§ 99. Кількість (Quantität) є чисте буття, у якому визначеність покладена вже не як тотожна із самим буттям, а як знята, або байдужа.

…

§ 100. Кількість, взята в її безпосередньому співвідношенні із собою, або, іншими словами, у визначенні притаманної притяжінням рівності із самою собою, є безперервна величина, а взята в іншому визначенні одного, що в ній міститься, вона − дискретна величина. Але перша кількість також і дискретна, тому що вона є лише безперервність численного, а друга також і неперервна, і її неперервність є одне як тотожність багатьох одних, як одиниця.

…

b. Визначена кількість

§ 101. Кількість, істотно покладена з визначеністю, що в ній міститься, яка виключає всі інші, є визначена кількість (Quantum), обмежена кількість.

Додаток. Визначена кількість є наявне буття кількості, а чиста кількість відповідає, навпаки, буттю, ступінь же − для-себе-буттю. Що ж стосується переходу від чистої кількості до визначеної кількості, то він має свою підставу в тому, що, у той час як у чистій кількості відмінність як відмінність між безперервністю й дискретністю є лише в собі, у визначеній кількості ця відмінність, навпаки, покладена, і покладена так, що відтепер кількість взагалі виступає як розрізнена або обмежена. Але цим самим визначена кількість розпадається разом з тим на невизначену безліч визначених величин. Кожна із цих визначених величин, як відмінна від інших, утворює єдність, так само, як і остання, розглянута для себе, є багато чим. Але таким чином визначена кількість визначена як число.

§ 102. Визначена кількість знаходить свій розвиток і повну визначеність у числі, яке подібно своєму елементу − одиниці (Eins) − містить у собі як свої якісні моменти безліч (Anzahl) з боку моменту дискретності і єдність (Einheit) − з боку моменту неперервності.

…

c... Ступінь

§ 103. Границя тотожна із цілим визначеної кількості; як різноманітне в собі, вона є екстенсивна величина, але як у собі проста визначеність, вона є інтенсивна величина, або ступінь.

Примітка. Відмінність безперервних і дискретних величин від екстенсивних і інтенсивних полягає в тому, що перші відносяться до кількості взагалі, а другі − до границі, або визначеності кількості, як такої. Екстенсивні й інтенсивні величини також не є два особливих види, кожен з яких містить у собі визначеність, якої немає в іншому. Те, що є екстенсивна величина, є настільки ж і інтенсивна величина, і навпаки.

…

§ 105. Ця властивість визначеної кількості бути зовнішньою щодо себе у своїй для-себе-сущої визначеності становить її якість. У цій зовнішності вона є власне вона сама й співвідноситься із собою. У ній з’єднані зовнішність, тобто кількісне, і для-себе-буття − якісне. Визначена кількість, покладена в ній самій, є кількісне відношення − визначеність, яка є настільки ж безпосередня визначена кількість, показник (der Exponent) відношення, наскільки і опосередкування, а саме відношення якої-небудь визначеної кількості з іншою визначеною кількістю. Ці дві визначені кількості утворюють дві сторони відношення. Але ці дві сторони відношення не мають безпосереднього значення, а зобов’язані йому лише цьому відношенню.

…

§ 106. Сторони відношення суть ще безпосередні визначені кількості, і якісне й кількісне визначення залишаються ще зовнішніми щодо один до одного. Але згідно їхньої істини, відповідно до якої саме кількісне у своїй зовнішності є відношення із собою, або, іншими словами, так як кількість у собі поєднує для-себе буття й байдужість до визначеності, вона є міра.

Додаток. Кількість, пройшовши в розглянутому діалектичному русі через свої моменти, виявилася поверненням до якості. Спочатку під поняттям кількості ми мали на увазі зняту якість, тобто не тотожну з буттям, а, навпаки, байдужу, лише зовнішню визначеність. Це поняття (як ми підмітили раніше) лежить у основі звичайної в математиці дефініції величини, відповідно до якої величина є те, що може збільшуватися й зменшуватися. Якщо на перший погляд ця дефініція може створити враження, що величина є те, що взагалі мінливе (тому що збільшувати й зменшувати означає взагалі лише інакше визначати величину), і, таким чином, вона не відрізнялася б від також мінливого по своєму поняттю наявного буття (другого щабля якості), тому зміст цієї дефініції має бути доповнений в тому розумінні, що в кількості ми маємо таке мінливе, котре, незважаючи на свою зміну, залишається тим же самим. Виявляється, таким чином, що поняття кількості містить у собі протиріччя, і це протиріччя й становить діалектику кількості. Результат цієї діалектики є не просто повернення до якості (так якби остання була істинна, а кількість, навпаки, неістинна), а єдність і істина їх обох, якісна кількість, або міра.

С. МІРА