12.4.4. Економічні механізми охорони навколишнього середовища

Збереження навколишнього природного середовища вимагає значних витрат коштів. Оцінки у грошових одиницях природних ресурсів та економічного збитку, заподіяного впливом господарської діяльності, недостатні. Мета економічної діяльності — отримання прибутку, а екологічні витрати можуть знижувати конкурентоспроможність. Концепція сталого розвитку якраз і спрямована на пошук компромісу між економічним розвитком та екологічними обмеженнями, тобто пошук якогось оптимального стану, відповідного економічно допустимого рівня забруднення. Заходи з охорони навколишнього середовища повинні бути економічно ефективні, а значить привабливі для інвесторів. Особливість оцінки економічної ефективності заходів з охорони середовища в тому, що відновлення природного середовища — процес тривалий. Дійсно, якщо зусилля міжнародного співтовариства щодо зниження викидів в атмосферу парникових газів увінчаються успіхом, то стабілізація глобального клімату відбудеться протягом тридцяти років. Забезпечення стабільного фінансування природоохоронної діяльності, вдосконалення економічних інструментів — основні передумови реалізації екологічної політики в Україні до 2020 року.

Основний принцип національної екологічної політики — державна підтримка та стимулювання вітчизняних суб’єктів господарювання, які здійснюють модернізацію виробництва, спрямовану на зменшення негативного впливу на навколишнє середовище. Особливо важливо стимулювати розвиток екологічного підприємництва, зокрема виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг природоохоронного призначення. Унаслідок обмеженості бюджетних коштів важливим є пошук нових джерел фінансування природоохоронних заходів, спрямованих на ліквідацію забруднення, забезпечення екологічної безпеки, заходів, пов’язаних з відновленням та підтримкою природних ресурсів у належному стані. У зв’язку з цим необхідно забезпечити до 2020 року сприятливий податковий, кредитний та інвестиційний клімат для залучення коштів міжнародних донорів і приватного капіталу до природоохоронної діяльності.

Основними формами природоохоронної діяльності вважаються:

• розробка та впровадження природоохоронних заходів;

• науково-дослідні роботи, спрямовані на зниження впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, екосистеми, біологічне різноманіття;

• поточна природоохоронна робота.

Заходи відносяться до природоохоронних за такими показниками:

• підвищення екологічності продукції, що випускається; • скорочення споживання природних ресурсів і енергії на одиницю випущеної продукції;

• зменшення обсягів, рівнів та інтенсивності забруднення навколишнього середовища викидами, стоками, відходами, фізичними випромінюваннями;

• зниження концентрації шкідливих речовин у викидах, стоках, відходах.

Економічні механізми забезпечення раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища вважаються більш ефективними інструментами управління, ніж адміністративні, правові та інші методи впливу на екологічну свідомість і поведінку людини. Найслабшою ланкою діючого механізму економічного управління природокористуванням вважається недостатня зацікавленість підприємств-забруднювачів в ефективнішому та дбайливому використанні природних ресурсів, охороні навколишнього середовища. Одна з причин цього явища криється у все ще невизначеному обчисленні залежності глобального й економічного збитку від забруднення

і нераціонального використання природних ресурсів та умов на кінцеві показники діяльності господарських організацій. В основі економічних методів управління лежить вартісна оцінка природних ресурсів і природоресурсних багатств в цілому. Не менш важливу роль відіграє оцінка природних умов навколишнього середовища у вартісній формі, на жаль, поки що недостатньо розроблена та недостатньо застосовувана у практиці управління. Важливу роль в економічному стимулюванні природоохоронної діяльності відіграють платежі за забруднення та виснаження середовища і ресурсів, а також екологічне оподаткування природокористування. Різні економічні методи покликані стимулювати не тільки зменшення негативного впливу на природні ресурси та середовище, а й впровадження різних інновацій (нових відносин, методів та технологій).