12.4. Економічні аспекти природокористування

Основна ідея. Природоресурсний потенціал як сукупність виявлених і придатних для використання природних ресурсів для досягнутого рівня розвитку виробництва у світі, країні, регіоні на локальному рівні є найважливішою частиною національного багатства країни (регіону), забезпечує їх сировинну та енергетичну незалежність і безпеку. Економічна оцінка природних ресурсів характеризується великою кількістю підходів і схем, які, проте, не завжди адекватно оцінюють природні ресурси та умови. Визначення розмірів збитків навколишньому середовищу, які компенсуються згідно з принципом повного відшкодування, здійснюється на підставі діючої нормативно-методичної документації, кадастрової оцінки природних ресурсів, а також такс для обчислення розміру відшкодування шкоди рослинному та тваринному світу. Еколого-економічні результати екологічних інвестицій — зниження витрати природних ресурсів, зменшення шкоди навколишньому середовищу забрудненнями. Економічні механізми забезпечення раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища — ефективніші інструменти управління, ніж адміністративні, правові та інші методи впливу на екологічну свідомість і поведінку людини.

Смислові зв’язки. Природні ресурси та умови — природоресурсний потенціал — його економічна оцінка — визначення розміру збитків навколишньому середовищу — екологічні інвестиції — економічні механізми раціонального природокористування.

Ключові терміни. Природні ресурси та умови, природоресурсний потенціал, економічна оцінка природних ресурсів, збитки навколишньому середовищу, екологічна шкода, екологічні інвестиції, раціональне природокористування.

Мета — охарактеризувати особливості економічного регулювання у сфері раціонального природокористуван-

ня, яке включає коректну економічну оцінку природних ресурсів і умов, механізм розрахунку величини заподіяної екологічної шкоди та шляхів її компенсації, особливості екологічних інвестицій і принципи раціонального природокористування.

12.4.1. Оцінка природних ресурсів

Існують різні підходи до оцінки природних ресурсів і умов. Для оцінки власне природних ресурсів найбільш теоретично обґрунтований підхід, орієнтований на рентну оцінку природних ресурсів, оскільки він дозволяє врахувати всі вигоди та витрати від їх використання. Однак рентний підхід у чистому вигляді націлений на розрахунок оцінки природного ресурсу тільки як елемента виробничої діяльності або як фактора виробництва й абсолютно не враховує інших властивостей природних ресурсів, не використаних безпосередньо для виробничих цілей.

Ринкові методи грошової оцінки ресурсів і умов навколишнього середовища засновані на використанні даних ринків (ціни продажів, тарифи та платежі, аукціонні ціни тощо). У загальному вигляді вартість ресурсу оцінюється за величиною доходу (або ренти) від його експлуатації, наприклад, протягом року. Ринкова (рентна) оцінка відновлюваних ресурсів заснована на визначенні доходу (ренти) від їх експлуатації з використанням даних ринку. Вона може виконуватися як для постійних, так і для змінних показників експлуатації ресурсу.

Рентна оцінка ресурсів навколишнього середовища за замикаючими затратами заснована на визначенні економії витрат на видобуток ресурсів.

Ринкова оцінка невідновних ресурсів заснована на визначенні вартості існуючих запасів газу, вугілля, металів тощо з урахуванням їх виснаження.

Метод чистої ціни розроблений Інститутом світових ресурсів як добуток питомої ренти на зміну обсягу достовірних запасів.

Метод поточної вартості розроблений на основі принципів, що використовуються ООН для еколого-економічного обліку вартості природних ресурсів і ресурсів навколишнього середовища. Цей метод можна застосовувати для оцінки відновлюваних і невідновних ресурсів середовища. Він може також використовуватися для часткової оцінки екологічних проблем, близькі аналоги яких трапляються у ринкових умовах. Крім того, метод може бути незамінний в умовах, коли нелегальна експлуатація природного ресурсу — наслідок традиційних уявлень населення про ресурс як про безкоштовне загальнодоступне благо.

Неринкові прямі методи оцінки ресурсів та об’єктів навколишнього середовища дозволяють визначити їх цінність у ситуаціях, коли не існує ринків цих ресурсів або ці ринки погано розвинені, тобто в тих випадках, коли не можуть ефективно використовуватися ринкові методи. Суть цих методів зводиться до визначення вартості ресурсу або об’єкта навколишнього середовища шляхом виявлення його цінності для конкретних споживачів на основі даних про їх фактичне становище.

Метод суб’єктивної оцінки вартості оснований на визначенні сприйняття людиною оцінюваної зміни вартості ресурсу або об’єкта навколишнього середовища. Він полягає в опитуванні споживачів із метою виявлення їх реакції на певні зміни в оцінюваному ресурсі (об’єкті) навколишнього середовища: зміна якості, обсягів споживання тощо. Такі оцінки перебувають у прямій залежності від уподобань людей, які будуть визначати, чи отримають вони вигоду від передбачуваної зміни, чи вона завдасть їм шкоди. У ході опитувань з’ясовується готовність платити за використання ресурсу або об’єкта навколишнього середовища. Встановлюється ступінь бажання поліпшити існуючий стан навколишнього середовища, готовність відмовитися від певних аспектів його використання.

Метод транспортно-шляхових витрат заснований на принципі, згідно з яким споживачі несуть прямі транспортні витрати або витрачають свій час, щоб відвідати природний об’єкт. Ці витрати розцінюються як замінник плати за екологічну послугу (наприклад, вхідної плати). На основі інформації про витрати людей на відвідування природного об’єкта за мінусом коштів на догляд за ним визначається загальна вигода від використання цього об’єкта (наприклад, національного парку).

Метод гедонічного ціноутворення заснований на тому, що вартість навколишнього середовища можна визначити за сумами, які платить населення за товари, що містять екологічні характеристики. Наприклад, якщо в одному місці люди платять за будинки та землю більше, ніж в інших місцях, і якщо для пояснення цієї різниці вилучити всі інші неекологічні причини, то залишок і визначатиме величину вартості якості середовища.

Метод превентивних витрат заснований на принципі використання витрат на пом’якшення збитку від забруднення (превентивні витрати) як замінник оцінки попиту на оцінюване екологічне благо, наприклад фільтри для води.

Методи неринкової непрямої оцінки засновані на використанні даних про витрати, пов’язані з усуненням наслідків погіршення навколишнього середовища. Наприклад, забруднення ґрунту (вартість екологічної зміни ресурсу) оцінюється через зменшення врожайності сільськогосподарських культур та очищення водойм від мулу.