- •( Нар. 1930 р.)
- •Яковенко, Борис Валентинович (1884 - 1949)
- •Що таке філософія? (Вступ до трансценденталізму) Пролог.
- •Ясперс, Карл (1883-1969)
- •Філософська віра. Поняття філософської віри.
- •Друга лекція зміст філософської віри.
- •Простір змісту віри
- •Зміст віри
- •Розум і комунікація
- •Ільєнков, Евальд Васильович (1924 - 1979)
- •Філософія і молодість.
- •Декарт, Рене (1596 - 1650)
- •Метафізичні розмисли.
- •Рене Декарт Метафізичні розмисли // - к.: “Юніверс”. - 2000. - с. 22 – 33.
- •Міркування стосовно наук.
- •Головні правила методу.
- •Гайдеггер, Мартин (1889 - 1976)
- •Що таке метафізика?
- •Аристотель, Стагірит (384 - 322)
- •Глава п'ята
- •Глава шоста
- •Глава сьома
- •Глава дванадцята
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1970 - 1831)
- •Наука логіки. Розділ перший. Вчення про буття
- •§ 86. Чисте буття утворює початок, тому що воно одночасно є й чиста думка, і невизначена проста безпосередність, а першопочаток не може бути чим-небудь опосередкованим і визначеним.
- •§ 99. Кількість (Quantität) є чисте буття, у якому визначеність покладена вже не як тотожна із самим буттям, а як знята, або байдужа.
- •§ 101. Кількість, істотно покладена з визначеністю, що в ній міститься, яка виключає всі інші, є визначена кількість (Quantum), обмежена кількість.
- •§ 103. Границя тотожна із цілим визначеної кількості; як різноманітне в собі, вона є екстенсивна величина, але як у собі проста визначеність, вона є інтенсивна величина, або ступінь.
- •§ 107. Міра є якісно визначена кількість насамперед як безпосереднє; вона є визначена кількість, з якою зв’язане деяке наявне буття або деяка якість.
- •Розділ другий. Вчення про сутність
- •§ 115. Сутність світиться в собі видимістю, або є чиста рефлексія; таким чином, вона є лише відношення із собою, але не як безпосереднє відношення, а як рефлексування, вона є тотожність із собою.
- •Розділ третій. Вчення про поняття
- •§ 178. Судження поняття має своїм змістом поняття, тотальність у простій формі, загальне в його досконалій визначеності.
- •Кант, Іммануїл (1724 - 1804)
- •Про дороговказ до відкриття всіх чистих
- •Трансцендентальний дороговказ
- •Трансцендентальний
- •Трансцендентальний дороговказ
- •Таблиця категорій
- •Сковорода, Григорій Савич (1722 - 1794)
- •Кольцо.
- •Дружеский разговор о душевном мире.
- •Ніцше, Фридрих Вільгельм (1844 - 1900)
- •Трактак перший
- •Левінас, Емманюель (1905, Ковно – 1995)
- •Чи є онтологія фундаментальною?
- •Примат онтології
- •2. Сучасна онтологія
- •3. Двозначність сучасної онтології
- •4. Інший як співрозмовник
- •5. Етичне значення іншого
- •Дильтей, Вільгельм (1833, Бібрих – 1911)
- •Типи світогляду і виявлення їх у метафізичних системах.
- •I. Життя й світогляд
- •Життєвий досвід
- •Загадка життя
- •Закон утворення світоглядів
- •Будова світогляду
- •Багатоманіття світоглядів
- •Типи світогляду в релігії, поезії й літературі
- •Релігійний світогляд
- •Сітогляд у поезії
- •Типи світогляду в метафізиці
- •Натуралізм
- •Ідеалізм свободи
- •Об’єктивний ідеалізм
- •Шинкарук, Володимир Іларіонович (1928 - 2001, с. Гайворон Київської обл.)
- •Світогляд і філософія.
- •Кассирер, Ернст (1874 – 1945)
- •Cassirer Ernst. An eassay on man. Nav Haven, 1947. – p. 79 – 108.
- •Кассирер е. Дослідження людини. Вступ до філософії культури.
- •Ленін, Володимир Ілліч (Ульянов)
- •(1870 - 1924)
- •Чи існує об'єктивна істина?
- •Шеллінг, Фридрих Вільгельм Йозеф (1775 – 1854)
- •Про відношення реального та ідеального в природі.
- •Шеллинг ф.В.Й. Об отношении реального и идеального в природе. – м.: Мысль, 1989. – т.2. – с. 52 - 85.
- •Сартр, Жан – Поль (1905 – 1980)
- •Екзистенціалізм – це гуманізм.
- •Медоуз, Деніс ( р.Н. 1942 р. )
- •Технічний прогрес I межі росту
- •Технічний прогрес у моделі cвiтy Енергія та ресурси
- •Контроль над забрудненням навколишнього середовища.
- •Зростання урожайності та контроль над народжуваністю.
- •Режим перевищення межового значення
- •Технічний прогрес у реальному житті.
- •Побічні ефекти технічного прогресу
- •Проблеми, які не мають технічних вирішень.
- •Вибір меж
- •Вернадський, Володимир Іванович (1863 – 1945)
- •Декілька слів про ноосферу.
- •Печчеї, Ауреліо
- •Фоєрбах, Людвіг (1804 – 1872)
- •Фрагменти до характеристики моєї філософської біографії.
- •Сумніви
- •1829-1831/32
- •1841-1845
- •1843-1844
- •«Страх перед богом – початок мудрості», але не кінець її.
- •Шелер, Макс (1874 – 1928)
- •Положення людини в космосі
- •Фромм, Еріх (1900 – 1980)
- •Ільєнков, Евальд Васильович (1924 - 1979)
- •Діалектика ідеального.
- •Фройд (Фрейд), Зиґмунд (1986 – 1939)
- •Я та воно.
- •Іі я та воно
- •Ііі я та над-я (я-ідеал).
- •Вибрала і впорядкувала (переклад з російської мови) к.Ф.Н., доц. Сайтарли і.А.
- •Глава перша. Попередні методичні міркування. П. 63. Особливе значення методичних міркувань для феноменології.
- •П.65. Обернена зворотна співвіднесеність феноменології із нею самою.
- •Кант, Іммануїл (1724 - 1804)
- •Критика чистого розуму. Вступ. І. Про різницю між чистим і емпіричним знанням
- •II. Ми володіємо певними апріорними знаннями, і навіть посполитий розсудок ніколи не позбавлений їх
- •III. Філософія потребує науки, яка визначала б можливість, принципи та обсяг усіх апріорних знань
- •IV. Про різницю між аналітичними і синтетичними судженнями
- •V. У всіх теоретичних науках розуму містяться апріорні синтетичні судження як принципи
- •VI. Загальне завдання чистого розуму
- •Як можлива чиста математика? як можливе чисте природознавство?
- •VII. Ідея та поділ окремої науки, званої критикою чистого розуму
- •Копнін, Павло Васильович
- •2. Істина як процес. Конкретність істини
- •Рассел, Бертран (1872 – 1970)
- •Людське пізнання. Його сфера та межі. Розділ I індивідуальне і суспільне пізнання
- •Розділ XI факт, віра, істина і пізнання
- •Пригожин, Ілля Романович ( нар. 1917 р. )
- •Порядок із хаосу: новий діалог “людини з прирродою”. Стенгерс Ізабелла
- •Кун, Томас Семюел (1922 – 1996)
- •Структура наукових революцій.
- •Вступ роль історії
- •На шляху до нормальної науки
- •Природа нормальної науки
- •Феєрабенд, Пол Карл (1924 – 1996)
- •Аналітичний покажчик.
- •Гадамер, Ганс – Георг (1900 – 2001)
- •Мова як горизонт герменевтичної онтології.
- •Ганс-Ґеорг Ґадамер Мова як горизонт герменевтичної онтології. // Істина і метод. – к.: “Юніверс”. – 2000. С. 407 – 421. Потебня, Олександр Опанасович (1835 – 1891)
- •Думка і мова.
- •Вінгенштайн, Людвіг (1889 – 1951)
- •Логіко-філософський трактат.
- •Гантінгтон, Самуель Філліпс (нар. 1927 р.)
- •Зіткнення цивілізацій. Модель прийдешнього конфлікту
- •Висновки для заходу
- •Маркс, Карл (1818 – 1883)
- •Передмова
- •Белл, Даніел ( нар. 1919 р. )
- •Прихід постіндустріального суспільства. Вступ
- •План цієї книги
- •Сорокін, Пітірім Олександрович
- •Соціальна стратифікація
- •1. Поняття й визначення
- •2. Основні форми соціальної стратифікації й взаємини між ними
- •Соціальна мобільність, її форми й флуктуації
- •I. Концепція соціальної мобільності; її форми
- •2. Інтенсивність (або швидкість) і всезагальність вертикальної соціальної мобільності.
- •3. Рухливі й нерухливі форми стратифікованих суспільств
- •Канали вертикальної циркуляції
- •Механізми соціального тестування, добору і розподілу індивідів всередині різних соціальних страт
- •1. Визначення
- •4. Демократія і вертикальна соціальна мобільність
- •Ортега – і – Гассет, Хосе (1883 – 1955)
- •Бунт мас. І. Навала мас
- •V. Свідчення статистики
- •VI. Приступаємо до аналізу маси
- •VII.Шляхетне життя і просте життя, або зусилля і безвладність
- •VIII. Чому маси втручаються в усе і чому вони втручаються лише насильно
- •Хііі. Найбільша небезпека − держава
- •Маркузе, Герберт
- •Франк, Семен Людвигович (1877 – 1950)
- •Душа людини.
- •Юркевич, Памфіл Данилович (1826 – 1874)
- •Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова божого.
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1970 - 1831)
- •Феноменологія духу. Передмова.
- •Маркс, Карл
- •Вебер, Макс (1864 – 1920)
- •Протестантська етика і дух капіталізму. Постановка проблеми.
- •Фукуяма, Френсіс (нар. 1952 р.)
- •Довіра: соціальні добродії і шлях до розквіту. Передмова до другого видання
- •Розділ 1. Про ситуацію людини в кінці історії
- •Розділ 3. Масштаб довіра
- •Розділ 4. Мова добра і зла
- •Розділ 5. Соціальні чесноти
- •Розділ 7. Шляхи і манівці соціалізованості
- •Мак’явеллі, Нікколо (1469 – 1527)
- •Державець. Скільки існує різновидів володінь і яким чином вони здобуваються
- •Про володіння спадкові
- •Про панства змішані
- •Чому царство дарія, завойоване олксандером, не повстало проти спадкоємців олександера по смерті останнього
- •Про риси, за які людей, а найбільше – державців хвалять або гудять
- •Про щедрість і ощадливість
- •Про жорстокість і милосердя і про те, що краще: щоб тебе любили чи щоб тебе боялися
- •Як владарі повинні дотримуватися свого слова
- •Як уникати людської зневаги й ненависті
- •Нікколо Мак’явеллі Державець // Державець. Флорентійські хроніки. – к.: Основи. – 1998. – с. 396 – 442. Локк, Джон (1632 – 1704)
- •Про політичне чи громадянське суспільство. Про початки політичних суспільств. Про початки політичних суспільств.
- •Структурні перетворення суспільної відкритости – три ревізії. Зміна теоретичних меж.
- •Шпенглер, Освальд (1880 – 1936)
- •Вступ. Таблиці. Смисл чисел. Проблема світової історії. Макрокосм. Картина душі і почуття життя.
- •Таблиця до порівняльної морфології всесвітньої історії
- •Таблиця 3. “Одночасні” політичні епохи
- •Гейзинга, Йоган (1872 – 1945)
- •Природа і значення гри як явища культури.
- •Гра й змагання як чинники формування культури
- •Ігровий елемент сучасної культури
- •Швейцер, Альберт (1875 – 1965)
- •Кульутра і етика.
Копнін, Павло Васильович
(1922 – 1971)
Український і російський філософ. В 60 – рр. Копнін заснував в Україні новий науковий напрям – логіку наукового дослідження, яка розробляє методологічні засоби відтворення наукового дослідження як особливо структурованого логічного процесу. З цією метою Копнін розробив і обґрунтував систему спеціальних категорій, де стрижневими є поняття наукової проблеми, наукового факту та теоретичної системи, виділив і проаналізував раціональні форми використання діалектики як логіки наукового пізнання.
ГНОСЕОЛОГІЧНІ ТА ЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАУКИ.
РОЗДІЛ V
ІСТИНА ТА ЇЇ КРИТЕРІЙ
1. Об'єктивна істина
Оскільки пізнання об'єктивної реальності залежить від суб'єкта і оскільки можливе ілюзорне, її одностороннє віддзеркалення, то виникає питання про істину.
Проблема істини є однією з найдавніших і складніших. Важко уявити собі філософію, яка обійшла б питання про істинне і помилкове. Гносеологічна проблематика стягується до істини, як до свого фокусу. Що таке істина, як можливе істинне пізнання — це питання хвилювало вже філософів античності, але особливу гостроту віно набуло в новий час.
Одне з перших визначень істини, що стало традиційним, класичним, було дано Аристотелем, який виходив з матеріалістичної тенденції: речі, предмети об'єктивно існують зовні свідомості, пізнання істинне, коли воно відповідає речам та їх зв'язкам.
Аристотелеве визначення істини як твердження або заперечення, відповідного дійсності, перетворилося на загальновизнане в історії філософії, воно приймалося філософами самих різних напрямів - і матеріалістами, і ідеалістами.
Прагматист В. Джемс пише: «Істина, як вам повідомить будь-який словник, — це особлива властивість деяких наших уявлень. Вона позначає їх «відповідність» з «дійсністю», подібно тому, як помилковість позначає їх невідповідність з нею. Прагматисти і інтелектуалісти однаково приймають це визначення як щось саме собою розуміюче. Розбіжність між ними починається лише тоді, коли підіймається питання, що, власне, означають в точність слова «відповідність» і «дійсність», — якщо під дійсністю розуміють те, чому повинні відповідати наші уявлення». (В. Джемс. Прагматизм. СПб., 1910, стор. 122.).
Джемс має рацію в тому відношенні, що це визначення істини настільки абстрактно і невизначено, що його може використовувати будь-який напрям, у тому числі і прагматизм, вкладаючи в поняття «відповідність» і «дійсність» свій зміст, що не має нічого спільного з тією матеріалістичною тенденцією, яка була властива Аристотелевій концепції істини.
Марксизм не ставить питання, чи існує істина, бо немає такого напряму у філософії, який би негативно відповідав на це питання. Всі визнають, що мета пізнання — істина, проте розуміють її по-різному.
Абстрактна постановка питання, чи існує істина, замінюється конкретною: чи «існує об'єктивна істина», в яку вкладається строго певний зміст, «тобто чи може в людських уявленнях бути такий зміст, який не залежить від суб'єкта, не залежить ні від людини, ні від людства?» В рішенні цього питання, перш за все, відбувається розмежування між матеріалізмом і суб'єктивним ідеалізмом. Для матеріалізму «істотне визнання об'єктивної істини», а для агностицизму і суб'єктивного ідеалізму взагалі «об'єктивної істини бути не може».
Розглянемо найтиповіші форми агностичного, суб'єктивно-ідеалістичного заперечення об'єктивної істини. Вони досить багатоманітні, проте єдині в одному пункті: в свідомості людини об'єктивна реальність не може бути в своєму змісті дана такою, якою вона існує незалежно від нього.
Одна з поширених концепцій заперечення об'єктивної істини — кантіанство, причому Кант схопив складність і суперечність самого поняття істини. На його думку, істина повинна бути об'єктивною, невід'ємними ознаками цієї об'єктивності є загальність і необхідність. Думка може бути визнана істинною, якщо мислиться з безумовною необхідністю і загальністю.
Звичайно, необхідність і загальність властиві об'єктивно-істинному знанню. Але де джерело цієї необхідності і загальності, чи виражають вони властивості об'єкту, існуючого незалежно від свідомості людини, або кореняться в суб'єкті й особливостях організації його мислення? При відповіді на це питання і виявляється суб'єктивізм Канта, що заперечував по суті існування об'єктивної істини. З об'єкту шляхом досвіду не можна вивести загальність і необхідність. «Якщо... думка, — пише Кант, — мислиться з характером строгої загальності, тобто так, що не допускається можливість ніякого виключення, ту таку думку не виведено з досвіду, а має силу абсолютно а priori. Отже, необхідність і строга загальність суть надійні ознаки апріорного знання». (І. Кант. Критика чистого розуму. Пб., 1915, стор. 26.).
Суть міркувань Канта зводиться до наступного: об'єктивна істина можлива, ознаками її є загальність і необхідність, але джерелом останніх служить не об'єкт, а суб'єкт формальна організація його свідомості. І таким чином, ніякої об'єктивної істини, зміст якої визначався б об'єктом, фактично не існує, апріоризм — форма заперечення об'єктивної істини на користь суб'єктивної, визначеної свідомістю та її формами. У Канта суб'єктивізм в розумінні істини покоїться на виявленні об'єктивних труднощів і суперечностей, що лежать в її суті. Істина — форма діяльності суб'єкта, але вона повинна володіти якістю об'єктивності, вираженої в загальності і необхідності. Але Кант не міг знайти справжнього джерела цієї об'єктивності, йдучи по шляху апріоризму; він шукав це джерело, бачив реальні труднощі, що стоять на шляху рішення проблеми об'єктивності істини. Через метафізичність методу критицизму, що вважав пізнання і пізнавальні здібності чимось раз назавжди даним, у відриві від історії найреальнішого процесу пізнання, Кант дійшов апріоризму, тобто суб'єктивізму.
Формою суб'єктивізму в розумінні істини є і теорія когеренції (Нейрат, Гемпель та інші неопозитивісти), яка замикає знання в знанні, не залишаючи для нього виходу в об'єкт. Істина є згода одного знання з іншим за законом неприпустимості суперечності. Але, виводячи одне знання по законах дедукції з іншого, ми в кожній науці упираємося в думки, які не виводяться з інших. Пропонується ці думки вважати істинними через угоду людей. У такому разі істина виступає конвенцією, угодою. Так, Анрі Пуанкаре геометричні аксіоми вважає умовними положеннями, вибір яких «залишається вільним і обмежений лише необхідністю уникати всякої суперечності». (А. Пуанкаре. Наука і гіпотеза. М., 1904, стор. 61.).
Деякі суб'єктивістські концепції виводять істинність знання не із знання, а з суб'єкта. Так, прагматисти бачать істинність у відповідності ідей і вчинків з прагненням суб'єкта, з його користю. „Істинні ідеї — це ті, які ми можемо засвоїти собі, підтвердити, підкріпити і перевірити». А під перевіркою розуміються практичні слідства з ідеї, що перевіряється і підтверджуваної, або, як виражається сам Джемс, «приємне володіння»: «Володіння істинними ідеями, — пише він, - позначає завжди також володіння дорогоцінними знаряддями дії». (В. Джемс. Прагматизм, стор. 123.).
Для деяких представників сучасного позитивізму характерне розуміння істини як віра суб'єкта. Термін «віра» уживається тут не в релігійному значенні. Віра може бути істинною або помилковою залежно від того, чи знаходить вона підтвердження в якому-небудь факті чи ні. Речення може бути істинним або помилковим, «навіть якщо ніхто в нього не вірить, проте при тій умові, що якби хто-небудь в нього повірив, то ця віра виявилася б істинною або помилковою, дивлячись за обставинами». (Б. Рассел. Людське пізнання. М., 1957, стор. 182.).
Віра, на думку Рассела, існує у тварин, наприклад, у вигляді умовного рефлексу. Собака на дзвінок виділяє слину, тому що пищати і дзвінок часто нею сприймаються одночасно. Собака, за Расселом, почувши дзвінок, вірить, що є їжа, і ця віра істинна, якщо їжа дійсно є. Так само поступає людина, коли вона схоплюється з ліжка при слові «пожежа», «навіть якщо вона не побачить і не відчує вогню. Її дія є свідоцтво наявності у неї віри, яка виявиться «істинною», якщо вогонь дійсно є, і «помилковою», якщо його немає. Істинність її віри залежить від факту, який може залишатися зовні її досвіду». (Там само, стор. 183.).
Отже, істина — віра, якій відповідає якийсь факт, а брехня — віра, яка не має такого факту. Оскільки віра — це стан людської свідомості, то істина не виходить в своєму змісті за межі суб'єкта, в область об'єктивної реальності, існуючої зовні свідомості людини. Причому віра пов'язана з мовою. Дві люди мають одну і ту ж віру, якщо вони говорять на одній мові. Ця тенденція пов'язати істину з мовою особливо характерна для А. Тарського, який оголосив поняття істини властивістю мови.
Звичайно, істинне знання є продуктом діяльності людства. Заперечувати це важко. Коли йдеться про об'єктивність істини, то ніякою мірою не береться під сумнів, що зовні людини істини немає. Але виникає інше питання: яка форма інтелектуальної діяльності людини є істинною, що саме робить її такою? Ось тут і проходить водорозділ між матеріалізмом і ідеалізмом в розумінні істини. Матеріалізм вважає, що тільки та діяльність приводить до істини, яка дає нам знання про об'єктивну реальність у всіх її формах і тенденціях розвитку. Об'єктивна істина своїм змістом може мати предмет і в формі, яку він придбає в процесі свого розвитку під впливом практичної діяльності людини. Але і в цьому випадку істина — знання, зміст якого не залежить від людини і людства знання відображає об'єктивну реальність в її дійсних і можливих формах, але існуючу незалежно від суб'єкта, що пізнає.
Таким чином, істина є продуктом діяльності людини і людства, але це аніскільки не виключає того, що мета діяльності — досягнення такого знання, зміст якого не залежить від людини і людства. Без об'єктивного змісту знання не представлятиме ніякого значення для практики, воно не здатне їй допомогти в оволодінні об'єктивною реальністю, що знаходиться зовні людини.
Разом з суб'єктивістськими концепціями істини у філософії мають місце хоча і протилежні їм, але також невірні уявлення про істину як властивість особливих ідеальних об'єктів. Суб'єктивістське розуміння зв'язує зміст істинного знання з суб'єктом, об'єктивні ідеалісти не тільки зміст істинного знання, але істину в цілому виводили за межі суб'єкта. Для них істина існує зовні людського знання як деяка поза досвідна, вічна сутність (наприклад, ідея у філософії Платона). Ці концепції мають місце і у деяких представників буржуазної філософії XX в. (Н. Гартман, Уайтхед, неотомісти). Актуальні сутності Уайтхеда, як і ідеї Платона, вічні і істинні самі по собі, поза всякого відношення до суб'єкта.
Концепції істини суб'єктивного і об'єктивного ідеалізму протилежні один одному в тому відношенні, що одна зміст істини виводить з суб'єкта, а згідно іншої, істина, як така, існує зовні всякого суб'єкта. Один напрям спекулює на однобічності, і навіть безглуздості іншого. Одні мислителі правильно відзначають, що істина втратить своє значення, якщо вона не буде пов'язана з об'єктом (але цей зв'язок ними розуміється як проста тотожність істини з певною, особливою формою об'єкту); інші стверджують, що ніякої істини зовні людської діяльності бути не може. Але при цьому останні доводять зв'язок істини з людиною до ототожнення її змісту з якимись моментами діяльності суб'єкта, виключають об'єкт зі змісту істинного знання.
Кожна з цих концепцій в своїй крайності й однобічності приводить до спотвореного тлумачення сутності істини.
Проте аналіз постановки питання про істину в суб'єктивному і об'єктивному ідеалізмі дає можливість зрозуміти труднощі, з якими стикалися у філософії при рішенні даної проблеми. Основною з них є знову ж таки виявлення взаємовідношення суб'єкта і об'єкта в істині.
Сутність істини може бути розкрита, якщо вона розглядатиметься як теоретична форма рішення суперечностей між суб'єктом і об'єктом в процесі перетворення явищ природи і суспільного життя.
Суб'єкт і об'єкт протистоять один одному. Пізнання не роз'єднує їх, а зв'язує. І це воно робить за допомогою істини, яка, з одного боку, є результатом людської діяльності — і в цьому значенні суб'єктивна, а з другого боку, об'єктивна, оскільки її зміст не залежить ні від людини, ні від людства.
Іншими словами, тільки об'єктивна істина — істина; залишаючись результатом діяльності людини, вона в своєму змісті незалежна від неї. Ці два моменти не міг зв'язати ні об'єктивний, ні суб'єктивний ідеалізм, що виводили істину або тільки з суб'єкта, або тільки з об'єкта.
Діалектичний матеріалізм в понятті об'єктивної істини знайшов розв’язання тих труднощів, об які спіткнулася ідеалістична філософія. Істина може бути тільки об'єктивною, і в той же час її об'єктивність є результатом суб'єктивної діяльності людини, і, чим об’єктивніше істина, тим більшими суб'єктивними зусиллями вона досягається. Але ця суб'єктивна діяльність не складає змісту істинного знання, вона виконує роль засобу руху до неї. І тут об'єктивність і суб'єктивність не виключають, а взаємно доповнюють одне одного. Одне стає можливим тільки завдяки іншому.