1.8.6. Лаки і фарби.
Лаки і фарби найпоширеніші матеріали для захисних і декоративних покриттів. Лаки складаються з нелетючих речовин - плівкоутворювачів і з летючого розчинника. Їх виготовляють на основі природних або синтетичних смол. Як розчинники застосовують ефірні оливи, спирти, бензин, жирні оливи, скипидар та ін. Плівки лаків прозорі.
Суміші лаків з різними пігментами називають фарбами, які більш стійкі, ніж лаки. Пігментами можуть бути руди металів, глини та інші гірські породи. Забарвлення пігментів визначають оксиди заліза, марганцю та інших металів, а також органічні речовини. Залежно від характеру лаку емалеві фарби поділяють на олійні емалі (це фарби на оливових лаках), нітроемалі (на лаках з ефірів целюлози), спиртові емалі (на спиртових лаках).
Крім лаків і фарб для покриттів використовують допоміжні матеріали: шпаклівки для вирівнювання поверхні, ґрунти для покриття поверхні першим шаром, змивні рідини та ін.
2. Виробництво чорних і кольорових металів.
2.1. Виробництво чавуну.
2.1.1. Вихідні матеріали для виробництва чавуну.
Залізні руди. Для виробництва чавуну використовують червоний залізняк (Fе2О3, вміст заліза 50-65 %, колір червоний), бурий залізняк Fе2О5 · nН2О, вміст заліза 30-55 %, темно-бурий), магнітний залізняк (Fе3О4, вміст заліза 50-70 %, колір червоний) і шпатовий залізняк (Fе4СО3, вміст заліза 30-42 %, колір світло-сірий).
Залізні руди містять також інші метали (хром, нікель, ванадій, кобальт, титан, мідь, марганець, кремній та ін.), але у малій кількості (1-2 %).
Паливо. Основним паливом для виплавляння чавуну є кам'яновугільний кокс. У наш час заради економії коксу вдувають у доменну піч природний газ, мазут і вугільний пил.
Флюси. В усіх залізних рудах, а також і золі, від коксу міститься надлишок кремнезему та глинозему. При добавлянні флюсу (вапняку – СаСО3) утворюються шлаки, здатні виводити з металу сірку і фосфор (шкідливі домішки).
Перш, ніж використовувати руди у доменному процесі, їх збагачують: дробленням, промиванням, випалюванням, магнітним методом, спіканням (агломерація).
Завантаження доменної печі проводиться певними порціями (колошами) і у певній послідовності (кокс-руда-флюс).
2.1.2. Будова доменної печі.
Доменна піч (рис. 12) - є шахтною (вертикальною) піччю, яку викладають шамотною цеглою у стальному корпусі. Доменну піч ділять на: колошник, шахту, розпар, заплечики та горн. Через колошниковий затвор у доменну піч завантажують шихту. Шахта має форму зрізаного конуса, який розширюється донизу, що сприяє вільному опусканню шихти у міру плавлення. На рівні розпару і заплечиків утворюється губчасте залізо, яке потім навуглецьовується, плавиться і стікає у горн. Заплечики від розпару звужуються до горна, тому вони утримують тверду шихту в розпарі та шахті.
У горні на черені 7 збирається рідкий чавун, а над ним - шлак.
Шлак періодично випускають через льотку 5, а чавун - через льотку 1. Повітря для горіння палива подається в піч через пустотілі мідні або алюмінієві фурми 4, які розміщені кільцем у верхній частині горна. Фурми, горн, заплечики і розпар охолоджують проточною водою. Частина печі через колони 6 спирається на фундамент 8. На колошнику є завантажувальний апарат 3 та газовідвід 2. Для доставки шихти на колошник до печі прилягає похилий міст із скіповим підйомником. Два скіпи (вагонетки) рухаються паралельно (один - вгору, другий – вниз) і, коли один скіп розвантажується, другий
наповнюється шихтою. Є печі, де шихта подається транспортерами. Чавун і шлак випускають через окремі льотки (отвори) по спеціальних жолобах у ковші.
Доменний газ відводять, очищають і використовують для підігрівання різних агрегатів.
Повітря, яке подають у доменну піч, підігрівають до 1473 0К у спеціальних повітронагрівниках. За рахунок цього різко підвищується продуктивність печей і зменшуються витрати палива.