3 Рекогностування та закріплення пунктів полігонометричного ходу 2-го розряду на місцевості

3.1 Рекогностування полігонометрії

Головними завданнями рекогностування є [8]:

• уточнення проекту ходів (мереж) на місцевості;

• остаточний вибір трас полігонометричних ходів;

• остаточний вибір місць закладання пунктів;

• остаточний вибір типів центрів і знаків, якими закріплюють геодезичні пункти полігонометрії.

Польові рекогностувальні роботи проводяться у два етапи [11]. На першому етапі з’ясовують, чи не відбулися зміни в топографії місцевості з моменту видавництва топографічних карт, на основі яких складений проект, а також чи можливе прокладання полігонометричних ходів на місцевості за запроектованими напрямками. При цьому перевіряють взаємну видимість між пунктами, особливо звертають увагу на сумнівні напрямки, що намічені на карті при складанні проекту; враховують висоту рослинності та забудови, відшукують обходи перешкод у смузі ходу. Хід повинен бути відрекогностований так, щоб візирний промінь при вимірюваннях проходив не ближче 0,5 м від перешкоди. Траса наміченого ходу повинна бути зручною для кутових і особливо для лінійних вимірювань.

В умовах населеного пункту звертають увагу на інтенсивність руху транспорту за наміченими напрямками ходів.

У випадку встановлення значних змін на цьому етапі рекогностування в проект вносять корективи.

На другому етапі рекогностування проект полігонометрії переносять у натуру, вибираючи місця для встановлення пунктів. При цьому керуються такими положеннями. Полігонометричні пункти повинні бути розміщені приблизно на однакових відстанях. Місця для пунктів повинні вибиратися так, щоб забезпечити їх тривале збереження, а тому не можна для їх встановлення використовувати ділянки з ріллею, що заливаються під час повені, поблизу ярів, кар’єрів, зайняті сільськогосподарськими культурами тощо, а також проїзні частини доріг і вулиць. Крім того, з метою дотримання правил з техніки безпеки пункти не повинні розміщуватись особливо близько до залізничних колій, ліній струму високої напруги тощо.

На забудованих територіях для пунктів слід вибирати переважно фундаменти і стіни бетонних і цегляних будівель і споруд, маючи намір закріплювати пункти стінними центрами (знаками). При виборі місць для ґрунтових центрів необхідно враховувати розміщення підземних комунікацій і майбутню забудову територій.

Вибрані на місцевості місця для пунктів спочатку закріплюють тимчасовими центрами: кілками, металевими штирями та ін. і складають на кожний окремий пункт абрис (кроки) з прив’язкою його до постійних предметів місцевості не менше ніж трьома промірами. Приклад кроків наведений у додатку В [2].

3.2 Закріплення пунктів полігонометричного ходу на місцевості

Геодезичний пункт складається з двох частин: підземної – центра і зовнішньої – геодезичного знака.

Центр – це підземна частина пункту, яка слугує для точного позначення і закріплення його місцеположення і довготривалого збереження. Через те глибина закладання центрів у ґрунт повинна бути не менше 1,2 м, а в окремих районах – не менше 6 м. Саме підземні центри (їх марки) є носіями координат і висот пункту. Центри мають різну конструкцію і поділяються на типи, конструкція яких залежать від фізико-географічних умов району робіт, особливо від характеристик ґрунту і його глибини промерзання.

Центри виготовляють або з бетону, або з металевих труб, що заповнюються бетонним розчином. У бетонні блоки або труби зверху закладають спеціальні чугунні марки, у центрі яких є напівсфера з отвором або хрестиком, які таким чином фіксують точку на місцевості, координати якої у подальшому визначаються.

Закріплення пунктів центрами виконується відповідно до вказівок нормативного документа – Інструкції [2].

На незабудованій території здебільшого пункти полігонометрії згущення закріплюються постійним центром типу У15Н, а на забудованій території – типів У15, У15К, У15Н, 160 та ін., а також стінними центрами типу 145 [2].

Другу частину пункту – зовнішній геодезичний знак, споруджують не на всіх пунктах, а тільки на тих, де необхідно піднімати візирний промінь на відповідну висоту над поверхнею землі, щоб забезпечити видимість між пунктами.

Зовнішні геодезичні знаки для мереж згущення бувають таких типів: тур, чотиригранна піраміда, піраміда-штатив; металева віха з візирним циліндром, Г-подібна віха [2].

На практиці кожна бригада виконує рекогностування і закріплення на місцевості запроектованого нею полігонометричного ходу одночасно. Закріплення пунктів виконується металевими гвіздками завдовжки не менше 12 см та костилями (в асфальті), а також металевими трубами завдовжки 1,5 м – на ділянках із піщаними і супіщаними ґрунтами. Спорудження зовнішніх знаків у даній роботі не передбачається, оскільки в цьому немає потреби.