4. Соціальна екологія

Соціальна екологія — зовсім ще молода наука, що склалася на перетині екології і соціології. Що таке екологія? Слово «екологія» вперше ужив німецький учений Ернст Геккель у 1866р. у книзі «Природна історія походження». Цей термін використовуєть­ся при розгляді питань, пов'язаних з навколишнім середовищем, у перекладі з грець­кої мови «ойкос» значить «будинок». Початкове суто біологічне тлумачення слова поступово поступилося місцем більш широкому. У зв'язку з цим екологію можна виз­начити як науку, предметом вивчення якої є відношення живих істот до середовища свого проживання, їх взаємодія між собою. Соціальна екологія складається як особ­лива соціологічна наука в 60-і рр. XX ст. У 1970 р. на Всесвітньому соціологічному конгресі у Варні був створений дослідницький Комітет Міжнародної Соціологічної Асоціації з соціальної екології.

Соціальну екологію можна визначити як галузь соціології, предметом вивчення якої є специфічні зв'язки між людиною і навколишнім середовищем. Соціальна екологія, що розуміється в такому контексті, вивчає відносини «природа - промислова система — суспільство». Вона повинна допомогти знайти відповідь на питання: Ідо таке «гарна природа» для подальшого розвитку суспільства і що таке «гар­не суспільство» з погляду збереження екологічної рівноваги в природі. Соціальна еко­логія повинна займатися пізнанням основних закономірностей взаємодії в системі «суспільство — природа» і визначати можливості створення моделі оптимальної взає­модії всіх її елементів. У цьому випадку вона може зробити свій внесок у вирішення глобальних проблем сучасного суспільства.

Навколишнє середовище завжди прив'язане до визначеної території. Тому в со­ціальній екології можуть виділятися окремі рівні дослідження: міста, урбанізовані зони, регіони нового освоєння і, нарешті, загальнопланетарний рівень. Соціальна екологія на всіх цих рівнях повинна прагнути до збереження екологічної рівноваги, враховува­ти взаємозв'язок усіх рівнів відповідно до девізу: мислимо глобально, діємо конкретно.

У праці Комонера «Замикання кола» викладені чотири основних глобальних еко­логічних закони, що, на думку автора, діють не тільки в біосфері, але й у сфері відносин, у соціальному середовищі. Саме тому їх можна вважати {законами соціальної екології. Ці закони такі:

• Усе пов'язано з усім.

• Ніщо не може зникнути без сліду.

• Природа знає краще.

• Ніщо не можна отримати безкоштовно.

Наприклад, четвертий закон можна прокоментувати так: глобальні екологічні системи являють собою неподільне ціле, і усе, що людина з них витягає, повинно бути компенсовано. Тому споживання природних ресурсів не може бути безмежним, а людство повинно стежити за тим, щоб за рахунок споживання природних ресурсів не поставити під сумнів основу свого розвитку й існування на планеті.

Нам потрібно знайти компроміс між прогресом і навколишнім середовищем. Для досягнення найбільш ефективних результатів при вирішенні глобальних проблем су­часної цивілізації необхідно прогнозувати розвиток суспільства.