15. Спадкування за заповітом

Поняття заповіту.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК).

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, тобто дією однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. За загальним правилом, заповіт укладається однією особою - заповідачем. Але у ст. 1243 ЦК передба­чається виняток із загального правила, коли заповіт може бути укладено двома особами, які виступають на стороні заповідача, - подружжям.

Цивільний кодекс визначає такі вимоги щодо особи заповідача:

1. заповідачем може бути тільки фізична особа - людина.

2. заповідачем може бути будь-яка фізична особа, незалежно від громадянства

3. право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК). Заповідач має бути дієздатним на момент складання заповіту.

Заповіт подружжя.

Спільний заповіт можуть скласти лише особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, тобто подружжя.

Спільний заповіт може стосуватися майна, яке належить йому лише на праві спі­льної сумісної власності.

Зміст заповіту. Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно йо­го майнових прав та обов'язків (Є.О. Харитонов).

Заповідач має право зробити у заповіті, крім загальних, спеціальні розпорядження. До них належать:

Заповідальний відказ полягає в тому, що заповідач покладає на спадкоємця за за­повітом виконання будь-якого зобов'язання на користь однієї або кількох осіб (відказоо-держувачів), які набувають права вимагати його виконання.

Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити і таке розпорядження, яке має назву покладення. Відповідно до ст. 1240 ЦК заповідач може зобов'язати спадко­ємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження осо­бистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може також зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, спрямованих на досягнення суспільне корисної мети, зокрема організувати виставку нау­кових праць, архівних матеріалів, бібліотеки заповідача тощо.

У заповіті заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у спадко­ємця наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної безпосередньо з поведін­кою його поведінкою.

Підпризначення спадкоємця - це призначення заповідачем замість спадкоємця, за­значеного у заповіті, іншого спадкоємця власного майна на випадок настання будь-якої з обставин, перелік яких передбачено у ч. 1 ст. 1244 ЦК.

Заповідач має право встановити у заповіті сервітут (ст. 1246 ЦК). Відповідно до ст. 401 ЦК під сервітутом розуміється право користування чужим майном. Заповідачем може бути встановлений у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна.

Заповідач має право призначити виконавця заповіту. Виконавцем заповіту може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа. Виконавцем заповіту може бути одна із осіб, на користь яких складено заповіт, а також особа, яка не є спадкоємцем за заповітом (ст. 1286 ЦК).

Форма заповіту. У ст. 1247 ЦК закріплено загальні вимоги до форми заповіту, який має бути: 1) складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його скла­дання; 2) особисто підписаний заповідачем або особами, передбаченими ст. 207 ЦК; 3) посвідчений нотаріусом або іншими посадовими службовими особами, зазначеними у ст.ст. 1251-1252 ЦК.

Заповідач також має право скласти секретний заповіт.

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змі­стом (ч. 1 ст. 1249 ЦК). Він подається нотаріусові в заклеєному конверті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить свій посвідчувальний напис на кон­верті, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає конверт із секретним заповітом у інший конверт, який опечатує.

Заповіти посвідчуються такими особами тільки в присутності свідків.

Заповіт складається у двох примірниках, один з яких зберігається у нотаріальній конторі, а другий видається заповідачу.

Свідками можуть бути тільки особи з повною цивільною дієздатністю. ЦК встано­влюється вичерпний перелік осіб, які не можуть бути свідками:

1. нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

2. спадкоємці за заповітом;

3. члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

4. особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої під­писи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідка, (ст. 1253 ЦК).

Право на обов'язкову частку у спадщині. Право на обов'язкову частку в спад­щині, закріплене у ст. 1241 ЦК. Право на обов'язкову частку мають неповнолітні або по­внолітні непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки (усиновителі). Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, є вичерпним. Осіб, які мають право на обов'язкову частку у спад­щині, називають необхідними (обов'язковими) спадкоємцями.

Скасування та зміна заповіту. Недійсність заповіту. Заповідач має право у будь-який час скасувати або внести до заповіту зміни (ст. 1254 ЦК).

Скасування заповіту можливе двома способами:

1. шляхом подання заяви про скасування раніше складеного заповіту нотаріусу;

2. шляхом складання нового заповіту. Заповіт, який було складено пізніше, скасо­вує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить (ч. 2 ст. 1254 ЦК). При цьому необов'язково, щоб у тексті пізніше складеного заповіту було зазначено про скасування попереднього Заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК).

16. Об'єкти цивільних прав - це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

До об'єктів цивільних прав ст. 177 ЦК відносить речі, у тому числі гроші та цінні па­пери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, тво­рчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні те нематеріальні блага.

Правовий режим - це встановлений у законодавстві порядок набуття, користу­вання та відчуження речей, як об'єктів цивільного права.

За критерієм оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на: 1)речі, які вільно перебува­ють в обігу; 2) речі, які обмежені в обігу; 3) речі, які вилучені з обігу.

Основним і найпоширенішим об'єктом цивільних прав виступають речі. Відпові­дно до ст. 179 ЦК речами визнаються предмети матеріального світу, щодо яких мо­жуть виникати цивільні права та обов'язки.

в цивільному законодавстві виділяють наступні групи речей: нерухомі та рухомі речі; індивідуально визначені речі та родові; речі подільні та неподільні; головні та приналежності; речі споживні та неспоживні; складні речі та складові частини ре­чі; продукція, плоди та доходи, гроші, валютні цінності та цінні папери; роботи, послу­ги; нематеріальні блага.

Речі подільні та неподільні. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку, відповідно, не можна поділити без втрати її цільового призначення (ст. 183 ЦК).

Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками.

Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй власти­вими ознаками, що відрізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ст. 184 ЦК). Речі, наділені індивідуальними ознаками, є незамінними. Вони мають влас­тивості, зовнішні риси, які дозволяють виділити їх серед подібних речей.

До речей, наділених індивідуальними ознаками, належать як речі неповторні та уні­кальні, що існують в єдиному примірнику, так і ті, що набрали статусу індивідуально визна­чених у процесі вибору їх серед інших товарів або через приналежність їм особливих ознак.

Річ, визначена родовими ознаками, відповідно ч. 2 ст. 184 ЦК, є такою, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Речі споживні та неспоживні.

Споживними речами є такі, які через одноразове їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді. Отже, їх існування припиняється взагалі або вони трансформуються в іншу річ. Прикладом таких речей можуть бути пальне, сировина, продук­ти харчування тощо(ст. 185 ЦК).

Неспоживними є речі, призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу. Існування таких речей не припи­няється і, не зважаючи на те, що вони піддягають зносу або амортизації, вони зберігають свої корисні властивості. Такими є будівлі, обладнання, транспортні засоби, одяг тощо,

Головна річ і приналежність.

Кожна з цих речей має своє призначення, оскільки голо­вна річ має самостійне значення, може бути використана за призначенням без допомоги приналежності, а приналежність залежить від головної речі, не може існувати самостійно, тобто, не може бути використана самостійно за загальним призначенням, і тому має до­поміжну функцію (наприклад, скрипка та футляр).

Складові частини речі. Згідно зі ст. 187 ЦК складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене без її пошкодження або істотного знецінення (наприклад, замок та ключ до нього, автомобіль з вбудованим кондиціонером тощо).

Складні речі. Складною річчю є така, що складається з кількох речей, які в суку­пності представляють собою єдиний об'єкт і використовуються за одним призначенням (наприклад, столовий сервіз) (ст. 188 ЦК).

Продукція, плоди та доходи.

Продукцією вважається майно, отримане в результаті переробки речі (наприклад, сировини) або іншого її використання за призначенням. Зокрема, це виготовлені товари, збудовані споруди та будинки тощо.

Плоди - це речі, що є результатом органічного розвитку інших речей (тварин і ро­слин). Наприклад, плоди дерев, приплід тварин та птахів, продукти харчування, що від них отримуються.

Доходи - це грошові та інші матеріальні надходження, які приносить майно яке знаходиться в експлуатації та цивільному обігу.

Майно. Згідно зі ст. 190 ЦК майном як особливим об'єктом вважається річ, сукуп­ність речей, а також майнові права та обов'язки.

Підприємство як єдиний майновий комплекс. Особливим різновидом об'єкта, на який поширюється режим нерухомості (ст. 191 ЦК) визнається підприємство.

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, враховуючи, земельні ділянки, будівлі, споруди, устатку­вання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги.

Гроші, валютні цінності та цінні папери як об'єкти цивільного права.

Цінні папери. Цінним папером відповідно до ст. 194 ЦК є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або матове право і визначає

взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), та власником і передбачає виконання зобов 'язань у відповідності з умовами його випуску, а також можливість пе­редачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Роботи і послуги як об'єкти цивільних прав. Об'єктами цивільних прав є також роботи і послуги.

Роботи - це правомірні дії суб'єктів правовідносин, в результаті яких створю­ється нова річ або змінюються (відновлюються, покращуються) фізичні характеристи­ки існуючих речей, тобто, наслідком виконання робіт є певний матеріальний результат.

Послуги - це правомірні дії суб 'єктів правовідносин, в результаті яких задоволь­няються певні потреби інших осіб. Виконання послуг також має прикінцевий результат, але, як правило, він не має чіткого уречевленого характеру, крім того, такий результат може бути навіть не наявним.

Нематеріальні блага як об'єкти цивільних прав. До нематеріальних благ як об'єктів цивільного права відносяться особисті немайнові блага, результати інтелектуа­льної, творчої діяльності, інформація.

12. Поняття, ознаки та загальна характеристика юридичних осіб

Юридична особа - це організація, створена і зареєстрована у встановленому за­коном порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Вона створюється шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Правоздатність і дієздатність юридичної особи виникає в момент її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа наділена певними засобами індивідуалізації. Це насамперед стосу­ється найменування юридичної особи. Кожна юридична особа повинна мати своє наймену­вання, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування устано­ви має містити інформацію про характер її діяльності,

Юридична особа може мати, крім повного найменування, скорочене. Скорочене найменування є довільним. Воно, як правило, походить від повного найменування, але й може утворюватися в інший спосіб.

Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фі­рмове) найменування.

Засобом індивідуалізації є місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до ст. 93 ЦК місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташу­вання офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (це пе­реважно перебуває керівництво) та здійснення управління і обліку.

Види юридичних осіб

Відповідно до законодавства юридичні особи можна поділити на види за певними критеріями:

1) залежно від порядку створення на:

• юридичні особи приватного права - створюються за ініціативою фізичних осіб на підставі правочину з метою участі в різного роду правовідносинах та діють на підставі установчих документів і підлягають державній реєстрації;

• юридичні особи публічного права - створюються розпорядчим актом органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

2) заявлено від форми створення юридичної особи на:

-товариство - це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непід-приємницькі;

— установа — це організація, створена однією або кількома особами (засновника­ми), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом;

- інші форми встановлені законом;

3) залежно від мети діяльності на:

• підприємницькі товариства - товариства, які здійснюють підприємницьку діяль­ність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (під­приємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповіда­льністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи;

• непідприємницькі товариства - є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом;

4) залежно від форм власності на:

- приватні - основане на власності фізичної особи;

• колективні - основане на власності трудового колективу підприємства;

• державні - основане на державній власності, в тому числі казенне підприємство;

• комунальні - основані на власності відповідних територіальних громад або на власності відповідних органів місцевого самоврядування;

-змішані або спільні підприємства - основані на базі об'єднання майна різних власників (на власності юридичних осіб, фізичних осіб, держав);

5) залежно від суб 'єктивного складу та територіальної належності на:

• юридичні особи створені та зареєстровані на території України (українські);

• юридичні особи створені та зареєстровані на території іноземної держави (іно­ земні);

• підприємства з часткою іноземного капіталу:

а) підприємства з іноземними інвестиціями (іноземні інвестиції становлять не ме­нше 10% в статутному капіталі);

6) всі інші види юридичних осіб (підприємств) з часткою іноземного капіталу;

- міжнародні організації та об'єднання;

б)залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні на:

- унітарні - створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї"), за­тверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним при­значається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприєм­ства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;

- корпоративні - утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на ос­нові корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засно­вників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є коо­перативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товарис­тва, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб;

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції зарік юридичні особи (підприємства) поділяються на:

• малі підприємства - підприємства (незалежно від форми власності), в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не пере­вищує сімдесяти мільйонів гривень;

• середні підприємства - підприємства, які не визнаються ні великими ні малими відносяться до середніх;

• великі підприємства - визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті пятдесят осіб, а обсяг валового дохо­ ду від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень.