6.1. Систематизація форм організації навчального процесу з географії

Ефективність засвоєння учнями предметних географічних компетент- ностей значною мірою залежить від форм організації навчання географії, які зовні виражають узгоджену діяльність учителя й учнів, що здійснюєть­ся у встановленому порядку та певному режимі ([91]).

Аналізуючи форми організації навчального процесу з географії у загальноосвітніх навчальних закладах, їх доцільно поділяти на дві великі взаємопоєднані групи (мал. 6.1):

1. Форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів з географії, типи яких диференціюються залежно від режимів цієї органі­зації, а саме: традиційного, самостійної роботи й інтерактивного.

2. Форми проведення навчання географії.

Мал. 6.1. Систематизація форм організації навчального процесу з географії

Як відображено на мал. 6.1, до основних форм організації навчально- пізнавальної діяльності учнів з географії належать:

1. у традиційному режимі організації: фронтальна, індивідуальна, парна, групова й кооперовано-групова (п. 6.1.1);

2. у режимі самостійної роботи: ініціальна, самоорганізаційна і завершально-контрольна (п. 6.1.2);

3. в інтерактивному режимі організації: парно-трійкова інтерактивна, кооперовано-групова інтерактивна й дискусійно-інтерактивна (п. 6.1.3).

Необхідним при цьому є також дотримання умов диференційованого підходу до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів (п. 6.1.4).

З іншого боку (мал. 6.1), до форм проведення навчання географії на­лежать урочна, позаурочна й позакласна. Окремо вирізняється також та­кий вид проведення навчання, як практична робота, яку можна віднести і до урочної, і до позаурочної форм (п. 6.4).

При цьому головною формою проведення навчання географії, як і на­вчання іншим предметам у загальноосвітній школі, є урочна, тобто урок географії, що проводиться (п. 6.2-6.3):

• з постійним складом учнів переважно однієї вікової групи;

• у межах точно встановленого часу;

• за сталим розкладом;

• за безпосереднього керівництва вчителя;

• з чітко визначеним змістом навчання.

Позаурочне навчання школярів, як форма його проведення, здійсню­ється у час, вільний від уроків, регламентується програмою з географії та є обов'язковим для кожного учня. При цьому позаурочна навчально- пізнавальна діяльність учнів спрямовується на закріплення, розширення, поглиблення і застосування як емпіричних, так і теоретичних знань з гео­графії, а також на опанування учнями вмінь, що використовуватимуться на наступних уроках.

Існують такі види позаурочного навчання учнів, як:

1. домашня робота (виконання домашніх завдань) (п. 6.5);

2. ведення загального класного календаря природи. Форма такого ка­лендаря може бути різною, і для його оформлення використовуються різноманітні умовні позначення, сюжетні й фрагментарні малюнки тощо. Записи у календарі робить черговий учень або група учнів, яких призначає вчитель на певний термін;

3. індивідуальні спостереження за довкіллям. Сюди належать: ведення календаря природи кожним учнем окремо; цілеспрямоване спостереження за змінами у живій і неживій природі; встановлення на основі спостере­жень взаємозв'язків між живою і неживою природою, а також між приро­дою та життєдіяльністю людей;

4. участь у групових чи індивідуальних проектах, спрямованих на до­слідження географічних об'єктів, процесів і явищ, яке здійснюється на проблемному рівні. При цьому такий проект має узгоджену з учителем тему дослідження, мету, етапи і строки виконання. Разом з учителем учні обирають також методи і прийоми дослідження та форми звітності.

Мал. 6.3. Основні типи та види форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів з географії в інтерактивному режимі

вати новий, або вже знайомий навчальний матеріал. При цьому спочатку учнів об'єднують по троє (у «трійки») та розташовують у класній кімна­ті так, щоб усі «трійки» утворювали коло. Потім перед усіма учням класу ставиться відкрите проблемне запитання (однакове для всіх), наприклад: «Чи сприяє економіко-географічне положення України її інтенсивному економічному розвитку?» (9-й клас). Будь-який учасник кожної «трійки» мусить відповісти на це запитання по черзі і «трійка» продукує спільну відповідь. Після короткої відповіді учні довільно отримують номери від 1 до 3 у кожній «трійці». У подальшому учні з номером 1 переходять до на­ступної «трійки» за годинниковою стрілкою, а учні з номером 3 переходять до попередньої «трійки» проти годинникової стрілки. Учні з номером 2 за­лишаються на місці і є постійними членами «трійок». Результатом усього цього буде цілком новий склад усіх «трійок», за якого продовжується обго­ворення проблемного питання й продукування нових спільних відповідей.

Інтерактивна форма-вид «Карусель» застосовує ті самі підходи до організації діяльності учнів, що й форма змінних «трійок», проте відповід­на ротація відбувається вже стосовно учнів у парах. Цю форму організації доцільно застосовувати у класах з малою кількістю учнів.

Кооперовано-групову інтерактивну форму організації навчально- пізнавальної діяльності учнів з географії застосовують у тих випадках, коли проблемне запитання чи завдання вимагає спільної для класу, а не лише індивідуально-групової діяльності. Потім учні класу об'єднуються у кілька невеликих мікрогруп (робочих груп). Крім того, з числа сильних учнів може комплектуватися група експертів (експертна група). Робочі групи впродовж 5-10 хвилин готують відповіді на запитання чи викону­ють завдання, використовуючи необхідні джерела інформації: графічно- знакові географічні навчальні моделі, передусім карти, та підручники, до­відкові видання, науково-популярну літературу, роздавальний матеріал, ресурси Інтернету тощо.

Група експертів складає свій варіант відповіді або результатів вико­нання завдання і контролює час їх виконання групами. Коли обумовле­ний строк минає, представникам кожної робочої групи по черзі надається кілька хвилин для доповіді. Експерти фіксують основні положення висту­пів і на завершення пропонують узагальнені відповіді на запитання або ре­зультати виконання завдання. Групи обговорюють ці узагальнення та, за необхідності, доповнюють їх, а до учнівських зошитів занотовується узго­джений кінцевий варіант відповідей і результатів.

Щоб організувати змістовно викладену навчально-пізнавальну діяль­ність учнів з географії у кожній їх мікрогрупі, вчитель має дотримуватися такого процедурного алгоритму:

1. Об'єднати учнів у мікрогрупи з 5-6 осіб з огляду на те, що це є оптимальною верхньою межею для проведення обговорення всередині мі- крогруп. При цьому слід переконатися, що учні кожної мікрогрупи воло­діють географічними знаннями і вміннями, необхідними для виконання спільного завдання. Це зумовлюється тим, що у випадку занадто складно­го завдання для більшості учнів певної мікрогрупи, вони не докладатимуть зусиль до його конструктивного вирішення.

2. Запропонувати учням пересісти згідно зі сформованими мікрогру- пами. При цьому переконатися у тому, що учні сидять по колу - «пліч-о- пліч», оскільки усі члени мікрогрупи мають добре бачити один одного.

3. Повідомити учнів щодо ролей, які вони мають розподілити між со­бою і виконувати під час групової діяльності. Для прикладу, такий розпо­діл зазвичай може передбачати наявність у кожній мікрогрупі:

   1. керівника (топ-менеджера), який зачитує завдання мікрогрупі, орга­нізовує порядок його виконання, пропонує учасникам мікрогрупи по черзі висловитися, заохочує їх до роботи, підбиває підсумки і визначає доповіда­ча від мікрогрупи;

   2. секретаря, який стисло й розбірливо веде записи результатів робо­ти мікрогрупи;

   3. експерта з джерел географічної інформації, який відповідає за ін­формаційне забезпечення діяльності мікрогрупи та, зрозуміло, має орієн­туватися у такій діяльності. За потреби окремо можна запровадити також «посаду» експерта-картографа;

   4. менеджера, який має контролювати часову послідовність виконан­ня завдання і взаємодію учасників мікрогрупи;

   5. доповідача, який спроможний швидко зрозуміти й чітко висловити загальну думку мікрогрупи, доповідаючи про результати її роботи.

Варто наголосити, що в цілому усі члени групи мають бути готовими висловити свої думки при підбитті підсумків діяльності мікрогрупи або допомогти доповідачеві від мікрогрупи.

4. Поставити перед кожною мікрогрупою конкретне завдання (під- завдання) та надати інструкції щодо організації його виконання (цей крок має сенс для таких видів-форм кооперовано-групової інтерактивної форми, як «Спільний проект», «Пошук інформації», «Коло ідей» тощо). Зазначені інструкції мають бути максимально чіткими і лаконічними.

5. Ознайомити учнів з системою індивідуального і «мікрогрунового» оцінювання їх навчальних досягнень. При цьому доцільно окремо повідо­мити учнів щодо винагород за їхні спільні у мікрогрупах зусилля.

6. Підбити підсумки та прокоментувати результати індивідуальної і спільної у мікрогрупах навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Окреме й особливе значення для кооперовано-групової форми органі­зації навчання в інтерактивному режимі має процедура власне виконання завдання, подавання мікрогрупами результатів колективної діяльності та їх узагальнення й узгодження з визначенням кінцевих результуючих рі­шень. З огляду на це, у кооперовано-груповій інтерактивній формі орга­нізації навчально-пізнавальної діяльності учнів з географії як типі ви­різняють такі її головні інтерактивні форми-види, як: «Діалог», «Синтез думок», «Спільний проект», «Пошук інформації», «Коло ідей»,«Мозаїка» та ін. (мал. 6.3).

Так, суть інтерактивної форми-виду організації навчання «Діалог» полягає у спільному, толерантному до думки товаришів пошуку учнями узгодженого шляхом конструктивного обговорення рішення, що знахо­дить своє відображення і в переліку потрібних ознак відповіді, її кінцевому тексті, прийнятій схемі тощо. Діалогова форма організації виключає стійке протистояння учнів і «винищувальну» критику чиїхось позицій, оскільки всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших.

«Синтез думок» як інтерактивна форма-вид є дуже схожим за метою і початковою фазою на форму-вид «Діалог». Утім, після об'єднання у мі­крогрупи й виконання в них завдання учні передають свій варіант записів іншим мікрогрупам, які доповнюють його своїми думками та підкреслю­ють те, з чим не погоджуються. Опрацьовані у такий спосіб аркуші переда­ються експертам, які зіставляють написане з власним варіантом і роблять загальний звіт, який обговорює й узгоджує весь клас.

Інтерактивна форма-вид «Спільний проект» теж передбачає спільний пошук узгодженого рішення учнями всього класу. Проте завдання мікро­групам мають різний зміст і висвітлюють проблему за різними аспектами. По завершенні роботи кожна група звітує й записує на дошці вироблені положення. У підсумку формуються результати спільного проекту, які ре­цензуються і доповнюються групою експертів.

«Пошук інформації», теж як інтерактивну форму-вид організації ді­яльності учнів через мікрогрупи, у цілому спрямовано на командний «по- груповий» пошук невідомої раніше географічної інформації, що доповнює навчальний матеріал попереднього уроку чи домашнє завдання та завер­шується відповідями на запитання. Ця форма використовується для того, щоб поширити, поглибити й узагальнити географічні знання учнів.

Метою інтерактивної форми-виду «Коло ідей» є вирішення гострих суперечливих навчально-пізнавальних питань і залучення всіх учнів до їх обговорення. У цьому випадку всі мікрогрупи мають виконувати одне проблемне завдання, яке, втім, складається з кількох аспектів. Після завер­шення виконання всього завдання кожна з мікрогруп озвучує лише один аспект проблеми, що обговорюється. За таких умов учитель по черзі надає слово представникам усіх мікрогруп, продовжуючи послідовне «поаспек- тне» опитування «по колу», доки не вичерпаються всі ідеї. При цьому він має уникати ситуації, коли перша мікрогрупа, що виступає, подає інфор­мацію щодо всіх проблемних аспектів.

Інтерактивна форма-вид «Мозаїка» (інша назва «Ажурна пилка») використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням засвоювати великий обсяг географічної інформації за короткий час. Специфікою при цьому є обумовлена міграція учнів між мікрогрупами й експертними групами з відповідним обміном інформацією та накопичен­ням знань. Для реалізації форми-виду «Мозаїка» вчитель має використо­вувати такий процедурний алгоритм:

1. Підібрати навчальний матеріал до уроку, фрагменти тексту підруч­ника, географічні карти, інформаційні пакети тощо для кожної мікрогру­пи. Приготувати завдання для мікрогруп і експертних груп.

Прикладом такого навчального матеріалу може бути матеріал, що характери­зує довкілля й економічну діяльність у межах кожної з природних зон Африки (7-й клас, урок з теми «Природні зони Африки»).

2. Підготувати пронумеровані й кольорові картки з метою об'єднання учнів у мікрогрупи та експертні групи.

3. Об'єднати учнів у мікрогрупи, що позначаються номерами (1, 2, 3...). У кожній такій групі має бути від 3-х до 5-ти осіб, залежно від кількості учнів у класі. Роздати картки з номерами мікрогруп, після чого розташу­вати їх за цими групами (усі, хто має картки з однаковим номером, сідають поруч). Учасники мікрогрупи мусять зберігати її номер до кінця заняття.

4. Роздати мікрогрупам їхні інформаційні пакети і завдання. При цьо­му учасники мікрогруп мають опрацювати надану інформацію і опанувати її на рівні, достатньому для обміну нею з іншими учнями.

Відповідно до обраного прикладу інформаційні пакети матимуть назви: «Во­логі екваторіальні ліси», «Савани», «Пустелі», «Твердолисті вічнозелені ліси й ча­гарники (середземноморські)», «Характер висотної поясності гірських територій», і міститимуть завдання, спрямовані на визначення учнями особливостей розташу­вання природних зон у межах материка за картами атласу, текстом підручника й додатковими навчальними матеріалами.

5. Створити експертні групи у такий спосіб: у кожній мікрогрупі всім учасникам необхідно роздати різнокольорові картки, за якими учні з карт­ками одного кольору утворять окремі експертні групи.

6. Після завершення роботи у мікрогрупах запропонувати учням ро­зійтися за своїми «кольоровими» (експертними) групами, де вони стануть експертами з певних профільних питань, які вивчатимуться у цих групах (у кожній експертній групі має бути представник кожної мікрогрупи).

Наприклад, це будуть групи кліматологів, ґрунтознавців, ботаніків, зоологів і екологів.

7. Роздати кожній експертній групі її інформаційні пакети і завдання.

У обраному прикладі завдання для експертів будуть такі: «Порівняйте кліма­тичні особливості природних зон і гірських територій Африки», «Проаналізуйте особливості ґрунтового покриву Африки за природними зонами та в горах», «Дайте характеристику рослинному світу Африки за природними зонами», «Дайте характеристику тваринному світу Африки за природними зонами», «Визначіть провідні види економічної діяльності у межах різних природних зон Африки й екологічні проблеми, які там виникають».

Згідно з завданнями представники мікрогруп мають розповісти все, про що вони дізналися у своїй мікрогрупі, а потім за матеріалами підруч­ника, картами атласу і додатковими навчальними матеріалами, які подано вчителем в інформаційному пакеті, вивчати профільне питання своєї екс­пертної групи. Причому кожен учасник групи повинен студіювати окре­мий аспект цього питання, а потім повідомити й пояснити отриману ін­формацію іншим учням своєї експертної групи.

Наприклад, кліматологи досліджуватимуть кліматотвірні чинники, розподіл температур, переважаючі вітри, режим випадіння і несприятливі кліматичні яви­ща, акцентуючи увагу на перебігу цих процесів у межах окремих природних зон; ґрунтознавці вивчатимуть чинники, що впливають на формування ґрунтового по­криву Африки, різноманітність типів ґрунтів різних природних зон, властивості цих ґрунтів, у тому числі родючість, і закономірності зміни ґрунтів з висотою у горах. За аналогічним алгоритмом працює решта експертних груп.

Отже, члени кожної експертної групи стають експертами з профільно­го напряму цієї групи.

8. Після завершення роботи експертів, запропонувати їм повернутися у свої мікрогрупи й поділитися географічною інформацією, яку вони отри­мали в експертних групах, з членами своїх мікрогруп.

Так, кожен експерт характеризує відповідний природний компонент природ­ної зони, що вивчається мікрогрупою, чи закономірності його зміни в горах тощо, а решта учнів групи фіксує інформацію за допомогою текстової таблиці.

9. На останньому етапі запропонувати представникам мікрогруп зро­бити презентацію проведеного учасниками мікрогрупи дослідження перед учнями класу та оцінити усні відповіді школярів і результати їхньої робо­ти у письмовому й графічно-знаковому (якщо такий був) вигляді.

лгхкл. КУ шіу/аи- иу і п ісцріи уиошп^^тіи УІ диііипіюіи.

6.2.2. Вимоги до уроку географії

Проектування різних видів уроку здійснюється відповідно до основних вимог, що висуваються до уроку географії, який передусім має виконувати три основні функції - навчальну; ту, що розвиває, і виховну. Тому при фор­мулюванні мети конкретного уроку вчителі географії зазвичай і роблять це за назвами таких функцій.

Відповідно до сучасного бачення уроку як основної форми проведення навчання географії, вимоги до уроку географії поділяються на: організа­ційні, дидактичні, психологічні, санітарно-гігієнічні та етичні.

До організаційних належать такі вимоги, як:

1. попереднє проектування уроку відповідно до його виду;

2. чіткість визначення дидактичної мети уроку;

3. формулювання завдань для учнів, які відповідають освітній і тій, що розвиває, меті уроку;

4. раціональне планування й наступне використання часу уроку;

5. узгодженість тематичного й поурочного планування.

Дидактичні вимоги до уроку географії передбачають:

1. чітке визначення обсягу й змісту географічних знань, практичних умінь і прийомів навчально-пізнавальної діяльності у завданнях, що став­ляться перед учнями;

2. відповідність навчального матеріалу уроку сучасним досягненням географічних наук;

3. зв'язок навчального матеріалу уроку з попередньо здобутими зна­ннями і життєвим досвідом учнів;

4. доступність навчального матеріалу можливостям сприйняття учнів відповідної вікової групи;

5. застосування відповідних засобів навчання географії, що відпові­дають сучасним методичним вимогам і науково-технічним досягненням (п. 4.1.1);

6. обов'язкове дотримання принципу наочності обраних засобів на­вчання географії (п. 4.1.2):

7. генералізацію географічного навчального матеріалу;

8. багаторазове повторення обов'язкового для засвоєння нового на­вчального матеріалу у різних формах;

9. активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів;

10. організацію творчої діяльності учнів;

11. цілеспрямоване формування інтелектуальних умінь учнів;

12. поєднання різних форм навчально-пізнавальної діяльності учнів (рис. 6.1);

13. урізноманітнення методичних прийомів (п. 3.2) і постійну зміну видів діяльності учнів (п. 3.3);

14. застосування учнями знань і вмінь у процесі вирішення навчаль­них завдань на всіх етапах уроку;

15. диференційований підхід до організації навчання учнів (п. 6.1.4);

16. дотримання міжпредметних зв'язків;

17. систематичний контроль і корекцію навчально-пізнавальної діяль­ності й досягнень учнів;

18. підтримання зворотного зв'язку між учнями та вчителем;

19. зайнятість усіх учнів упродовж усього уроку;

20. засвоєння учнями основного географічного навчального матеріалу під час уроку;

21. дотримання вимоги: «УРОК ГЕОГРАФІЇ МАЄ БУТИ ЦІКА­ВИМ!»

Психологічні вимоги до уроку географії передбачають:

1. позитивний психологічний клімат упродовж уроку;

2. урахування вікових та індивідуальних психофізіологічних особли­востей учнів;

3. умотивованість навчально-пізнавальної діяльності учнів;

   5. особистісно-орієнтований підхід до учнів;

   6. діяльнісний характер навчання;

   7. необхідність імпровізаційних змін перебігу уроку залежно від емо­ційного стану дітей.

Етичні вимоги до уроку географії передбачають:

1. демократичний стиль спілкування вчителя з учнями;

2. активну співпрацю та взаємодопомогу вчителя й учнів;

3. педагогічну тактовність учителя у стосунках з учнями.

Санітарно-гігієнічні вимоги до уроку географії передбачають:

1. утримання приміщення, де проводиться урок, у належному санітар- во-гігієнічіюму етані;

2. забезпечення температурного режиму цього приміщення;

регулярно перевірятися й оцінюватися вчителем. Вибір форми організа­ції контролю (фронтальний, індивідуальний, груповий, парний контроль, взаємоперевірка чи самоконтроль) (п. 7.2) залежить від мети, змісту і виду домашніх завдань. При цьому систематична перевірка виконання домаш­ніх завдань є складником поточного контролю навчальних досягнень шко­лярів, і, врешті, підґрунтям тематичного й підсумкового контролю.

Метою перевірки виконання домашнього завдання з географії є:

• з'ясування ступеня засвоєння географічних знань і вмінь учнями;

• корекція знань і вмінь (виявлення й поступове усування прогалин у знаннях і вміннях учнів);

• оцінювання й доведення до відома учнів рівня їх навчальних досяг­нень з географії.

Докладніше різноманітність прийомів перевірки й оцінювання різних завдань аналізуватиметься у розд. 7.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Визначіть місце домашньої роботи серед форм проведення навчання гео­графії у загальноосвітніх навчальних закладах.

2. Проаналізуйте дидактичні цілі, що стоять перед домашньою роботою з географії.

3. У який спосіб учитель може здійснювати управління домашньою роботою учнів з географії?

4. На які санітарні норми щодо виконання домашніх завдань учнями має спиратися вчитель при плануванні змісту й обсягу таких завдань?

5. Проаналізуйте особливості різних видів домашніх завдань з географії.

6. Якими джерелами інформації має користуватися учень при виконанні до­машніх завдань з географії?

7. Визначіть основні вимоги до проектування домашніх завдань, виконання яких пов'язано з роботою учнів на контурній карті.

8. У чому полягає особливість виконання дослідницьких і пошукових до­машніх завдань?

9. На яких етапах уроку доцільно пояснювати домашнє завдання учням?

10. Проаналізуйте складники мети перевірки виконання домашнього завдан­ня з географії.

6.6. Позакласна форма проведення навчання географії

6.6.1. Особливості й диференціація

позакласного навчання географії

Нагадаємо, що до форм проведення навчання географії крім урочної і позаурочної належить і позакласна, тобто численні різновиди позакласного навчання з географи, які є важливими складниками навчально-виховного процесу в школі.

Позакласне навчання географії ґрунтується на основі добровільності, ініціативи, активності й самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів. Таке навчання дає можливість розвивати індивідуальні інтереси школярів і їхні здібності й нахили, розширювати географічний світогляд учнів і формувати у них стійкі потреби самостійно пізнавати, охороняти й примножувати елементи довкілля.

Географія як навчальний предмет має майже необмежені можливос­ті для проведення позакласного її навчання, оскільки зміст географії тіс­но поєднано з навколишнім світом, соціально-економічною діяльністю людства й міжнародними і внутрішньодержавними подіями. Необхідно, щоб позакласне навчання географії не просто дотримувалося відповідної шкільної програми, а розширювало її, стимулюючи інтерес учнів до науки і сприяючи їхньому вихованню. Позакласне навчання географії відрізня­ється від урочного й позаурочного метою, змістом, формами-видами та особливостями проведення.

Так, дидактичними вимогами до позакласного навчання географії є його:

• спрямування на формування географічних компетенцій;

• професійне спрямування;

• екологічне спрямування;

• краєзнавче спрямування;

• системність і безперервність розвитку;

• сучасність змісту й форм-видів і підвидів позакласного навчання;

• урахування вікових й індивідуальних особливостей школярів;

• поєднання педагогічного керівництва із самостійністю і «доброю во­лею» учнів.

Головними педагогічними цілями здійснення позакласного навчання географії є:

1. розширення і поглиблення знань учнів з географії та підвищення зацікавленості цим предметом;

2. розвиток пізнавальних здібностей школярів, їхньої самостійності, географічного мислення й творчості;

3. реалізація комплексного підходу до розвитку й виховання особис­тості школярів;

4. виховання любові до рідного краю та Батьківщини;

5. формування екологічної культури й бережного ставлення до довкілля;

6. організація дозвілля учнів;

7. закладання основ здорового способу життєдіяльності й загартову­вання учнів за умов поєднання краєзнавчої роботи з туристською.

У змісті позакласного навчання слід виокремити два основні напря­ми, а саме:

• поглиблення основних питань змісту шкільного курсу географії, які викликають у школярів особливе зацікавлення і мають велике освітньо- виховне значення;

• формування в учнів умінь і навичок дослідницького характеру під час практичної діяльності на місцевості, при роботі з різноманітними дже­релами інформації у класі й застосуванні різноманітних сучасних засобів навчання.

Слід зазначити, що в усіх випадках у ході позакласного навчання гео­графії широко використовується краєзнавчий матеріал і формуються вміння школярів самостійно здобувати географічні знання і застосовувати їх у практичній діяльності.

У позакласному навчанні вчителі застосовують різноманітні методич­ні прийоми вивчення географії. При цьому особливість застосування, на­приклад, вербальних прийомів полягає у тому, що до спілкування з учнями залучаються науковці, спеціалісти-практики, учасники географічних екс­педицій та представники інших відповідних сфер діяльності. На позаклас- них практичних заняттях учні оволодівають умінням працювати з сучас­ними приладами й інструментами та вчаться ставити досліди і здійснюва­ти природоохоронні заходи.

Особливе значення при позакласному навчанні географії мають і різ­номанітні спостереження, що дають можливість вивчати дійсність у всіх її проявах і передбачають максимальну пізнавальну активність школярів. Так, на екскурсіях і в походах вони закріплюють певні дослідницькі ме­тоди географічної науки: вчаться спостерігати, збирати для наступного оформлення колекції гірських порід і мінералів, накопичувати просто на місцевості нову географічну інформацію, користуватися картами і плана­ми походів й орієнтуватися на місцевості.

Саме позакласна форма проведення навчання географії створює ши­рокі можливості для організації експериментально-дослідної діяльності учнів. Достатньо продуктивним може бути також застосування констру­ювання й моделювання, у процесі яких учні розробляють різноманітні на­вчальні моделі, що можуть у подальшому використовуватися на уроках географії.

Вивчення географічних літературних: джерел відіграє помітну роль у самостійній позакласній діяльності учнів і застосовується на різних етапах дослідження географічних об'єктів, процесів і явищ. Готуючи анотації, ре­ферати і доповіді за допомогою додаткової науково-популярної географіч­ної літератури, періодичної преси, державних документів тощо, учні удо­сконалюють вміння працювати з книгою: виокремлювати основну думку й добирати факти для підтвердження теоретичних положень.

Особливістю позакласного навчання географії є також активне здій­снення міжпредметних зв'язків з іншими шкільними предметами - біоло­гією, історією, економікою, фізикою, хімією тощо. Реалізація міжпредмет­них зв'язків веде до цілісності й комплексності у змісті й формах-видах проведення позакласного навчання.

Позакласне навчання географії може здійснювати на різних рівнях, які визначаються характером взаємодії вчителя й учнів, а саме:

• 1-й рівень, коли вчитель епізодично організовує позакласне навчан­ня учнів з метою усунення прогалин у їхніх географічних знаннях і вмін­нях переважно на репродуктивному рівні;

• 2-й рівень, коли вчитель систематично проводить позакласні захо­ди за участю постійної кількості учасників на основі врахування їх уподо­бань, ініціативи й індивідуальних особливостей, що сприяє підвищенню зацікавленості та самостійності школярів;

- 3-й рівень, коли вчитель відіграє керівну й спрямовуючу роль та сприяє оволодінню учнями раціональними способами позакласної нав­чально-пізнавальної діяльності на основі доступних для них методів на­укового пізнання.

Як вже зазначалося у п. 6.1, виокремлюють три основні види поза­класного навчання географії з відповідним набором їх форм-підвидів, а саме:

1. перманентне позакласне навчання з такими його формами-підви- дами, як: географічні факультатив і гурток, шкільний краєзнавчий музей, географічний клуб, співпраця з Малою академією наук (МАН) України, шкільний осередок Географічного товариства України, шкільний геогра­фічний сайт тощо;

2. систематичне позакласне навчання, що має такі форми-підвиди, як: тиждень географії, географічні конференція, вечір, олімпіада, турнір, дебати тощо;

3. епізодичне позакласне навчання з такими його формами-підвидами, як: географічна екскурсія, туристський похід, екологічний рейд, дидактич­на гра на зразок квесту, КВК тощо.

6.6.2. Перманентне позакласне навчання географії

Серед форм-підвидів перманентного позакласного навчання гео­графії розглянемо передусім географічні факультатив і гурток, яким на­лежить провідна роль, а також деякі інші форми-підвиди.

Таким чином, географічний факультатив - це форма-підвид перма­нентного позакласного навчання, яка безпосередньо змістово поєднана з урочними заняттями, продовжує їх і впливає на якість цих занять.

Факультативні заняття організовують і проводять зі школярами пере­важно одного віку, а факультативні курси відповідають шкільним курсам географії, які опановують учасники факультативу.

Освітньо-виховне значення географічного факультативу визначається тим, що він:

• поглиблює, розширює і систематизує здобуті географічні знання;

• озброює учнів прийомами навчальної діяльності, необхідними для подальшої самоосвіти;

• знайомить школярів з географічними професіями.

За умовами організації і проведення вирізняють такі різновиди, як шкільний і позашкільний географічний факультатив. Перший такий різно­вид може бути реалізовано як семінар, практикум, зустріч зі спеціалістами, консультацію тощо, другий - як екскурсію, практичну роботу, спостере­ження й дослідження на місцевості тощо.

Розділ 7

КОНТРОЛЬ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Й РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ УЧНІВ