18. Загальна характеристика речових прав на чуже майно

Речові права на чуже майно - це сукупність прав на майно (річ), що є власністю іншої особи, можливість її використовувати з метою задоволення певних потреб, зок­рема особистих, господарських тощо.

Цивільний кодекс виділяє такі види речових прав на чуже майно:

1. право володіння;

2. право користування (сервітут);

3. право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4. право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Право володіння чужим майном

Право володіння чужим майном може виникати з таких підстав:

• договору з власником або особою, якій майно було передане власником;

• на інших підставах, встановлених законом. Підставами припинення права володіння є:

1. відмова володільця від володіння майном;

2. витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3. знищення майна;

4. інші випадки, встановлені законом.

Право користування чужим майном (сервітут)

Наступним видом речового права на чуже майно є право користування чужим майном (сервітут). під сервітутом необхідно розуміти певний обов'язок, зобов'язання власни­ка майна надати іншій особі - не власнику право користування певним його майном з ме­тою задоволення власних потреб та інтересів, у випадку, якщо в інший спосіб такі потре­би та інтереси не можуть бути задоволені.

ЦК виділяє два види сервітутів - особистий та земельний. Особистий сервітут - це право певної особи не власника користуватися чужим майном з метою задоволення певних потреб

Під змістом сервітуту необхідно розуміти певний вид та обсяг повноважень щодо користування чужим майном з метою задоволення потреб уповноваженої особи.

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку

Договір про встановлення сервітуту оформляється у письмовій формі та підлягає державній реєстрації державним реєстратором

Загальні підстави припинення сервітуту визначені статтею 406 ЦК. А саме серві­тут припиняється у разі:

1. поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і влас­ ника майна, обтяженого сервітутом;

2. відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3. спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4. припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5. невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогоспо­дарських потреб (емфітевзис)

Наступним видом речового права на чуже майно є емфітевзис.

Емфітевзис - це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогоспо­дарських потреб. Таке право може встановлюватися договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сіль­ськогосподарських потреб (далі - землекористувач), може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків коли право користування земельною ділянкою держа­вної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Емфітевзис може бути стоковим та безстроковим. Відповідно до ст. 408 ЦК строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогос­подарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або ко­мунальної власності не може перевищувати 50 років.

Відповідно до ст. 412 ЦК право користування земельною ділянкою для сільсько­господарських потреб припиняється у разі:

1. поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

2. спливу строку, на який було надано право користування;

3. викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)

Ще одним видом речових прав на чуже майно є суперфіцій.

Суперфіцій - це право куристування чужою земельною ділянкою для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель. Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування чужою земельною ділянкою є строковим. Такий строк може визначатися договором між власником і землекористувачем чи в інший спосіб визначе­ний законом, а може бути безстроковим. Строк користування земельною ділянкою дер­жавної чи комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років.

За користування земельною ділянкою власник має право одержувати плату.

Відповідно до ст. 416 ЦК право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:

1. поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

2. спливу строку права користування;

3. відмови землекористувача від права користування;

4. невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.