- •( Нар. 1930 р.)
- •Яковенко, Борис Валентинович (1884 - 1949)
- •Що таке філософія? (Вступ до трансценденталізму) Пролог.
- •Ясперс, Карл (1883-1969)
- •Філософська віра. Поняття філософської віри.
- •Друга лекція зміст філософської віри.
- •Простір змісту віри
- •Зміст віри
- •Розум і комунікація
- •Ільєнков, Евальд Васильович (1924 - 1979)
- •Філософія і молодість.
- •Декарт, Рене (1596 - 1650)
- •Метафізичні розмисли.
- •Рене Декарт Метафізичні розмисли // - к.: “Юніверс”. - 2000. - с. 22 – 33.
- •Міркування стосовно наук.
- •Головні правила методу.
- •Гайдеггер, Мартин (1889 - 1976)
- •Що таке метафізика?
- •Аристотель, Стагірит (384 - 322)
- •Глава п'ята
- •Глава шоста
- •Глава сьома
- •Глава дванадцята
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1970 - 1831)
- •Наука логіки. Розділ перший. Вчення про буття
- •§ 86. Чисте буття утворює початок, тому що воно одночасно є й чиста думка, і невизначена проста безпосередність, а першопочаток не може бути чим-небудь опосередкованим і визначеним.
- •§ 99. Кількість (Quantität) є чисте буття, у якому визначеність покладена вже не як тотожна із самим буттям, а як знята, або байдужа.
- •§ 101. Кількість, істотно покладена з визначеністю, що в ній міститься, яка виключає всі інші, є визначена кількість (Quantum), обмежена кількість.
- •§ 103. Границя тотожна із цілим визначеної кількості; як різноманітне в собі, вона є екстенсивна величина, але як у собі проста визначеність, вона є інтенсивна величина, або ступінь.
- •§ 107. Міра є якісно визначена кількість насамперед як безпосереднє; вона є визначена кількість, з якою зв’язане деяке наявне буття або деяка якість.
- •Розділ другий. Вчення про сутність
- •§ 115. Сутність світиться в собі видимістю, або є чиста рефлексія; таким чином, вона є лише відношення із собою, але не як безпосереднє відношення, а як рефлексування, вона є тотожність із собою.
- •Розділ третій. Вчення про поняття
- •§ 178. Судження поняття має своїм змістом поняття, тотальність у простій формі, загальне в його досконалій визначеності.
- •Кант, Іммануїл (1724 - 1804)
- •Про дороговказ до відкриття всіх чистих
- •Трансцендентальний дороговказ
- •Трансцендентальний
- •Трансцендентальний дороговказ
- •Таблиця категорій
- •Сковорода, Григорій Савич (1722 - 1794)
- •Кольцо.
- •Дружеский разговор о душевном мире.
- •Ніцше, Фридрих Вільгельм (1844 - 1900)
- •Трактак перший
- •Левінас, Емманюель (1905, Ковно – 1995)
- •Чи є онтологія фундаментальною?
- •Примат онтології
- •2. Сучасна онтологія
- •3. Двозначність сучасної онтології
- •4. Інший як співрозмовник
- •5. Етичне значення іншого
- •Дильтей, Вільгельм (1833, Бібрих – 1911)
- •Типи світогляду і виявлення їх у метафізичних системах.
- •I. Життя й світогляд
- •Життєвий досвід
- •Загадка життя
- •Закон утворення світоглядів
- •Будова світогляду
- •Багатоманіття світоглядів
- •Типи світогляду в релігії, поезії й літературі
- •Релігійний світогляд
- •Сітогляд у поезії
- •Типи світогляду в метафізиці
- •Натуралізм
- •Ідеалізм свободи
- •Об’єктивний ідеалізм
- •Шинкарук, Володимир Іларіонович (1928 - 2001, с. Гайворон Київської обл.)
- •Світогляд і філософія.
- •Кассирер, Ернст (1874 – 1945)
- •Cassirer Ernst. An eassay on man. Nav Haven, 1947. – p. 79 – 108.
- •Кассирер е. Дослідження людини. Вступ до філософії культури.
- •Ленін, Володимир Ілліч (Ульянов)
- •(1870 - 1924)
- •Чи існує об'єктивна істина?
- •Шеллінг, Фридрих Вільгельм Йозеф (1775 – 1854)
- •Про відношення реального та ідеального в природі.
- •Шеллинг ф.В.Й. Об отношении реального и идеального в природе. – м.: Мысль, 1989. – т.2. – с. 52 - 85.
- •Сартр, Жан – Поль (1905 – 1980)
- •Екзистенціалізм – це гуманізм.
- •Медоуз, Деніс ( р.Н. 1942 р. )
- •Технічний прогрес I межі росту
- •Технічний прогрес у моделі cвiтy Енергія та ресурси
- •Контроль над забрудненням навколишнього середовища.
- •Зростання урожайності та контроль над народжуваністю.
- •Режим перевищення межового значення
- •Технічний прогрес у реальному житті.
- •Побічні ефекти технічного прогресу
- •Проблеми, які не мають технічних вирішень.
- •Вибір меж
- •Вернадський, Володимир Іванович (1863 – 1945)
- •Декілька слів про ноосферу.
- •Печчеї, Ауреліо
- •Фоєрбах, Людвіг (1804 – 1872)
- •Фрагменти до характеристики моєї філософської біографії.
- •Сумніви
- •1829-1831/32
- •1841-1845
- •1843-1844
- •«Страх перед богом – початок мудрості», але не кінець її.
- •Шелер, Макс (1874 – 1928)
- •Положення людини в космосі
- •Фромм, Еріх (1900 – 1980)
- •Ільєнков, Евальд Васильович (1924 - 1979)
- •Діалектика ідеального.
- •Фройд (Фрейд), Зиґмунд (1986 – 1939)
- •Я та воно.
- •Іі я та воно
- •Ііі я та над-я (я-ідеал).
- •Вибрала і впорядкувала (переклад з російської мови) к.Ф.Н., доц. Сайтарли і.А.
- •Глава перша. Попередні методичні міркування. П. 63. Особливе значення методичних міркувань для феноменології.
- •П.65. Обернена зворотна співвіднесеність феноменології із нею самою.
- •Кант, Іммануїл (1724 - 1804)
- •Критика чистого розуму. Вступ. І. Про різницю між чистим і емпіричним знанням
- •II. Ми володіємо певними апріорними знаннями, і навіть посполитий розсудок ніколи не позбавлений їх
- •III. Філософія потребує науки, яка визначала б можливість, принципи та обсяг усіх апріорних знань
- •IV. Про різницю між аналітичними і синтетичними судженнями
- •V. У всіх теоретичних науках розуму містяться апріорні синтетичні судження як принципи
- •VI. Загальне завдання чистого розуму
- •Як можлива чиста математика? як можливе чисте природознавство?
- •VII. Ідея та поділ окремої науки, званої критикою чистого розуму
- •Копнін, Павло Васильович
- •2. Істина як процес. Конкретність істини
- •Рассел, Бертран (1872 – 1970)
- •Людське пізнання. Його сфера та межі. Розділ I індивідуальне і суспільне пізнання
- •Розділ XI факт, віра, істина і пізнання
- •Пригожин, Ілля Романович ( нар. 1917 р. )
- •Порядок із хаосу: новий діалог “людини з прирродою”. Стенгерс Ізабелла
- •Кун, Томас Семюел (1922 – 1996)
- •Структура наукових революцій.
- •Вступ роль історії
- •На шляху до нормальної науки
- •Природа нормальної науки
- •Феєрабенд, Пол Карл (1924 – 1996)
- •Аналітичний покажчик.
- •Гадамер, Ганс – Георг (1900 – 2001)
- •Мова як горизонт герменевтичної онтології.
- •Ганс-Ґеорг Ґадамер Мова як горизонт герменевтичної онтології. // Істина і метод. – к.: “Юніверс”. – 2000. С. 407 – 421. Потебня, Олександр Опанасович (1835 – 1891)
- •Думка і мова.
- •Вінгенштайн, Людвіг (1889 – 1951)
- •Логіко-філософський трактат.
- •Гантінгтон, Самуель Філліпс (нар. 1927 р.)
- •Зіткнення цивілізацій. Модель прийдешнього конфлікту
- •Висновки для заходу
- •Маркс, Карл (1818 – 1883)
- •Передмова
- •Белл, Даніел ( нар. 1919 р. )
- •Прихід постіндустріального суспільства. Вступ
- •План цієї книги
- •Сорокін, Пітірім Олександрович
- •Соціальна стратифікація
- •1. Поняття й визначення
- •2. Основні форми соціальної стратифікації й взаємини між ними
- •Соціальна мобільність, її форми й флуктуації
- •I. Концепція соціальної мобільності; її форми
- •2. Інтенсивність (або швидкість) і всезагальність вертикальної соціальної мобільності.
- •3. Рухливі й нерухливі форми стратифікованих суспільств
- •Канали вертикальної циркуляції
- •Механізми соціального тестування, добору і розподілу індивідів всередині різних соціальних страт
- •1. Визначення
- •4. Демократія і вертикальна соціальна мобільність
- •Ортега – і – Гассет, Хосе (1883 – 1955)
- •Бунт мас. І. Навала мас
- •V. Свідчення статистики
- •VI. Приступаємо до аналізу маси
- •VII.Шляхетне життя і просте життя, або зусилля і безвладність
- •VIII. Чому маси втручаються в усе і чому вони втручаються лише насильно
- •Хііі. Найбільша небезпека − держава
- •Маркузе, Герберт
- •Франк, Семен Людвигович (1877 – 1950)
- •Душа людини.
- •Юркевич, Памфіл Данилович (1826 – 1874)
- •Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова божого.
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1970 - 1831)
- •Феноменологія духу. Передмова.
- •Маркс, Карл
- •Вебер, Макс (1864 – 1920)
- •Протестантська етика і дух капіталізму. Постановка проблеми.
- •Фукуяма, Френсіс (нар. 1952 р.)
- •Довіра: соціальні добродії і шлях до розквіту. Передмова до другого видання
- •Розділ 1. Про ситуацію людини в кінці історії
- •Розділ 3. Масштаб довіра
- •Розділ 4. Мова добра і зла
- •Розділ 5. Соціальні чесноти
- •Розділ 7. Шляхи і манівці соціалізованості
- •Мак’явеллі, Нікколо (1469 – 1527)
- •Державець. Скільки існує різновидів володінь і яким чином вони здобуваються
- •Про володіння спадкові
- •Про панства змішані
- •Чому царство дарія, завойоване олксандером, не повстало проти спадкоємців олександера по смерті останнього
- •Про риси, за які людей, а найбільше – державців хвалять або гудять
- •Про щедрість і ощадливість
- •Про жорстокість і милосердя і про те, що краще: щоб тебе любили чи щоб тебе боялися
- •Як владарі повинні дотримуватися свого слова
- •Як уникати людської зневаги й ненависті
- •Нікколо Мак’явеллі Державець // Державець. Флорентійські хроніки. – к.: Основи. – 1998. – с. 396 – 442. Локк, Джон (1632 – 1704)
- •Про політичне чи громадянське суспільство. Про початки політичних суспільств. Про початки політичних суспільств.
- •Структурні перетворення суспільної відкритости – три ревізії. Зміна теоретичних меж.
- •Шпенглер, Освальд (1880 – 1936)
- •Вступ. Таблиці. Смисл чисел. Проблема світової історії. Макрокосм. Картина душі і почуття життя.
- •Таблиця до порівняльної морфології всесвітньої історії
- •Таблиця 3. “Одночасні” політичні епохи
- •Гейзинга, Йоган (1872 – 1945)
- •Природа і значення гри як явища культури.
- •Гра й змагання як чинники формування культури
- •Ігровий елемент сучасної культури
- •Швейцер, Альберт (1875 – 1965)
- •Кульутра і етика.
Ігровий елемент сучасної культури
...Наскільки культура, в якій ми живемо, все ще розвивається у формах гри? До якої міри дух гри панує в життях людей, що належать до цієї культури?
...На перший погляд може видаватися, ніби певні явища в сучасному суспільному житті найщедрішою мірою надолужили ту втрату ігрових форм. Спорт і атлетика як соціальні функції неухильно розширювали своє місце в суспільному житті, приєднуючи до своїх володінь усе нові й нові царини як у національному, так і в інтернаціональному масштабах.
...Основні види спортивного змагання лишаються постійні упродовж віків. У деяких формах все змагання зводиться до випробування сили й швидкості: біг звичайний і на ковзанах, перегони кінські й колісниць, підняття ваги, плавба, пірнання, влучання в ціль тощо. Хоча люди споконвіку отак між собою змагалися, ці змагання дуже не-значнок) мірою набували характеру організованих ігор. І все ж, пам’ятаючи, іцо рушієм тих змагань є агоністичний принцип, ніхто не завагався б назвати їх іграми в строгому розумінні слова, адже, як ми переконалися, ігри можуть бути ще й які серйозні. Одначе є й інші види змагання, які самі собою розвиваються до організованих ігор, стаючи “спортом“. Це всі ігри з м’ячем.
Нас цікавить власне перехід від випадкових розваг до системи організованих клубів і змагань. На нідерландських картинах XVII сторіччя можна бачити городян і селян, що завзято грають в гру, яка називається “кольф“, але, наскільки мені відомо, тоді не доводилось чути, щоб хтось організовував ігри в клубах чи влаштовував спеціальні матчі. Цілком очевидно, що така жорстка організація найкраще закріплюється там, де два гурти грають один проти одного. Особливо потребують існування сталих команд великі ігри з м’ячем, і саме тут слід шукати ту вихідну точку, з якої виростає сучасний спорт. Цей процес розгортається цілком спонтанно, коли село міряється силами із селом, школа грає проти школи, один район міста – проти іншого тощо. Той факт, що цей процес розпочався у XIX сторіччі й саме в Англії, є до певної міри зрозумілий, хоча роль специфічного англосаксонського народного характеру як досить імовірної причини зародження спорту досі мало з’ясована. Зате не випадає сумніватися ось у чому: до виникнення спорту вельми причетна структура англійського суспільного життя. Місцеве самоврядування заохочувало дух солідарності і єднання в спілки. Відсутність обов’язкової і загальної військової підготовки створювала сприятливу нагоду розвитку вільних фізичних вправ і зумовлювала потребу в них. Своєрідна система освіти діяла в тому самому напрямку, й, нарешті, величезне значення мали для цього географічне розташування країни й загалом рівнинний характер місцевості, з повсюдними громадськими лугами-вигонами – найкращими, які тільки можна бажати, майданчиками для ігор. Таким чином Англія стала колискою та осередком сучасного спортивного життя.
Від останньої чверті XIX сторіччя ігри, уже в подобі спорту, сприймаються дедалі серйозніше. Правила стають усе суворіші й постійно вдосконалюються. Рекорди сягають такої височини (чи довжини чи швидкості), яка доти вважалася неймовірною.
...Нині, із зростанням систематизації та регламентації спорту, неминуче втрачається дещо з його суто ігрового змісту. Ми це бачимо досить виразно в офіційному поділі на любителів та професіоналів.
Спроба з’ясувати, чи є ігровий зміст у сум’ятті теперішнього життя, неминуче приведе нас до суперечливих висновків. У випадку із спортом ми маємо справу із діяльністю, що номінально відома як гра, але піднесена до такого ступеня технічної організації та наукової досконалості, що тут справжньому духові гри загрожує загибель. Одначе на всупереч цій тенденції до над серйозності виступають інші явища, які мають протилежну спрямованість.
...Технологія, реклама й пропаганда повсюдно підживлюють змаганнєвий рух і в безпрецендентних масштабах надають засоби для задоволення потреби в ньому. Звісно ж, комерційна конкуренція не належить до освячених предковічною традицією сакральних ігрових форм. Вона зявляється аж тоді, коли торгівля починає створювати сферу впливу, всередині яких всяк намагається перехитрувати, заткнути за пояс свого конкурента. Комерційне суперництво незабаром призводить до створення обовязкових обмежувальних правил, власне торговельних звичаїв. До порівняно недавнього часу комерційна конкуренція зберігала свою первісну сутність, ото тільки що по-справжньому інтенсифікувалась завдяки появі сучасних сполучень, пропаганди й статистики. Цілком природньо, що до ділової конкуренції на досить ранній стадії домішався певний ігровий елемент. Цьому сприяла статистика, принісши ідею, що первісно виникла в спортивному житті: власне, ідею комерційного рекорду. Статистика торгівлі й примислового виробництва просто не могла не внести спортивного елемента в економічне життя. Внаслідок цього нині не кожен тріумф у комерції чи технології обертається ще й спортивною стороною: найвищий торгівельний обіг, найбільший тоннаж, найшвидше перетинання океану, найбільша висота польоту тощо. Тут чисто ігровий елемент тимчасово бере гору над міркуваннями доцільності й користі, адже експерти доводять нам, що менші одиниці – не такі велетенські кораблі, літаки тощо – кінець кінцем ефективніші. Бізнес стає грою. Цей процес заходить так далеко, що декотрі великі концерни зумисне культивують спортивний дух у робітничих колективах, аби підвищити продуктивність праці.
...Простіше віднайти ігровий чинник простіше віднайти у сучасній торгівлі, ніж у мистецтві сьогодення.
...Питання полягає у тому, зміцнів чи ослаб тепер ігровий елемент у мистецтві, порівнюючи із кінцем 18 сторіччя.
На багато сторіч розтягся поступовий процес, що призвів до дефункціоналізації мистецтва, коли воно дедалі остаточніше робилось вільним заняттям незалежних індивідів, названих митцями.
...Тільки наприкінці 19 сторіччя, значною мірою завдяки фотографічному репродукуванню, поцінування мистецтва охопило широкі маси просто письменних людей. Мистецтво стає набутком усього суспільства, любити мистецтво стає... (добрим тоном).
Зовсім інакше, порівняно з мистецтвом, буде із спробою визначити ігровий зміст сучасної науки. Така спроба неминуче наштовхнеться на фундаментальну трудність. У випадку з мистецтвом ми брали гру як первісну даність досвіду, як загальноприйняту величину; коли ж справа доходить до науки, то наука постійно вертає нас назад, до нашого визначення цієї величини, аби ми спробували визначити її знову. Коли ж ми підійдемо до науки з нашою дефініцією гри як діяльності, що відбувається в певних просторових, часових і значеннєвих межах у відповідності з установленими правилами, то дійдемо разючого, ба навіть жахітного висновку: усі галузі науки й знання – це осібні форми гри, адже кожна з них є ізольована в межах свого майданчика та ще обставлена суворими правилами своєї власної методології. Та коли ми будемо дотримуватися всіх термінів нашого визначення, то переконаємося відразу, що, аби назвати певну діяльність грою, потрібно більше, ніж обмеження й правила. Ми тоді сказали, що гра обмежена в часі, що вона не має контактів із будь-якою позаігровою дійсністю і що мету гри становить сама гра. Далі: до неї вдаються, усвідомлюючи, що це приємне, ба навіть веселе розслаблення, відпочинок від зусиль повсякденного життя. Жодна з цих характеристик не може бути прикладена до науки. Адже наука не лише постійно шукає зв’язків із дійсністю, прагнучи бути корисною, себто застосовується, прикладається, – вона постійно намагається виробити універсально істинну картину всієї реальності, себто виступає як чиста наука. її правила, на відміну від правил гри, не є незмінні на всі часи. Досвід всякчас викриває їхню неадекватність, і вони зазнають змін, тоді як правила гри не можна змінити без того, щоб не зіпсувати самої гри.
Отже висновок про те, що всяка наука є просто гра, може бути спростований як надто легко добута істина. Але цілком правомірним буде запитання, чи не улягає наука слабкості грати всередині обмеженого Гї методом кола. Так, наприклад, одвічну схильність учених до всілякої систематизації можна пов’язати із потягом до ігрового начала. Давня наука, позбавлена достатньої опори на досвід, губилася в безплідному систематизуванні всяких, які тільки можна змислити, понять і якостей. Хоча спостереження й розрахунок можуть тут виконати роль гальма, назагал вони не виключають певної примхливості в науковій діяльності. Навіть аналіз щонайвитонченішого експерименту може бути коли не зманіпульований під час самого його проведення, то “розіграний“ в інтересах теорії, яка з нього виводиться. Це правда, що межі гри завжди виявляються тоді, коли гра закінчується, але це виявлення тільки доводить, що вони існують. Правознавцям віддавна докоряли за подібні маневри. З цього погляду й мовознавці не такі вже й безневинні, бо ж від часів Старого Заповіту й Вед вони кохаються в ризикованих етимологіях – і досі улюбленій грі для тих, чия допитливість випереджає їхнє знання. І чи можна бути певним, що свавільний та легковагий вжиток фрейдівської термінології компетентними й некомпетентними людьми не заводить нових психологічних шкіл на манівці?
Окрім того, що науковець чи дилетант здатні жонглювати своїм методом, їх ще може спокусити, штовхнути на шляхи гри власне змаганнєвий імпульс. Хоча змагання в науці не так безпосередньо, як у мистецтві, обумовлене економічними чинниками, логічний розвиток тієї галузі культури, яку ми називаємо наукою, нерозривніш, ніж естетика, пов’язаний із діалектикою. В одному з попередніх розділів ми вели мову про джерела науки й філософії і з’ясували, що ті джерела містяться в агоністичній царині. Наука, як висловився хтось вельми небезпідставно, полемічна. Але то лихий знак, коли в науці далеко на передній план випинається прагнення випередити у своєму відкритті колегу чи знищити його демонстрацією своїх доказів.
...Пробуючи дійти попереднього висновку, можна б схилитися до думки, що сучасна наука, якщо вона дотримується суворих вимог точності й вірності істині, менше улягає небезпеці впадати в гру, як ми її визначили, аніж це було в давніші часи аж до епохи Відродження, коли наукова думка й метод виказували безперечні ознаки гри.
...Коли у внутрішній політиці сучасних держав ми помічаємо багато слідів ігрового чинника, то в сфері міжнародних відносин, на перший погляд, для нього лишається замало місця. Одначе той факт, що міжнародні стосунки дійшли до нечуваних крайнощів насильства і ненадійності, сам собою ще не включає з цієї царини можливості гри. Як ми переконалися в численних прикладах, гра може бути жорстка й кривава, а часто ще й фальшива. Кожна законослухняна спільнота чи спільнота держав повинна мати низку ознак, які тим чи тим способом повязують її з ігровою спільнотою. Система міжнародного права підтримується взаємним визнанням державами певних принципів, які насправді діють мов ігрові правила, попри той факт, що вони можуть засновуватись й на метафізиці. Як тільки та чи інша сторона ухилиться від дотримання цієї неписаної угоди, тоді враз, бодай на короткий час розпадеться вся система міжнародного права, якщо тільки решта сторін не виявить досить сили, аби вилучити “порушника гри” із спільноти.
Дотримання норм міжнародного права завжди, за всіх епох великою мірою залежало від вірності принципам, що лежать у чітко окресленому колі правових понять: честі, порядності й доброму тонові. Недаремно ж у розвитку (європейського воєнного права чільне місце посів лицарський кодекс честі, у міжнародному праві діяло неписане правило, що переможена держава має поводитись як джентльмен і як людина, що вміє гідно переживати втрату, хоча, на лихо, така поведінка траплялася рідко. Одним із правил міжнародного доброго тону було оголошувати війну офіційно, перш ніж її розпочати, хоча агресор часто нехтував цю незручну умовність, починаючи із захоплення котрої-небудь віддаленої колонії абощо. Але заради справедливості слід визнати, що ще донедавна війну уявляли як таку собі шляхетну гру, королівський спорт, і що абсолютно обов’язковий характер її правил засновувався на деяких формальних ігрових складниках, які процвітали в архаїчній воєнній справі й дожили до наших днів.
...Сучасна війна, схоже на те, втратила всяку дотичність із грою. Держави із щонайвищими культурними претензіями перестають поважати норми міжнародного права, безсоромно проголошуючи, що pacta non suntservanda (“договори не належить виконувати”). Чинячи так, вони порушують правила гри, що лежать в основі будь-якої системи міжнародного права. Оце настільки їхня, як ми щойно казали, гра у війну заради престижу не є щира гра, оскільки вона, так би мовити, розігрує ігрове поняття війни фальшивої. В сьогочасній політиці, що засновується на крайній підготовленості, коли не на справжньому готуванню до війни, навряд чи можна розпізнати бодай якісь натяки на давні ігрові стосунки. Кодекс честі зневажено, правила гри відкинуто вбік, міжнародне право потоптано.
...Зостається фактом, що політика і війна глибоко закорінені в первісному грунті культури, що розігрується у змаганні та як змагання. Тільки через етос, який підноситься над протиставленням друг – ворог і визнає мету, вищу за егоїстичні інтереси індивіда, групи чи нації, політичне суспільство спроможеться вийти за рамки війни як гри й досягти істинної серйозності.
Отож обхідним шляхом ми вийшли до такого висновку: справжня культура не може існувати, коли в ній відсутній певний ігровий складник, оскільки культура передбачає самообмеження і самовладання, здатність не плутати своїх власних тенденцій із якоюсь остаточною, найвищою метою, а усвідомлювати необхідність триматися в певних, добровільно прийнятих рамках. Культура, так би мовити, завжди прагне бути розігруванню відповідно до певних правил, а справжня культура вимагатиме справжньої гри. Чесна гра є не що інше, як сумлінність виражена в ігрових термінах.
Гейзінга Йоган Природа і значення гри як явище культури. Гра й змагання як чинники формування культури. Ігровий елемент сучасної культури // Homo Ludens. – К., Основи, 1994. - С. 7 – 241.