4.3.5. Методика застосування карт при навчанні географії

Як було показано раніше, географічні карти є як домінантним видом картографічних навчальних моделей, так і, зокрема у цифровому вигляді, базовою основою переважної більшості видів геоінформаційних і комбіно­ваних графічно-знакових моделей та й загалом географічного навчального моделювання. З огляду на це, вельми корисним є виклад основних мето­дичних підходів до застосування карт у процесі навчання географії, який і наводиться далі.

Отже, до основних рівнів вмінь роботи з картами учнів належать ро­зуміння, читання і знання карти.

Розуміння географічної карти містить насамперед:

• уявлення щодо власне географічної карти;

• знання основних властивостей карти;

• розуміння того, чим відрізняється карта від інших видів зображення земної поверхні.

Крім того, розуміння карти передбачає вміння учнів працювати з масштабом і градусною сіткою. Слід зазначити, що розуміння карти не слід плутати з розумінням причинно-наслідкових зв'язків між географічними об'єктами, процесами та явищами, які зображено на ній.

Зокрема, у шостому класі, при вивченні розділу «Земля на плані та карті», в учнів формуються такі поняття, як масштаб, географічні координати, умовні по­значення, азимути тощо. Для перевірки засвоєння матеріалу учням доцільно ста­вити запитання, пов'язані з орієнтацією географічних об'єктів на зразок: «У якому напрямку тече річка Амазонка?», «У якому напрямку простягаються гори Анди?» тощо.

Читання географічної карти передбачає вміння здобувати інформа­цію щодо якісних і кількісних характеристик зображеної на ній території.

Якість читання карти передусім залежить від підготовки учнів і гли­бини їхніх географічних знань. Це вміння формується впродовж кількох навчальних років. При цьому читання карти відрізняється від читання гео­графічного тексту. Читати карту означає вміти розпізнавати географічну дійсність, що зображена на карті за допомогою поєднання її математичної основи та просторового розміщення умовних позначень. Уміння правиль­но користуватися картами дає змогу учням уявно подорожувати, що роз­виває їхню творчу пам'ять і логічне мислення та формує цілісний просто­ровий образ елементів географічної дійсності.

Процес читання карти під час вивчення окремої теми або розділу має бути спрямовано на формування таких умінь, як встановлення причинно- наслідкових зв'язків між географічними об'єктами вивчання, формулю­вання висновків щодо просторових особливостей їх розташування тощо.

Розрізняють просте та складне читання карти.

Завдання, спрямовані на просте читання різноманітних карт, розріз­няються залежно від змісту карти. Крім того, на початкових етапах фор­мування прийомів читання карти необхідно, щоб учні пояснювали хід ви­конання завдання та міркування, які допомогли дійти їм того чи іншого висновку.

Зокрема, при простому читанні фізичної карти можливими є завдання:

• на виявлення тих, що переважають, висот Анд і їх найвищої висотної від­мітки;

• на визначення, яке море глибше - Чорне чи Балтійське;

• на добір прикладів теплих і холодних течій тощо.

При складному читанні карти учні мають бути здатні виявляти влас­тивості географічних процесів і явищ, безпосередньо на карті не зображе­них.

Наприклад, учням можна запропонувати таке завдання: використовуючи карти атласу, виявіть, чи замерзає річка Маккензі? При цьому доцільно, щоб від­повідні карти в атласі вони знаходили власноруч.

Знання географічної карти передбачає, що учні можуть пам'ятати розташування географічних об'єктів вивчання, уявляти їх відносні роз­міри й форми тощо та вміти використовувати картографічне зображення задля набуття нових знань. Тобто, у процесі навчання географічна карта сприяє реалізації одного з найважливіших завдань - упорядкування гео­графічних знань і полегшення їх застосування.

У цілому методика роботи з картами містить кілька груп картогра­фічних прийомів, які у той чи інший спосіб можуть бути використані на уроках географії. До таких груп прийомів належать:

1) візуальний аналіз і опис карт, які є традиційними і загальновідо­мими прийомами вивчення картографічного матеріалу. їх мета полягає у тому, щоб виявити на карті географічні об'єкти вивчання, особливості їх розташування та взаємозв'язки між ними. Ці прийоми надають переваж­но якісні уявлення щодо особливостей об'єктів, що відображено на картах.

Проте, за допомогою візуального аналізу можуть бути «прочитані» і певні кількісні характеристики цих об'єктів;

• графічно-образний аналіз карт, групу прийомів якого призначено для дослідницького унаочнення на основі карт спеціалізованого двовимір­ного чи тривимірного подавання географічних об'єктів вивчання за допо­могою додаткового використання картографічних перетинно-секційних моделей (поперечних профілів, вертикальних розрізів і блок-діаграми) або певного виду геоінформаційних моделей (п. 4.3.2) за умов відповідно об­раних режимів застосування і форм відображення цих моделей (мал. 4.1);

• картометрично-морфометричний аналіз карт, який використову­ється для вимірювань різноманітних атрибутів, у тому числі морфометрич- них, географічних об'єктів вивчання за картами (координат, висот, глибин, довжин, площ, кутів, похилів тощо). Зрозуміло, що зазначені атрибути мо­жуть бути як абсолютними (абсолютні висоти, площі тощо), так і віднос­ними кількісними характеристиками (коефіцієнт звивистості річок тощо), або поданими в абсолютному чи відносному вираженні. При цьому сучасні комп'ютеризовані просторово-аналітичні програмно-спеціалізовані засо­би навчання (передусім ГІС-інструментарій) і відповідні йому навчальні моделі (див. попередній текст) надають універсальні можливості для здій­снення широкого спектра картометрично-морфометричних вимірювань;

• математично-статистичний аналіз карт, який дає змогу аналізувати зв'язки між різними географічними об'єктами вивчання та виявляти голо­вні чинники їх розвитку, плину, розміщення тощо. У шкільній географії ця група прийомів використовується, зазвичай, лише на візуальному рівні. Наприклад, встановлюється наявність зв'язку між тектонічною будовою і рельєфом, але наскільки тісний цей зв'язок, кількісно не з'ясовується. Утім, у старших класах, знову-таки за допомогою відповідних засобів навчання, адекватних їм навчальних моделей (зокрема, накладання цифрових ша­рів) (п. 4.3.2) і активної участі вчителя, у математично-статистичний ана­ліз карт може бути привнесено і поступальний кількісний аспект (з обчис­ленням просторових кореляційних показників) ([335, 336]).

У методиці роботи з картами важливе місце посідає географічна но­менклатура (від лат. потепсіаіига - перелік, список) - перелік геогра­фічних назв як один із видів емпіричних знань учнів, що конкретизує їхні просторові уявлення і полегшує формування теоретичних знань (про це вже йшлося у п. 3.1). При цьому назв географічних об'єктів для запам'ятовування має бути достатньо, щоб теоретичні знання мали фак­тичне підґрунтя.

Утім, не слід зводити шкільну географію до механічного заучування географічної номенклатури. Кожен з обов'язкових до засвоєння об'єктів географічної номенклатури має конкретизувати яку-небудь географічну закономірність або мати яскраві специфічні риси, що виділяло б його се­ред подібних.

Традиційним засобом контролю знання географічної номенклатури є настінні карти. Крім того, для перевірки рівня засвоєння географічної но­

менклатури використовують також контурні карти. Найпоширенішими є певні види роботи з такими картами, а саме:

• позначення необхідних об'єктів номенклатури;

• ідентифікація об'єктів, зображених на контурній карті;

• визначення помилок, які є на контурній карті.

У методиці застосування карт при навчанні географії можна виокрем­лювати три етапи формування картографічних компетенцій учнів (на

основі [115]):

• етап. У 5-6-х класах учні вчаться:

• розрізняти загальногеографічні й тематичні карти;

• користуватися математичним апаратом і легендою карти;

• формувати й закріплювати здобуті знання з номенклатури геогра­фічних об'єктів;

• знаходити номенклатурні об'єкти на різних за масштабом картах.

2. етап. У 7-8-х класах в учнів формуються вміння:

класифікувати карти за масштабом, охопленням території і змістом;

зіставляти й аналізувати карти з різним змістом і масштабом;

давати комплексні фізико-географічні характеристики окремих гео­графічних об'єктів вивчання за даними карт;

розробляти найпростіші картографічні та комбіновані моделі (кар­тограми й картосхеми) на основі контурних карт.

3. етап. У 9-10-х класах необхідно поглиблювати вміння та форму­вати й розвивати здатність учнів:

• аналізувати та зіставляти карти, у тому числі в різних режимах за­стосування і формах відображення їх як моделей;

• розробляти та використовувати загальні й спеціальні геоінформацій- ні навчальні моделі (п. 4.3.2);

•створювати комплексні економіко-географічні описи окремих об'єктів вивчання за картографічними матеріалами (в тому числі об'єктів, які попередньо не вивчалися);

• складати на основі карт комплексні порівняльні характеристики гео­графічних об'єктів вивчання;

• встановлювати картографічними прийомами взаємозалежності ком­понентів довкілля, економіки і суспільства;

• визначати просторові залежності розміщення економіки країн від їх природних умов і ресурсів;

•виконувати різноманітні картографічно-геоінформаційні завдан­ня конструктивного спрямування, поєднані, наприклад, з перспективами освоєння природних ресурсів, охороною довкілля, транспортним і про­мисловим будівництвом тощо.