4. Порушення мотиваційного компонента сприйняття.

В 1946 р. С.А.Рубінштейн: «.. у сприйнятті відбивається все різноманітне життя особистості». Тому при зміні особистісного відношення змінюється й перцептивна діяльність.

Роль зміненого особистісного компонента в сприйнятті можна виявити різними шляхами:

а) шляхом аналізу розладів самого процесу сприйняття

б) шляхом створення спеціального експериментального прийому, що дозволяє змінити смислоутворюючу функцію мотиву сприйняття.

Про значення особистісного фактора в перцептивній діяльності говорять дані, отримані при дослідженні сприйняття хворих з «лобовим синдромом» (порушення підконтрольності, довільності, спонтанна поведінка, відсутність корекції). З'являлися ускладнення дізнавання (псевдоагнозії). Експеримент показав, що при кількаразовій повторності наступало впізнавання предметів або ситуації.

А.Пік (німецький психіатр) описав «апперцептивну душевну сліпоту» при атрофічній поразці мозку (хвороба Пік). Дані, отримані при дослідженні подібних хворих показали, що «…істотну роль у гностичних порушеннях відіграє порушення підконтрольності, неможливість звірення своїх дій з передбачуваним результатом».

Висновок. Відповідальними за псевдоагнозії є: порушення довільності, неможливість корекції. Ця мимовільність проявляється ще в одному своєрідному феномені – у подібних хворих не наступає зміни фігури й тла в оборотних фігурах Рубіна. Точно так у них не виникає гіпотез при пред'явленні плям Роршаха (мимовільність – свідчить про порушення вольового компонента).

Особливий розвиток одержала теза про «особистісний підхід» до сприйняття в деяких сучасних американських психологів. Можна виділити наступні основні тенденції, характерні для цього підходу:

1. Сприйняття розглядається як селективний процес, що визначається взаємодією об'єктивних якостей стимуляції й внутрішніх мотиваційних факторів (школа New Look).

Так Дж.Брунер розрізняє ауто…….. й директивні фактори сприйняття. Перші визначаються безпосередньо властивостями сенсорики людини, завдяки якій формується уявлення про відносно прості кількості об'єкта. Директивні відбивають минулий досвід людини, його емоційні стани, установки й потреби.

Він запропонував когнітивну теорію сприйняття, де роль внутрішнього фактора відіграє «гіпотеза», у концепції інших авторів – «установки», «очікування», «схеми» і т.д. Дія цих факторів обумовлює вибірковість, сенсибілізацію або викривлення сприйняття.

2. Інший напрямок, представлений Г.Віткиним і його співробітниками, порушив питання про співвідношення способу сприйняття людини і його особистісної організації. На думку представників цього напрямку, досліджувані при виконанні різних перцептивних завдань проявляють деякі характерні способи сприйняття. Так, при виконанні завдання, у якому необхідно було правильне сприйняття якогось елемента перцептивного поля, одні досліджувані ухвалюють за точку «відліку» пропріоцентивні відчуття власного тіла, інші орієнтувалися переважно на враження від «зовнішнього» зорового поля. Цю особливість сприйняття Г.Віткин називав залежністю (незалежністю) від «поля», яка, на думку автора, пов'язана з певною особистісною структурою. При цьому підкреслювалося, що в сприйнятті психічно хворих описана залежність або незалежність від «поля» особливо виражена.

3. До третього напрямку слід віднести роботи закордонних авторів, які прагнуть довести, що сприйняття забезпечує адаптацію особистості до зовнішнього світу й відбиває рівень її адаптації.

Таке розуміння функції сприйняття випливає із прийнятої в американській психології концепції особистості.

Терміном «особистість» позначається деяка інтегрована система, яка забезпечує цілісність і сталість поведінки індивіда, яка постійно зазнає небезпеки руйнування або з боку заборонних інстинктів, або з боку вимог, що накладаються зовнішнім світом. Наявність такого постійно діючого конфлікту створює певний рівень тривожності. При його зростанні пускаються в хід механізми «психологічного захисту», метою яких є усунення джерела занепокоєння й повернення особистості до комфорту.

З положень вітчизняної психології випливає, що змістоутворююча функція мотивації відіграє роль і в процесі сприйняття. Роботи Леонтьєва, Кринчик показали, що введення підкріплення, що має різний зміст для досліджуваного, по-різному впливає на час реакції. Діяльність сприйняття містить у собі основні характеристики людської психіки – «упередженість» (А.Н.Леонтьєв). Тому вони припустили, що процес сприйняття буде будуватися в залежності від структури мотивації.