- •( Нар. 1930 р.)
- •Яковенко, Борис Валентинович (1884 - 1949)
- •Що таке філософія? (Вступ до трансценденталізму) Пролог.
- •Ясперс, Карл (1883-1969)
- •Філософська віра. Поняття філософської віри.
- •Друга лекція зміст філософської віри.
- •Простір змісту віри
- •Зміст віри
- •Розум і комунікація
- •Ільєнков, Евальд Васильович (1924 - 1979)
- •Філософія і молодість.
- •Декарт, Рене (1596 - 1650)
- •Метафізичні розмисли.
- •Рене Декарт Метафізичні розмисли // - к.: “Юніверс”. - 2000. - с. 22 – 33.
- •Міркування стосовно наук.
- •Головні правила методу.
- •Гайдеггер, Мартин (1889 - 1976)
- •Що таке метафізика?
- •Аристотель, Стагірит (384 - 322)
- •Глава п'ята
- •Глава шоста
- •Глава сьома
- •Глава дванадцята
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1970 - 1831)
- •Наука логіки. Розділ перший. Вчення про буття
- •§ 86. Чисте буття утворює початок, тому що воно одночасно є й чиста думка, і невизначена проста безпосередність, а першопочаток не може бути чим-небудь опосередкованим і визначеним.
- •§ 99. Кількість (Quantität) є чисте буття, у якому визначеність покладена вже не як тотожна із самим буттям, а як знята, або байдужа.
- •§ 101. Кількість, істотно покладена з визначеністю, що в ній міститься, яка виключає всі інші, є визначена кількість (Quantum), обмежена кількість.
- •§ 103. Границя тотожна із цілим визначеної кількості; як різноманітне в собі, вона є екстенсивна величина, але як у собі проста визначеність, вона є інтенсивна величина, або ступінь.
- •§ 107. Міра є якісно визначена кількість насамперед як безпосереднє; вона є визначена кількість, з якою зв’язане деяке наявне буття або деяка якість.
- •Розділ другий. Вчення про сутність
- •§ 115. Сутність світиться в собі видимістю, або є чиста рефлексія; таким чином, вона є лише відношення із собою, але не як безпосереднє відношення, а як рефлексування, вона є тотожність із собою.
- •Розділ третій. Вчення про поняття
- •§ 178. Судження поняття має своїм змістом поняття, тотальність у простій формі, загальне в його досконалій визначеності.
- •Кант, Іммануїл (1724 - 1804)
- •Про дороговказ до відкриття всіх чистих
- •Трансцендентальний дороговказ
- •Трансцендентальний
- •Трансцендентальний дороговказ
- •Таблиця категорій
- •Сковорода, Григорій Савич (1722 - 1794)
- •Кольцо.
- •Дружеский разговор о душевном мире.
- •Ніцше, Фридрих Вільгельм (1844 - 1900)
- •Трактак перший
- •Левінас, Емманюель (1905, Ковно – 1995)
- •Чи є онтологія фундаментальною?
- •Примат онтології
- •2. Сучасна онтологія
- •3. Двозначність сучасної онтології
- •4. Інший як співрозмовник
- •5. Етичне значення іншого
- •Дильтей, Вільгельм (1833, Бібрих – 1911)
- •Типи світогляду і виявлення їх у метафізичних системах.
- •I. Життя й світогляд
- •Життєвий досвід
- •Загадка життя
- •Закон утворення світоглядів
- •Будова світогляду
- •Багатоманіття світоглядів
- •Типи світогляду в релігії, поезії й літературі
- •Релігійний світогляд
- •Сітогляд у поезії
- •Типи світогляду в метафізиці
- •Натуралізм
- •Ідеалізм свободи
- •Об’єктивний ідеалізм
- •Шинкарук, Володимир Іларіонович (1928 - 2001, с. Гайворон Київської обл.)
- •Світогляд і філософія.
- •Кассирер, Ернст (1874 – 1945)
- •Cassirer Ernst. An eassay on man. Nav Haven, 1947. – p. 79 – 108.
- •Кассирер е. Дослідження людини. Вступ до філософії культури.
- •Ленін, Володимир Ілліч (Ульянов)
- •(1870 - 1924)
- •Чи існує об'єктивна істина?
- •Шеллінг, Фридрих Вільгельм Йозеф (1775 – 1854)
- •Про відношення реального та ідеального в природі.
- •Шеллинг ф.В.Й. Об отношении реального и идеального в природе. – м.: Мысль, 1989. – т.2. – с. 52 - 85.
- •Сартр, Жан – Поль (1905 – 1980)
- •Екзистенціалізм – це гуманізм.
- •Медоуз, Деніс ( р.Н. 1942 р. )
- •Технічний прогрес I межі росту
- •Технічний прогрес у моделі cвiтy Енергія та ресурси
- •Контроль над забрудненням навколишнього середовища.
- •Зростання урожайності та контроль над народжуваністю.
- •Режим перевищення межового значення
- •Технічний прогрес у реальному житті.
- •Побічні ефекти технічного прогресу
- •Проблеми, які не мають технічних вирішень.
- •Вибір меж
- •Вернадський, Володимир Іванович (1863 – 1945)
- •Декілька слів про ноосферу.
- •Печчеї, Ауреліо
- •Фоєрбах, Людвіг (1804 – 1872)
- •Фрагменти до характеристики моєї філософської біографії.
- •Сумніви
- •1829-1831/32
- •1841-1845
- •1843-1844
- •«Страх перед богом – початок мудрості», але не кінець її.
- •Шелер, Макс (1874 – 1928)
- •Положення людини в космосі
- •Фромм, Еріх (1900 – 1980)
- •Ільєнков, Евальд Васильович (1924 - 1979)
- •Діалектика ідеального.
- •Фройд (Фрейд), Зиґмунд (1986 – 1939)
- •Я та воно.
- •Іі я та воно
- •Ііі я та над-я (я-ідеал).
- •Вибрала і впорядкувала (переклад з російської мови) к.Ф.Н., доц. Сайтарли і.А.
- •Глава перша. Попередні методичні міркування. П. 63. Особливе значення методичних міркувань для феноменології.
- •П.65. Обернена зворотна співвіднесеність феноменології із нею самою.
- •Кант, Іммануїл (1724 - 1804)
- •Критика чистого розуму. Вступ. І. Про різницю між чистим і емпіричним знанням
- •II. Ми володіємо певними апріорними знаннями, і навіть посполитий розсудок ніколи не позбавлений їх
- •III. Філософія потребує науки, яка визначала б можливість, принципи та обсяг усіх апріорних знань
- •IV. Про різницю між аналітичними і синтетичними судженнями
- •V. У всіх теоретичних науках розуму містяться апріорні синтетичні судження як принципи
- •VI. Загальне завдання чистого розуму
- •Як можлива чиста математика? як можливе чисте природознавство?
- •VII. Ідея та поділ окремої науки, званої критикою чистого розуму
- •Копнін, Павло Васильович
- •2. Істина як процес. Конкретність істини
- •Рассел, Бертран (1872 – 1970)
- •Людське пізнання. Його сфера та межі. Розділ I індивідуальне і суспільне пізнання
- •Розділ XI факт, віра, істина і пізнання
- •Пригожин, Ілля Романович ( нар. 1917 р. )
- •Порядок із хаосу: новий діалог “людини з прирродою”. Стенгерс Ізабелла
- •Кун, Томас Семюел (1922 – 1996)
- •Структура наукових революцій.
- •Вступ роль історії
- •На шляху до нормальної науки
- •Природа нормальної науки
- •Феєрабенд, Пол Карл (1924 – 1996)
- •Аналітичний покажчик.
- •Гадамер, Ганс – Георг (1900 – 2001)
- •Мова як горизонт герменевтичної онтології.
- •Ганс-Ґеорг Ґадамер Мова як горизонт герменевтичної онтології. // Істина і метод. – к.: “Юніверс”. – 2000. С. 407 – 421. Потебня, Олександр Опанасович (1835 – 1891)
- •Думка і мова.
- •Вінгенштайн, Людвіг (1889 – 1951)
- •Логіко-філософський трактат.
- •Гантінгтон, Самуель Філліпс (нар. 1927 р.)
- •Зіткнення цивілізацій. Модель прийдешнього конфлікту
- •Висновки для заходу
- •Маркс, Карл (1818 – 1883)
- •Передмова
- •Белл, Даніел ( нар. 1919 р. )
- •Прихід постіндустріального суспільства. Вступ
- •План цієї книги
- •Сорокін, Пітірім Олександрович
- •Соціальна стратифікація
- •1. Поняття й визначення
- •2. Основні форми соціальної стратифікації й взаємини між ними
- •Соціальна мобільність, її форми й флуктуації
- •I. Концепція соціальної мобільності; її форми
- •2. Інтенсивність (або швидкість) і всезагальність вертикальної соціальної мобільності.
- •3. Рухливі й нерухливі форми стратифікованих суспільств
- •Канали вертикальної циркуляції
- •Механізми соціального тестування, добору і розподілу індивідів всередині різних соціальних страт
- •1. Визначення
- •4. Демократія і вертикальна соціальна мобільність
- •Ортега – і – Гассет, Хосе (1883 – 1955)
- •Бунт мас. І. Навала мас
- •V. Свідчення статистики
- •VI. Приступаємо до аналізу маси
- •VII.Шляхетне життя і просте життя, або зусилля і безвладність
- •VIII. Чому маси втручаються в усе і чому вони втручаються лише насильно
- •Хііі. Найбільша небезпека − держава
- •Маркузе, Герберт
- •Франк, Семен Людвигович (1877 – 1950)
- •Душа людини.
- •Юркевич, Памфіл Данилович (1826 – 1874)
- •Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова божого.
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1970 - 1831)
- •Феноменологія духу. Передмова.
- •Маркс, Карл
- •Вебер, Макс (1864 – 1920)
- •Протестантська етика і дух капіталізму. Постановка проблеми.
- •Фукуяма, Френсіс (нар. 1952 р.)
- •Довіра: соціальні добродії і шлях до розквіту. Передмова до другого видання
- •Розділ 1. Про ситуацію людини в кінці історії
- •Розділ 3. Масштаб довіра
- •Розділ 4. Мова добра і зла
- •Розділ 5. Соціальні чесноти
- •Розділ 7. Шляхи і манівці соціалізованості
- •Мак’явеллі, Нікколо (1469 – 1527)
- •Державець. Скільки існує різновидів володінь і яким чином вони здобуваються
- •Про володіння спадкові
- •Про панства змішані
- •Чому царство дарія, завойоване олксандером, не повстало проти спадкоємців олександера по смерті останнього
- •Про риси, за які людей, а найбільше – державців хвалять або гудять
- •Про щедрість і ощадливість
- •Про жорстокість і милосердя і про те, що краще: щоб тебе любили чи щоб тебе боялися
- •Як владарі повинні дотримуватися свого слова
- •Як уникати людської зневаги й ненависті
- •Нікколо Мак’явеллі Державець // Державець. Флорентійські хроніки. – к.: Основи. – 1998. – с. 396 – 442. Локк, Джон (1632 – 1704)
- •Про політичне чи громадянське суспільство. Про початки політичних суспільств. Про початки політичних суспільств.
- •Структурні перетворення суспільної відкритости – три ревізії. Зміна теоретичних меж.
- •Шпенглер, Освальд (1880 – 1936)
- •Вступ. Таблиці. Смисл чисел. Проблема світової історії. Макрокосм. Картина душі і почуття життя.
- •Таблиця до порівняльної морфології всесвітньої історії
- •Таблиця 3. “Одночасні” політичні епохи
- •Гейзинга, Йоган (1872 – 1945)
- •Природа і значення гри як явища культури.
- •Гра й змагання як чинники формування культури
- •Ігровий елемент сучасної культури
- •Швейцер, Альберт (1875 – 1965)
- •Кульутра і етика.
Кун, Томас Семюел (1922 – 1996)
Американський історик і філософ науки. Створив історіографічну концепцію науки, спираючись на оригінальну інтерпретацію поняття “парадигма”, зокрема тезу про несумірність парадигм. Історична еволюція науки, за Куном – це багатовіковий процес протиборства різних наукових колективів, в якому особливу роль відіграє чергування двох різних періодів. Перший – період “нормальної науки”, коли панівна у науковому співтоваристві модель постановки й рішення проблем, тобто “парадигма”, не викликає ні у кого серйозних заперечень і забезпечує існування наукової традиції. Другий – період “наукової революції”, коли загальна довіра до парадигми зникає, загострюється суперництво між конкуруючими парадигмами, окреслюється перехід до нового періоду “нормальної науки”. Історіографічна концепція Куна відіграла важливу роль у подоланні антиісторицистських версій логіко – нормативістської методології науки.
Основні твори: “Коперниканська революція”(1957); “Структура наукових революцій”(1962).
Структура наукових революцій.
І
Вступ роль історії
Якщо науку розглядати як сукупність фактів, теорій і методів, зібраних в підручниках, що знаходяться в обігу, то у такому разі учені – це люди, які більш-менш успішно здійснюють внесок до створення цієї сукупності. Розвиток науки за такого підходу – це поступовий процес, у якому факти, теорії і методи складаються у все зростаючий запас досягнень, яким є наукові методологія і знання. Історія науки стає за цього такою дисципліною, яка фіксує як цей послідовний приріст, так і труднощі, які перешкоджали накопиченню знання…
Проте останніми роками деяким історикам науки стає все важче виконувати ті функції, які їм приписує концепція розвитку науки через накопичення… Історикам все важче стає відрізняти «науковий» зміст минулих спостережень і переконань від того, що їх попередники з готовністю називали «помилкою» і «забобоном». Чим глибше вони вивчають, скажімо, аристотелівську динаміку або хімію і термодинаміку епохи флогістонної теорії, тим більш виразно відчувають, що ці колись загальноприйняті концепції природи не були в цілому ані менш науковими, ані більш суб’єктивістськими, ніж що склалися на сьогодні. Якщо ці застарілі концепції слід назвати міфами, то виявляється, що джерелом останніх можуть бути ті ж самі методи, а причини їх існування виявляються такими ж, як і ті, за допомогою яких в наші дні досягається наукове знання. Якщо, з іншого боку, їх слід називати науковими, тоді виявляється, що наука мала елементи концепцій, абсолютно несумісних з тими, які вона містить в даний час. Якщо ці альтернативи неминучі, то історик повинен вибрати останню з них. Застарілі теорії не можна в принципі вважати ненауковими тільки на тій підставі, що вони були відкинуті. Але у такому разі навряд чи можна розглядати науковий розвиток як простий приріст знання…
Поступово, і часто до кінця не усвідомлюючи цього, історики науки почали ставити питання іншого плану і простежувати інші напрями в розвитку науки, причому ці напрями часто відхиляються від кумулятивної моделі розвитку. Вони не стільки прагнуть відшукати в попередній науці тривкі елементи, які збереглися до сучасності, скільки намагаються розкрити історичну цілісність цієї науки в той період, коли вона існувала. Їх цікавить, наприклад, не питання про відношення переконань Галілея до сучасних наукових положень, а скоріше відношення між його ідеями і ідеями його наукової спільноти, тобто ідеями його вчителів, сучасників і безпосередніх наступників в історії науки. Більш того, вони наполягають на вивченні думок цієї і інших подібних спільнот з тієї точки зору (що зазвичай вельми відрізняється від точки зору сучасної науки), що визнає за цими переконаннями максимальну внутрішню узгодженість і максимальну можливість відповідності природі... Даний нарис переслідує мету охарактеризувати хоча би схематично цей образ, виявляючи деякі передумови нової історіографії.
По-перше, хоч би попередньо, слід вказати на те, що для багатьох різновидів наукових проблем недостатньо самих методологічних директив, щоб прийти до однозначного і доказового висновку. Якщо примусити досліджувати електричні або хімічні явища людину, яка не знає цих областей, але знає, що таке «науковий метод» взагалі, то вона може, міркуючи цілком логічно, дійти до будь-якого з безлічі несумісних між собою висновків. До якого саме з цих логічних висновків вона дійде, ймовірно, буде визначено її попереднім досвідом в інших областях, які їй доводилося досліджувати раніше, а також її власним індивідуальним складом розуму… Спостереження і досвід можуть і повинні різко обмежити контури тієї області, в якій наукове міркування має силу, інакше не буде науки як такої. Але самі по собі спостереження і досвід ще не можуть визначити специфічного змісту науки. Формоутворювальним інгредієнтом переконань, яких дотримується дане наукова спільнота зараз, завжди є особисті і історичні чинники – здавалося б елемент випадковий і довільний.
Наявність цього елементу довільності не указує, проте, на те, що будь-яка наукова спільнота могло б займатися своєю діяльністю без певної системи загальноприйнятих уявлень. Не зменшує він і ролі тієї сукупності фактичного матеріалу, на якій заснована діяльність спільноти. Навряд чи будь-яке ефективне дослідження може бути розпочате, перш ніж наукова спільнота вирішить, що має в своєму розпорядженні обґрунтовані відповіді на питання, подібні до таких: якими є фундаментальні сутності, з яких складається універсум? Як вони взаємодіють одна з одною і з органами чуття? Які питання учений має право ставити відносно таких сутностей і які методи можуть бути використані для їх вирішення? Принаймні в розвинених науках відповіді (або те, що повністю замінює їх) на питання, подібні цим, міцно закладаються в процесі навчання, яке готує студентів до професійної діяльності і дає право брати участь в ній. Рамки цього навчання строгі і жорсткі, і тому відповіді на вказані питання залишають глибокий відбиток на науковому мисленні індивідуума. Цю обставину необхідно серйозно враховувати при розгляді особливої ефективності нормальної наукової діяльності і при визначенні напряму, яким вона слідує зараз…
Нормальна наука, на розвиток якої змушена витрачати майже весь свій час більшість учених, ґрунтується на припущенні, що наукова спільнота знає, яким є наш навколишній світ. Багато успіхів науки народжуються з прагнення спільноти захистити це допущення, і якщо це необхідно – то і вельми дорогою ціною. Нормальна наука, наприклад, часто утискає фундаментальні нововведення, тому що вони неминуче руйнують її основні настанови. Проте доти, поки ці установки зберігають в собі елемент довільності, сама природа нормального дослідження дає гарантію, що ці нововведення не утискатимуться дуже довго. Іноді проблема нормальної науки, проблема, яка повинна бути вирішена за допомогою відомих правил і процедур, не піддається численним штурмам навіть найталановитіших членів групи, до компетенції якої вона належить. У інших випадках інструмент, призначений і сконструйований для цілей нормального дослідження, виявляється нездатним функціонувати так, як це передбачалося, що свідчить про аномалію, яку, незважаючи на всі зусилля, не вдається погоджувати з нормами професійної освіти. Таким чином (і не лише таким) нормальна наука збивається весь час на манівці. І коли це відбувається – тобто коли фахівець не може більше уникнути аномалій, що руйнують існуючу традицію наукової практики, – починаються нетрадиційні дослідження, які врешті-решт приводять всю дану галузь науки до нової системи приписів (commitments), до нового базису для практики наукових досліджень. Виняткові ситуації, в яких виникає ця зміна професійних приписів, розглядатимуться в даній роботі як наукові революції. Вони є такими доповненнями до зв’язаної традиціями діяльності в період нормальної науки, які руйнують традиції.
Найбільш очевидні прикладами наукових революцій є ті знамениті епізоди в розвитку науки, за якими вже давно закріпилася назва революцій… Ми не раз зустрінемося з великими поворотними пунктами в розвитку науки, пов’язаними з іменами Коперника, Ньютона, Лавуазье і Ейнштейна. Краще за всі інші досягнення, принаймні в історії фізики, ці поворотні моменти служать зразками наукових революцій. Кожне з цих відкриттів необхідно обумовлювало відмову наукової спільноти від тієї або іншої освяченої століттями наукової теорії на користь іншої теорії, несумісної з попередньою. Кожне з них викликало подальше зрушення в проблемах, що підлягають ретельному науковому дослідженню, і в тих стандартах, за допомогою яких професійний учений визначав, чи можна вважати правомірною ту або іншу проблему або закономірним те або інше її рішення. І кожне з цих відкриттів змінювало наукову уяву таким чином, що ми кінець кінцем повинні визнати це трансформацією світу, в якому проводиться наукова робота. Такі зміни разом з дискусіями, які їх незмінно супроводжують, і визначають основні характерні риси наукових революцій.
Засвоєння нової теорії вимагає перебудови попередньої і переоцінки попередніх фактів, внутрішнього революційного процесу, який рідко виявляється під силу одному ученому і ніколи не здійснюється в один день. Немає тому нічого дивовижного в тому, що історикам науки буває вельми скрутно визначити точно дату цього тривалого процесу, хоча сама їх термінологія примушує бачити в ньому деяку ізольовану подію…
Приписи, які керують нормальною наукою, визначають не тільки ті види сутностей, які включає універсум, але, неявним чином, і те, чого в ньому немає. Звідси випливає (хоча ця точка зору вимагає ширшого обговорення), що відкриття, подібні до відкриття кисню або рентгенівських променів, не просто додають ще якусь кількість знання в світ учених. Кінець-кінцем це дійсно відбувається, але не раніше, ніж спільнота учених-професіоналів зробить переоцінку значення традиційних експериментальних процедур, змінить своє поняття про сутності, з яким вона давно зріднилася, і в процесі цієї перебудови внесе видозміни також у теоретичну схему, крізь яку вона сприймає світ. Науковий факт і теорія насправді не розділяються один від одного непроникною стіною, хоча подібний поділ і можна зустріти в традиційній практиці нормальної науки. От чому непередбачені відкриття не є просто введенням нових фактів. З цієї ж причини фундаментально нові факти або теорії якісно перетворюють світ ученого тією же мірою, якою кількісно збагачують його…
Конкуренція між різними групами наукової спільноти є єдиним історичним процесом, який ефективно приводить до заперечення певної раніше загальноприйнятої теорії або до визнання іншої…
ІІ