- •1. Поняття, значення та правова природа строків (термінів) у цивільному праві
- •8. Поняття та ознаки особистого немайнового права
- •10. Правове регулювання публічної обіцянки винагороди.
- •11. Поняття та загальна характеристика права власності в Україні
- •14. Поняття спадкування. Спадкодавець та спадкоємці. Склад спадщини.
- •15. Спадкування за заповітом
- •18. Загальна характеристика речових прав на чуже майно
- •19. Згідно зі ст. 626 цк договір - це домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обоє 'язків.
- •20. Правові наслідки недійсності правочину
- •21. Договір купівлі-продажу
- •22. Договір найму (оренди)
- •23. Авторське право
- •24. Договір побутового підряду
- •25. Поняття, види та загальна характеристика права спільної власності
- •26.Поняття правочину, його ознаки та види
- •27. Поняття та ознаки зобов'язань
- •28. Договір дарування
- •30. Договір поставки
26.Поняття правочину, його ознаки та види
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обоє 'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК).
Зі змісту правочину можна визначити такі основні ознаки:
правочин є юридичним фактом, оскільки внаслідок його вчинення виникають, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки;
правочином є вольова дія суб'єктів цивільного права, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; за цією ознакою правочин відрізняється від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають в силу закону незалежно від волі його суб'єктів;
правочин - це не лише дія, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а й яка породжує правовий результат.
правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права; за цією ознакою вони відрізняються від адміністративних актів, які теж направлені на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, але видаються компетентними органами державної влади; особи, яким адресовані такі акти, зобов'язані виконувати їх незалежно від свого бажання;
правочином може бути лише правомірна дія; відсутність правомірності у вчиненому правочині зумовлює необхідність розглядати його як цивільне правопорушення, що випливає з системи юридичних фактів, де протиправні дії (правопорушення) протиставляються діям правомірним; тому, якщо особа намагається досягнути бажаного правового результату, але порушує права іншої особи, таку дію неможливо віднести до право чинів через відсутність у ній правомірності.
Правочини можна класифікувати за рядом критеріїв.
За кількістю сторін, які вчиняють правочин, одностороннім Дво- чи багатостороннім
За моментом настання цивільних прав та обоє 'язків правочини поділяються на консенсуальні та реальні.
За майновим інтересом для сторін правочини поділяються на платні і безоплатні.
За значенням підстав (мети) правочину для його дійсності правочини поділяються на каузальні та абстрактні. Більшість правочинів є каузальними. Це правочини, які мають підставу (мету) вчинення. В абстрактних правочинах не визначаються підстави їх вчинення.
За строковістю правочини можна класифікувати на строкові та безстрокові.
Можна ще назвати інші види правочинів: легітарні (ґрунтуються на положеннях закону) та волюнтарні (не передбачені законом); біржові (ті, що укладаються на біржах і відносно біржових товарів; фідуціарні (такі, що мають довірчий характер). При цьому втрата довіри сторін одна до одної може спричинити розірвання договору в односторонньому порядку, наприклад, доручення, довіреність, комісія та інші.
Умови дійсності правочину
Дійсністю правочину називається його можливість породжувати, змінювати або припиняти для його сторін цивільні права та обов'язки. Для того, щоб правочин був дійсним і породжував ті правові наслідки, які прагнули досягнути його сторони, необхідно наявність ряду умов.
Під умовами дійсності правочину розуміються такі вимоги закону щодо змісту, дієздатності його сторін, спрямованості волі та відповідності її волевиявленню, а також форми вираження, яким повинен відповідати вчинений правочин.
Відповідно до ст. 203 ЦК правочин повинен відповідати таким умовам дійсності:
зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного за конодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внут рішній волі;
4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити пра вам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Форма правочину
Формою правочину називається спосіб вираження волі його сторін. Сторони правочину мають право обирати його форму, якщо інше не встановлено законом. Цивільне законодавство визначає такі форми правочину:
конклюдентні дії; це дії особи, які свідчать про намір вчинити правочин; шляхом конклюдентних дій можна вчинити правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма (ч. 2 ст. 205 ЦК); наприклад, кидаючи жетон в автомат, осо ба виражає волю на укладення договору перевезення громадським транспортом (метро);
мовчання; за цієї формою воля особи до вчинення правочину може виражатися лише у випадках, визначених законом або договором; так, відповідно до ст. 764 ЦК, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то завідсутності заперечення наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором;
усна (словесна) форма; застосовується у всіх випадках, коли для конкретного виду правочину законом не передбачено іншу форму; відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність;
4) письмова форма; виражається в тому, що правочин вчиняється шляхом фіксації його змісту за допомогою письмового тексту і підписання особами, які його вчинили, або за дорученням іншою особою у випадках, визначених законом; до письмової форми прирівнюється вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК).