3. Глибинна психологія й психотерапія.

Представники її відмахуються від Фрейда, а насправді глибинна психологія підготовлена вченням Фрейда й тісно з ним зв'язана.

Глибинна психологія має кілька напрямків:

• екзистенціалізм;

• психобіологія;

• «соціальний» неофрейдизм;

• старий ортодоксальний психоаналіз;

• різні методи аналітичної й неаналітичної психотерапії.

Екзистенціалізм – філософія, яка повідомляє первинним «існування», що розуміється як внутрішня самосвідомість, духовне життя, протиставляючи її «буттю», миру матеріальному .

У цей час у США панує прагматизм (Джеймс, Девью).

Прагматизм – ототожнює об'єктивну реальність із сукупністю суб'єктивного досвіду, відчуттів, дійсне із практично корисним, вигідним.

4. Психосоматичний напрямок.

Психосоматичний напрямок у медицині виникло до другої світової війни в США й країнах Західної Європи. Сам термін став уживатися в 1934 – 36 рр. після робіт Дунбар, Александера, Волфа, Халидея.

Психосоматика – психосоматичне захворювання – це те, природа якого може бути зрозуміла тільки із установлення безсумнівного впливу емоційного фактора на фізичний стан.

«Соматичний метод» (описала Дунбар) – стереоскопічний. Він містить у собі й фізіологічну, і психологічну техніку. Він може бути застосований до всіх близьких.

До всіх психосоматичних захворювання застосовна 6-членна психосоматична формула:

1. особливості этіології та протікання

2. тип особистості;

3. особливості статі;

4. взаємодії з іншими захворюваннями;

5. сімейні особливості;

6. фазність протікання.

Психосоматики вважають, що хвороби беруть свій початок у ранньому дитинстві, коли в процесі «соціалізації відбувається придушення вроджених ідей».

5. Теорія конституції (неогіппократична медицина).

Відродилася в 20-30 рр. 20 ст. як оновлене навчання Гіппократа. Підкреслюють значення конституційного фактора, спираючись на уявлення Гіппократа про цілісність організму, типах статури й темпераментах. Вони враховують значення середовища (соціальної), однак виходять із положення про психобіологічну зумовленость захворювань.

Єдність психічного й фізичного проявляється в психосоматиці й розкривається психоаналізом.

6. Катартичний метод. Виник раніше, чим психоаналіз Фрейда.

Фактично психоаналіз веде своє існування від Катарсису. Засновником методу, у тому виді, у якім він існує на Заході, є J.Breuer. Метод катарсису тісно зв'язаний з поглядами французької школи Шарко й психологією істерії. Уперше застосований P.Janet.

Термін «катарсис – очищення» уперше зустрічається в Аристотеля в античній поетиці він означав очищення й полегшення від почуття страху й жалю, викликаного в глядачів подіями, що відбуваються в античній трагедії.

Засобом лікування шляхом катарсису служить гіпнотична гіпермнезія, тобто підвищена здатність пригадування, якої можна досягти в гіпнозі. Прихильники цього методу лікування вважають, що критика у хворого повинна зберігатися. Він повинен знати, що під час гіпнотичного стану може пригадати те, що вже їм давно забуте. Це забуте ( ситуація, що травмує), по Breuery, потім повинне воскреснути, як би усвідомитися, а потім відреагуватися хворими, знову прижитися. При цьому він позбувається від хвороби (неврози, фобії, статеві збочення і т.д.).

6. Теорія комплексів К.Юнга – швейцарський психіатр (розбіжності із Фрейдом про питання лібідо й несвідомого):

• заперечує пансексуализм;

• несвідоме колективне.

Психіка складається зі стратегій:

• особисте свідоме: особистість і «эго» (глибокий шар);

• особисте несвідоме (усе забуте й подавлене);

• душу: складається з колективного несвідомого (біологічний досвід і філогенетичний досвід (архетипи – мотиви поведінки)) і душі.