10. Правове регулювання публічної обіцянки винагороди.

Публічна обіцянка винагороди — це звернена до невизначеного кола осіб обіцянка винаго­роди за досягнення обумовленого результату тому, хто досягне цього результату. ЦК регулює як окремі види публічної обіцянки винагороди відносини, що випливають з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу та з публічної обіцянки нагороди за результатами конку­рсу. Винагорода може бути публічно обіцяна за виконання будь-якої непротиправної дії, а кон­курс оголошується тільки на досягнення кращого результату в виконанні певної роботи особа­ми, що взяли участь у конкурсі.

Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу має юридичне значення лише за наявності певних ознак:

1) обіцянка винагороди повинна бути публічною, тобто сповіщена будь-яким чином невизначе-ному колу осіб. Такий ефект досягається шляхом публікації або оголошення у засобах масової інфо­рмації, розклеювання оголошень тощо. Надання інформації окремій особі не буде вважатися публіч­ним, а відносини, що виникнуть у майбутньому, здобувають договірний характер;

2) винагорода повинна мати майновий, грошовий та інший матеріальний зміст. Обіцянка винагороди, позбавлена матеріального змісту, не породжує відносин у зв'язку з публічною обі­цянкою винагороди.

3) умовою одержання винагороди є надання визначеного результату, на який вказувала особа, що обіцяла винагороду. Винагорода повинна бути обіцяна за здійснення правомірної дії. Цей результат може бути різним, у тому числі немайновим, але таким, що не суперечить зага­льним засадам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства;

4) до вказаного результату, незалежно одне від одного, може прагнути невизначена кіль­кість осіб, а також досягти його може не одна особа, а необмежена кількість осіб. Досяжність результату тільки для конкретної (не однієї, а саме конкретної) особи не породжує зо­бов'язання, передбачені коментованої статтею, оскільки відсутня публічна обіцянка винагороди.

За наявності всіх ознак публічна обіцянка винагороди може породити зобов'язання. Підставою ви­никнення зобов'язання слід визнати юридичний склад з елементами двох односторонніх правочинів. Перший правочин — публічна обіцянка винагороди, другий — досягнення і передання особою певного результату. Вони мають зустрічний характер, але не ведуть до виникнення договірних відносин.

Суб'єктами відносин, що виникають з публічної обіцянки винагороди без оголошення кон­курсу, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Особа, яка обіцяє винагороду чи надає ре­зультат, тобто здійснює односторонній правочин, повинна володіти дієздатністю чи мати непо­вну цивільну дієздатність за умови отримання згоди батьків або піклувальників на здійснення правочину (див. ч. 2 ст. 32 ЦК та коментар до неї). Від імені недієздатної особи правочин може здійснити її законний представник.

Особливу форму оголошення публічної обіцянки винагороди не встановлено. Обов'я­зковою умовою до форми сповіщення про обіцянку винагороди є її публічність, тобто можли­вість донести інформацію до невизначеного кола осіб. При недостатньо поширеному способі сповіщення про винагороду зменшуються можливості дотримання строків виконання завдання, обумовленого обіцянкою. Вибір способу сповіщення залежить від особи, яка обіцяє винагоро­ду, і певною мірою залежить від її матеріального становища.

Незалежно від форми сповіщення про винагороду, вона повинна містити відомості про зміст завдання, строк виконання завдання, місце його виконання, форму та розмір винагороди, які заздалегідь визначаються особою, що обіцяє винагороду.

Якщо в обіцянці винагороди не вказані названі умови, то це не робить таку обіцянку недійс­ною, крім відомостей про предмет обіцянки винагороди, без визначення якого обіцянка не може вважатися дійсною. Наприклад, достатньо часто в момент публічної обіцянки винагороди розмір винагороди не конкретизується, а використовується загальне формулювання — «винагорода га­рантована». Розмір винагороди у цьому випадку буде визначатися за домовленістю з особою, яка обіцяла винагороду. А в разі спору між сторонами розмір винагороди може визначатися судом. До того ж, треба мати на увазі, що право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу її приховати.

Крім перелічених умов, визначених законом, особа, яка обіцяє винагороду, може висунути й інші умови за своїм розсудом.