Контроль якості /Точкова лабораторние

шній поверхні пакета на вкладці і, далі, зважують. Одночасно проводять висушування двох пакетів. Після висушування до сталої маси пакети витримують в ексикаторі протягом 5 хв і зважують з похибкою до ±0,01 г.

Опрацювання результатів

Масова частка сухих речовин, %, визначається за формулою (2.1). Розбіжності між трьома паралельними визначеннями не повинні перевищу-

вати 0,5%.

2.3. Рефрактометричний метод визначення вмісту сухих речовин у свіжих яблуках, буряках, фруктових соках в асортименті

Рефрактометричний аналіз ґрунтується на визначенні показників заломлення речовин, за якими судять про характер речовин, їхню чистоту або вміст в розчинах. Рефрактометричний метод знайшов широке застосування при досліджені таких харчових продуктів, як жири, томатні продукти, варення, джем і ін. Цей метод використовується також для кількісного визначення жирів у харчових продуктах, вологості, вмісту спирту в розчинах (у поєднанні з пікнометричним методом).

Показник заломлення залежить від температури, тому рефрактометричні вимірювання прийнято виконувати при температурі 20 °С. При відхиленні температури від 20 °С вводяться відповідні температурні поправки.

Тиск також відбивається на результатах рефрактометричних вимірів. З підвищенням тиску показники заломлення збільшуються. При роботі з розчином варто враховувати, що між показником заломлення й відсотковим вмістом речовини у розчині не завжди існує пряма залежність. Тому судити про концентрації речовини в розчині за показником заломлення можна тільки при наявності кривих залежності між цими двома величинами.

У деяких випадках визначити вміст речовини в розчині за показником заломлення неможливо, тому що навіть при значних коливаннях концентрації речовини показник заломлення змінюється дуже мало (наприклад, для розчинів метилового спирту). При наявності в розчині двох речовин тільки за показником заломлення не можна судити про склад системи. У цьому випадку потрібне додаткове знання якихось інших фізико-хімічних величин, наприклад, точки кипіння або плавлення, питомої ваги тощо.

Рефрактометрами (рис.2.1) називають прилади, що слугують для визначення коефіцієнтів рефракції рідких речовин і розчинів. Більшість рефрактометрів обладнані так, що досліджувана речовина міститься між двома призмами (двома половинами призми).

Світло, пропущене через призму, заломлюючись або відбиваючись від межі поділу середовищ (призма — речовина), висвітлює тільки частину шкали, утворюючи досить різку межу світла й тіні. Положення цієї межі на шкалі залежить від кута повного внутрішнього відбиття досліджуваної речовини. На шкалі зазначені показники заломлення, що відповідають різній величині кутів.

Як джерело світла використовують монохроматичне світло натрієвого пальника або звичайне біле світло, що направляють за допомогою спеціального дзеркала. Оскільки біле світло складається із променів різної довжини хвиль, при про-

31

ходженні його через призму має місце явище світлорозсіювання (дисперсії), внаслідок чого на межі світла й тіні утворюється райдужна смужка, що ускладнює відлік за шкалою рефрактометра. Тому всі сучасні конструкції рефрактометрів оснащені особливими пристроями, що дозволяють усунути дисперсію світла так званими компенсаторами. Компенсатори — оптичні системи, що представляють сукупність двох або трьох призм або лінз, зроблених з різних сортів скла. Скло встановлене таким чином, що різні кольори спектра накладаються один на один, і межа світла й тіні стає виразною.

Межі вимірювань:

			- За шкалою		показ-	від 1,2 до 1,7 nD
			ників заломлення
			- За шкалою		сухих	від 0 до 95%
			речовин по сахарозі
			Межі допустимої по-
			хибки вимірювань:
			- За шкалою		показ-	1 х 10-4 nD
			ників заломлення
			- За шкалою		сухих	+ 0,1%
			речовин по сахарозі
Рис.2.1. Лабораторний			- За середньою дис-			2 х 10-4 nD
			персії
рефрактометр УРЛ.			Живлення	приладу
Оскільки	світлові	промені	від мережі	змінного
			струму
виходять із всіх точок		поверхні
			- Напруга			220 (22—33) В
призми й у різних напрямках, на
			- Частота			(50 ± 1) - Гц (60) Гц
шляху між призмою й шкалою
			Споживана		потуж-
ставиться лінза, що збирає всі па-						25 Вт
ралельні промені у фокус. Таким			ність
			Габарити, мм			400 х 180 х 260
чином, кожному пучку світлових
			Маса, кг			7,5
променів після	проходження їх

через лінзу буде відповідати світлова точка.

Температура призм і досліджуваної речовини контролюється за допомогою термометрів, вмонтованих в оправу призм. Для регулювання й підтримання сталої температури в порожні металеві оправи призм за допомогою спеціальних пристроїв подається вода потрібної температури. При відсутності обігрівальних пристроїв користуються таблицями температурних виправлень.

Правильність показів рефрактометрів перевіряють за допомогою нормальної рідини, прикладеної до приладу, або котирувальної пластинки, на якій зазначений коефіцієнт заломлення. При накладенні пластинки на призму рефрактометра показання шкали повинно збігатися з показником, зазначеним на пластинці. Перевірка може бути зроблена також за допомогою дистильованої води, показник заломлення якої при температурі 20 °С дорівнює 1,333.

Прилади, лабораторний посуд, реактиви: лабораторний рефрактометр УРЛ; технічні ваги; фарфорові чашки з пестиками; скляні палички; марля; дисти-

32

льована вода; кварцовий пісок; зразки фруктових соків — 5 см3 (на одного студе-

нта).

Підготовка рефрактометра. Перед визначенням перевіряють правильність показань рефрактометра за дистильованою водою. Для цього піднімають верхню кришку камери і наносять на нижню призму скляною паличкою 2—3 краплі дистильованої води. Потім закривають верхню кришку камери і, пересуваючи окуляр вгору, доводять візирну лінію (три пунктирних штрихи) до межі темного і світлого полів. У разі правильного установлення приладу на нуль лінія поділу світла й тіні при температурі 20 °С повинна відповідати нульовій поділці шкали відсотків сухих речовин і значенню коефіцієнта заломлення, що дорівнює

1,333.

Якщо є відхилення межі світла й тіні при суміщенні з нею візирної лінії, нульову точку приладу встановлюють спеціальним торцевим ключем.

Порядок виконання роботи

Після перевірки приладу на суху поверхню вимірювальної призми скляною паличкою наносять 1—2 краплі аналізованої рідини, не дотикаючись до призми, закривають верхню кришку камери. Результат визначають на шкалі показань відсотків сухих речовин за положенням лінії поділу.

Якщо досліджуваний продукт являє собою масу, що включає в собі тверді частинки, то кладуть невелику кількість цього продукту у складену вдвоє марлю. Повільним натискуванням на марлю вичавлюють з неї сік. Перші дві краплі відкидають, а третю і четверту наносять на грань призми і проводять вимірювання.

Під час дослідження темнозабарвлених продуктів або таких, у яких важко відокремити тверду фазу, беруть наважку масою 5—10 г і змішують її в фарфоровій чашці приблизно з 4 г кварцового піску і дистильованою водою в об’ємі, що дорівнює масі взятої наважки. Суміш швидко і ретельно розтирають фарфоровим товкачиком і невелику кількість цієї суміші проціджують через подвійний шар марлі. Перші дві краплі відкидають, а потім знімають показання рефрактометра. У розрахунку сухих речовин враховують розведення в 2 рази.

Показання рефрактометра розраховані на температуру 20 °С. Тому слід обов’язково фіксувати температуру, при якій проводиться аналіз і, далі, вносити поправку. Останню поправку можна розрахувати за наведеною нижче формулою або визначити за допомогою таблиці (Д.1):

n 1,57 0,0026 m 0,0812 t 0,000186 m t,

(2.2)

де m — масова частка сухих речовин у продукті при певній температурі, %; t — температура вимірювання, °С.

Після закінчення аналізу поверхню призми очищують спочатку дистильованою водою, а потім насухо.

Опрацювання результатів

Кінцевий результат виражають як середнє арифметичне трьох паралельних вимірювань, порівнюючи зі стандартним значенням для досліджуваного продукту.

33

2.4. Визначення вмісту сухих речовин у мелясі та пивному суслі ареометричним методом

Визначення вмісту сухих речовин у мелясі ареометричним методом ґрунтується на визначенні густини меляси за допомогою ареометра.

Дія ареометра заснована на гідростатичному законі Архімеда, згідно з яким тіло, занурене в рідину, виштовхується силою, пропорційною масі витісненої рідини. При сталій масі ареометра глибина його занурення і витіснений ним об’єм рідини залежить від її густини. Чим більша густина рідини, тим менше занурюється в неї ареометр, і навпаки.

Для зручності роботи визначають не абсолютну, а відносну густину розчину. З цією метою густину досліджуваного розчину відносять до густини стандартної речовини. Для ньютонівських розчинів як стандартну величину використовують дистильовану воду температурою 20 °С.

Ареометри загального призначення використовують для вимірювання густини рідини при температурі 20 °С, — з точністю до ±1×10. Такі ареометри мають назву денсиметрів.

У бродильній та цукровій промисловостях використовують ареометри, шкали яких градуйовані при температурі 20 °С за розчинами чистої цукрози. Такі ареометри називають цукромірами. Ареометри — цукроміри градуйовані так, що в чистих розчинах вони показують безпосередньо масові частки цукрози. У нечистих розчинах, наприклад, у пивному суслі, вони показують вміст видимих сухих речовин у відсотках.

Прилади, лабораторний посуд, реактиви: технічні ваги; ареометр; фарфо-

рова склянка; мірна колба місткістю 250 см3; циліндр; зразок меляси — 65 г та пивного сусла — 150 см3 (на одного студента).

Порядок виконання роботи

На технічних вагах зважують в сухій фарфоровій або хімічній склянці 65 г меляси. Дистильованою водою з температурою 70—80 °С наважку переводять у мірну колбу місткістю 200 см3. Вміст мірної колби охолоджують до температури 20 °С, доливають до позначки водою, ретельно перемішують і виливають у циліндр. Циліндр ставлять у строго вертикальному положенні на спеціальний стіл з двома гвинтами. В циліндр з розчином меляси занурюють ареометр. Шийка ареометра повинна бути сухою, він не повинен торкатися стінок циліндра.

При температурі розчину 20 °С показання ареометра вказують на концентрацію сухих речовин у розчині меляси. Якщо температура розчину не дорівнює 20 °С, вводять поправку на температуру (Д.2).

Знаючи вміст сухих речовин у розчині, за Д.3 знаходять вміст сухих речовин у мелясі.

Опрацювання результатів

Для перерахунку сухих речовин розчину меляси b на сухі речовини вихідної меляси В використовують рівняння:

B	b d 100	,	(2.3)
26

де b — вміст сухих речовин в мелясі; d — густина розчину меляси при 20 °С.

34

Примітка. Визначення вмісту сухих речовин у пивному суслі ареометром здійснюють за методикою, аналогічною методиці визначення вмісту сухих речовин у мелясі. Для аналізу використовують попередньо профільтроване і охолоджене до температури 20 °С пивне сусло. Показання ареометра при температурі 20 °С вказують на вміст сухих речовин у суслі.

Контрольні запитання

1.Що таке дійсні й видимі сухі речовини?

2.Які існують методи визначення масової частки сухих речовин?

3.Чому потрібно розчиняти густі продукти перед визначенням сухих ре-

човин?

4.Від чого залежить похибка у визначенні масової частки сухих речовин?

5.Чому потрібно визначати поправку до показань рефрактометра у разі відхилення температури від 20 °С?

Лабораторна робота №3 Визначення вмісту вологи

Вологість сировини, напівпродуктів і різних видів готової продукції є однією з найважливіших властивостей, що визначає їх якість, впливає на умови зберігання і на вихід цільового продукту. Від кількості вологи також, значною мірою, залежать харчова та енергетична цінності продуктів.

Воду, що входить до складу матеріалів рослинного походження, залежно від потрібної для її видалення енергії, умовно поділяють на вільну та зв’язану.

Для визначення вологості в продуктах харчових виробництв застосовуються як прямі, так і непрямі методи. Прямі методи за принципом можна поділити на такі групи:

1.термографічні — висушування матеріалу до сталої маси; прискорене висушування; методи висушування вологих матеріалів з попереднім підсушуванням; експрес-методи висушування з використанням інфрачервоного випромінювання;

2.дистиляційні — такі, що ґрунтуються на сумісній перегонці з досліджуваного продукту води і органічного розчинника, не змішуваного з водою;

3.хімічні — такі, що засновані на хімічній взаємодії води з деякими реактивами (металевий натрій, реактив Фішера).

До непрямих методів визначення вологості продуктів харчової промисловості належать електрометричні методи, за якими вимірюють електропровідність і діелектричну проникність.

Кондуктометричний метод базується на залежності електричного опору матеріалу від ступеня його вологості: що вища вологість, то менший питомий опір матеріалу і то вища його електропровідність.

Метод діелектричної проникності ґрунтується на значній різниці величини діелектричної проникності води і сухих речовин продукту.

Завдання на виконання роботи

1. Ознайомитися з конструкцією і принципом роботи приладу ВЧМ.

35

2. Визначити масову частку вологи: в цукрі-піску, дріжджах — методом висушування до сталої маси; у хлібі — методом висушування в сушильній шафі.

3.1. Визначення вологості цукру висушуванням.

Прилади, лабораторний посуд, реактиви: сушильна шафа; бюкси з щільно притертими кришками діаметром від 6 до 10 см і завглибшки 2—3 см; ексикатор; термометр; технічні вагим; аналітичні терези; щипці.

Хід визначення

Метод застосовується для всіх білих цукрів, спеціальних цукрів та цукрусирцю, які містять менше 0,5 % вологості.

Принцип методу ґрунтується на висушуванні проби в сушильній шафі при атмосферному тиску та при температурі 105 ± 1,0 °С.

Визначення виконують в паралельних пробах. Розміщують порожні бюкси з відкритими кришками в сушильній шафі і витримують протягом не менш, як 30 хв. Після цього бюкси дістають із шафи, закривають кришками і вміщують у ексикатор. Встановлюють контактний термометр, зверху на одну з бюкс. Коли температура знизиться і буде на 2 °С вище навколишнього середовища, бюкси зважують максимально швидко з точністю до 0,1 мг.

Завантажують пробу цукру у бюкси товщиною шару, що не перевищує 1 см. Розмішують бюкси з відкритими кришками в сушильній шафі.

Проба висушується 3 години. Треба стежити, щоб протягом всього періоду висушування в шафі не було інших матеріалів. Бюкси закривають кришками, виймають із сушильної шафи і розміщують в ексикаторі з контактним термометром на одній із бюкс. Охолоджують бюкси, поки контактний термометр покаже температуру більшу на 2 °С, ніж температура навколишнього середовища. Зважують бюкси з точністю до 0,1 мг.

Бюкси завжди слід брати чистою серветкою або щипцями. Вміст вологи в цукрі-піску, розраховують за такою формулюю:

W	M2	M3	100	(3.1)
	M2	M1
де W — вміст вологи в продукті, % до маси продукту; M1				— маса порожньої бю-

кси, г; M 2 , M3 — маса бюкси з продуктом, відповідно, до і після висушування, г.

3.2. Визначення вологості хліба методом висушування в сушильній шафі

Прилади, лабораторний посуд, реактиви: бюкси одного розміру (45x20

мм) ; сушильна шафа СЕШ; технічні ваги; аналітичні терези; щипці; ексикатор.

Хід визначення

Для визначення вологості хліба в шафах СЕШ використовують бюкси одного розміру (45x20 мм) і висушують зразок при температурі 130 °С протягом 45 хв з моменту завантаження. При цьому тривалість зниження і підвищення температури після завантаження шафи не повинна перевищувати 20 хв. Для рівномірнішого просушування наважок у процесі висушування допускається дво-, трикратний поворот диска з бюксами.

У дві попередньо висушені й зважені бюкси кладуть наважки зразка хліба масою по 5 г. Зважують з точністю ±0,01 г. Бюкси з наважками розміщують в су-

36

шильну шафу з температурою 140—145 °С; кришки у бюкс мають бути відкриті і підкладені під дно бюкси. Температура при цьому швидко понижується (нижче 130 °С). Протягом 10—15 хв її доводять до 130 °С і при цій температурі продовжують висушувати ще протягом 40 хв. Далі бюкси виймають із сушильної шафи щипцями, закривають кришками, охолоджують в ексикаторі протягом 20—30 хв і зважують.

Вміст вологи у хлібі, %, визначають за формулою (3.1).

3.3. Визначення масової частки вологи в дріжджах

Масова частка вологи — один із найважливіших показників якості дріжджів. Що вона вища, то дріжджі менш стійкі під час зберігання. Відомі два методи її визначення: висушування до сталої маси і прискорений — визначення вологи за допомогою приладу марки ВЧМ (вологомір Чижової модернізований). Перший метод точніший, є арбітражним; другий використовується для внутрішнього виробничого контролю.

3.4. Визначення масової частки вологи в дріжджах висушуванням до сталої маси

Прилади, лабораторний посуд, реактиви: ніж; технічні ваги; аналітичні терези; бюкси з кришками; сушильна шафа; ексикатор.

Хід визначення

Частину середньої проби (не менше 10 г) дріжджів подрібнюють ножем або протирають через сітку з отворами 2—3 мм. Зважують дві наважки по 1,5 г з точністю до 0,0002 г у попередньо висушені до сталої маси металеві або скляні бюкси з кришками. Висушують в сушильній шафі при температурі 105 °С до сталої маси. Перше зважування проводять через 4 год після початку висушування, наступні — через 1 год. Перед кожним зважуванням бюкси закривають кришками і охолоджують в ексикаторі не менше 20 хв і не більше 2 год. Сталою вважається маса, якщо різниця мас між двома зважуваннями не перевищує 0,001 г.

Вміст вологи у дріжджах, %, визначають за формулою (3.1).

За кінцевий результат аналізу приймають середнє арифметичне двох паралельних визначень. Різниця між ними не повинна перевищувати 0,5 %, а в різних лабораторіях — 1 %.

Контрольні запитання

1.Що таке вологість, вологовміст і з якою метою їх визначають?

2.Які основні методи визначення вологості використовують для аналізів сировини, напівфабрикатів та готової продукції?

3.Які особливості та порядок визначення вологості експрес-методом з використанням інфрачервоного випромінювання?

4.Наведіть розрахункову формулу для визначення масової частки вологи в харчових продуктах.

37

Лабораторна робота №4 Визначення вмісту вуглеводів поляриметричними методами

У рослинній сировині вуглеводи становлять 70—80 % масової частки сухих речовин. Основна маса вуглеводів — крохмаль і цукри. Саме вони визначають цінність сировини: вихід готового продукту і витрати сировини на його одержання значною мірою залежать від початкового вмісту в сировині крохмалю і цукрів. Для якісного і кількісного визначення різних видів вуглеводів розроблено багато методів. За принципом дії їх поділяють на такі основні групи:

поляриметричні, що ґрунтуються на властивості вуглеводів обертати площину поляризації поляризованого світла;

хімічні, що ґрунтуються на здатності моноцукрів і деяких складніших цукрів, які містять в молекулі вільну альдегідну або кетонну групу, окислюватись оксидами важких металів;

колориметричні, що ґрунтуються на здатності цукрів у кислому середовищі перетворюватися у фурфурол або оксиметилфурфурол, які з антроном і резорцином дають забарвлені сполуки;

ферментні, що ґрунтуються на специфічності ферменту каталізувати тільки певну хімічну реакцію або розривати строго певний хімічний зв’язок.

Завдання на виконання роботи

1.Визначити масову частку крохмалю в картоплі методом Еверса.

2.Визначити масову частку крохмалю в кукурудзяному зерні методом Архиповича.

4.1. Визначення вмісту крохмалю в картоплі методом Еверса

Прилади, лабораторний посуд, реактиви: цукромір; поляриметричні кю-

вети завдовжки 200 мм; технічні ваги; водяна баня; секундомір; термометр; мірна колба місткістю 100 см3; бюретки місткістю 25 см3; лінійка; фільтрувальний папір, 0,321 н розчин НСl; реактиви-осаджувачі (реактив Карреза І та II або 4 %-вий розчин фосфорно-вольфрамової кислоти або розчин молібдату амонію).

Хід визначення

У суху мірну колбу місткістю 100 см3 вносять із бюретки 25 см3 0,321 н розчину НСl і додають через лійку при постійному перемішуванні наважку досліджуваного продукту (картопляної кашки) масою 5 г, зважену з похибкою ±0,01 г.

Коли матеріал буде добре перемішаний, промивають лійку і верхню частину колби новою порцією (25 см3) тієї самої кислоти. Колбу при постійному перемішуванні занурюють у киплячу воду і збовтують протягом 3 хв (за секундоміром). Нагрівання на бані продовжують ще 12 хв. Після 15 хв з моменту занурення колби в баню її виймають, вливають циліндром 40 см3 холодної дистильованої води і швидко охолоджують під краном до 20 °С.

Для осадження білка та освітлення розчину в колбу доливають циліндром реактиви-осаджувачі: по 2 см3 реактиву Карреза І та II або 5 см3 4 %-вого розчину фосфорно-вольфрамової кислоти, або 6 см3 розчину молібдату амонію. Через 5 хв вміст колби доводять дистильованою водою до позначки, збовтують і фільтрують через складчастий фільтр.

38

Перші порції фільтрату (до 10 см3) не використовують. Прозорим фільтратом з температурою 20 °С наповнюють поляриметричну трубку завдовжки 200 мм і вимірюють поляризацію на цукромірі, одержують показання поляриметра П1 .

Паралельно проводять контрольний дослід для внесення поправки на опти- чно-активні водорозчинні речовини, які осаджуються реактивами-осаджувачами і які містяться у розчині (переважно вуглеводи).

Контрольний дослід

Зважують 10 г картопляної кашки, переносять її в мірну колбу місткістю 100 см3, додають циліндром 70 см3 води і при частому збовтуванні витримують протягом 40 хв. Потім змивають верхню частину колби 10 см3 дистильованої води, освітлюють реактивом — освітлювачем, що використовують в основному досліді. Додають 5 мл 10 %-вого розчину таніну, 5 мл ацетату свинцю, збовтують протягом 5 хв, доводять вміст колби до позначки дистильованою водою, перемішують і фільтрують. Відбирають піпеткою 50 см3 фільтрату, переносять в мірну колбу місткістю 100 см3, додають 2 см3 25 %-вого розчину НСl, витримують 15 хв на киплячій водяній бані, охолоджують до температури 20 °С, поляризують в трубці завдовжки 200 мм на цукромірі. Одержують показання поляриметра П2 .

Вміст крохмалю обчислюють за наступною формулою:

К	р	n1	n2 0,3462 100 100 100		(4.1)
			20	m L 100 W
			d

де К р — масова частка крохмалю, % до маси сухих речовин;. n1 — величина кута

обертання поляризації, здійснюваної оптично-активними речовинами в основному досліді, °Z; n2 — величина кута обертання площини поляризації, здійснюваної

водорозчинними оптично-активними речовинами (не крохмалем) у контрольному досліді, °Z; n1 n2 — величина кута обертання площини поляризації, здійснюваної розчинним крохмалем наважки, °Z; m — маса продукту, взята для аналізу, m 5 г; L — довжина поляриметричної кювети, 2 дм; 20d — питома обертова

здатність крохмалю картоплі, дугові градуси; W — масова частка вологи в картоплі, %; 0,3462 — коефіцієнт переходу від дугових градусів до градусів цукрової шкали.

У разі взятої для аналізу наважки масою m 5 г і довжини поляриметричної кювети L 2 дм формула набуває такого вигляду:

	K p	n1 n2 F 100		(4.2)
		100 W
де F	— коефіцієнт Еверса, який дорівнює 1000 0,3462		20 .
			d
	Під час розрахунку масової частки крохмалю користуються даними таблиці,
у якій наведені величини питомої обертальної здатності 20				і коефіцієнта Еверса
			d

F для основних видів крохмалю.

39

Крохмаль	20	, дугові градуси		F
	d
Рисовий		185,9		1,886
Пшеничний		182,7		1,898
Кукурудзяний		184,6		1,879
Картопляний		194,5		1,775
Житній		184,0		1,885
Ячмінний		181,5		1,912
Вівсяний		181,3		1,914
		Приклад
Для аналізу взято наважку картопляної кашки 5 г.
Показання шкали цукроміра для досліджуваного розчину, °Z: 9,0; 9,5; 9,65;

9,55; 9,55. Середнє: 9,55.

Вміст вологи в картоплі становить 75 % до маси.
Вміст крохмалю в картоплі, % до маси:
	K p 9,55 0,125 1,775 16,74.
Вміст крохмалю в картоплі, % на 100 СР:
K	p	9,55 0,125 1,775 100	66,9.
		100 75

4.2. Визначення вмісту крохмалю в кукурудзяному зерні методом Архиповича

Прилади, лабораторний посуд, реактиви: цукромір; поляриметричні кю-

вети завдовжки 400 мм; технічні ваги; водяна баня; мірна колба місткістю 200 см3; фільтрувальний папір; концентрована соляна кислота; суха фосфорно-вольфра- мова кислота; сухе активоване вугілля.

Хід визначення

Наважку подрібненої кукурудзи 15 г (14,48 г — нормальна наважка) зважують на технічних вагах й переводять дистильованою водою в колбу місткістю 200 см3. Додають 45 см3 соляної кислоти в об’ємі 200 см3; в колбу додають приблизно 180 см3 води й становлять на киплячу водяну баню на 25 хв.

Після гідролізу колбу швидко охолоджують під краном до температури 20 °С, доливають водою до позначки, перемішують, фільтрують. Фільтрат освітлюють 0,3 г сухою фосфорно-вольфрамовою кислотою і 0,25 г сухим активованим вугіллям протягом 5 хв, знову фільтрують. Фільтрат поляризують в поляриметричній кюветі місткістю 400 мл. Одержують показання поляриметра П1 .

Паралельно проводять контрольний дослід для внесення поправки на розчинні вуглеводи.

Контрольний дослід

Відважують 15 г подрібненого зерна, переводять в колбу, залишають на 20 хв, вміст колби доводять дистильованою водою до позначки, перемішують, фільтрують. Відбирають 100 см3 фільтрату, переносять в колбу місткістю 200 см3, додають 45 см3 НСl з відносною густиною 1,19, доводять об’єм колби до 180 см3. Колбу становлять на киплячу водяну баню на 25 хв. Після гідролізу колбу охоло-

40