Питання для самоперевірки

1. У чому полягають засади європейської інформаційної політики?

2. Охарактеризуйте основні положення та принципи для побудови інформаційного суспільства в Європі.

3. У чому полягає сутність інформаційної діяльності Ради Європи?

4. Які напрями діяльності Європейського Союзу у формуванні інформаційного суспільства в Європі?

5. Охарактеризуйте основні напрями інформаційної політики НАТО.

6. У чому полягає інформаційна проблематика діяльності ОБСЄ і ЦЄІ?

Тема 5. Програми національної інформаційної політики країн світу

Міжнародна інформаційна політика – узгоджена стратегія міжнародного співробітництва на багатосторонній основі в галузі інформації та комунікації, інших сферах міжнародних відносин, складовим компонентом яких виступає глобальна комунікація. Головними напрямами міжнародної інформаційної політики є сприяння міжнародному співробітництву в комунікаційній сфері, заохочення до міжнародного обміну інформацією незалежно від кордонів і рівноправна участь у міжнародних інформаційних потоках, забезпечення права глобальної спільноти на вільне вираження поглядів, свободу слова і засобів масової комунікації, використання глобальної економічної інтеграції на основі міжнародної інформаційної інфраструктури в національних інтересах, об’єднання інтелектуальних ресурсів для прогресивного розвитку цивілізації.

Міжнародне інформаційне право – система міжнародних принципів і норм, які дозволяють скоординовано регулювати міжнародне співробітництво в сфері інформації та комунікації. Мета міжнародного інформаційного права – забезпечення ефективної участі в міжнародному співробітництві в рамках глобального інформаційного обміну, захист національних інтересів, здійснення права суверенності та рівноправності суб’єктів міжнародних інформаційних відносин.

ООН визначає міжнародне інформаційне право як необхідність формування кодексу міжнародних норм, які поширюють правопорядок на весь світ і дозволяють суспільству демократично впливати на глобальні процеси.

Правове регулювання міжнародної інформаційної діяльності здійснюється за напрямами:

– загальне інформаційне право (право на комунікацію, права людини, права організацій, права держав);

– право мас-медіа (право ЗМК, видавництв, реклами);

– комунікаційне право (право телекомунікацій, автоматизованих систем, нових засобів зв’язку, інформаційних послуг, нових технологій, мультимедіа);

– право інформаційної інтелектуальної власності (авторське право, право інтелектуальної власності в кіберпросторі).

Інформаційно-правова діяльність країн спрямована на забезпечення умов для розвитку і охорони усіх форм власності на інформаційні ресурси, створення та вдосконалення регіональних і національних систем і мереж, забезпечення їх взаємодії в інтегрованому інформаційному просторі; на створення умов для інформаційного забезпечення юридичних і фізичних осіб та інших споживачів інформації на основі використання національних інформаційних ресурсів, забезпечення інформаційної безпеки.

Особливості та специфіка правового регулювання інформаційних відносин:

– у системі інформаційного права функціонують нові терміни та поняття (інформація, інформаційні ресурси, бази даних, інформаційна безпека тощо), які відображають трансформацію права в умовах становлення інформаційного суспільства;

– інформація має унікальні якості – невичерпність ресурсів виступає складовим компонентом усіх суспільних відносин, обумовлює право власності на інформацію – державне, корпоративне, індивідуальне;

– інформаційно-правова діяльність країн, юридичних і фізичних осіб здійснюється виключно в інтересах держави та особи з перевагою інтересів держави;

– правове регулювання інформаційних відносин у суспільстві поширюється і на ті інформаційні відносини, які ще не врегульовані чинним законодавством: особливо це стосується використання кіберпростору через мережу Інтернет, впровадження мультимедійних технологій, безпровідникового зв’язку для поширення інформації.

Країни світу інтенсивно створюють інформаційні кодекси, впроваджують правові норми і принципи міжнародних організацій для забезпечення потреб інформаційного суспільства для трансформації основних законів держав і чинного законодавства.

Національна інформаційна політика об’єднує зусилля компетентних органів країн з контролю, регулювання та планування процесів у сфері інформації і комунікації, сукупністю основних напрямів і способів діяльності держави з одержання, використання та зберігання інформації. Держава регулює відповідний розподіл інформаційних ресурсів, загальні принципи інформаційної діяльності, встановлює пріоритети для забезпечення національних інтересів.

Головними напрямами національної інформаційної політики є:

– створення національного інформаційного потенціалу;

– використання інформаційних ресурсів в національних інтересах;

– забезпечення доступу до інформації;

– створення загальної системи охорони інформації;

– сприяння міжнародному співробітництву в галузі комунікації та інформації;

– гарантії інформаційного суверенітету держави;

– розвиток інформаційної інфраструктури.

Реалізацією інформаційної політики займаються більшість держав світу, але обсяги їх діяльності в цій сфері залежить і від поставлених завдань, і від рівня зацікавленості конкретної країни в інтеграції до глобальної системи комунікації, від історичних факторів, політичного та економічного розвитку, фінансових і матеріальних ресурсів.

Мета національної інформаційної політики США – становлення гармонійного інформаційного суспільства з впорядкованими інформаційними потоками в політичній, економічній, науковій та військових сферах, які б підтримувалися рівновагою між державним контролем і плюралізмом. Інформація виступає одним із основних ресурсів держави, а системи, що лежать в основі її створення, обробки та поширення, сприяють прогресивному розвитку і становлять основні соціальні інфраструктури суспільства. Інформаційна індустрія трактується як головний стратегічний чинник конкуренції та провідний сектор національної економіки.

Інформаційна політика США визначається на законодавчому рівні і має характер юридичної норми, обов’язкової для виконання. Основні принципи інформаційної політики США, частина яких була закладена ще в 1791 р., коли були ратифіковані перші десять поправок до Конституції США, відомі як Білль про права, надають громадянам США невід’ємні права у галузі інформації: право на свободу засобів масової комунікації (як основного на той час засобу поширення інформації), право на публічні (відкриті) судові процеси, право на інформацію про звинувачення тощо. Пізніше ці права були розширені і доповнені іншими: правом на інтелектуальну власність, правом на доступ до урядової інформації, правом на доступ до персональної інформації, правом на конфіденційність інформації, правом на охорону і безпеку інформації.

Пріоритетами національної інформаційної політики США є наступні положення:

– підтримка досліджень та розробок в галузі інформації та комунікації, сприяння обміну технологіями;

– побудова та вдосконалення інформаційної інфраструктури, розробка глобальних систем комунікації і дослідження впливу систем на міжнародні, національні та приватні пріоритети;

– збереження порушеної новими технологіями рівноваги між чотирма основними інформаційними цінностями: конфіденційністю інформації, інформацією як суспільним благом, інформацією як товаром, інформацією як невіддільним компонентом існування держави;

– недоторканість приватного життя, конфіденційність інформації персонального характеру;

– реалізація урядової політики в галузі інформації та комунікації.

Концепція національної інформаційної політики США ставить завдання розширення і вдосконалення інформаційного простору, посилення свого впливу в таких регіонах, як Латинська Америка, Центральна і Східна Європа, країни Арабського світу та Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Мета інформаційної стратегії Великої Британії – вдосконалення умов конкуренції на інформаційному ринку, зростання ефективності інформаційних послуг і впровадження інформаційних технологій в державне управління. Основні завдання політики британського уряду у сфері нових інформаційних і комунікаційних технологій – реалізації проекту Super Janet – побудови британської інформаційної супермагістралі; створення умов для інформаційного бізнесу і підприємництва.

У 1997 році у Великій Британії було сформульовано основні правові принципи інформаційної політики: технологічна нейтральність законів, сприяння міжнародному співробітництву, підтримка і захист інтересів споживача в комп’ютерних мережах і системах.

У британській інформаційній політиці визначені пріоритетні сфери застосування інформаційних технологій у суспільстві (першочергово в освіті, охороні здоров’я, приватному бізнесі).

Програма модернізації діяльності уряду Великої Британії “Електронний уряд” (до 2008 р.) передбачає створення електронних урядових і комерційних систем, забезпечення права вільного доступу до них громадськості. Інформаційна політика Великої Британії визначила основними напрямками діяльності:

– забезпечення конфіденційності інформації в автоматизованих мережах засобами нових технологій та відповідного правового регулювання;

– інвестування інформаційної галузі для глобальної модернізації суспільства;

– впровадження систем дистанційної освіти та створення дослідницьких установ для забезпечення формування інформаційного суспільства у ХХІ столітті (програма “Національна електронна освіта”);

– впровадження електронних послуг у суспільство – цифрового телебачення, електронних Smart-карток, електроніфікації уряду (до 2008 р.).

Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає концепцію вільного транскордонного обміну інформацією, свободу у вираженні поглядів; розвитку комунікаційних та інформаційних мереж і систем; вільну конкуренцію в інформаційній сфері, створення відповідних новим політичним, економічним та інформаційним змінам у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності.

Правові основи національної інформаційної політики ФРН поєднують демократичні європейські традиції (право вільного обігу інформації державного, конфіденційного, комерційного характеру і персональної інформації приватного характеру, право загальнолюдських цінностей і право користувачів у комп’ютерних мережах і системах) і жорсткі обмеження щодо інформації, забороненої міжна-родними нормами. Закон ФРН про Інтернет (1997 р.) визначив відповідальність за поширення недозволених матеріалів (насилля, агресії, порнографії, злочинності, образи людської гідності), сформулював правила конфіденційності персональних даних, електронного підпису та відповідальності провайдерів за зміст інформаційних продуктів, які поширюються через їхні мережі. Політичні аспекти Закону про Інтернет стосуються прав та обмежень на свободу вираження поглядів і свободу слова та регулювання змісту інформації, що має негативні наслідки для психології суспільства, підвищення політичної активності з проблем прав людини.

Мета національної інформаційної політики Франції – становлення інформаційного суспільства; розвиток інформаційних супермагістралей (із забезпеченням франкомовності мереж); електронного ринку та банківської сфери; лібералізація комунікацій; оновлення інформаційного законодавства; стимулювання наукових досліджень у галузі інформаційного бізнесу; створення систем безпеки інформації та попередження комп’ютерних злочинів.

Інформаційна політика Росії забезпечується рішеннями органів державної влади, законодавством країни, зокрема Законом про участь в міжнародному обміні інформацією (1994 р.); Концепцією формування та розвитку єдиного інформаційного простору Росії і відповідних державних ресурсів (1998 р.); Концепцією інформатизації Росії (1993 р.); Законом про інформацію, інформатику та інформатизацію (1995 р.), а також федеральними цільовими та галузевими програмами. У Програмах зазначаються першочергові завдання з інформатизації Росії та становлення демократичних інститутів, а саме: інтеграція інформаційного середовища Росії в міжнародний інформаційний простір; демонополізація інформаційних служб і структур – власників інформаційних ресурсів; розвиток інформаційного ринку спільно з державним регулюванням; створення умов для підприємництва в інформаційній сфері; конституційні гарантії свободи слова і засобів масової інформації.

Основні напрямки інформаційної політики Росії:

– створення і розвиток електронної системи органів державного управління і влади суб’єктів федерації;

– формування єдиної технологічної інформаційної політики на рівні світових стандартів;

– забезпечення сертифікації, ліцензування інформаційних продуктів;

– правова охорона інформації;

– формування ринку інформаційних ресурсів;

– вдосконалення інформаційної освіченості населення;

– конверсія інфраструктури комунікацій військового призначення;

– забезпечення вільного доступу до інформації в глобальних мережах для широкої громадськості;

– демократизація засобів масової комунікації.

Базовими принципами Державної інформаційної політики Росії є:

• принцип відкритості – всіх заходи інформаційної політики обговорюються суспільством і держава враховує громадську думку;

• принцип рівності інтересів – політика держави враховує інтереси всіх учасників інформаційної діяльності незалежно від становища в суспільстві, форми власності і громадянства;

• принцип системності – всі варіанти реалізації прийнятих рішень моделюються і беруться до уваги їх наслідки для об’єктів і суб’єктів інформаційної діяльності, яких ці рішення стосуються;

• принцип пріоритетності виробника – за рівних умов пріоритет належить конкурентоспроможному національному виробникові інформаційно-комунікаційних засобів, товарів і послуг;

• принцип соціальної орієнтації – основні заходи Державної інформаційної політики повинні забезпечувати соціальні інтереси російського суспільства;

• принцип державної підтримки – заходи інформаційної політики, які спрямовані на інформаційний розвиток соціальної сфери, фінансуються державою;

• принцип пріоритетності права – розвиток і застосування правових методів є пріоритетним щодо економічних і адміністративних рішень в інформаційній сфері.