4. Порушення мотиваційного компонента пам'яті.

Дані патопсихологічних досліджень порушення пам'яті показали, що в різних формах мнестичних змін знаходить своє відбиття по-різному змінена структура діяльності. Порушення процесу узагальнення, опосередкування, динаміки впливають на процес відтворення, міняють співвідношення безпосередньої й опосередкованої пам'яті.

Дослідження Зейгарник Б.В. в 1927 р. показали, що при аналізі процесів пам'яті необхідно враховувати їхній індивідуально-мотиваційний компонент. Нею був відкритий феномен відтворення незавершених дій. Згідно з ним, незавершені дії відтворювалися на 90% краще, чим завершені.

Це може бути пояснене тим, що в ситуації складається особистісне відношення до неї, що викликає афективну активність.

Узнадзе: «…активність, регульована певною установкою, що зустріла якісь перешкоди на шляху свого розгортання, залишає слід у стані, що реалізують її нервових утворів, який як такий не усвідомлюється».

Порушення підконтрольності, вибірковості психічних процесів, заміна цілеспрямованості стереотипами або випадковими фрагментарними діями були факторами, що перешкоджають процесу опосередкування, що роблять його принципово неможливим.

Лекція № 5. Основи дефектології Загальні закономірності психічного дизонтогенеза

1. Клінічні закономірності дизонтогенеза.

2. Психічні закономірності дизонтогенеза.

1. Клінічні закономірності дизонтогенеза.

При дослідженні психічно хворої дитини в центрі уваги патопсихолога звичайно стоїть питання про психологічну кваліфікацію основних психічних розладів. Тут подібність у роботі дитячого й дорослого патопсихолога (спільність методів).

Однак відносно дитячого віку патопсихологічна оцінка психічних порушень не може бути повноцінною, якщо вона не враховує також і відхилень від стадій вікового розвитку, на якій перебуває хвора дитина, тобто особливостей дизонтогенеза, викликаного хворобливим процесом або його наслідками.

Кількісна шкаліровка рівня психічного розвитку за допомогою тестів при більшості методів дає переважно негативну сторону характеристики відхилень розвитку, не відбиваючи внутрішньої структури співвідношення дефекту із збереженним фондом розвитку, і тому недостатньо інформативно в плані прогнозу й психолого-педагогічних впливів.

У зв'язку із цим специфічним завданням дитячої патопсихології є визначення якісного характеру порушення психічного розвитку дитини.

Вивчення закономірностей аномалій розвитку психіки вивчають дитяча патопсихологія, дефектологія (спеціальна психологія й спеціальна педагогіка) і дитяча психіатрія.

Видатний внесок у вивчення аномалій розвитку зроблений Л.С.Виготським, який на моделі розумової відсталості сформулював ряд загальнотеоретичних положень, що здійснили фундаментальний вплив на все подальше вивчення аномалій розвитку.

1) Виготський висунув положення про первинний дефект, найбільш близько пов'язаний з ушкодженням нервової системи, що відбивають порушення психічного розвитку в умовах первинного дефекту.

2) Ним було показане значення цих вторинних дефектів для прогнозу розвитку й можливостей психолого-педагогічної корекції.

У вітчизняній дефектології ці положення одержали подальший розвиток, насамперед, у ряді теоретичних і експериментальних досліджень, тісно пов'язаних з розробкою навчання й виховання аномалій дітей (Л.В.Занков, 1935, І.Н.Соловйов, 1957, Г.А.Власова, 1972, В.І.Лубовський 1978 та ін.).

Була вивчена психологічна структура ряду вторинних дефектів при різних аномаліях розвитку сенсорної сфери, розумової відсталості, розроблена система їх диференційованої психолого-педагогічної корекції.

Клінічні закономірності дизонтогенеза.

В 1927 р. Швальбе вперше вжив термін «дизонтогении», позначаючи їм «відхилення внутрішньоутробного формування структур організму від нормального розвитку, коли морфологічні системи організму ще не досягли зрілості.

Згодом термін дизонтогенії придбав більш широке значення. Їм стали позначати різні форми порушень онтогенезу.

У вітчизняній дефектології стосовно до дизонтогеній прийнятий термін «аномалії розвитку».

Етіологія. Порушення ЦНС можуть бути викликані як біологічними факторами, так і соціальними.

Біологічні фактори:

- пороки розвитку мозку, пов'язані з генетичним матеріалом (генні мутації і т.д.);

- внутрішньоутробним порушенням (токсикоз вагітності, краснуха, інтоксикація);

- патологія пологів;

- інфекції й інтоксикації;

- травми;

- пухлини в ранньому віці.

Соціальні фактори:

- мікросоціальна педзапущеність;

- патохарактерологічні реакції.