8. Поняття та ознаки особистого немайнового права

Особисті немайнові права - юридична гарантовані можливості, які довічно на­лежать кожній фізичній особі за законом і характеризуються немайновістю та особистісністю.

Загальними ознаками особистих немайнових прав, закріпленими у ст. 269 ЦК, є те, що:

1. ці права повинні належати кожній фізичній особі незалежно від обсягу її право та дієздатності, кожен і всі рівні в можливості реалізації та охорони цих прав.

2. 2)особисті немайнові права належать фізичній особі від народження або за зако­ ном.

3. особисті немайнові права не мають економічного змісту. Це означає, що стосо­вно особистих немайнових прав, на відміну, наприклад, від майнових, фактично немож­ливо визначити їх вартість у грошовому еквіваленті;

4. особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою - носієм цього права

5. особисті немайнові права належать фізичній особі довічно, тобто з моменту народження або іншого моменту, що прямо передбачений законом, і до моменту смерті.

Види особистих немайнових прав

Законодавець, здійснюючи позитивне регулювання особистих немайнових прав, закріплює орієнтовний їх перелік. Насамперед до переліку особистих немайнових прав законодавець відносить ті з них, які закріплені в Конституції України: право на життя (ст. 27); право на охорону здоров'я (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я до­вкілля (ст. 50); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недотор­канність особистого і сімейного життя (ст. 32); право на повагу до гідності та честі (ст. 28); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої корес­понденції (ст. 31); право на недоторканість житла (ст. ЗО); і право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування (ст. 33); право на свободу літературної, худож­ньої, наукової і технічної творчості (ст. 54).

Передбачити у Конституції України усі особисті немайнові права неможливо. Са­ме тому законодавець закріплює особисті немайнові права фізичних осіб у ЦК, а також у інших законах.

Особисті немайнові права фізичних осіб поділяють на такі види:

1. права, які індивідуалізують громадянина як особистість; до них належить право на ім'я, право на честь і гідність;

2. права, що забезпечують особисту свободу громадян: право на недоторканність особистості, право на недоторканність житла, право на вибір роду занять і місця прожи­вання, право на свободу, на таємницю листування, право на таємницю особистого життя а також права, що опосередковують свободу совісті в державі;

3. права, що виникають у результаті творчої інтелектуальної діяльності особи;

4. права, надані громадянам у зв'язку з вступом їх у сімейні правовідносини, тоб­то комплекс прав, які охоплюють право на укладення і розірвання шлюбу, на виховання дітей, усиновлення тощо.

У сучасній цивілістичній літературі особисті немайнові права поділяються також на абсолютні і відносні. Більшість особистих прав є правами абсолютними. Однак, управомочена особа може вступити і у відносні правовідносини. Це відбувається при пору­шенні абсолютного права. Порушник зобов'язаний вчинити дії, спрямовані на відновлен­ня абсолютного права. При цьому деякі особисті права можуть бути лише відносними, а певна частина - як абсолютними, так і відносними.

9. Договір позики - це договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у вла­сність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов 'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових (суму позики) або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Особливість договору позики полягає у тому, що позичальник отримує предмет позики у власність.

Характеристика договору позики: реальний, оплатний, односторонній, строко­вий або безстроковий.

Договір позики є реальним правочином і вважається укладеним з моменту пере-дання грошей або інших речей, що виступають предметом цього договору.

Договір позики є одностороннім, оскільки обов'язки виникають лише для однієї сторони - позичальника, а права - лише у позикодавця. Отримавши у власність передані йому позикодавцем гроші або речі, визначені родовими ознаками, позичальник зазвичай стає зобов'язаним повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Договір позики може бути строковим або безстроковим. Строковим вважається договір позики, що передбачає конкретний строк повернення отриманого позичальником боргу та іншого належного з нього майна.

Безстроковим є договір позики, в якому строк виконання позичальником його зо­бов'язання не визначений або визначений моментом витребування.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визна­чений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протя­гом ЗО днів від дня повернення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ст. 1049 ЦК).

Договір позики може бути сплатним або безоплатним. Відносини позики вважа­ються сплатними, якщо їх безоплатний характер прямо не встановлений ЦК, іншими за­конодавчими актами або конкретним договором.

Сторонами договору позики є позикодавець та позичальник. Це можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права- фізичні та юридичні особи, держава, інші публічно-правові утворення. Обмеження відносно можливості бути позикодавцем встановлено для установ, що не мають права розпоряджатися закріпленим за ним майном.

Предметом договору позики можуть бути гроші або речі, визначені родовими ознаками

Форма договору позики має відповідати вимогам, передбаченим ст. 1047 ЦК. Договір позики укладається як в усній, так і в письмовій формі. Нотаріальне посвідчення для зазначених договорів не є обов'язковим. Така форма може бути надана договору за бажанням сторін.

Цивільний кодекс передбачає два випадки обов'язкової письмової форми догово­ру позики: 1) якщо сума позики за договором, що укладається, перевищує не менш як у десять разів встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян; 2) у випадках, якщо позикодавцем виступає юридична особа.

Права та обов'язки сторін. Обов'язком позичальника є дії. спрямовані на повер­нення позикодавцеві позики (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому

позикодавцем) у строк та у порядку, що встановлені договором. Порядок повернення су­ми позики (щомісяця, певними частками, іншим способом) визначається договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, що може оформлятися розписками, актами, накладними, квитанціями, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 ЦК).

Відповідальність. Наслідки порушення договору позичальником відповідно до ст. 1050 ЦК визначаються загальною ст. 625 ЦК. Позичальник не звільняється від відпо­відальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.