- •Покликання філософії
- •I. Смисловий простір філософського знання
- •1.1. Мудрість і філософія
- •1.2. Філософія як світогляд. Історичні форми світогляду
- •1.3. Взаємовідношення філософії і науки
- •1.4. Функції філософії
- •1.5. Особливості філософського освоєння дійсності
- •1.6. Призначення філософії
- •1.7. Розвиток філософії як філософська проблема
- •1.8. Філософський плюралізм
- •1.9. Основні типи самовизначення сучасної філософії
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •II. Філософська мудрість стародавнього сходу
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •Спорідненість рис і умов виникнення філософії сходу і заходу
- •2.1. Філософія Давньої Індії
- •2.1.1. Ведичні джерела давньоіндійської філософії
- •2.1.2. Філософські вчення джайнізму та буддизму
- •2.1.3. Релігійно-філософські системи індуїзму
- •2.2. Філософія Стародавнього Китаю
- •2.2.1. Витоки філософського мислення
- •2.2.2. Філософія даосизму
- •2.2.3. Конфуціанство
- •2.2.4. Моїзм і легізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемні завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •III. Філософія античності
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •3.1. Давня Греція
- •3.1.1. Витоки античного космоцентризму
- •3.1.2. Натурфілософія Мілетської школи. «Логос» Геракліта
- •3.1.3. Вчення Піфагора
- •3.1.4. Онтологізм і атомізм досократиків
- •3.1.5. Давньогрецька філософія класичного періоду: софісти, Сократ, Платон
- •3.1.6. Філософська система Арістотеля
- •3.2. Елліністичний та римський періоди античної філософії
- •3.2.1. Перипатетики і академічна філософія
- •3.2.2. Цінності буття епікуреїзму
- •3.2.3. Сенс життя в стоїцизмі і скептицизмі
- •3.2.4. Світоглядні ідеали римських мислителів
- •3.2.5. Неоплатонізм
- •Висновки
- •Проблемні завдання
- •Питання для самоконтролю
- •Література для самостійного опрацювання
- •IV. Філософія середніх віків
- •Ключові слова
- •4.1. Філософські джерела християнської апологетики
- •4.2. Основні постулати теоцентризму
- •4.3. Патристика: вчення Августина Блаженного
- •4.4. Схоластика: реалізм, номіналізм, концептуалізм у схоластичній філософії
- •4.5. Проблема віри і розуму в пізній схоластиці
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •V. Філософія епохи відродження
- •Ключові слова
- •5.1. Основні риси антропоцентризму Ренесансу
- •5.2. Натурфілософія і пантеїзм
- •5.3. Проблема індивідуальності в гуманізмі Відродження
- •5.4. Ренесансний скептицизм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VI. Європейська філософія XVII-XVIII ст.
- •Ключові слова
- •6.1. Емпіризм ф. Бекона
- •6.2. Філософія т. Гоббса і Дж. Локка
- •6.3. Раціоналізм р. Декарта і б. Спінози
- •6.4. «Розум» і «серце» у філософії б. Паскаля
- •6.5. Монадологія г.В. Лейбніца
- •6.6. Суб'єктивна гносеологія Дж. Берклі і д. Юма
- •6.7. Філософські погляди мислителів епохи Просвітництва
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VII. Німецька класична філософія
- •Ключові слова
- •7.2. Філософська система і. Канта
- •7.3. Проблема суб'єкта у «філософії діяльності» й. Г. Фіхте
- •7.4. «Філософія тотожності» ф. В. Шеллінга
- •7.5. «Абсолютний дух» і діалектика г.В. Ф. Гегеля
- •7.6. Антропологічне вчення л. Фейєрбаха
- •7.7. Філософські ідеї марксизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VIII. "філософія життя"
- •Ключові слова
- •8.1. Смислові орієнтації некласичної філософії
- •8.2. Специфіка і сутність ірраціоналізму
- •8.3. «Воля до життя» а. Шопенгауера
- •8.4. Апологія «надлюдини» у філософії ф. Ніцше
- •8.5. Психоаналіз з. Фрейда
- •8.6. «Творча» Інтуїція а. Бергсона
- •8.7. Концепт «життя» у філософських дискурсах в. Дільтея і г. Зіммеля
- •Висновки
- •Питання дая самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Іх. Філософія науки: еволюція позитивізму
- •Ключові слова
- •9.1. «Перший» позитивізм: феноменалізм, утилітаризм, еволюціонізм
- •9.2. Емпіріокритицизм е. Маха і р. Авенаріуса
- •9.3. Неопозитивізм
- •9.4. Постпозитивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •X. Феноменологія
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10..3. Вшив феноменології на філософію XX століття
- •Ключові слова
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10.3. Вплив феноменології на філософію XX століття
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XI. Екзистенціалізм
- •Ключові слова
- •11.1. Становлення екзистенціального мислення
- •11.2. «Дійсне» і «недійсне» буття м. Гайдеггера
- •11.3. «Філософія існування» к. Ясперса
- •11.4. Проблема «свободи» у філософії ж.-п. Сартра
- •11.5. «Філософія абсурду» а. Камю
- •11.6. Християнський екзистенціалізм м. Бердяєва
- •1) Первинна ірраціональна свобода або невимушеність;
- •2) Раціональна свобода, тобто виконання морального обов'язку;
- •11.7. Інтерпретація буття людини в персоналізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XII. Герменевтика
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Ключові слова
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIII. Прагматизм
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Ключові слова
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIV. Філософська антропологія
- •14.1. Цінності буття в антропології м.Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Ключові слова
- •14.1. Цінності буття в антропології м. Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XV. Релігійна філософія
- •Ключові слова
- •15.1. Єдність віри і знання в неотомізмі
- •15.2. Християнський еволюціонізм п. Тейяра де Шардена
- •15.3. Теоцентризм екзистенціалізму г. Марселя
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVI. Неогуманізм
- •16.1. Людина і суспільство у філософії Франкфуртської школи
- •16.2. "Одномірне суспільство" г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Ключові слова
- •16.1. Людина і суспільство у філософії франкфуртської школи
- •16.2. «Одномірне суспільство» г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVII. Структуралізм
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. "Конкретно-науковий" структуралізм
- •Ключові слова
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. «Конкретно-науковий» структуралізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVIII. Постмодернізм
- •Ключові слова
- •18.1. Модернізм і постмодернізм
- •18.2. Принцип деконструкції
- •18.3. Антропологія постмодернізму
- •18.4. «Тілоцентризм»
- •18.5. Концепція соціуму в постмодернізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIX. Філософська думка росії
- •19.1. Філософські орієнтації "слов'янофілів" і "західників"
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Ключові слова
- •19.1. Філософські орієнтації «слов'янофілів» і «західників»
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XX. Філософія україни
- •Ключові слова
- •20.1. Філософська думка Київської Русі
- •20.2. Розвиток філософії в духовній культурі України XIV-XVII ст.
- •20.3. Філософія Григорія Сковороди
- •20.4. Українська філософія XIX ст.
- •20.5. Філософські течії в Україні другої половини XIX - початку XX ст.
- •20.6. Філософія та світогляд українського романтизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Сенс життя і доля людини
- •Філософія в сучасному світі
- •Теми для авторського курсу
- •Тема 1. Філософський смисл проблеми буття
- •Тема 2. Духовні виміри буття і проблема свідомості у філософії
- •Тема 3. Філософське вчення про розвиток
- •Тема 4. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Тема 5. Філософське розуміння суспільства та його будови
- •Тема 6. Філософія людини
- •Тема 7. Аксіологія. Філософія цінностей
- •Тема 8. Філософія культури
- •Тема 9. Філософія науки. Наукове пізнання
- •Тема 10. Філософія релігії
- •Тема 11. Філософія економіки
- •Тема 12. Філософія історії
- •Тема 13. Філософія цивілізації
- •Тема 14. Глобальні проблеми сучасності. Суспільство і природа
- •Тема 15. Філософія техніки
- •Тема 16. Філософія майбутнього
- •Тема 17. Філософія краси
- •Тема 18. Рівні і методи наукового дослідження
- •Тема 19. Філософія добра
- •Тема 20. Синергетика
- •Тема 21. Філософія символічного світу людини
- •Словник персоналій
- •Словник філософських термінів а
9.2. Емпіріокритицизм е. Маха і р. Авенаріуса
• У другій половині XIX cm. формується «другий» позитивізм, або емпіріокритицизм. Друге покоління називають махістами або емпіріокритиками. Значення поняття «емпіріокритицизм» -філософія критичного досвіду. Видатним представником емпіріокритицизму є Ернст Мах (1838-1916 pp.), австрійський фізик і філософ. Мах вважав, що в основі всіх явищ лежать факти чуттєвого світу, відчуття. Вони об'єднуються між собою найрізноманітнішим чином, а з ними пов'язуються настрої, почуття, вияви волі. Повсякчасні та сталі відчуття закарбовуються в пам'яті і виражаються засобами мови.
Перший комплекс відчуттів, або тіла, -це кольори, тони тощо, пов'язані між собою функціонально просторовими та часовими характеристиками.
Другим комплекс, або «Я»,-настрої, почуття, спогади, пов'язані з особливим, живим тілом. Не тіла викликають відчуття, а комплекси різних елементів, комплекси відчуттів утворюють тіла. Відчуття або «елементи» Мах вважає нейтральними, вони не належать ні до фізичної (об'єктивної), ні до психічної (суб'єктивної) сфер. Ці елементи повинні забезпечити безперервний перехід від фізичного до психічного в рамках єдиного знання. Виходячи з цього, Мах намагався переосмислити основні категорії науки. Такі поняття, як сила, маса, простір, час, причинність тощо, він вважав визначеннями комплексів відчуттів та їх функціональних зв'язків, які відповідають певним органам, сформованим відповідно до біологічних потреб. Пізнання людини підкоряється принципу «економії мислення». Мета науки — «чистий опис» фактів чуттєвого сприйняття, до яких пристосовується думка.
• Послідовником і однодумцем Е. Маха був швейцарський філософ Ріхард Авенаріус (1843-1896 pp.). Він розробив учення про «принципову координацію» («без суб'єкта немає об'єкта і без об'єкта немає суб'єкта»), згідно з яким заперечується об'єктивна реальність, що існує поза межами нашої свідомості. Тобто всі явища, які вивчаються (об'єкти), існують не інакше як у координації з суб'єктом. Для людини немає сенсу визнавати існування поряд з суб'єктом незалежного від нього об'єкта. Якщо ви розмежовуєте об'єкт і суб'єкт, то неминуче виникає проблемне питання про саму можливість пізнання об'єкта, тобто суб'єкт пізнає сам себе і тим самим - своє оточення.
«Другий» позитивізм заперечував зв'язок наукового знання з об'єктивною дійсністю. З його точки зору, неможливо виділити будь-яку наукову концепцію на основі того, наскільки вона відбиває, віддзеркалює реальність. В зв'язку з цим було висунуто принцип економії мислення, згідно з яким потрібно вибирати теорію, яка найпростіше описує відчуття - вихідний матеріал наукового пізнання.
• Отже, якщо «перший», класичний позитивізм оголошував позитивним наукове знання, котре опирається на досвід, і втрачав позадосвідне, метафізичне знання, то «другий» позитивізм уже всередині наукового знання знаходить позитивні терміни, які мають значення, а порожні, фіктивні поняття підлягають усуненню зі сфери науки.
9.3. Неопозитивізм
• «Третя» історична форма позитивізму виникає в 20-х pp. XX ст. і дістає назву неопозитивізму. Його родоначальники - австрійський фізик-теоретик М. Шлік (1882-1936 pp.), австрійський філософ, логік і математик Л. Вітгенштейн (1889-1951 pp.), австрійський філософ і логік Р. Карнап (1891-1970 pp.), англійський філософ, логік і математик Б. Рассел (1872-1970 pp.), представники львівсько-варшавської школи А. Тарський і Я. Лукасевич.
Неопозитивізм складається з ряду філософських шкіл і напрямів. Історично першим і основним варіантом неопозитивізму є «логічний позитивізм», що сформувався в рамках діяльності Віденського гуртка, основні ідеї якого (зведення філософії до логічного аналізу мови науки, принцип верифікації, трактування логіки та математики як формальних перетворень у мові науки тощо) стали особливо популярними в 30—40-ві pp. XX ст. у колах наукової інтелігенції. На думку представників цього напряму, філософія взагалі не має предмета дослідження, оскільки вона являє собою не змістовну науку про яку-небудь реальність, а становить діяльність як особливий спосіб теоретизування.
Завдання філософії вбачається в логічному аналізі наукових висловлювань і узагальнень, адже всі знання знаходять вираження в мові у вигляді висловлювань, тому філософія повинна розробити принципи перевірки цих висловлювань згідно з досвідом людини.
Усі висловлювання поділяються на три основні категорії: логіко-математичні (аналітичні); емпіричні (синтетичні); метафізичні (науково необґрунтовані). Філософія повинна провести аналіз наукових висловлювань, відкинути всі науково необґрунтовані і забезпечити побудову ідеальних логічних моделей обґрунтованих наукових побудов.
• Логічний позитивізм проголосив основним завданням боротьбу з метафізикою (філософією ) в цілому, намагаючись поставити себе над боротьбою матеріалізму та ідеалізму. Реальний розвиток науки прямо підвів до питання про теоретичну діяльність як таку, що пов'язана тільки з логічною мовою науки: наука зводиться до фіксації, а потім до упорядкування фактів у рамках умовно прийнятої системи мови. В такому випадку завдання науки обмежується описом її мови.
Особливістю цього напряму є те, що в ньому принципово ототожнюється об'єкт з теорією об'єкта. Це відразу знімало питання про існування об'єктивного світу як предмета філософського пізнання та приводило до «замикання» філософії лише на пізнавальній проблематиці логіки і логічної мови (логіко-математична мова традиційно вважалася зразком достовірного знання).
Друга принципова особливість — ототожнення понять «об'єктивний факт» і «науковий факт». Мова науки в логічному позитивізмі будується так: із первинних атомарних висловлювань за правилами логіки виводяться складні. При цьому наукові пропозиції можуть бути або істинними, або хибними, або безглуздими (останні є науковими лише за формою). Р. Карнап вважав, що всі філософські положення не можуть бути верифіковані, перевірені шляхом зведення до атомарних висловлювань, які фіксують той чи інший «факт».
• Критерієм науковості або ненауковості висловлювань є принцип верифікації (від лат. Veritas - істина). Згідно з цим принципом, науковий сенс мають тільки ті висловлювання, які допускають зведення їх до висловлювань, що фіксують безпосередній суттєвий досвід індивіда, до «атомарних висловлювань». Тобто істина — це збіг висловлювань з безпосереднім досвідом людини. Пізніше було запропоновано верифікацію «навпаки», або принцип фальсифікації: якщо знайдено, наприклад, умови, за яких хоча б деякі базисні пропозиції теорії неправильні, то й уся теорія спростовується.
Неопозитивісти вважають, що є сенс говорити тільки про те, що можна безпосередньо спостерігати, тобто про факти. Світ взагалі є сукупністю фактів. Відчуття - єдина реальність, єдине джерело знань, єдина основа пізнання - дає нам атомарні (найпростіші) факти. Передані в мові, атомарні факти перетворюються на логічні атомарні факти. Це прості граматичні речення, як наприклад: «це біле», «це тверде», «це ближче». Вони фіксують у мові наші відчуття. Знання і починається з цих найпростіших логічних атомів.
З логічних атомів будуються протокольні речення: «Я, такий-то, в такому-томісці, в такий-то час бачив таке-то явище». З протокольних речень будується вся наука. Пізнавальна діяльність полягає в комбінації та перекомбінації протокольних речень, внаслідок чого породжуються все нові й нові протокольні речення. Вони істинні, якщо несуперечливо входять у систему. Критерій істинності — формально-логічний. Знання та пізнавальна діяльність зводяться до дослідження логічної структури знання, його несуперечливості, повноти.
Важливе поняття неопозитивізму — конвенція (від лат. conventio - згода). Під нею слід розуміти, що поняття науки — закони, категорії — мисляться як результат домовленості між ученими, результат згоди, а об'єктивна істина — псевдопроблема. Поведінка вченого нічим не обумовлюється. Вчені вільно, за домовленістю приписують певний смисл і значення вихідним поняттям, знакам, правилам оперування ними. Вся ця знакова «гра» базується на конвенції і не має ніякого відношення до світу.
• На підставі цього виникає «логічний синтаксис», в основі якого лежить конвенціалізм. Суть його полягає в тому, що кожен логік може побудувати «власну логіку», тобто вибрати таку форму мови, таку систему «аксіом» і правил побудови, яку тільки забажає, оскільки вся діяльність - не більше як мовна «гра» за довільно вибраними правилами. Можна навіть обмежитися з'ясуванням відносин між мовами.
Поступово неопозитивісти схиляються до думки, що самого синтаксичного аналізу недостатньо, й акцентують увагу на змістово-смисловому тлумаченні мовних форм. Цей підхід дістав назву «логічна семантика», хоча й вона не виходила за межі модифікованого логічного аналізу мови. Дух неопозитивізму А. Вітгенштейн сформулював так: «Межі моєї мови означують межі мого світу».
Таким чином, світ завжди дається «переломленим» через мову. Звідси завданням філософії є логічний аналіз мови науки. Філософія повинна, залишивши осторонь невирішувані надумані проблеми, вивчати, як правильно і несуперечливо будувати висновок, як виробляти вичислення висловів, яка логічна структура наукової системи. Філософія — це «терапія» мови. Філософ — це «лікар» мови науки.
Звідси виділилися три сфери відношень: прагматика (відношення мови до того, хто її вживає); семантика (відношення між мовою і тим, що нею визначається); синтаксис (відношення між мовними висловлюваннями). Все це дістало назву семіотики. Предметом аналізу стали значення слів і знаків взагалі, логічні лінгвістичні та психологічні проблеми, які мають важливе наукове та практичне значення.
Неопозитивізм еволюціонував у напрямі від аналізу мови науки до аналізу буденної мови та від заперечення філософії до використання аналітичного методу для більш або менш змістовного аналізу власних філософських проблем (методів моделювання, системно-структурного аналізу тощо). Неопозитивізм як філософська течія і сьогодні утримує свої позиції, хоча і в перетвореному вигляді.