- •( Нар. 1930 р.)
- •Яковенко, Борис Валентинович (1884 - 1949)
- •Що таке філософія? (Вступ до трансценденталізму) Пролог.
- •Ясперс, Карл (1883-1969)
- •Філософська віра. Поняття філософської віри.
- •Друга лекція зміст філософської віри.
- •Простір змісту віри
- •Зміст віри
- •Розум і комунікація
- •Ільєнков, Евальд Васильович (1924 - 1979)
- •Філософія і молодість.
- •Декарт, Рене (1596 - 1650)
- •Метафізичні розмисли.
- •Рене Декарт Метафізичні розмисли // - к.: “Юніверс”. - 2000. - с. 22 – 33.
- •Міркування стосовно наук.
- •Головні правила методу.
- •Гайдеггер, Мартин (1889 - 1976)
- •Що таке метафізика?
- •Аристотель, Стагірит (384 - 322)
- •Глава п'ята
- •Глава шоста
- •Глава сьома
- •Глава дванадцята
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1970 - 1831)
- •Наука логіки. Розділ перший. Вчення про буття
- •§ 86. Чисте буття утворює початок, тому що воно одночасно є й чиста думка, і невизначена проста безпосередність, а першопочаток не може бути чим-небудь опосередкованим і визначеним.
- •§ 99. Кількість (Quantität) є чисте буття, у якому визначеність покладена вже не як тотожна із самим буттям, а як знята, або байдужа.
- •§ 101. Кількість, істотно покладена з визначеністю, що в ній міститься, яка виключає всі інші, є визначена кількість (Quantum), обмежена кількість.
- •§ 103. Границя тотожна із цілим визначеної кількості; як різноманітне в собі, вона є екстенсивна величина, але як у собі проста визначеність, вона є інтенсивна величина, або ступінь.
- •§ 107. Міра є якісно визначена кількість насамперед як безпосереднє; вона є визначена кількість, з якою зв’язане деяке наявне буття або деяка якість.
- •Розділ другий. Вчення про сутність
- •§ 115. Сутність світиться в собі видимістю, або є чиста рефлексія; таким чином, вона є лише відношення із собою, але не як безпосереднє відношення, а як рефлексування, вона є тотожність із собою.
- •Розділ третій. Вчення про поняття
- •§ 178. Судження поняття має своїм змістом поняття, тотальність у простій формі, загальне в його досконалій визначеності.
- •Кант, Іммануїл (1724 - 1804)
- •Про дороговказ до відкриття всіх чистих
- •Трансцендентальний дороговказ
- •Трансцендентальний
- •Трансцендентальний дороговказ
- •Таблиця категорій
- •Сковорода, Григорій Савич (1722 - 1794)
- •Кольцо.
- •Дружеский разговор о душевном мире.
- •Ніцше, Фридрих Вільгельм (1844 - 1900)
- •Трактак перший
- •Левінас, Емманюель (1905, Ковно – 1995)
- •Чи є онтологія фундаментальною?
- •Примат онтології
- •2. Сучасна онтологія
- •3. Двозначність сучасної онтології
- •4. Інший як співрозмовник
- •5. Етичне значення іншого
- •Дильтей, Вільгельм (1833, Бібрих – 1911)
- •Типи світогляду і виявлення їх у метафізичних системах.
- •I. Життя й світогляд
- •Життєвий досвід
- •Загадка життя
- •Закон утворення світоглядів
- •Будова світогляду
- •Багатоманіття світоглядів
- •Типи світогляду в релігії, поезії й літературі
- •Релігійний світогляд
- •Сітогляд у поезії
- •Типи світогляду в метафізиці
- •Натуралізм
- •Ідеалізм свободи
- •Об’єктивний ідеалізм
- •Шинкарук, Володимир Іларіонович (1928 - 2001, с. Гайворон Київської обл.)
- •Світогляд і філософія.
- •Кассирер, Ернст (1874 – 1945)
- •Cassirer Ernst. An eassay on man. Nav Haven, 1947. – p. 79 – 108.
- •Кассирер е. Дослідження людини. Вступ до філософії культури.
- •Ленін, Володимир Ілліч (Ульянов)
- •(1870 - 1924)
- •Чи існує об'єктивна істина?
- •Шеллінг, Фридрих Вільгельм Йозеф (1775 – 1854)
- •Про відношення реального та ідеального в природі.
- •Шеллинг ф.В.Й. Об отношении реального и идеального в природе. – м.: Мысль, 1989. – т.2. – с. 52 - 85.
- •Сартр, Жан – Поль (1905 – 1980)
- •Екзистенціалізм – це гуманізм.
- •Медоуз, Деніс ( р.Н. 1942 р. )
- •Технічний прогрес I межі росту
- •Технічний прогрес у моделі cвiтy Енергія та ресурси
- •Контроль над забрудненням навколишнього середовища.
- •Зростання урожайності та контроль над народжуваністю.
- •Режим перевищення межового значення
- •Технічний прогрес у реальному житті.
- •Побічні ефекти технічного прогресу
- •Проблеми, які не мають технічних вирішень.
- •Вибір меж
- •Вернадський, Володимир Іванович (1863 – 1945)
- •Декілька слів про ноосферу.
- •Печчеї, Ауреліо
- •Фоєрбах, Людвіг (1804 – 1872)
- •Фрагменти до характеристики моєї філософської біографії.
- •Сумніви
- •1829-1831/32
- •1841-1845
- •1843-1844
- •«Страх перед богом – початок мудрості», але не кінець її.
- •Шелер, Макс (1874 – 1928)
- •Положення людини в космосі
- •Фромм, Еріх (1900 – 1980)
- •Ільєнков, Евальд Васильович (1924 - 1979)
- •Діалектика ідеального.
- •Фройд (Фрейд), Зиґмунд (1986 – 1939)
- •Я та воно.
- •Іі я та воно
- •Ііі я та над-я (я-ідеал).
- •Вибрала і впорядкувала (переклад з російської мови) к.Ф.Н., доц. Сайтарли і.А.
- •Глава перша. Попередні методичні міркування. П. 63. Особливе значення методичних міркувань для феноменології.
- •П.65. Обернена зворотна співвіднесеність феноменології із нею самою.
- •Кант, Іммануїл (1724 - 1804)
- •Критика чистого розуму. Вступ. І. Про різницю між чистим і емпіричним знанням
- •II. Ми володіємо певними апріорними знаннями, і навіть посполитий розсудок ніколи не позбавлений їх
- •III. Філософія потребує науки, яка визначала б можливість, принципи та обсяг усіх апріорних знань
- •IV. Про різницю між аналітичними і синтетичними судженнями
- •V. У всіх теоретичних науках розуму містяться апріорні синтетичні судження як принципи
- •VI. Загальне завдання чистого розуму
- •Як можлива чиста математика? як можливе чисте природознавство?
- •VII. Ідея та поділ окремої науки, званої критикою чистого розуму
- •Копнін, Павло Васильович
- •2. Істина як процес. Конкретність істини
- •Рассел, Бертран (1872 – 1970)
- •Людське пізнання. Його сфера та межі. Розділ I індивідуальне і суспільне пізнання
- •Розділ XI факт, віра, істина і пізнання
- •Пригожин, Ілля Романович ( нар. 1917 р. )
- •Порядок із хаосу: новий діалог “людини з прирродою”. Стенгерс Ізабелла
- •Кун, Томас Семюел (1922 – 1996)
- •Структура наукових революцій.
- •Вступ роль історії
- •На шляху до нормальної науки
- •Природа нормальної науки
- •Феєрабенд, Пол Карл (1924 – 1996)
- •Аналітичний покажчик.
- •Гадамер, Ганс – Георг (1900 – 2001)
- •Мова як горизонт герменевтичної онтології.
- •Ганс-Ґеорг Ґадамер Мова як горизонт герменевтичної онтології. // Істина і метод. – к.: “Юніверс”. – 2000. С. 407 – 421. Потебня, Олександр Опанасович (1835 – 1891)
- •Думка і мова.
- •Вінгенштайн, Людвіг (1889 – 1951)
- •Логіко-філософський трактат.
- •Гантінгтон, Самуель Філліпс (нар. 1927 р.)
- •Зіткнення цивілізацій. Модель прийдешнього конфлікту
- •Висновки для заходу
- •Маркс, Карл (1818 – 1883)
- •Передмова
- •Белл, Даніел ( нар. 1919 р. )
- •Прихід постіндустріального суспільства. Вступ
- •План цієї книги
- •Сорокін, Пітірім Олександрович
- •Соціальна стратифікація
- •1. Поняття й визначення
- •2. Основні форми соціальної стратифікації й взаємини між ними
- •Соціальна мобільність, її форми й флуктуації
- •I. Концепція соціальної мобільності; її форми
- •2. Інтенсивність (або швидкість) і всезагальність вертикальної соціальної мобільності.
- •3. Рухливі й нерухливі форми стратифікованих суспільств
- •Канали вертикальної циркуляції
- •Механізми соціального тестування, добору і розподілу індивідів всередині різних соціальних страт
- •1. Визначення
- •4. Демократія і вертикальна соціальна мобільність
- •Ортега – і – Гассет, Хосе (1883 – 1955)
- •Бунт мас. І. Навала мас
- •V. Свідчення статистики
- •VI. Приступаємо до аналізу маси
- •VII.Шляхетне життя і просте життя, або зусилля і безвладність
- •VIII. Чому маси втручаються в усе і чому вони втручаються лише насильно
- •Хііі. Найбільша небезпека − держава
- •Маркузе, Герберт
- •Франк, Семен Людвигович (1877 – 1950)
- •Душа людини.
- •Юркевич, Памфіл Данилович (1826 – 1874)
- •Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова божого.
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1970 - 1831)
- •Феноменологія духу. Передмова.
- •Маркс, Карл
- •Вебер, Макс (1864 – 1920)
- •Протестантська етика і дух капіталізму. Постановка проблеми.
- •Фукуяма, Френсіс (нар. 1952 р.)
- •Довіра: соціальні добродії і шлях до розквіту. Передмова до другого видання
- •Розділ 1. Про ситуацію людини в кінці історії
- •Розділ 3. Масштаб довіра
- •Розділ 4. Мова добра і зла
- •Розділ 5. Соціальні чесноти
- •Розділ 7. Шляхи і манівці соціалізованості
- •Мак’явеллі, Нікколо (1469 – 1527)
- •Державець. Скільки існує різновидів володінь і яким чином вони здобуваються
- •Про володіння спадкові
- •Про панства змішані
- •Чому царство дарія, завойоване олксандером, не повстало проти спадкоємців олександера по смерті останнього
- •Про риси, за які людей, а найбільше – державців хвалять або гудять
- •Про щедрість і ощадливість
- •Про жорстокість і милосердя і про те, що краще: щоб тебе любили чи щоб тебе боялися
- •Як владарі повинні дотримуватися свого слова
- •Як уникати людської зневаги й ненависті
- •Нікколо Мак’явеллі Державець // Державець. Флорентійські хроніки. – к.: Основи. – 1998. – с. 396 – 442. Локк, Джон (1632 – 1704)
- •Про політичне чи громадянське суспільство. Про початки політичних суспільств. Про початки політичних суспільств.
- •Структурні перетворення суспільної відкритости – три ревізії. Зміна теоретичних меж.
- •Шпенглер, Освальд (1880 – 1936)
- •Вступ. Таблиці. Смисл чисел. Проблема світової історії. Макрокосм. Картина душі і почуття життя.
- •Таблиця до порівняльної морфології всесвітньої історії
- •Таблиця 3. “Одночасні” політичні епохи
- •Гейзинга, Йоган (1872 – 1945)
- •Природа і значення гри як явища культури.
- •Гра й змагання як чинники формування культури
- •Ігровий елемент сучасної культури
- •Швейцер, Альберт (1875 – 1965)
- •Кульутра і етика.
Фройд (Фрейд), Зиґмунд (1986 – 1939)
Австрійській психіатр, психолог та філософ, засновник психоаналізу. Центральним поняттям Фройда є “позасвідоме”, яке владно маніфестує себе у сновидіннях та обмовках. Фройд створює класичну для психоаналізу модель психіки : “Воно” (позасвідоме), “Я” (свідомість, або “Его”) та “Над – Я” (“Супер – Его”, або “Цензор”). Характерною ознакою Фройда є звернення до культурологічних та філософських проблем. Вчення Фройда справило значний вплив на розвиток філософії і культури ХХ століття.
Я та воно.
Розмежування психіки на свідоме та несвідоме є головною передумовою психоаналізу, і лише це дає можливість зрозуміти та піддати науковому дослідженню дуже важливі патологічні процеси душевного життя, що зустрічаються досить часто. Інакше кажучи, психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психіки, а повинен розглядати свідомість як властивість психічного, яка може приєднуватися або не приєднуватися до інших його властивостей.
… Для більшості філософськи освічених людей ідея психічного, яке одночасно не було б свідомістю, до такої міри є незрозумілою, що видається їм абсурдною та несумісною з простою логікою. Це відбувається, як я гадаю, через те, що вони ніколи не досліджували феноменів гіпнозу та сновидінь, які також мають відношення до психічного, і які – не кажучи вже про всю область патологічних явищ – вимагають такого розуміння.
… До терміну або поняття несвідоме ми дійшли… шляхом переробки досвіду, в якому велику роль відіграє душевна динаміка. Ми дізналися, тобто змушені були визнати, що існують досить потужні душевні процеси або уявлення, які можуть мати такі ж наслідки для душевного життя, як і всі інші уявлення … Достатньо сказати: тут розпочинається психоаналітична теорія, яка стверджує, що такі уявлення не стають усвідомленими тому, що їм протидіє відома сила, позаяк вони могли б бути усвідомленими, і тоді ми б побачили, як вони мало відрізняються від усіх інших загальновідомих психічних елементів. Цю теорію неможливо спростувати завдяки тому, що у психологічній техніці знайшлися засоби, за допомогою яких можна ліквідувати силу, що протидіє і довести відповідні уявлення до свідомості. Стан, за якого вони перебували до усвідомлення, ми називаємо витісненням, а сила яка призвела до витіснення і підтримує його, відчувається нами під час психоаналітичної роботи як супротив.
Поняття несвідомого, ми таким чином, отримали зі вчення про витіснення. Витіснене ми розглядаємо як типовий приклад несвідомого. Ми бачимо, однак, що існує кілька несвідомих: латентне, проте спроможне стати усвідомленим, і витіснене, яке само пор собі та без подальшого нездатне стати усвідомленим… Латентне несвідоме, яке є несвідомим лише в описовому, однак не в динамічному сенсі, називається нами досвідомим; термін “несвідоме” ми застосовуємо лише у відношенні до витісненого динамічного несвідомого…
…Ми створили для себе уявлення про цілісну організацію душевних процесів в одній особистості і позначаємо її як Я цієї особистості. Це Я пов’язане зі свідомістю, воно панує над спонуканням до руху, тобто до розрядки збудження у зовнішній світ. Це та душевна інстанція, яка контролює всі окремі процеси, яка вночі засинає, однак все ж таки керує цензурою сновидінь. З цього Я походить також витіснення, завдяки якому відомі душевні спонукання підлягають виключенню не лише зі свідомості, а також з інших областей впливів та дій. Це виключення через витіснення в аналізі протиставляє себе Я, і завдання аналізу полягає у тому, щоб ліквідувати супротив, який Я вчиняє при спробах наблизитися до витісненого. Під час аналізу ми спостерігаємо, як хвора людина, якщо перед нею ставляться відомі завдання, відчуває труднощі; її асоціації припиняються, як тільки вони мають наблизитися до витісненого. Тоді ми кажемо їй, що вона перебуває під владою супротиву, однак сама про це нічого не знає, і навіть в тому випадку, коли на основі почуття дискомфорту вона повинна здогадатися, що на неї діє певний супротив, вона все ж таки не вміє ні назвати його, ні вказати на нього. Однак, так як супротив, безсумнівно, належить її Я, то ми опиняємося у несподіваній ситуації. Ми знайшли в самому Я дещо таке, що також є несвідомим і проявляється подібно до витісненого, тобто чинить потужний вплив, не переходячи у свідомість, і для усвідомлення якого потрібна особлива робота. Наслідком такого спостереження для психоаналітичної практики є те, що ми потрапляємо у нескінченну множину труднощів та незрозумілостей, якщо хочемо притримуватися звичних способів вираження, наприклад бажаємо звести явище неврозу до конфлікту між свідомістю та несвідомим. Виходячи з нашої теорії структурних відносин душевного життя, ми повинні таке протистояння замінити іншим, а саме: цілісному Я протиставити витіснене, яке від нього відкололося.
Проте наслідки нашого розуміння несвідомого ще більш важливі. Знайомство з динамікою внесло першу корективу, структурна теорія вносить наступну. Ми дійшли висновку, що несвідоме не співпадає з витісненим; залишається правильним, що все витіснене неусвідомлене, однак не все несвідоме є витісненим. Навіть частина Я (один Бог наскільки важлива частина) може бути несвідомою і без всякого сумніву і є такою. І це несвідоме в Я не є латентним у сенсі досвідомого, інакше його б не можна було зробити активним без усвідомлення та сама свідомість би не становила стільки труднощів. Коли, ми таким чином, опинилися перед необхідністю визнання третього невитісненого несвідомого, то нам доводиться визнати, що властивість несвідомого втрачає для нас своє значення. Воно перетворюється на багатозначну якість, яке не дозволяє робити широкі та беззастережні висновки…