- •Покликання філософії
- •I. Смисловий простір філософського знання
- •1.1. Мудрість і філософія
- •1.2. Філософія як світогляд. Історичні форми світогляду
- •1.3. Взаємовідношення філософії і науки
- •1.4. Функції філософії
- •1.5. Особливості філософського освоєння дійсності
- •1.6. Призначення філософії
- •1.7. Розвиток філософії як філософська проблема
- •1.8. Філософський плюралізм
- •1.9. Основні типи самовизначення сучасної філософії
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •II. Філософська мудрість стародавнього сходу
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •Спорідненість рис і умов виникнення філософії сходу і заходу
- •2.1. Філософія Давньої Індії
- •2.1.1. Ведичні джерела давньоіндійської філософії
- •2.1.2. Філософські вчення джайнізму та буддизму
- •2.1.3. Релігійно-філософські системи індуїзму
- •2.2. Філософія Стародавнього Китаю
- •2.2.1. Витоки філософського мислення
- •2.2.2. Філософія даосизму
- •2.2.3. Конфуціанство
- •2.2.4. Моїзм і легізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемні завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •III. Філософія античності
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •3.1. Давня Греція
- •3.1.1. Витоки античного космоцентризму
- •3.1.2. Натурфілософія Мілетської школи. «Логос» Геракліта
- •3.1.3. Вчення Піфагора
- •3.1.4. Онтологізм і атомізм досократиків
- •3.1.5. Давньогрецька філософія класичного періоду: софісти, Сократ, Платон
- •3.1.6. Філософська система Арістотеля
- •3.2. Елліністичний та римський періоди античної філософії
- •3.2.1. Перипатетики і академічна філософія
- •3.2.2. Цінності буття епікуреїзму
- •3.2.3. Сенс життя в стоїцизмі і скептицизмі
- •3.2.4. Світоглядні ідеали римських мислителів
- •3.2.5. Неоплатонізм
- •Висновки
- •Проблемні завдання
- •Питання для самоконтролю
- •Література для самостійного опрацювання
- •IV. Філософія середніх віків
- •Ключові слова
- •4.1. Філософські джерела християнської апологетики
- •4.2. Основні постулати теоцентризму
- •4.3. Патристика: вчення Августина Блаженного
- •4.4. Схоластика: реалізм, номіналізм, концептуалізм у схоластичній філософії
- •4.5. Проблема віри і розуму в пізній схоластиці
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •V. Філософія епохи відродження
- •Ключові слова
- •5.1. Основні риси антропоцентризму Ренесансу
- •5.2. Натурфілософія і пантеїзм
- •5.3. Проблема індивідуальності в гуманізмі Відродження
- •5.4. Ренесансний скептицизм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VI. Європейська філософія XVII-XVIII ст.
- •Ключові слова
- •6.1. Емпіризм ф. Бекона
- •6.2. Філософія т. Гоббса і Дж. Локка
- •6.3. Раціоналізм р. Декарта і б. Спінози
- •6.4. «Розум» і «серце» у філософії б. Паскаля
- •6.5. Монадологія г.В. Лейбніца
- •6.6. Суб'єктивна гносеологія Дж. Берклі і д. Юма
- •6.7. Філософські погляди мислителів епохи Просвітництва
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VII. Німецька класична філософія
- •Ключові слова
- •7.2. Філософська система і. Канта
- •7.3. Проблема суб'єкта у «філософії діяльності» й. Г. Фіхте
- •7.4. «Філософія тотожності» ф. В. Шеллінга
- •7.5. «Абсолютний дух» і діалектика г.В. Ф. Гегеля
- •7.6. Антропологічне вчення л. Фейєрбаха
- •7.7. Філософські ідеї марксизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VIII. "філософія життя"
- •Ключові слова
- •8.1. Смислові орієнтації некласичної філософії
- •8.2. Специфіка і сутність ірраціоналізму
- •8.3. «Воля до життя» а. Шопенгауера
- •8.4. Апологія «надлюдини» у філософії ф. Ніцше
- •8.5. Психоаналіз з. Фрейда
- •8.6. «Творча» Інтуїція а. Бергсона
- •8.7. Концепт «життя» у філософських дискурсах в. Дільтея і г. Зіммеля
- •Висновки
- •Питання дая самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Іх. Філософія науки: еволюція позитивізму
- •Ключові слова
- •9.1. «Перший» позитивізм: феноменалізм, утилітаризм, еволюціонізм
- •9.2. Емпіріокритицизм е. Маха і р. Авенаріуса
- •9.3. Неопозитивізм
- •9.4. Постпозитивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •X. Феноменологія
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10..3. Вшив феноменології на філософію XX століття
- •Ключові слова
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10.3. Вплив феноменології на філософію XX століття
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XI. Екзистенціалізм
- •Ключові слова
- •11.1. Становлення екзистенціального мислення
- •11.2. «Дійсне» і «недійсне» буття м. Гайдеггера
- •11.3. «Філософія існування» к. Ясперса
- •11.4. Проблема «свободи» у філософії ж.-п. Сартра
- •11.5. «Філософія абсурду» а. Камю
- •11.6. Християнський екзистенціалізм м. Бердяєва
- •1) Первинна ірраціональна свобода або невимушеність;
- •2) Раціональна свобода, тобто виконання морального обов'язку;
- •11.7. Інтерпретація буття людини в персоналізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XII. Герменевтика
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Ключові слова
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIII. Прагматизм
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Ключові слова
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIV. Філософська антропологія
- •14.1. Цінності буття в антропології м.Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Ключові слова
- •14.1. Цінності буття в антропології м. Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XV. Релігійна філософія
- •Ключові слова
- •15.1. Єдність віри і знання в неотомізмі
- •15.2. Християнський еволюціонізм п. Тейяра де Шардена
- •15.3. Теоцентризм екзистенціалізму г. Марселя
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVI. Неогуманізм
- •16.1. Людина і суспільство у філософії Франкфуртської школи
- •16.2. "Одномірне суспільство" г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Ключові слова
- •16.1. Людина і суспільство у філософії франкфуртської школи
- •16.2. «Одномірне суспільство» г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVII. Структуралізм
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. "Конкретно-науковий" структуралізм
- •Ключові слова
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. «Конкретно-науковий» структуралізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVIII. Постмодернізм
- •Ключові слова
- •18.1. Модернізм і постмодернізм
- •18.2. Принцип деконструкції
- •18.3. Антропологія постмодернізму
- •18.4. «Тілоцентризм»
- •18.5. Концепція соціуму в постмодернізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIX. Філософська думка росії
- •19.1. Філософські орієнтації "слов'янофілів" і "західників"
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Ключові слова
- •19.1. Філософські орієнтації «слов'янофілів» і «західників»
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XX. Філософія україни
- •Ключові слова
- •20.1. Філософська думка Київської Русі
- •20.2. Розвиток філософії в духовній культурі України XIV-XVII ст.
- •20.3. Філософія Григорія Сковороди
- •20.4. Українська філософія XIX ст.
- •20.5. Філософські течії в Україні другої половини XIX - початку XX ст.
- •20.6. Філософія та світогляд українського романтизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Сенс життя і доля людини
- •Філософія в сучасному світі
- •Теми для авторського курсу
- •Тема 1. Філософський смисл проблеми буття
- •Тема 2. Духовні виміри буття і проблема свідомості у філософії
- •Тема 3. Філософське вчення про розвиток
- •Тема 4. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Тема 5. Філософське розуміння суспільства та його будови
- •Тема 6. Філософія людини
- •Тема 7. Аксіологія. Філософія цінностей
- •Тема 8. Філософія культури
- •Тема 9. Філософія науки. Наукове пізнання
- •Тема 10. Філософія релігії
- •Тема 11. Філософія економіки
- •Тема 12. Філософія історії
- •Тема 13. Філософія цивілізації
- •Тема 14. Глобальні проблеми сучасності. Суспільство і природа
- •Тема 15. Філософія техніки
- •Тема 16. Філософія майбутнього
- •Тема 17. Філософія краси
- •Тема 18. Рівні і методи наукового дослідження
- •Тема 19. Філософія добра
- •Тема 20. Синергетика
- •Тема 21. Філософія символічного світу людини
- •Словник персоналій
- •Словник філософських термінів а
4.2. Основні постулати теоцентризму
Головні принципи християнського віровчення приймають у релігійній філософії і теології форму провідних настанов. Отже, середньовічний світогляд теоцентричний, оскільки головною ідеєю є ідея Бога, і це надприродне начало - Бог - виступає реальністю, що визначає все суттєве. Надприродне відіграє визначальну роль в існуванні природи, людини, суспільства Сутність надприродного розкривається через основні принципи релігійно-філософського теоретизування.
Супранатуралізм (від лат. super - над і natura - природа), з позицій якого під особливим кутом зору розглядається розвиток, сенс історії і світу, людські цілі та цінності. їм надається особливий, надсвітовий статус, який дає змогу вийти за межі кінцевих життєвих та історичних ситуацій, укорінює думку про абсолютне, вічне, що перебуває поза межами всього земного, відносного, тимчасового.
Принцип сотеріологізму (від лат. soter - спаситель) орієнтує всю життєву діяльність людини на «спасіння душі». Ісус Христос розглядається як спаситель світу і людства, який своєю смертю мученика на хресті спокутував гріхи людей. Саме ж спасіння інтерпретується як процес обожнення, з'єднання людини з Богом у «царстві Божому». Сенс людського буття полягає не в пізнанні та перетворенні природи, а в з'єднанні з Богом у «царстві Божому».
Ревеляціонізм, або принцип богоодкровення (від лат. revelatio - одкровення), передбачає існування «таємного», яке необхідно знати людям для спасіння. Але своїм розумом вони не здатні здобути це знання, позаяк зміст одкровення рівноцінний трансцендентному буттю, яке є безмежно вищим за можливості пізнання Тому й виникає необхідність такої форми спілкування Бога і людини, як процес передачі Богом людям своєї «таємниці», як акт божественного саморозкриття через пророків, апостолів, Священне письмо (Біблію).
Ревеляціонізм передбачає ставлення християнських філософів до початкового інтелектуального матеріалу не як до результату теоретичного дослідження людини, а як до готової, вічної і незмінної істини, яку люди повинні прийняти задля авторитету Бога, церкви. Цей підхід надалі зумовив виникнення авторитарного, догматичного типу мислення.
Креаціонізм (від лат. creatio - створення) - принцип, згідно з яким Бог створив світ з «нічого», актом своєї волі завдяки своїй могутності. Божественна могутність постійно підтримує буття світу, відбувається постійне творення його заново, з припиненням творчої сили Бога світ відразу ж повернувся б у небуття. Християнський Бог -трансцендентна сила. Він вічний, незмінний, самостійний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. Християнська філософія, крім того, має духовно-моральну спрямованість, орієнтує людину на спасіння душі. Тому Бог -не тільки вище Буття, але й вище Благо, вища Істина і вища Краса.
Антропоцентризм (від гр. anthropos - людина) у контексті релігійного світогляду — це сукупність поглядів, що стверджують виняткову роль людини серед творінь Бога. Людину створено не разомз усіма істотами, а окремо, вособливий деньтворення. Вона -вершина творення, центр Всесвіту і кінцева мета творення. Це істота, яка володарює на Землі. Божественні якості людини -це розум і воля: здатність до судження, вміння розрізняти добро і зло, а також робити вибір у бік добра чи зла. Оскільки перші люди - Адам і Єва зробили цей вибір невдало, відтоді внаслідок гріхопадіння природа людини стала зіпсованою, звідси - її двоякість. Роздвоєння людини -це хвороба душі, адже власними силами вона не здатна змінити гріховних нахилів, для цього необхідна постійна божественна допомога з метою досягнення божественної благодаті. Відношення природи і благодаті - центральна тема християнської антропології.
Важливим принципом релігійно-філософського теоретизування є провіденціалізм (від лат. providentia - передбачення, провидіння). У християнській концепції історичний процес постає як розкриття Боголюдського відношення і характеризується, з одного боку, занепадом, регресом, спричиненим гріхопадінням і відчуженням людини від Бога, а з другого, - сходженням людини до Бога. Звідси провіденціалізм християнського світогляду: світ розвивається не сам по собі, а згідно з промислом Бога, який поширюється на все довкілля і надає природним і суспільним процесам осмисленого і цілеспрямованого характеру. Божественний задум визначає історію людей, він проглядається крізь усі події і факти. На долю людини залишається або сприяння здійсненню цього плану, що скероване на спасіння, або протидіяння йому, що карається Богом
З провіденціалізмом тісно пов'язаний есхатологізм (від гр. eschatos -останній, logos - вчення) - вчення про кінець світу. Історія -це процес, який Бог спрямовує до мети -царства Есхатона («царства Божого»). Досягнення цього -кінцева мета і сенс людського існування, оскільки в «царстві Божому» людина перебуватиме у повній єдності з Богом.
Пізнавальні зусилля людини спрямовуються на здобуття «догріховного» обличчя, «образу і подібності Бога». Звідси трактування процесу пізнання як богоуподібнення. Це не що інше, як відмова від своїх претензій, своєї суб'єктивності, свого «Я»; це самозречення людини, повний перехід у підпорядкування Богові.
Форма цього переходу -віра. Вона розглядається як особлива, надприродна, пізнавально-світоглядна позиція суб'єкта. Віра має глибинні емоційно-вольові основи і є психологічно первинною стосовно дискурсивного методу. Вона трактується як форма єдності людини з Богом, як канал, через який Бог впливає на пізнавальні здібності людини, оздоровлює та вдосконалює їх
Символізм. В епоху середньовіччя символ - це своєрідний виклик умінню людини знаходити приховане значення предмета або тексту. Оскільки всі таємниці буття знаходяться в Біблії, то її текст, слово є головним об'єктом аналізу. Тлумачення релігійних текстів {екзегеза) проходить чотири стадії:
етимологічний аналіз походження слів, їх первісне значення;
семантичний аналіз -з'ясування морального сенсу життя;
концептуальний аналіз -вияснення ходу думок автора тексту,
спекулятивна стадія -вияснення наслідків із засвоєного, системо-творча діяльність.
Середньовічна символіка починається з текстів Біблії, тобто зі слів. Для Данте Аліґєрі (XIII ст.) слово було загальним знаком, символом Звідси стає більш зрозумілим біблійне «Спочатку було Слово».
• Важливим етапом утвердження і розвитку середньовічної філософії є патристика (від лат. pater - отець). У цей період відбувається обґрунтування християнського вчення його найавторитетнішими мислителями -«отцями церкви». Важливе місце у міркуваннях патристів займає вчення про божественне проникнення в людське пізнання. Воно є основою містицизму. Яскраве вираження християнський містицизм знайшов у вченнях Іоанна Богослова, Василя Великого, Григорія Нисського (православна традиція), а також у Бернара Клевроського, Ажованні Бонавентури (католицька традиція), які є «отцями церкви» і авторитетами віровчення.