22.Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації в осьовий час.

Соціальна структура східного суспільства була стратифікованою. Основним виробником (і найбільшою верствою-стратою) були землероби, переважно вільні землероби-общинники.Усі члени суспільства були підпорядкованні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх, а часом і саме життя. Єдиним власником основних засобів виробництва - землі й води, — була держава та деспот-цар. Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі. Найвищим і єдиним власником залишався верховний пра¬витель (цар). І громад земля, і земля окремої родини, і кня¬жий уділ — усі ці земельні володіння належали окремим особам. Особливості східної економіки породжували й своєрідну фор¬му фінансово-екон взаємин між власником базових засо¬бів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосере-джуються у царській скарбниці. Тобто доходи давньосхідної скарб¬ниці можна визначити як «ренту-податок», інакше кажучи, одно¬часно і ренту (плату за землю), і податок (примусові вилучення у підданих держави на її користь), які можуть вилучатися як у грошовій формі, так і в натур-ії, а також у вигляді праці. Основою господарства західних країн на відміну від Сходу стала індивід власність на базові засоби виробницт¬ва — передусім землю. Суспільна та індивід власність — були чітко відокремлені і забезпечені відповід¬ними законо-давчими актами. Тобто влада була відокрем¬лена від власності. Відмінного є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості. Водночас екон зв'язки за умов панування на¬тур господарства були досить вузькими, господ життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до¬машньому госпо¬дарстві. На чолі такої патріар¬хальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у гос¬под відношенні виступав як управитель та землевлас-ник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держ управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та за¬ступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували та інші кате¬горії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняття¬ми, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потре-бувала господ зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господар¬ства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобува¬лися шляхом обміну на власну продукцію. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав сусп поділу праці, хоча й породжував появу нових форм госпо¬д діяльності. Влас¬ник такого господарства спрямовував трудову діяльність як рабів, так й іншої челяді, а продукція споживалася безпосередньо в ньому.

23.Господарство Індії в другій пол і тисяч до н.Е. Та відображення його у праці „Артхашастра”.

Історію економіки Індії в осьовий час слід розпочати від вста¬новлення буддизму — першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господ розвиток. У цей період тут значного поширення набули залізні знаряддя праці, які знач¬но полегшили не лише емлеробство, а й спорудження іригацій¬них споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, шо, у свою чер¬гу, підштовхує внутрішню торгівлю.коні та деякі інші товари. Досить ґрунтовні відомості про економічну реальність в Індії цього періоду нам дає «Артхашастра» (IV ст. до Р.Х.), екон трактат, який приписують радникові царя Чандрагупти І-го. Пам'ятка являє собою зведення правил, більшість із яких є зверненням до царя. Так, у трактаті підійма¬ється питання про екон роль держави, активізацію її втру¬чання у господарське життя, зміцнення держ апарату. Се¬ред функцій держави згадується: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, усіляке заохочення рільництва, скотарства та садівництва. Обґрунтовувалася ідея держ землеволодіння. Цареві давалися поради надавати землю у користування, якщо землероби зобов'язувалися сумлін¬но платити податки. Стосовно іригаційних споруд, то в трактаті зазначалося, що їх дозволялося передавати в оренду, зберігаючи за державою права власності. Торгівля також була важливого статтею доходів скарбниці, а тому у трактаті велику увагу приділено організації нагляду за тор¬гівлею, розвиткові міжнар торгівлі, заохоченню купців, які імпортують іноземні товари та експортують царські. У трактаті також дістало розвиток й учення про касти, за яким усе населення ділилося на чотири касти аріїв — брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри. За ними закріплювалася станова нерівність, визначалися обов'язки. З розвитком товарного обміну зростає й спеціалізація окремих громад, або родин, та чи інша форма гос¬под діяльності (землеробство, скотарство, різні види ре¬месла, будівництво, торгівля) закріплюється за родинами, з поко¬ління в покоління передаються секрети майстерності. Виникають групи купців, лихварів, суддів, чиновників, філософів та ін. Май¬нові та професійні відмінності окремих груп населення нерідко (зокрема в даному випадку) закріплювалися у закрито-станових кастах. Велика частина трактату належить аналізу різних форм рабо-володіння, визначається неможливість рабства для аріїв. Знайде¬мо тут і рекомендації щодо обмеження рабства, зокрема заборону продажу дітей до 8 років; звільнення від рабства дітей вільного, який продав себе у рабство; визнання вільними дітей, народже¬них рабинею від господаря, а також її самої і т.д.