15.2. Організація аналітичного і синтетичного обліку основних засобів

Аналітичний облік основних засобів забезпечується веденням інвентарної книги та інвентарних карток, який може здійснюватися автоматизовано або вручну. Записи в інвентарній книзі здійснюються за кожним предметом окремо. При цьому будь-яка фор­ма ведення цих регістрів повинна забезпечувати наявність усіх необхідних реквізитів та звіряння даних аналітичного обліку із синтетичним обліком на будь-яку дату.

Згідно з основними вимогами щодо організації роботи зі зброєю, визначеними Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженою наказом Міністер- ства внутрішніх справ України від 21.08.98 р. № 622 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.10.98 р. № 637/3077 (зі змінами), облік зброї ведеться в окремій інвентарній книзі.

Інвентарна книга має бути пронумерована, прошнурована, засвідчена підписами керівника та головного бухгалтера, скріплена відбитком печатки банку та зберігатись у призначеної відповідальної особи.

Інвентарні книги обліку основних засобів наприкінці року не закриваються і записи в них продовжуються в новому році.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Синтетичний облік ведеться за допомогою балансових рахунків четвертого порядку Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.

Внутрішній план аналітичних рахунків розробляється банком самостійно, який дає змогу більш детально обліковувати банківські операції.

В операційному дні банку можуть відкриватися окремі аналітичні рахунки за групами основних засобів, визначених банком, за балансовими рахунками таких груп:

• № 440 «Основні засоби»;

• № 443 «Капітальні інвестиції за основними засобами»;

• № 450 «Інші необоротні матеріальні активи»;

• № 453 «Капітальні інвестиції за основними засобами, що прийняті в оперативний лізинг (оренду)».

Згідно з вимогами НБУ аналітичні рахунки відкриваються за окремими розділами (службові будівлі та споруди; житлові приміщення; комп’ютерне обладнання та ін.) залежно від пот­реб банку.

Первісна вартість основних засобів може збільшуватися на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкції тощо), у результаті чого збільшуються майбутні економічні вигоди, первісно очікувані від використання цього об’єкта.

Облік витрат, пов’язаних із поліпшенням основних засобів, здійснюється за рахунками капітальних інвестицій в розрізі видів груп основних засобів для внутрішніх потреб банку.

Передбачається використання в обліку таких видів оцінки основних засобів:

• первісна вартість (договірна, справедлива, ринкова);

• переоцінена вартість (індексована, приведена до рівня ринкових цін).

Банк переоцінює об’єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більше ніж на 10 %) відрізняється від справедливої його вартості на дату складання балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт.

Справедлива вартість — сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язань у результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Поняття справедливої вартості застосовується при здійсненні операцій обміну, безоплатного отримання, внеску до статутного капіталу, об’єднання підприємств.

Справедливою вартістю для окремих елементів активів є:

• для землі, будівель — ринкова вартість;

• для машин та устаткування — ринкова вартість або відновлена вартість (вартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінювання;

• для інших основних засобів — відновлена вартість (сучасна вартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінювання;

• для нематеріальних активів — поточна ринкова вартість, а за відсутності такої вартості — оцінна вартість, яку установа сплатила б за актив у разі операції між обізнаними, заінтересованими і незалежними сторонами, виходячи з наявної інформації.

Ринкова вартість — сума, яку можна отримати від продажу активу на активному ринку.

Переоцінена вартість і сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням первісної вартості та суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів вносяться до регістрів їх аналітичного обліку: інвентарні книги, інвентарні картки та відображаються за відповідними аналітичними рахунками.

Суми дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включаються до складу додаткового капіталу та відображаються в обліку за балансовим рахунком № 5100 «Результати переоцінки основних засобів», а сума уцінки — до складу витрат і відображається в обліку за балансовим рахунком № 7499 «Інші небанківські операційні витрати».

Уцінка основних засобів здійснюється за рахунок дооцінки за цим об’єктом, а за недостатності суми дооцінки — за рахунок витрат банку.

Для правильного відображення в обліку результатів дооцінки (уцінки) об’єктів основних засобів банк має забезпечити в аналітичному обліку накопичення інформації щодо раніше здійснених дооцінок (уцінок) за кожним об’єктом основних засобів.

На частоту переоцінок основних засобів впливає коливання справедливої вартості основних засобів, що переоцінюються. Перед складанням річного звіту на дату проведення інвентаризації обов’язково здійснюється перевірка реальної вартості основних засобів.

Усі об’єкти основних засобів підлягають амортизації (крім зем­лі). Земля — це актив, за яким не нараховується амортизація, оскільки строк її використання практично не обмежений.

Нарахування амортизації за основними засобами починається з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання, і припиняється починаючи з першого числа місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта основних засобів.

За кожним об’єктом основних засобів визначається вартість, яка амортизується.

Установлення строку корисного використання основного засобу випливає з його технічних можливостей та економічної суті.

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) враховується:

• очікуване використання об’єкта банком з урахуванням його потужності;

• фізичний та моральний знос, що передбачається;

• правові або подібні обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно і зменшує залишкову вартість основних засобів. Банком самостійно обираються методи нарахування амортизації, які визначаються обліковою політикою та внутрішньобанківським порядком нарахування амортизації.

Відповідно до чинного законодавства банком може бути застосований один з таких методів нарахування амортизації:

• прямолінійний, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується, на очікуваний період використання об’єкта основних засобів;

• зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості на дату, з якої починається нарахування амортизації, та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у процентах) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта у результаті ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;

• прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної його вартості на дату, з якої починається нарахування амортизації, та річної норми амортизації, яка обчислюється залежно від строку корисного використання об’єкта, і подвоюється;

• кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коєфіцієнта. Кумулятивний коєфіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

• виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який банк очікує виробити (виконати) із використанням об’єкта основних засобів.

Установлений метод нарахування амортизації зберігається на весь строк корисного використання конкретних активів і не змінюється залежно від економічного стану банку.

Розрахунок амортизаційних відрахувань при використанні майна за лізингом може здійснюватись звичайним методом, залежно від балансової вартості обладнання, строку його дії і встановленої норми амортизації, і методом прискореної амортизації, за якого норма річних амортизаційних відрахувань на повне відновлення збільшується відповідно до норм амортизації.

Величина амортизаційних відрахувань А, які належать лізингодавцю:

А = С  Н(а)  Т / 100,

де С — балансова вартість обладнання;

Н — норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення;

Т — період дії лізингової угоди.

Сума лізингових платежів за лізинговою угодою складає:

Л(п) = А + П(к) + П(ком) + П(у) + П(д).

Наведена методика визначення лізингових платежів може розглядатись як підстава розрахунку плати за лізингом незалежно від його виду.

Витрати лізингоодержувача на поліпшення об’єкта фінансового лізингу (модернізація, добудова, дообладнання, модифікація, реконструкція), що призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються як капітальні інвестиції, що включаються до вар­тості об’єкта фінансового лізингу.

Лізингоодержувач протягом періоду очікуваного використання об’єкта фінансового лізингу нараховує амортизацію основних засобів. Періодом очікуваного використання об’єкта фінансового лізингу є строк корисного використання або коротший з двох періодів — строк лізингу або строк корисного використання об’єк­та фінансового лізингу. Метод нарахування амортизації об’єкта фінансового лізингу визначається лізингоодержувачем відповідно до порядку нарахування амортизації основних засобів.

Затрати лізингоодержувача на поліпшення об’єкта оперативного лізингу (оренди) (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що ведуть до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються лізингоодержувачем як капітальні інвестиції у створенні інших необоротних матеріальних активів і обліковуються за балансовими рахунками № 4530 «Капітальні інвестиції за основними засобами, що прийняті в оперативний лізинг (оренду)».

Завершені капітальні інвестиції відображаються за окремим аналітичним рахунком балансового рахунку № 4500 «Інші необоротні матеріальні активи» й амортизуються протягом строку, за який проведено поліпшення об’єкта, але не більше строку лізингу (оренди). Амортизація суми, витраченої на поліпшення об’єкта оперативного лізингу (оренди), нараховується із застосуванням прямолінійного або виробничого методів і відображається за окремим аналітичним рахунком балансового рахунку № 4509 «Знос інших необоротних матеріальних активів».

У разі, якщо об’єкт оперативного лізингу (оренди) повертається лізингодавцю у зв’язку з достроковим припиненням лізингу, а також у зв’язку з неможливістю відокремити створений об’єкт від об’єкта лізингу, то недоамортизована частина витрат на по­ліпшення об’єкта лізингу відображається за балансовим рахун­ком № 7421 «Витрати на утримання основних засобів, що отримані в лізинг (оренду)» за окремим аналітичним рахунком.