Глава сьома

[Співвідношення]

Співвідношенням називається те, про що говорять, як таке, що воно є, воно є у зв'язку з іншим або перебуваючи в будь-якому іншому відношенні до іншого; так, про велике говорять, що те, що воно є, воно є у зв'язку з іншим; адже говорять - більше, ніж щось; і про подвійне говорять, як про те, що воно є, знаходиться у зв'язку з іншим; адже говорять — подвійне відносно чогось. Те саме стосується і інших, їм подібним. До співвідношення належить і таке, як володіння, розташування, почуттєве сприйняття, знання, положення. Справді, про все перераховане говорять, як про, що воно є, воно є у зв'язку з іншим, а не щось інше: володіти є володіння чим-небудь, і знання — знання про що-небудь, положення — положення чого-небудь, все інше так само. Таким чином, співвідношення - це те, про що йде мова; що те, що воно є, воно є у зв'язку з іншим або перебуваючи в якомусь іншому відношенні до іншого, як, наприклад, одна гора називається великою у порівнянні з іншою, тому що її називають великою стосовно іншої, і так само про подібне говорять як про подібне із чимось, і так само називається співвіднесеним і інше в цьому роді. Далі, і лежання, і стояння, і сидіння суть деяких положень, а положення належить до співвідношення. З іншого боку, лежати, стояти або сидіти — все це саме по собі не положення, а не про все це говориться як про похідні від тільки що зазначеного положення.

У співвідношення буває й протилежність; так, наприклад, чесність протилежна неправді — те й інше належить до співвідношення; і точно так само знання протилежне незнанню. Однак не всяке співвідношення має протилежне собі; подвійному ніщо не протилежне, так само як і потрійному й взагалі нічому подібному їм.

Співвідношення, очевидно, допускає більший і менший ступінь. Справді, про щось говорять як про подібне і несхоже в більшій або в меншій мірі, але як про рівне й нерівне в більшій або в меншій мірі, але кожне з них є співвідношення: про подібне кажуть як про подібне із чимсь і про нерівне — як про нерівне чомусь. Однак не все співвіднесене допускає більший і менший ступінь: про подвійне не кажуть як про подвійне у більшій чи в меншій мірі, не говориться так ні про щось інше в цьому роді.

Всі співвідношення між собою пов’язані; так, під рабом мається на увазі раба пана, а під паном — пан раба; і під подвійним — подвійне стосовно половинного, а під половинним — половинне стосовно подвійного, так само як і під більшим — більше стосовно меншого, а під меншим — менше стосовно більшого. Те саме стосується й інших випадків, хіба що іноді буде розходження в закінченні слова. Так, про знання говорять, що воно знання пізнаваного, про пізнаване говорять, що воно пізнається знанням, так само як і про чуттєве сприйняття - що воно сприйняття сприйманого, а про сприймане - що воно сприймане сприйняттям. Однак іноді такої поєднаності немає, якщо те, про що говориться у зв'язку з іншим, визначене не так, як треба, а той, хто вказав це, зробив помилку; так, наприклад, якщо йдеться про «крило птаха», то не можна казати навпаки: «птах крила», тому що перше – «крило птаха» визначено не так, як треба. Справді, говорять про крило птаха не тому що воно птах, а тому що він крилата [істота]: адже крила є й у багатьох інших істот, не тільки у птахів. Тому, якщо вказувати конкретніше, то поєднаність можлива; так, крило є крило крилатого, і крилате є крилатим крилом. Іноді ж необхідно, мабуть, навіть придумати імена, якщо немає встановленого ім'я, стосовно якого співвідношення могло б бути визначене таким, що більше відповідає......Так, «голова» була б визначена так, що більше відповідає, тому якби її назвали «головою оголовленного», ніж якби її назвали «головою тварини»: адже тварина має голову не тому що вона тварина, адже багато тварин не мають голів. Для речей, що не мають установлених імен, легше всього, мабуть, визначити їх, якщо імена, похідні від вихідного, давати тому, що допускає поєднаність із ними, подібно тому як вище від «крила» було утворено «крилате» ..... Отже, всі співвіднесені між собою сторони, якщо вони визначені такими, більше відповідають поєднаності; однак якщо співвіднесене вказується навмання, а не стосовно тому, із чим воно співвіднесене, то поєднаності немає. Я маю на увазі, що навіть у таких співвідношеннях, які, за загальним визнанням, поєднані й для яких установлені імена, все-таки немає цієї поєднаності, якщо вони вказуються стосовно попереднього, а не стосовно того, із чим вони співвідносяться; наприклад, якщо «раб» зазначений не як раб пана, а як раб людини, або двоногої істоти, або будь-чого подібного, то поєднаності немає, оскільки «раб» означений невідповідним чином. Якщо ж співвіднесене вказується стосовно того, із чим воно співвідноситься, що визначене таким, що є більш відповідним, причому відкидається все попереднє й залишається тільки те, стосовно чого воно було зазначене більш визначеним, адже про нього завжди йтиме мова стосовно чогось; так, якщо вказується «раб» стосовно пана, причому відкидається все те, що є для пана, [як такого], що є попереднім(наприклад, те, що він двонога істота, що він здатний опановувати знанням і є людина), і залишається тільки те, що він пан,- то про «раба» завжди йтиметься стосовно нього: адже раб називається рабом пана. Якщо ж співвідношення однієї речі з іншою вказується невідповідним чином, хоча й відкидається все інше й залишається лише те, стосовно чого вона була зазначена, - то вона не буде вказуватись стосовно неї. Справді, нехай «раб» буде зазначений як «раб людини» і «крило» - як «крило птаха», і нехай від людини буде відкинуте те, що він пан, тоді «раб» уже не визначатиметься стосовно людини: якщо немає пана, те немає й раба. Точно так само нехай від птаха буде відкинуте те, що він крилатий, тоді крило вже не буде належати до співвідношення: адже якщо немає крилатого, то й крило не буде крилом чогось. Тому необхідно вказувати на співвідношення більш чітко. І якщо є встановлене ім'я, то вказувати це легко; якщо ж його немає, то, звичайно, необхідно придумувати найменування. Якщо ж так вказувати, то всі співвіднесені між собою [сторони] будуть, мабуть, поєднаними.

ГЛАВА ВОСЬМА

[Якість]

Якістю я називаю те, завдяки чому предмети називаються саме такими. «Якість» має багато значень. Під одним видом якості будемо розуміти стійкі й минущі властивості. Стійка властивість відрізняється від минущих тим, що вона триваліша й міцніша. Такими є знання й чесноти; справді, знання, вважатимемо, є щось міцне й важко змінюване, навіть якщо осягли його в малій мірі... У такий же спосіб і чесноти, наприклад, справедливість, розсудливість і все тому подібне, вважатимемо, не легко піддається коливанням і змінам.

Минущими властивостями або станами називаються такі якості, які легко піддаються впливом і швидко змінюються, як, наприклад, тепло й холод, хвороба й здоров'я й інші [стани]. Справді, людина перебуває у тому чиіншому стані й разом з тим швидко змінюється, стаючи з теплого холодним або зі здорового хворим, і точно так само в інших випадках, якщо тільки який-небудь із цих станів із часом не устаткується й не виявиться непоборнимабо зовсім непідлеглим зміні; а такий стан можна було б, мабуть, уже назвати стійкою властивістю.

Отже, мабуть, що під стійкими властивостями розуміють якості більш тривалі і які мало піддаються змінам: адже про тих, хто не цілком володіє знаннями й легко піддається зміні, не говорять, що вони володіють такими властивостями, хоча вони, звичайно, перебувають у визначеному відношенні до знання - або в меншій, або більшій мірі. Таким чином, стійка властивість відрізняється від минущої тим, що остання легко піддається зміні, а перша більш тривала й мало піддається змінам. Разом з тим властивість - зміст стану, однак стан не обов'язково властивість. Справді, ті, хто має ті або інші властивості, перебувають визначеному стані по відношенню до них, а ті, хто перебуває в визначеному стані, не у всіх випадках мають відповідну властивість.

Інший вид якості - це те, завдяки чому ми називаємо людей вправними в кулачному бою або вправними до бігу, здоровими або хворобливими, і взагалі тієї якості, про яку говориться як про вроджену здатність або нездатність; справді, кожна з них називається так не тому, що хтось перебуває в певному стані, а тому, що він має вроджену здатність або нездатність легко щось робити або бути нетерплячим, так, хтось називається вправним у кулачному бою або в бігу не тому, що він перебуває в тому чи іншому стані, а тому, що він має вроджену здатність легко щось робити, і здоровим - тому, що він має вроджену здатність не піддаватися легко впливу випадковості, а хворобливим - тому, що він від природи не здатний протистояти цій випадковості. Те саме стосується й твердого і м'якого. Тверде називається так тому, що воно має здатність не піддаватися легкому роздробленню, а м'яке - тому, що не має здатності до цього.