- •Покликання філософії
- •I. Смисловий простір філософського знання
- •1.1. Мудрість і філософія
- •1.2. Філософія як світогляд. Історичні форми світогляду
- •1.3. Взаємовідношення філософії і науки
- •1.4. Функції філософії
- •1.5. Особливості філософського освоєння дійсності
- •1.6. Призначення філософії
- •1.7. Розвиток філософії як філософська проблема
- •1.8. Філософський плюралізм
- •1.9. Основні типи самовизначення сучасної філософії
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •II. Філософська мудрість стародавнього сходу
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •Спорідненість рис і умов виникнення філософії сходу і заходу
- •2.1. Філософія Давньої Індії
- •2.1.1. Ведичні джерела давньоіндійської філософії
- •2.1.2. Філософські вчення джайнізму та буддизму
- •2.1.3. Релігійно-філософські системи індуїзму
- •2.2. Філософія Стародавнього Китаю
- •2.2.1. Витоки філософського мислення
- •2.2.2. Філософія даосизму
- •2.2.3. Конфуціанство
- •2.2.4. Моїзм і легізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемні завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •III. Філософія античності
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •3.1. Давня Греція
- •3.1.1. Витоки античного космоцентризму
- •3.1.2. Натурфілософія Мілетської школи. «Логос» Геракліта
- •3.1.3. Вчення Піфагора
- •3.1.4. Онтологізм і атомізм досократиків
- •3.1.5. Давньогрецька філософія класичного періоду: софісти, Сократ, Платон
- •3.1.6. Філософська система Арістотеля
- •3.2. Елліністичний та римський періоди античної філософії
- •3.2.1. Перипатетики і академічна філософія
- •3.2.2. Цінності буття епікуреїзму
- •3.2.3. Сенс життя в стоїцизмі і скептицизмі
- •3.2.4. Світоглядні ідеали римських мислителів
- •3.2.5. Неоплатонізм
- •Висновки
- •Проблемні завдання
- •Питання для самоконтролю
- •Література для самостійного опрацювання
- •IV. Філософія середніх віків
- •Ключові слова
- •4.1. Філософські джерела християнської апологетики
- •4.2. Основні постулати теоцентризму
- •4.3. Патристика: вчення Августина Блаженного
- •4.4. Схоластика: реалізм, номіналізм, концептуалізм у схоластичній філософії
- •4.5. Проблема віри і розуму в пізній схоластиці
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •V. Філософія епохи відродження
- •Ключові слова
- •5.1. Основні риси антропоцентризму Ренесансу
- •5.2. Натурфілософія і пантеїзм
- •5.3. Проблема індивідуальності в гуманізмі Відродження
- •5.4. Ренесансний скептицизм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VI. Європейська філософія XVII-XVIII ст.
- •Ключові слова
- •6.1. Емпіризм ф. Бекона
- •6.2. Філософія т. Гоббса і Дж. Локка
- •6.3. Раціоналізм р. Декарта і б. Спінози
- •6.4. «Розум» і «серце» у філософії б. Паскаля
- •6.5. Монадологія г.В. Лейбніца
- •6.6. Суб'єктивна гносеологія Дж. Берклі і д. Юма
- •6.7. Філософські погляди мислителів епохи Просвітництва
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VII. Німецька класична філософія
- •Ключові слова
- •7.2. Філософська система і. Канта
- •7.3. Проблема суб'єкта у «філософії діяльності» й. Г. Фіхте
- •7.4. «Філософія тотожності» ф. В. Шеллінга
- •7.5. «Абсолютний дух» і діалектика г.В. Ф. Гегеля
- •7.6. Антропологічне вчення л. Фейєрбаха
- •7.7. Філософські ідеї марксизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VIII. "філософія життя"
- •Ключові слова
- •8.1. Смислові орієнтації некласичної філософії
- •8.2. Специфіка і сутність ірраціоналізму
- •8.3. «Воля до життя» а. Шопенгауера
- •8.4. Апологія «надлюдини» у філософії ф. Ніцше
- •8.5. Психоаналіз з. Фрейда
- •8.6. «Творча» Інтуїція а. Бергсона
- •8.7. Концепт «життя» у філософських дискурсах в. Дільтея і г. Зіммеля
- •Висновки
- •Питання дая самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Іх. Філософія науки: еволюція позитивізму
- •Ключові слова
- •9.1. «Перший» позитивізм: феноменалізм, утилітаризм, еволюціонізм
- •9.2. Емпіріокритицизм е. Маха і р. Авенаріуса
- •9.3. Неопозитивізм
- •9.4. Постпозитивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •X. Феноменологія
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10..3. Вшив феноменології на філософію XX століття
- •Ключові слова
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10.3. Вплив феноменології на філософію XX століття
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XI. Екзистенціалізм
- •Ключові слова
- •11.1. Становлення екзистенціального мислення
- •11.2. «Дійсне» і «недійсне» буття м. Гайдеггера
- •11.3. «Філософія існування» к. Ясперса
- •11.4. Проблема «свободи» у філософії ж.-п. Сартра
- •11.5. «Філософія абсурду» а. Камю
- •11.6. Християнський екзистенціалізм м. Бердяєва
- •1) Первинна ірраціональна свобода або невимушеність;
- •2) Раціональна свобода, тобто виконання морального обов'язку;
- •11.7. Інтерпретація буття людини в персоналізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XII. Герменевтика
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Ключові слова
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIII. Прагматизм
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Ключові слова
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIV. Філософська антропологія
- •14.1. Цінності буття в антропології м.Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Ключові слова
- •14.1. Цінності буття в антропології м. Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XV. Релігійна філософія
- •Ключові слова
- •15.1. Єдність віри і знання в неотомізмі
- •15.2. Християнський еволюціонізм п. Тейяра де Шардена
- •15.3. Теоцентризм екзистенціалізму г. Марселя
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVI. Неогуманізм
- •16.1. Людина і суспільство у філософії Франкфуртської школи
- •16.2. "Одномірне суспільство" г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Ключові слова
- •16.1. Людина і суспільство у філософії франкфуртської школи
- •16.2. «Одномірне суспільство» г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVII. Структуралізм
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. "Конкретно-науковий" структуралізм
- •Ключові слова
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. «Конкретно-науковий» структуралізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVIII. Постмодернізм
- •Ключові слова
- •18.1. Модернізм і постмодернізм
- •18.2. Принцип деконструкції
- •18.3. Антропологія постмодернізму
- •18.4. «Тілоцентризм»
- •18.5. Концепція соціуму в постмодернізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIX. Філософська думка росії
- •19.1. Філософські орієнтації "слов'янофілів" і "західників"
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Ключові слова
- •19.1. Філософські орієнтації «слов'янофілів» і «західників»
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XX. Філософія україни
- •Ключові слова
- •20.1. Філософська думка Київської Русі
- •20.2. Розвиток філософії в духовній культурі України XIV-XVII ст.
- •20.3. Філософія Григорія Сковороди
- •20.4. Українська філософія XIX ст.
- •20.5. Філософські течії в Україні другої половини XIX - початку XX ст.
- •20.6. Філософія та світогляд українського романтизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Сенс життя і доля людини
- •Філософія в сучасному світі
- •Теми для авторського курсу
- •Тема 1. Філософський смисл проблеми буття
- •Тема 2. Духовні виміри буття і проблема свідомості у філософії
- •Тема 3. Філософське вчення про розвиток
- •Тема 4. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Тема 5. Філософське розуміння суспільства та його будови
- •Тема 6. Філософія людини
- •Тема 7. Аксіологія. Філософія цінностей
- •Тема 8. Філософія культури
- •Тема 9. Філософія науки. Наукове пізнання
- •Тема 10. Філософія релігії
- •Тема 11. Філософія економіки
- •Тема 12. Філософія історії
- •Тема 13. Філософія цивілізації
- •Тема 14. Глобальні проблеми сучасності. Суспільство і природа
- •Тема 15. Філософія техніки
- •Тема 16. Філософія майбутнього
- •Тема 17. Філософія краси
- •Тема 18. Рівні і методи наукового дослідження
- •Тема 19. Філософія добра
- •Тема 20. Синергетика
- •Тема 21. Філософія символічного світу людини
- •Словник персоналій
- •Словник філософських термінів а
14.2. Форми прояву сутності людини
«Ніколи ще в історії людина не ставала такою проблематичною для самої себе, як сьогодні», -констатував М. Шелер. Виник ряд питань: існує світ для людини чи людина для світу? Чи виявляє людство себе знаряддям гармонії при дисгармонії? Розумна чи нерозумна людина з моменту свого виникнення? У чому джерела, передумови, критерії розумної людини?
Отже, у центрі розгляду філософської антропології перебувають проблеми раціонального та ірраціонального в людині, внутрішні підвалини її існування, гарантії виживання, доля гуманістичних цінностей. Ці теми поглинаються більш об'ємними філософськими проблемами: що є людина і яке її вище призначення. Сутність нашої епохи полягає у фронтальному переході від буття в часі до буття як часу. Цей перехід здійснюється в ряді фундаментальних зрушень.
• Від природного до культурно-духовного. Ідеї про майбутнє об'єднання людини з природою в певну всекосмічну єдність розробляли Й. Гердер, Ж. Бюффон, П. Тейяр де Шарден та ін. Але їхні концепції здебільшого ґрунтувалися на здогадах, невиразних передбаченнях і були неглибокими.
Об'єктивні умови інтеграції людини з природою - це необхідність задоволення життєвих потреб людства. Вона здійснюється як неперервна активізація та збільшення практичної діяльності і поступово перетворюється на планетарну силу. Результати практичної активності людини фактично стають інструментом перетворення біосфери на ноосферу та подальшої еволюції останньої.
Глобалізація людської практично-перетворювальної діяльності та викликана цим гуманізація природи обумовлює формування нового типу реальності, яка характеризується єдністю об'єктивного і суб'єктивного, природного і штучного, природного і соціально-історичного. Процеси зміни природи людиною і власне природні процеси зливаються в один процес —соціоприродний. Зникає несоціалізована попередньою людською історією природа, виникає «істинна антропологічна природа», яка є передумовою і підсумком творчої родової діяльності.
• Від героїчного до буденного. Наш час - це час раціональних розрахунків, знеособлених технологій, маніпуляцій суспільною свідомістю, силових впливів - час створюваних подій. У сформованих стереотипах масової свідомості повністю девальвувалося «героїчне». Головними ідеалами життя стають не героїчні (високоемоційні) ідеали, а буденні стандарти наближення до себе буття «Я». Час героїв закінчився, настав час людей. З'явилося розуміння неможливості, нездатності до подвигу, до яскравих, нетрафаретних, незвичних вчинків. Причина цього -втрата самостійності під державним, суспільно-масовим пресом, у трансформації ідеалів як вищих начал в операціональні знаки і штампи. Людство прагне до стихії «доступного для мене». Йому не потрібні більше вибрані солісти, потрібен хор, в якому кожний — соліст.
Така максима життя, яка стала правилом, розглядає процес буття як повноту персонального втілення, що дає змогу рухатися від можливого до дійсного на рівні індивідуальних потреб. Тому героїзм великомучеників, борців за ідеали для буденного життя незрозумілий. «Просто людина» хоче мислити в тих категоріях, у яких живе, і не хоче жити в тих, у яких її вчать жити. З цієї причини «нерв» самосвідомості життя знаходиться у проміжку «життя -смерть». Людина живе і надіється, але в першу чергу на себе. Спасіння, спокута -у продовженні життя. Прагнення жити, а не «страх» (М. Гайдеггер), «відчай» (Л. Шестов) —базис здорового існування, для якого важливим є душевний спокій, а не очікування якоїсь несподіванки. Фундаментальним екзистенціалом виявляється передбачуваність, надійність, міцність. Існування на грані істини і ніщо, буття і небуття виключається, життя буденне, а не героїчне.
• Від принципів до прецедентів. У пошуках найкращого влаштування майбутнього немає іншого шляху, ніж опора на ідеали. Попередні епохи програмували життя на основі ідеалів. Сучасна епоха, підводячи до усвідомлення, що внаслідок діяльного наступу на природу людина виявилася «діркою в бутті» (Ж.-П. Сартр), актуалізуються реалістичні мотиви існування, фокусується увага на сьогоднішньому. Головним стають не ідеали у перспективі, а загострене почуття навколишнього.
Покликання цінностей — визначати активність, реалізовувати смислопокладання. Однак наш час - час кризи ціннісних смислів. Людина зрозуміла: колективна доля, яку пропонують цінності, та індивідуальне існування далеко не завжди поєднуються. Звідси намітилося зміщення від принципів до прецедентів (ціннісних ідеалів). Попередні приклади (прецеденти) реальності демонструють бажання жити і прагнути життя.
• Від елітарного до масового. Поштовхом переходу від елітарного до масового були три соціальних катаклізми XX ст.:культурна, сексуальна, популістська революції. Перестали бути загадкою любов, жінка, сім'я, космос, керівництво суспільством. Закрите відкрилося, потаємне перестало було таємницею.
Культурна революція зрівняла обраних і натовп, нівелювала різницю між високим і низьким, небесним і мирським; популістська - скасувала бар'єри між народом і вождем. У цих явищах головний момент - омасовлення, який визначає спрощення, усереднення, неминуче розмиття демаркацій продуктивного і репродуктивного, таланту і пересічності.
• Від індивідуалізму до усуспільнення. Ренесанс - це епоха гуманізму, яка проголосила ідеал різнобічної, сповненої активізму самоствердження «титанічної» особистості, що сприяло індивідуалізації людини. У новітній час ідея автономного суб'єкта перестала бути визначальною. Це видно з протилежності автономного суб'єкта і людини мас, натовпу. Сучасність виключає вибраність, горду зосередженість індивіда на своїй винятковості. Наш час - це час колективної тривоги, породженої масштабом відповідальності перед Природою, Історією, Богом, Майбутнім Перед людством постало завдання, яке неможливо вирішити шляхом індивідуальної ініціативи, воно вимагає концентрації сил і єдності дій. Тобто потрібно відмовитися від індивідуальної ініціативи і включитися в загальний порядок щодо вирішення загальнолюдських справ - порядок колективності і товариськості.
• Від універсальності до локальності. Цінність, глибина, діяльність предметності сьогодні спирається не на відсторонені універсали -«Бог», «істина», «справедливість», а на ситуацію.
Абсолюти вичерпалися. Цінність, де вона не є інструментальною ( «ефективною», «корисною»), визначається не через докази, а через особливу життєву логіку. Істина є те, що проходить поза нашою технологізованою історією, і те, що ця історія помічає. Мова йде про життєлюбство і про особливості його виявлення. Наприклад, у Ф. Достоєвського І. Карамазов розмірковує: «Жити хочеться, і я живу, хоча б усупереч логіці. Нехай я не вірю в порядок речей, але дорогі мені клейкі листочки, які розпускаються весною, дороге голубе небо, дорога людина, яку іноді й не знаєш, за що любиш...» Дефіцит дійсного (справжнього), зростання невиправданих надій на здобуття істинного буття сприяли повороту до гонитви за повнотою переживання окремого природного виявлення, повороту від універсальності до локальності і моментальності.
• Від символізму до технологізму. Кожна культура є поєднанням, симбіозом систем символів (виразів) і дії. Наприклад, античність: система символів -космос, система дії -полід середньовіччя: Бог -ритуал; Новий час людина -експансія. Сучасна культура: реабілітація символічного (ціннісного) на противагу технологічному.
Сутність символу полягає в розумінні того, що ціннісне буття крихке, оскільки вищі цінності найбільші. Якщо наявному буттю відмовити в його ціннісному значенні, воно втратить сенс існування. Виникає проблема: для чого існує людина? Модель «буття у світі» {Гайдеггер) пов'язана з технологічністю і тому трагічна. Модель «буття над світом» (Бінсвангер) символічна і нереалістична. Через безперспективність цих моделей виникає екзистенціальний сумнів у раціоналістичному погляді на власну історію.
В усвідомленні духовних орієнтацій у яситті важлива не професійна спеціалізація, а відчуття життя і любов до життя. Мета, до якої прагне сповнене гідності соціальне життя, зводиться до гарантій «спільного блага», «особистої незалежності», «власності», «політичних прав», «громадянських свобод», «духовної культури», «творчості». Лише в такому випадку буття стає похідною від людської діяльності, є «буттям у часі», набуває сенсу.
Внутрішня антиномічність і динамічність «буття як часу» підвищує цінність історичної діяльності, відкриває нові перспективи, але разом з тим підвищує рівень відповідальності. Людина повинна постійно перебувати у стані духовної активності, в бажанні жити за своєю волею, захищаючи інших.