський клуб» (Естонія, Латвія, Польща, Чехія);

3)депутатська комісія (комітет) (Естонія, Латвія, Словаччина, Угор щина);

4)парламент у цілому (Австрія, Бельгія, Греція, Іспанія);

5)верхня та/або нижня палата пар ламенту (Болгарія, Ірландія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Польща, Чехія);

6)спільне засідання двох палат парламенту (Нідерланди);

7)глава держави — монарх чи пре зидент (Данія, Естонія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Угорщина, Фінляндія, Шве ція);

170

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • № 3 •