13.2.3. Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє середовище в Україні

Згідно з текстом Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21.12.2010 р. № 2818-VI антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє середовище в Україні в декілька разів перевищує відповідні показники в розвинених країнах світу. Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 70 років (у Швеції — 80, у Польщі — 74). Значною мірою це обумовлено забрудненням навколишнього середовища в результаті здійснення виробничої діяльності підприємствами гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості та паливно-енергетичного комплексу.

Атмосферне повітря. Основними причинами незадовільного стану якості атмосферного повітря в населених пунктах є:

• недотримання підприємствами режиму експлуатації пилогазоочисного обладнання;

• нездійснення заходів щодо зниження обсягу викидів забруднюючих речовин;

• низькі темпи впровадження новітніх технологій;

• значне збільшення кількості транспортних засобів, зокрема тих, що вичерпали термін придатності.

За даними державної статистичної звітності 2009 року, основними забруднювачами атмосферного повітря є підприємства переробної та добувної промисловості і підприємства електро- та теплоенергетики (відповідно 31 і 21 та 40 % загального обсягу викидів забруднюючих речовин, що надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення). Викиди забруднюючих речовин пересувними джерелами становлять 39 % загальної кількості викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Викиди забруднюючих речовин автомобільним транспортом становлять 91 % від кількості забруднюючих речовин, яка викидається пересувними джерелами.

До забруднюючих речовин, що переважно викидаються в атмосферне повітря, належать оксид Нітрогену, оксид Карбону, діоксид та інші сполуки Сульфуру, пил.

Протягом останніх років у промислово розвинених містах в атмосферному повітрі постійно реєструвалася наявність до 16 поліциклічних ароматичних вуглеводнів, з яких 8 — канцерогени, груп нітрозамінів (нітрозодіметиламін і нітрозодіетиламін) і важких металів (Хром, Нікель, Кадмій, Плюмбум, Берилій). При цьому в обсягах забруднення хімічними канцерогенами найбільшу питому вагу мають сполуки класу поліциклічних ароматичних вуглеводнів.

У цілому канцерогенний ризик в 2009 році досяг 6,4— 13,7 випадків онкологічних захворювань на 1 тисячу осіб, що значно перевищує міжнародні показники ризику.

Відходи та небезпечні хімічні речовини. Протягом 2009 року в результаті здійснення суб’єктами господарювання виробничої діяльності утворилося 1,2 млн т відходів I—III класів небезпеки. Основна частина цих відходів (0,9 млн т, або 75 % загального обсягу) віднесена до III класу небезпеки, а відходи I—II класів небезпеки складають відповідно 3,8 і 299,2 тис. т.

Гостра проблема — утилізація побутових відходів. Питомі показники утворення відходів у середньому становлять 220—250 кг на рік на одну людину, а у великих містах досягають 330—380 кг на рік відповідно. Тверді побутові відходи в основному захоронюються на 4157 звалищах і полігонах загальною площею близько 7,4 тис. га і лише близько 3,5 % твердих побутових відходів спалюються на сміттєспалювальних заводах. За розрахунками, близько 0,1 % побутових відходів небезпечні.

Значною загрозою для навколишнього середовища та здоров’я людини є медичні відходи, що містять небезпечні патогенні та умовно патогенні мікроорганізми. Щорічно утворюється приблизно 350 тис. т медичних відходів, що становлять потенційний ризик поширення інфекцій.

Останніми роками спостерігається тенденція до збільшення обсягу утворення та вивезення на полігони твердих побутових відходів. Обсяг вивезених твердих побутових відходів, який у 2009 році досяг 50,1 млн м³, збільшується щороку майже на 4 млн м³. У 2009 році послугами зі збору твердих побутових відходів охоплено тільки 72 % населення.

Серед твердих побутових відходів збільшується частка відходів, які не піддаються швидкому розпаду та потребують значних площ для зберігання. Кількість перевантажених звалищ складає 243 одиниці (5,8 % їх загальної кількості), а 1187 одиниць (28,5 %) — не відповідають нормам екологічної безпеки.

На кінець 2009 року в Україні на 2987 складах накопичено понад 20 тис. т непридатних пестицидів, більше половини яких — невідомі суміші високотоксичних пестицидів, що належать до переліку стійких органічних забруднювачів ООН.

Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки в країні передбачає широкий комплекс заходів відповідно до Керівних принципів сталого просторового розвитку Європейського континенту (Ганновер,

2000 р.).

6

Щодо атмосферного повітря планується зменшення обсягу викидів загальнопоширених забруднюючих речовин:

• стаціонарними джерелами до 2015 року на 10 %, до

2020 року — на 25 % базового рівня;

• пересувними джерелами шляхом встановлення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах до 2015 року відповідно до стандартів Євро-4, до 2020 року — Євро-5.

Будуть встановлені цільові показники вмісту небезпечних речовин в атмосферному повітрі, зокрема для важких металів, неметанових летких органічних сполук, зважених часток пилу (діаметром менше 10 мкм) і стійких органічних забруднюючих речовин із метою їх урахування при встановленні технологічних нормативів викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення. Відповідно до міжнародних зобов’язань України в рамках Кіотського протоколу проводиться оптимізація структури енергетичного сектора національної економіки шляхом збільшення обсягу використання енергетичних джерел із низьким рівнем викидів СО₂ до 2015 року на 10 % і до 2020 року на 20 %.

Охорона водних ресурсів передбачає, насамперед, упровадження інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом. Реконструкція існуючих і будівництво нових міських очисних споруд дозволить знизити до 2020 року на 15 % рівень забруднення вод (насамперед органічними речовинами, сполуками Нітрогену та фосфору), а також зменшити до 2020 року на 20 % скидання недостатньо очищених стічних вод, виконати в повному обсязі нормативні вимоги до джерел централізованого питного водопостачання. Заходи щодо зниження рівня забруднення морських вод і територіального моря дозволять до 2020 року запобігти зростанню антропогенного впливу і відновити унікальні екосистеми Чорного та Азовського морів.

Охорона земель і ґрунтів приведе до зменшення до 2020 року в середньому на 5—10 % площ орних земель за рахунок схилів крутизною понад 30 °, земель водоохоронних зон, консервації деградованих і малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь із подальшим їх залісенням у лісовій і лісостеповій зонах та залуженням у степовій зоні. Ліси — опора життя в біосфері. Планується великомасштабне збільшення до 2020 року площі озеленення до 17 % території держави шляхом відновлення лісів і лісорозведення на земельних ділянках лісового фонду, створення захисних лісових насаджень на землях сільськогосподарського призначення та землях, відведених для залісення, відновлення та створен-

6

ня нових лісових полезахисних смуг. На землях, порушених при проведенні гірничих робіт, у результаті здійснення виробничої діяльності підприємствами хімічної, гірничодобувної, нафтопереробної промисловості буде проведена рекультивація та екологічна реабілітація на площі не менше 4,3 тис. га. Тут може бути використаний унікальний досвід лісової рекультивації порушених земель вчених Дніпропетровського національного університету — чл.-кор. НАНУ, проф. Травлєєва А. П., проф. Бєлової Н. А., Звєрковського В. М., Булахова В. Л. та ін.

Для припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття на період до 2015—2020 рр. ставляться такі завдання:

• створення системи заходів із контролю за видами-вселенцями в екосистемах, у тому числі морських;

• розвиток методології та подальше застосування вартісної оцінки екосистемних зон;

• доведення площі національної екомережі до рівня 41 % території країни;

• розширення площі природно-заповідного фонду до 15 % загальної території країни.

Виконання наведених масштабних завдань дозволить поліпшити стан навколишнього природного середовища до рівня, безпечного для життєдіяльності населення, з урахуванням європейських стандартів якості навколишнього природного середовища.