Міністерство освіти і науки україни Сумський технікум харчової промисловості

Національного університету харчових технологій

Л.М.Остапенко

Економіка підприємства

Курс лекцій

для студентів спеціальностей № 5.091714 „Виробництво хліба, кондитерських, макаронних виробів і харчоконцентратів”,

№ 5.091715 “Виробництво цукристих речовин”

денної та заочної форм навчання

Всі цитати, цифровий Розглянуто і затверджено

та фактичний матеріал, на засіданні циклової комісії

бібліографічні відомості спеціальності № 5.091715

перевірені Протокол №____від____________

Голова комісії_______М.М.Картава

Розглянуто і затверджено

на засіданні циклової комісії

Підпис укладача________ спеціальності № 5.091714

„___”___________20___ р. Протокол №____від____________

Голова комісії____Т.В.Мещерякова

Л.М.Остапенко Економіка підприємства курс лекцій для студентів спеціальностей № 5.091714 „Виробництво хліба, кондитерських, макаронних виробів і харчоконцентратів”, № 5.091715 “Виробництво цукристих речовин”

денної та заочної форм навчання.-С.: СТХП НУХТ, 2008.- 57 с.

Тема: Загальне поняття економіки як науки, предмет її вивчення.

1. Головна проблема, її вивчення і суть.

2. Поняття макро- і мікроекономіки. Принципіальне вирішення головної проблеми економіки на макро- і мікроекономічних рівнях.

3. Загальне поняття народного господарства, його структура.

4. Класифікація підприємців харчової промисловості.

5. Значення, особливості, сучасний стан харчової промисловості.

1. Із вступом вітчизняної економіки в ринкову стадію свого розвитку змінились форми ведення господарської діяльності. Господарюючому суб’єкту надані широкі права і можливості у реалізації своїх економічних інтересів, виборі способів організації виробництва, збуту продукції. При цьому підприємство виходить із власних ресурсних можливостей з врахуванням широкого спектру факторів, які впливають на ефективність використання виробничого потенціалу.

Економіка є найбільшою сферою суспільних відносин, і розглядається у декількох значеннях:

• по-перше, як сукупність відносин, що визначається характером власності на засоби виробництва;

• по-друге, як господарство окремого району, країни;

• по-третє, як наукова дисципліна, що займається вивченням народного господарства, його галузей, окремих підприємств, а також окремих елементів виробництва (капітал, фонди, праця та ін.).

Економіка є терміном грецького походження, що дослівно означає мистецтво ведення господарства. Будь-яку роботу в процесі котрої люди виготовляють необхідні для життя продукти та предмети, перевозять і продають їх, здійснюють після продажне обслуговування товарів тривалого користування, заведено називати виробничо-господарською й комерційною діяльністю, а підприємства, на яких відбувається така діяльність є суб’єктами господарювання органічно взаємозв’язаної економічної системи.

Саме тому, економіку цілком справедливо вважають головною цариною діяльності людей, що забезпечує суспільство життєво необхідними матеріальними благами і послугами виробничо-технічного та споживчого признання.

Залежно від ступеня інтеграції складових елементів економічної системи відокремлюють економіку народного господарства країни (макроекономіку), економіку галузей і територіальних одиниць, економіку первинних суб’єктів господарювання (мікроекономіку). Основною ланкою економічної системи країни, де безпосередньо продукуються товари чи надаються послуги населенню та суспільству в цілому, є економіка фірми.

Водночас терміном «економіка» широко користуються на позначення сукупності окремих економічних наук, що охоплює: економічну теорію, історико-економічні науки і функціональні науки (РПС, макроекономіку, мікроекономіку, маркетинг, м-т, статистику) економіку різних галузей народного господарства (промисловості, АПК, будівництва, транспорту).

Економіка підприємства – це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

Предметом вивчення економіки підприємства методи і способи раціонального поєднання і ефективного використання всіх елементів виробничого процесу на рівні підприємства. При цьому економічні і організаційні питання розглядаються в тісному зв’язку з технікою і технологією.

Суттєво важливою є методологія вивчення курсу, яка має відповідати процесу пізнання істини: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Ось чому в ній необхідно відокремлювати емпіричну, теоретичну та прикладну сторони.

Емпірична сторона пізнання означає здійснення збиральної й описової функцій. Теоретичний зріз процесу пізнання реалізує функцію пояснення нових понять і термінів, створення нових та уточнення існуючих теорій, прогнозування розвитку процесів і явищ. Прикладний бік цього процесу характеризується опрацюванням практичних рекомендацій для забезпечення найефективніших форм господарювання.

Основною методологією має бути єдність емпіричної та теоретичної сторін пізнання. З огляду на це методологія вивчення курсу «економіка підприємства» має включати певну сукупність конкретних методів, а саме:

• історичного та макроекономічного в їхньому застосуванні до оцінки процесів (явищ);

• інваріантність (альтернативність) розв’язання тих чи тих господарських завдань;

• використання сучасного наукового інструментарію пізнання та прийняття управлінських рішень, аналіз, узагальнення й визначення можливих (доцільних) сфер застосування ефективного вітчизняного й зарубіжного досвіду господарювання.

Економіка має справу з господарськими проблемами місцевого, національного і міжнародного значення, а також щоденними турботами і проблемами кожного підприємства і людини, та засобами їх рішення. Але передусім вона вивчає виробництво товарів, послуг та їх вживання.

Виробництво.

Це поняття відповідає на питання скільки товарів та послуг виробляється в національному господарстві, який їх конкретний склад, скільки виробляє кожна фірма, які засоби виробництва використовує фірма.

Про виробництво можна говорити і як про процес перетворення входів в виходи, що здійснюється фірмою з метою отримання прибутку.

Вживання.

Це використання товарів і послуг для задоволення потреб в більш широкому змісті мова йде про те, скільки грошей витрачає на товари та послуги населення в цілому та які заощадження робляться при цьому? Скільки купується конкретних видів товару?

Входи і виходи.

Виходи з процесу виробництва – це та характеристика для кожної фірми, комбінація товарів та послуг, які вона виготовляє, їх види, кількість та якість. Тобто виходи – це продукція, що виготовляється.

Що таке входи?

Входи-це фактори виробництва або ресурсі, які входять в виробничий процес. Основними з них є праця (робоча сила), земля, капітал.

Праця-це всі види людських ресурсів як фізичних, так і розумових, обмежені по кількості та якості, які використовуються в процесі виробництва.

Земля-це ресурси виробництва, які надаються природою. До них належать земля, що необроблена, корисні копалини. Вони обмежені як по площині так і по обсягу.

Капітал-це всі види ресурсів, які вже оброблялись, тобто не первинні (природні), а ті що самі є продуктом виробництва, були вироблені до початку даного виробничого процесу. До них належать виробничі будівлі і споруди, машини, інструменти і інше. Продуктивність капіталу обмежена рівнем розвитку технології.

Дефіцити.

З вище сказаного випливає центральна економічна проблема: розрив між фактично необмеженими людськими потребами та обмеженістю для їх задоволення ресурсів. Це задоволення має назву дефіцити.

Попит і пропозиція.

Використання цих понять-це інша точка зору на ту саму проблему співвідношення між споживанням та виробництвом.

Попит пов'язаний з потребами. Якщо товари та послуги були б безкоштовні, люди вимагали б все що їм бажається.

Пропозиція пов’язана з ресурсами. Кількість товарів які фірма поставляє на ринок, залежить від кількості ресурсів. Оскільки існує проблема дефіциту, потенційний попит завжди буде перевищувати теперішню пропозицію. Суспільство повинно якось вирішити цю проблему. Це можливо здійснити на національному (макроекономічному) рівні, шляхом збалансування сукупного попиту і сукупної пропозиції. Як це зробити?

Існує три шляхи:

• скорочення попиту;

• збільшення пропозиції;

• комбінація того і іншого.

Економіка вивчає цей процес, шукає шляхи приведення у відповідність попиту з наявними запасами товарів, а пропозицію-з вимогами споживачів.

2. Економічну традиційно прийнято ділити на дві головні галузі: макроекономіку та мікроекономіку.

Макроекономіка вивчає національне господарство як єдине ціле. Вивчає загальні підсумки, наприклад, загальний рівень цін, виробництва і зайнятості в національному господарстві. Але найважливішими об’єктами вивчення є сукупний попит і сукупна пропозиція, а також питання забезпечення балансу між ними та наслідки його відсутності, такі, як інфляція і дефіцит платіжного балансу.

Інфляція-характеризує загальний рівень зростання рівня цін в національному господарстві. Якщо сукупний попит зростає, фірми як правило відповідають підвищенням цін на товари. Результатом такого зростання цін є інфляція.

Платіжний баланс країни-це різниця цін експортом і імпортом товарів. Дефіцит платіжного балансу-це перевищення імпорту над експортом. Якщо попит зростає, населенням буде куплено більше імпортних товарів. З іншої сторони, якщо інфляція висока, товари вітчизняного виробника стануть неконкурентноспроможними в порівнянні з іноземними товарами. Якщо сукупний попит менше сукупної пропозиції, це приводить до безробіття та спаду в економіці.

Спад в виробництві-це період коли обсяг виробництва в країні падає на протязі декількох місяців підряд. Спад асоціюється з низьким рівнем споживчих витрат. В роздрібній торгівлі і відповідно магазини будуть купляти менше у виробників, а останні будуть скорочувати виробництво.

Безробіття-це наслідок скорочення виробництва якщо фірми виготовляють менше, їм менше потрібно робочої сили. Безробіття оцінюють по кількості людей, що активно шукають роботу.

Мікроекономіка-це частина економіки вивчає індивідуальні господарюючі суб’єкти, наприклад, фірми і виробництва. Вона вивчає відносини між цими об’єктами шляхом визначення структури виробництва і розподілу товарів і послуг?

Кожне суспільство має три основних види вибору:

1. Які товари і послуги будуть виготовлятися і в якій кількості, враховуючи що не має достатньої кількості ресурсів, щоб виробляти все, що потрібно людям?

2. Яким чином планується виробляти товари, враховуючи, що завжди є більш, ніж один спосіб виробництва? Які ресурси будуть використовуватись і в якій якості.

3. Для кого виготовляються товари?

Саме ці вибори мають назву мікроекономіка.