3. Соціологічні питання соціального і культурного життя націй

У соціології особливе місце займають питання вивчення рівня соціального і куль­турного розвитку націй, їх консолідації, асиміляції, інтеграції, міжнаціональних шлюбів, двомовності, розвитку національної самосвідомості, націоналізму, шовініз­му тощо.

Розвиток цивілізації характеризується дуже складними процесами. В історії були народи, від яких тремтіли імперії і які відійшли у вічність, - гуни, скіфи, ацтеки, готи. Звичайно, вони не зникли, а просто злилися з іншими, асимілювалися. У радянсь­кий час утворилася казахська нація з кількох джусів, таджицька — з кількох родинних племен. Процеси етнічної консолідації йдуть у народів Північного Кавказу. Наприк­лад, у Дагестані, де проживає близько ЗО етнічних груп — аварці, даргинці, кумики, лезгини, лакці, табасаранці, чеченці, ногайці, агули, тати, цахури. У кожної гори -свій народ, зі своєю мовою, своєю культурою. Як усе це зберегти?

Звичайно, у нашій історії є і приклади примусової асиміляції, коли в Узбекистані таджиків записували узбеками, чи в Азербайджані курдів — азербайджанцями.

Національна асиміляція

Зрозуміло, як і в усьому світі з його інтенсивними зв'язками, в Україні йдуть про­цеси національної асиміляції. Але це природна асиміляція, коли невеликі національні групи переймають добровільно мову, культуру, побутові звичаї великої нації, в ото­ченні якої вони живуть. Скажімо, асиміляція євреїв, карелів, мордви тощо. Напевно, ці процеси прогресивні.

У західній соціології для характеристики міжнаціональних процесів використову­ються такі підходи. Асиміляція —добровільна чи насильницька. У США вона йшла на основі англоконформізму. Хоча це завжди взаємний процес збагачення культури.

Плюралізм — самостійне співіснування етнічних груп. Найбільш яскравий при­клад — Швейцарія, де три чверті населення — німці, але італійці і французи не втра­тили ні мови, ні свого способу життя. Для України це теж типова картина. Правовий захист етнічних меншостей, наприклад, малих народів Півночі в Канаді, США і Ук­раїни.

Міжнаціональні шлюби

Для соціології має дуже важливе значення вивчення міжнаціональних шлюбів. Національно-змішані шлюби є важливим каналом зміни Етнодемографічної структури українського суспільства. Самі по собі такі шлюби не змінюють чисельного співвідно­шення контактуючих національностей, однак діти з таких сімей, обираючи собі націо­нальну приналежність одного з батьків, тим самим обривають етнічну лінію іншого. Статистичні дані свідчать про те, що в загальноукраїнському масштабі при визначенні національності дітей в етнічно змішаних сім'ях перевага надається українській націо­нальності, хоча тут є значні регіональні варіації. У плані генетичного здоров'я людства такі шлюби сприятливі, як правило, а діти, народжені в них, відрізняються здоров'ям, здібностями. Можна говорити як про окремі приклади, так і про етнічні групи, наприк­лад, козацтво, яке формувалося на кордонах етнічних груп.

Але з погляду національної самосвідомості у такому варіанті якась нація програє, адже діти змушені вибирати одну з двох національностей, а іноді зовсім іншу-третю. Дитина від українки і білоруса, що виросла в українському середовищі, українській культурі, що володіє українською мовою, хто вона за національністю? Найчастіше діти обирають національність того з батьків, хто має більш високий соціальний, куль­турний і етнічний статус. Вирішальне значення має переважне етнічне середовище. Зокрема, діти від шлюбів українських жінок з чоловіками інших національностей у межах України, і особливо в містах, де переважає українське населення, найчастіше зараховують себе до українців. Тут слід пам'ятати, що націй на 100 відсотків чистих в етнічному плані просто не існує. Справа не в крові батьків, а в умовах формування особистості. Для великих народів ці процеси не мають принципового значення, а для малих вони дуже хворобливі.

Деякі соціологи стверджують, що міжнаціональні шлюби менш стійкі. Але дані переписів населення, соціологічних опитувань свідчать, що міжнаціональні шлюби навіть більш стійкі, ніж однорідні. Міжнаціональні шлюби частіше зустрічаються се­ред міського населення, у районах нового освоєння. Видно, це пов'язано з міграцією молодого населення й ослабленням впливу старших, котрі майже завжди в цих пи­таннях консервативні.

Духовне життя націй

Найважливішим напрямом соціології націй є коло процесів і явищ у духовному житті націй, тобто освіта, культура, мова, традиції тощо. Якщо економіка і соціальне життя в основному інтернаціоналізуються, то духовне життя виступає в ролі свого роду сховища національного духу, традицій, національної самобутності. Саме мова, культура, традиції найбільшою мірою зберігають національне, особливе.

Тут, напевно, найголовнішою є проблема мови. Зараз проблеми мови, мабуть, найгостріші в суверенних республіках СНД. Національна мова стає державною мо­вою. І це правильно. Але треба враховувати інтереси інших національних груп, тобто право на володіння своєю мовою при спілкуванні. Державі слід забезпечити законне право учити дітей і учитися на своїй рідній мові всім громадянам республіки.

Вирішуючи мовні проблеми деяких малих народів, можна йти шляхом створен­ня культурних громад, вводити викладання мов цих народів у школах. Для цього по­трібно проводити соціологічні опитування населення, реалізувати національну по­літику з урахуванням думок і побажань більшості населення.

Необхідно пам'ятати, що в кризових ситуаціях питання мови, національної куль­тури найчастіше виявляються в епіцентрі політичного життя, необережні кроки мо­жуть призвести до серйозної соціальної напруги.

Таким чином, соціологія націй має специфічні підходи до вивчення національ­но-етнічних питань. У неї велике майбутнє. У сучасній ситуації при вирішенні національних питань соціологічна інформація особливо важлива, якщо ми хочемо дійти згоди.