- •( Нар. 1930 р.)
- •Яковенко, Борис Валентинович (1884 - 1949)
- •Що таке філософія? (Вступ до трансценденталізму) Пролог.
- •Ясперс, Карл (1883-1969)
- •Філософська віра. Поняття філософської віри.
- •Друга лекція зміст філософської віри.
- •Простір змісту віри
- •Зміст віри
- •Розум і комунікація
- •Ільєнков, Евальд Васильович (1924 - 1979)
- •Філософія і молодість.
- •Декарт, Рене (1596 - 1650)
- •Метафізичні розмисли.
- •Рене Декарт Метафізичні розмисли // - к.: “Юніверс”. - 2000. - с. 22 – 33.
- •Міркування стосовно наук.
- •Головні правила методу.
- •Гайдеггер, Мартин (1889 - 1976)
- •Що таке метафізика?
- •Аристотель, Стагірит (384 - 322)
- •Глава п'ята
- •Глава шоста
- •Глава сьома
- •Глава дванадцята
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1970 - 1831)
- •Наука логіки. Розділ перший. Вчення про буття
- •§ 86. Чисте буття утворює початок, тому що воно одночасно є й чиста думка, і невизначена проста безпосередність, а першопочаток не може бути чим-небудь опосередкованим і визначеним.
- •§ 99. Кількість (Quantität) є чисте буття, у якому визначеність покладена вже не як тотожна із самим буттям, а як знята, або байдужа.
- •§ 101. Кількість, істотно покладена з визначеністю, що в ній міститься, яка виключає всі інші, є визначена кількість (Quantum), обмежена кількість.
- •§ 103. Границя тотожна із цілим визначеної кількості; як різноманітне в собі, вона є екстенсивна величина, але як у собі проста визначеність, вона є інтенсивна величина, або ступінь.
- •§ 107. Міра є якісно визначена кількість насамперед як безпосереднє; вона є визначена кількість, з якою зв’язане деяке наявне буття або деяка якість.
- •Розділ другий. Вчення про сутність
- •§ 115. Сутність світиться в собі видимістю, або є чиста рефлексія; таким чином, вона є лише відношення із собою, але не як безпосереднє відношення, а як рефлексування, вона є тотожність із собою.
- •Розділ третій. Вчення про поняття
- •§ 178. Судження поняття має своїм змістом поняття, тотальність у простій формі, загальне в його досконалій визначеності.
- •Кант, Іммануїл (1724 - 1804)
- •Про дороговказ до відкриття всіх чистих
- •Трансцендентальний дороговказ
- •Трансцендентальний
- •Трансцендентальний дороговказ
- •Таблиця категорій
- •Сковорода, Григорій Савич (1722 - 1794)
- •Кольцо.
- •Дружеский разговор о душевном мире.
- •Ніцше, Фридрих Вільгельм (1844 - 1900)
- •Трактак перший
- •Левінас, Емманюель (1905, Ковно – 1995)
- •Чи є онтологія фундаментальною?
- •Примат онтології
- •2. Сучасна онтологія
- •3. Двозначність сучасної онтології
- •4. Інший як співрозмовник
- •5. Етичне значення іншого
- •Дильтей, Вільгельм (1833, Бібрих – 1911)
- •Типи світогляду і виявлення їх у метафізичних системах.
- •I. Життя й світогляд
- •Життєвий досвід
- •Загадка життя
- •Закон утворення світоглядів
- •Будова світогляду
- •Багатоманіття світоглядів
- •Типи світогляду в релігії, поезії й літературі
- •Релігійний світогляд
- •Сітогляд у поезії
- •Типи світогляду в метафізиці
- •Натуралізм
- •Ідеалізм свободи
- •Об’єктивний ідеалізм
- •Шинкарук, Володимир Іларіонович (1928 - 2001, с. Гайворон Київської обл.)
- •Світогляд і філософія.
- •Кассирер, Ернст (1874 – 1945)
- •Cassirer Ernst. An eassay on man. Nav Haven, 1947. – p. 79 – 108.
- •Кассирер е. Дослідження людини. Вступ до філософії культури.
- •Ленін, Володимир Ілліч (Ульянов)
- •(1870 - 1924)
- •Чи існує об'єктивна істина?
- •Шеллінг, Фридрих Вільгельм Йозеф (1775 – 1854)
- •Про відношення реального та ідеального в природі.
- •Шеллинг ф.В.Й. Об отношении реального и идеального в природе. – м.: Мысль, 1989. – т.2. – с. 52 - 85.
- •Сартр, Жан – Поль (1905 – 1980)
- •Екзистенціалізм – це гуманізм.
- •Медоуз, Деніс ( р.Н. 1942 р. )
- •Технічний прогрес I межі росту
- •Технічний прогрес у моделі cвiтy Енергія та ресурси
- •Контроль над забрудненням навколишнього середовища.
- •Зростання урожайності та контроль над народжуваністю.
- •Режим перевищення межового значення
- •Технічний прогрес у реальному житті.
- •Побічні ефекти технічного прогресу
- •Проблеми, які не мають технічних вирішень.
- •Вибір меж
- •Вернадський, Володимир Іванович (1863 – 1945)
- •Декілька слів про ноосферу.
- •Печчеї, Ауреліо
- •Фоєрбах, Людвіг (1804 – 1872)
- •Фрагменти до характеристики моєї філософської біографії.
- •Сумніви
- •1829-1831/32
- •1841-1845
- •1843-1844
- •«Страх перед богом – початок мудрості», але не кінець її.
- •Шелер, Макс (1874 – 1928)
- •Положення людини в космосі
- •Фромм, Еріх (1900 – 1980)
- •Ільєнков, Евальд Васильович (1924 - 1979)
- •Діалектика ідеального.
- •Фройд (Фрейд), Зиґмунд (1986 – 1939)
- •Я та воно.
- •Іі я та воно
- •Ііі я та над-я (я-ідеал).
- •Вибрала і впорядкувала (переклад з російської мови) к.Ф.Н., доц. Сайтарли і.А.
- •Глава перша. Попередні методичні міркування. П. 63. Особливе значення методичних міркувань для феноменології.
- •П.65. Обернена зворотна співвіднесеність феноменології із нею самою.
- •Кант, Іммануїл (1724 - 1804)
- •Критика чистого розуму. Вступ. І. Про різницю між чистим і емпіричним знанням
- •II. Ми володіємо певними апріорними знаннями, і навіть посполитий розсудок ніколи не позбавлений їх
- •III. Філософія потребує науки, яка визначала б можливість, принципи та обсяг усіх апріорних знань
- •IV. Про різницю між аналітичними і синтетичними судженнями
- •V. У всіх теоретичних науках розуму містяться апріорні синтетичні судження як принципи
- •VI. Загальне завдання чистого розуму
- •Як можлива чиста математика? як можливе чисте природознавство?
- •VII. Ідея та поділ окремої науки, званої критикою чистого розуму
- •Копнін, Павло Васильович
- •2. Істина як процес. Конкретність істини
- •Рассел, Бертран (1872 – 1970)
- •Людське пізнання. Його сфера та межі. Розділ I індивідуальне і суспільне пізнання
- •Розділ XI факт, віра, істина і пізнання
- •Пригожин, Ілля Романович ( нар. 1917 р. )
- •Порядок із хаосу: новий діалог “людини з прирродою”. Стенгерс Ізабелла
- •Кун, Томас Семюел (1922 – 1996)
- •Структура наукових революцій.
- •Вступ роль історії
- •На шляху до нормальної науки
- •Природа нормальної науки
- •Феєрабенд, Пол Карл (1924 – 1996)
- •Аналітичний покажчик.
- •Гадамер, Ганс – Георг (1900 – 2001)
- •Мова як горизонт герменевтичної онтології.
- •Ганс-Ґеорг Ґадамер Мова як горизонт герменевтичної онтології. // Істина і метод. – к.: “Юніверс”. – 2000. С. 407 – 421. Потебня, Олександр Опанасович (1835 – 1891)
- •Думка і мова.
- •Вінгенштайн, Людвіг (1889 – 1951)
- •Логіко-філософський трактат.
- •Гантінгтон, Самуель Філліпс (нар. 1927 р.)
- •Зіткнення цивілізацій. Модель прийдешнього конфлікту
- •Висновки для заходу
- •Маркс, Карл (1818 – 1883)
- •Передмова
- •Белл, Даніел ( нар. 1919 р. )
- •Прихід постіндустріального суспільства. Вступ
- •План цієї книги
- •Сорокін, Пітірім Олександрович
- •Соціальна стратифікація
- •1. Поняття й визначення
- •2. Основні форми соціальної стратифікації й взаємини між ними
- •Соціальна мобільність, її форми й флуктуації
- •I. Концепція соціальної мобільності; її форми
- •2. Інтенсивність (або швидкість) і всезагальність вертикальної соціальної мобільності.
- •3. Рухливі й нерухливі форми стратифікованих суспільств
- •Канали вертикальної циркуляції
- •Механізми соціального тестування, добору і розподілу індивідів всередині різних соціальних страт
- •1. Визначення
- •4. Демократія і вертикальна соціальна мобільність
- •Ортега – і – Гассет, Хосе (1883 – 1955)
- •Бунт мас. І. Навала мас
- •V. Свідчення статистики
- •VI. Приступаємо до аналізу маси
- •VII.Шляхетне життя і просте життя, або зусилля і безвладність
- •VIII. Чому маси втручаються в усе і чому вони втручаються лише насильно
- •Хііі. Найбільша небезпека − держава
- •Маркузе, Герберт
- •Франк, Семен Людвигович (1877 – 1950)
- •Душа людини.
- •Юркевич, Памфіл Данилович (1826 – 1874)
- •Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова божого.
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1970 - 1831)
- •Феноменологія духу. Передмова.
- •Маркс, Карл
- •Вебер, Макс (1864 – 1920)
- •Протестантська етика і дух капіталізму. Постановка проблеми.
- •Фукуяма, Френсіс (нар. 1952 р.)
- •Довіра: соціальні добродії і шлях до розквіту. Передмова до другого видання
- •Розділ 1. Про ситуацію людини в кінці історії
- •Розділ 3. Масштаб довіра
- •Розділ 4. Мова добра і зла
- •Розділ 5. Соціальні чесноти
- •Розділ 7. Шляхи і манівці соціалізованості
- •Мак’явеллі, Нікколо (1469 – 1527)
- •Державець. Скільки існує різновидів володінь і яким чином вони здобуваються
- •Про володіння спадкові
- •Про панства змішані
- •Чому царство дарія, завойоване олксандером, не повстало проти спадкоємців олександера по смерті останнього
- •Про риси, за які людей, а найбільше – державців хвалять або гудять
- •Про щедрість і ощадливість
- •Про жорстокість і милосердя і про те, що краще: щоб тебе любили чи щоб тебе боялися
- •Як владарі повинні дотримуватися свого слова
- •Як уникати людської зневаги й ненависті
- •Нікколо Мак’явеллі Державець // Державець. Флорентійські хроніки. – к.: Основи. – 1998. – с. 396 – 442. Локк, Джон (1632 – 1704)
- •Про політичне чи громадянське суспільство. Про початки політичних суспільств. Про початки політичних суспільств.
- •Структурні перетворення суспільної відкритости – три ревізії. Зміна теоретичних меж.
- •Шпенглер, Освальд (1880 – 1936)
- •Вступ. Таблиці. Смисл чисел. Проблема світової історії. Макрокосм. Картина душі і почуття життя.
- •Таблиця до порівняльної морфології всесвітньої історії
- •Таблиця 3. “Одночасні” політичні епохи
- •Гейзинга, Йоган (1872 – 1945)
- •Природа і значення гри як явища культури.
- •Гра й змагання як чинники формування культури
- •Ігровий елемент сучасної культури
- •Швейцер, Альберт (1875 – 1965)
- •Кульутра і етика.
Зміст віри
Філософський зміст віри можна висловити в таких положеннях, як:
Бог є.
Існує безумовна вимога.
Світ володіє зникаючим наявним буттям між Богом і екзистенцією.
1) Бог є. Трансценденція над усім світом або до всього світу називається Богом. Найбільша відмінність віри полягає в тому, чи вважаю я світ у його цілісності буттям самим по собі, природу − Богом чи розглядаю світ у його цілісності як позбавлений у собі основи й шукаю основу світу й самого себе в тому, що перебуває поза світом.
…
… Упевненість у бутті Бога, якою б зародковою й незбагненною вона не була, постає як передумова, а не результат філософствування.
…
2) Існує безумовна вимога: Основою для поставлення перед нами вимог служать зазвичай цілі в наявному бутті (користь) чи безсумнівний авторитет.
…
Безумовна вимога підступає до мене в часовості мого теперішнього життя як вимога до мого наявного буття, з боку моєї справжньої самості, вимога того, що я немов би вічно є перед трансценденцією. Якщо основа моєї волі безумовна, то я сприймаю її як таку, що я, власне, є і чому повинно відповідати моє наявне буття.
Саме безумовне не стає часовим. Там, де воно є, воно постає перпендикулярним часу. Воно втручається із трансценденції в цей світ шляхом, який йде через нашу свободу.
3) Реальність світу володіє зникаючим наявним буттям між Богом і екзистенцією: хиткість всіх способів пізнання реальності, тлумачення як риса всякого пізнання, данність усякого буття для нас у розмежуванні на суб’єкт і об’єкт, всі ці основні риси можливого для нас знання означають: всі предмети − лише явища, пізнане буття ніколи не є буття саме по собі й у цілому. Явленність наявного буття − основний висновок філософського мислення. Хоча він і може бути зрозумілий не предметно, а лише при трансцендентуванні, але той розсудок, який взагалі здатний трансцендентувати, не може ухилитися від нього. Цей висновок не додає нового часткового знання до знання вже існуючого, але робить зрушення в усвідомленні буття в цілому. …
Світ у цілому не стає для нас предметом. Кожний предмет перебуває у світі, але жоден предмет не є світ. Кожне визначення світу й кожна оцінка його, чи то оптимістичне твердження гармонії світу чи песимістичне заперечення світу в його розірваності, ведуть до тотальних суджень, у яких завжди перевага надається окремим реальностям і не приймаються до уваги інші. Цьому протистоїть впевненість у незавершеності й безмежності світу, а тим самим і готовність постійно вслухуватися в усі способи буття світу, у події й власні діяння в часовому процесі завжди незавершеного життя. Із цією готовністю пов’язані:
По-перше, впевненість в абсолютній трансцендентності Бога стосовно світу: Deus absconditus (Невидимий Бог) віддаляється, коли я хочу його осягнути, і раптово близький в абсолютній історичності кожної даної ситуації;
по-друге, пізнання світу як мови Божої: буття світу не існує саме по собі; у ньому здійснюється в постійній багатозначності слово Боже, котре лише в зникаючій миті може стати історично однозначним для екзистенції.
Для такої віри наше буття в часі постає як зустріч екзистенції й трансценденції − вічного, яким є ми в якості створених і подарованих собі, і вічного самого по собі. У світі зустрічається те, яке вічне, і те, яке виявляє себе в часі.
Але так як зустріч екзистенції й трансценденції є зустріч у світі, вона пов’язана з світом у цей час. Оскільки те, що є для нас, повинне поставати в часовості буття світу, не існує безпосереднього знання про Бога й екзистенцію. Дослідження світу − єдиний шлях нашого пізнання, здійснення світу, − єдиний шлях екзистенціального здійснення. Втрачаючи світ, ми одночасно втрачаємо самих себе.
…
Історичні джерела філософського змісту західного філософствування перебувають не тільки в грецькому, але й у біблійному мисленні. Той, хто нездатний вірити в одкровення як таке, може все-таки звернутися до Біблії як до джерела й перейнятися її істиною, залишаючи осторонь одкровення. …
Порівнюючи біблійну релігію з релігіями Індії й Східній Азії, ми усвідомлюємо, що саме в ній наша своєрідна основа. Правда, і в інших релігіях не повністю відсутні основні риси біблійної релігії, але вони не одержують у них такого вирішального значення. І в Біблії ці основні риси присутні не скрізь, а деякі з них − лише в небагатьох, але особливо важливих місцях. Нагадую їх:
1) Єдиний Бог: Єдине стає основою свідомості буття й этосу, початком діючого занурення в світ. Немає інших богів, крім Бога − така метафізична основа серйозності визнання єдиного у світі.
2) Трансцендентність Бога-Творця: Подолання демонічного світу й магії приводить до усвідомлення трансцендентності Бога, що не має зображення, образа, недоступного думці. Ідея створення приводить світ у цілому в стан нестійкості. Світ безмежний й існує не із себе. Людина як одиничне у своєї екзистенції знаходить свою волю у світі в якості створеного Богом; у своєму єднанні із трансцендентним Богом і тільки за допомогою цього єднання він незалежний стосовно світу.
3) Зустріч людини з Богом: Трансцендентний Бог має особистісний аспект. Він − особистість, до якої звертається людина. Існує прагнення до Бога, прагнення почути Бога. Із цього виникає жагуче бажання людини шукати особистого Бога. …
4) Заповіді Бога: З неповторною простотою висловлюються у десяти заповідях основні істини як заповіді Бога. Розходження між добром і злом виражено в абсолютній формулі або − або. Із часів пророків потрібна любов до ближнього, яка знаходить своє вище вираження в словах: люби ближнього свого як самого себе.
5) Усвідомлення історичності: Воно виникає в епоху політичних катастроф як універсальне історичне усвідомлення історії, що твориться Богом. Воно стає основою створення релігійного центру життя, що втягує в “тут і тепер” цілісність усього світу. Не випадковість нескінченного, а створене Богом сьогодення надає життю його значення.
6) Страждання: Страждання оволодіває гідністю, страждання постає шляхом до Божества. …
7) Відкритість невирішенням: Вірогідність віри самим рішучим чином випробовує себе. Робиться смілива спроба при даних релігійних позиціях − а кожне висловлювання неминуче стає позицією − виявляти створене в ній невирішуване. …
Кожна із цих основних рис пов’язана зі своєрідними відхиленнями:
1) Єдиний Бог стає абстрактним, і тоді він тільки негативний стосовно всього буття миру, його різноманіття й повноти. Одиничне умертвляє множинність.
2) Трансцендентний Бог відділяється від світу. Бог без творення є думка, у якій все зникає. …
3) Зустріч із Богом стає егоїстичною або перетворюється в насолоду почуттям. Небезпека цієї молитовної релігії полягає в настирливості щодо божества при егоїстичній щиросердечній спрямованості.
Інша небезпека − схильність до впевненості в знанні волі Божої, котра стає джерелом фанатизму. …
4) Заповіді Божі перетворюються із простих основ моральності в абстрактні юридичні норми й розвиваються в нескінченну законність особливих визначень.
5) Усвідомлення історичності втрачається в історично об’єктивному спогляданні. Тоді виникає претензія на право розпоряджатися світовою історією, будь то мисленево у вигляді знання цілого або навіть дійсно, виходячи з відомого діючого божественного промислу. …
6) Страждання перетворюється в психологічному переосмисленні в мазохістське задоволення, або садистично затверджується, або мислиться як жертовність у давно подоланих магічних категоріях.
7) Відкритість невирішеностям веде до розпачу або до нігілізму, до бунту дивовижної негативності.
…