24. Договір побутового підряду

Згідно зі ст. 865 ЦК за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов 'язується виконати за завданням фізичної особи (замо­вника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов 'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Характеристика договору. Договір підряду за своїми характеристиками нале­жить до двосторонніх, консенсуальних та оплатних договорів.

Договір побутового підряду є публічним,

Істотними умовами договору побутового підряду є предмет, ціна (вартість ро­біт) та строк.

Предметом договору підряду є виконання робіт та їх уречевлений результат.

Ціна (вартість робіт) за договором побутового підряду визначається за погоджен­ням сторін. Однак, якщо ціна на роботу встановлена у нормативно-правових актах (прейску­рантах, цінниках, тарифах) або врегульована уповноваженими на це органами державної ви­конавчої влади, то за погодженням сторін не може передбачатися більш висока ціна (ст. 873 ЦК).

Строки виконання роботи за договором побутового підряду або окремих етапів встановлюється у самому договорі або у відповідних нормативно-правових актах.

Замовник при укладенні та виконанні роботи за договором побутового підряду має право на отримання необхідної, повної та достовірної інформації.

У разі істотного порушення підрядником договору побутового підряду замовник має право вимагати за своїм вибором: 1) виготовлення іншої речі з однорідного матеріалу такої самої якості; 2) розірвання договору та відшкодування збитків. У разі виявлення інших відступів від умов договору або інших недоліків у роботі він має право за своїм вибором вимагати безоплатного усунення цих недоліків у розумний строк, або відшкоду­вання його витрат на усунення недоліків, або відповідного зменшення плати.

Замовник повинен з'явитися за одержанням виконаної роботи, прийняти і оплати­ти її. Порядок прийняття роботи передбачено у ст. 853 ЦК, згідно з якою замовник зо­бов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору, оглянути її і в разі виявлення допущених відступів від умов договору або інших недоліків негайно за­явити про них підрядникові. Замовник має право не тільки оглянути результат роботи, а в певних випадках перевірити «працездатність» виробу.

Замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи за договором підряду згідно з ціною (вартості робіт), погодженою у договорі.

Підрядник зобов 'язаний забезпечити збереження прийнятих від замовника для ви­конання роботи матеріалів, а також використати їх за призначенням. Він зобов'язаний відшкодувати збитки, заподіяні замовнику невиконанням або неналежним виконанням умов договору, а також у разі втрати, псування чи пошкодження зі своєї вини матеріалів, прийнятих від замовника для виконання робіт.

25. Поняття, види та загальна характеристика права спільної власності

Саме наявність множинності осіб, які можуть набувати право власності на один об'єкт, і породжує виникнення спільної власності. Спільна влас­ність характеризується тим, що на об'єкт одну річ чи сукупність речей можуть набувати права власності два і більше суб'єкти, які спільно ним користуються та володіють і за взаємною згодою розпоряджаються.

Суб 'єктами спільної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, дер­жава, територіальна громада, якщо інше не встановлено законом. На можливість набуття права спільної власності поширюються загальні вимоги щодо правосуб'єктності.

ЦК передбачає два види спільної власності: спільна часткова та спільна сумісна

Під спільною частковою власністю необхідно розуміти власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Такі частки можуть визнача­тися в різний спосіб: пропорціями, відсотками, в дробовому співвідношенні

Кожен із співласників у спільній частковій власності має право володіти та корис­туватися спільним майном за згодою інших співласників.

• Підстави припинення права спільної часткової власності:

• поділ майна між співласникаси спільної часткової власності.

• виділ у натурі частки майна, що є у спільній частковій власності.

• за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1. частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2. річ є неподільною;

3. спільне володіння і користування майном є неможливим;

4. таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Таке рішення суд постановляє за умови попереднього внесення позивачем ва­ртості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Спільна сумісна власність - власність двох або більше осіб на майно (річ) без визначення часток кожного з них у праві власності.

Право спільної сумісної власності виникає з підстав не заборонених законом. До них можна віднести закон, договір, рішення суду, заповіт тощо.

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Спе­ціальними суб'єктами спільної сумісної власності ЦК виділяє також подружжя та членів сім'ї. Так майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власніс­тю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Але СК передбачає випадки коли майно, набуте подружжям за час шлюбу, не може бу­ти спільною сумісною власністю, а буде особистою приватною власністю лише одного із по­дружжя.

майно, набуте нею, ним до шлюбу;

1. майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або впорядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка також є:

• речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

• премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги (за винятком випад­ку коли в судовому порядку буде встановлено, що другий з подружжя сприяв своїми дія­ми (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) їх одержанню);

• кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

• страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них;

• плоди, приплід або доходи (дивіденди) одержані від речі, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди) тощо.

Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за зго­дою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпо­рядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним май­ном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласни­ків, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсут­ності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Припинення права спільної сумісної власності може відбуватися в таких випадках:

• виділу в натурі частки із майна;

• звернення стягнення кредитора на таке майно;

• за рішенням суду;

• у випадку смерті фізичної особи;

• на підставі договору про поділ майна, що є у спільній сумісній власності (дого­вір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у пись­мовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню) тощо.