8. Історичні форми господарських одиниць та фактори, що на них впливають.

Суспільний поділ праці та історичні форми власності на засоби виробництва характе­ризують рівень функціональної та соціальної (структурної) ди­ференціації господарч системи суспільства. Тому вони є найголовнішими основами її істор розвитку, завдяки яким формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії представляють господ систему су­спільства Рівень розвитку поділу праці та власності на засоби вироб­ництва обумовлюють не тільки певні істор типи господ одиниць (форми господарств), а й роблять їх залежними як одна від одної, так і від суспільства в цілому. Унаслідок цього виникає потреба їхньої взаємодії між собою та сусп-­ством (державою). Вона здійснюється у формі взаємообміну благами і послугами, що історично мав різний харак­тер (нееквівалентний та еквівалентний), різний спосіб реалі­зації (реципрокність, редистрибуція тощо) та різні форми (на­туральну, товарну, товарно-грошову). Обмін є засобом Інтег­рації господарств, чисельність і різновиди яких постійно зро­стають завдяки диференціації господ сфери суспіль­ства. Взаємодія між окремими господ одини­цями та державою здійснюється на основі встановлених правил і норм. Сукупність сусп норм та механізмів їх додержання в господ сфері утворює суспільне середовище господ діяльності, яке є важливою складовою господарства суспільства. Його формування здійснює держава, яка реалізує вплив з боку суспільства на окремі господ одиниці способом формування економ інститутів, проведення економ по­літики, здійснення економ реформ.. Господарство сус-ва — це сукупність господ одиниць (історичних форм госпо­дарств), що взаємодіють, створюють та обмінюють матер-і блага та послуги в рамках установленого інституційного середовища.

Можна виділити 2 періоди розвитку господ. системи, де господ-во виступало у привласню-вальній та відтворювальній (виробничій) формах. Перше існувало у первісному суспільству доцивілізац. епохи. Відтворювальне гос­под-во зявилось після нео­літичної революції і привело до появи рільництва і скотарства.

Період осьового часу (VIII-ІІ ст. до н. є.) характеризується сусп поділом праці, розвитком техніки і технологій, на­явністю природних умов. Індивід (феодал, підприємець, кріпак) є центральною фігурою в господ. сфері.

В антич­ні часи з 'явилися відносно незалеж індивід і тери­тор община. Існувала общинна форма власності на землю та інші природні ресурси. Рівень розвитку поділу праці обумовив натуральний характер виробництва і об­мін товарами. Основним суб'єктом гос­подарюваня став власник домаш господарства, який з рабами та членами родини, виробляв необхідні для власного споживання блага.

Така система господарю-ня була в Афінах та Спарті. Її основні форми госпо­дар латифундії та ергастрерії, вілли та сальтуси, військові господарства в колоніях — клерухії, парцелярне господарство повноправного ін­дивіда тощо. Кожній з цих форм господ-ня відповідає свій статус індивідів, що господарюють, різні права влас­ності, способи впливу на людей в екон сфері. В екон системі общинного типу між домогос-подарствами існували вкрай обмежені екон зв'язки, а голов. значення набували зв'язки з органами держ управління господ-ю сфе­рою суп-ва.

Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньо­віччя, на території Зах Європи існував общинний тип орга­нізації суспільства, представником якого стала німецька марка. Її особ­ливості: німецька община формувалась за тери­тор-ю ознакою. Центральну роль відігравало родинне господарство, що самостійно виробляло необхідні для життя блага. Община представляла собою збори власників домогосп-ств для розв'язання спільних проблем. Община мала корпоративний характер. Функці­ї общини - створення умов функціонування домогосподарств: організація військ захисту, прокладання доріг, будівництва мостів та культових споруд тощо. Вона об'єдну­вала рівних, з однаковими правами, власників домогосподарств, що мали певні обов'язки перед общиною на засадах асоціації.

Натуральний характер виробництва і перехід до трипільної си­стеми обробітку землі виявилися в такій формі домогосподарств, як гуфи, що являли собою «єдність дому, подвір'я, орної землі селянина з правами користування лісом і пасовиськом», які на­лежали общині. Поряд з ними існували помістя— великі земле­володіння графів, герцогів, які були надані їм коро­лем.

Маноріальне помістя, як одна з форм господарювання середньовічної Європи, складалося з домену-замку, двору феодала і селян. домогосподарств. Селяни залежали від феодала, він від короля.

Алоїдальне господарство вільного селянина, манор феодала нижчого рівня, феодальні помістя вищих рівнів ієрархії, на вершині якої стоїть королівський двір утворюють структуру господ. системи сусп-ва.

В епоху пізнього феодалізму суттєво змінилась організація су­спільств Зах Європи. Відбулися перехід від територ до централізов способу здійснення влади, зосередження ос­новних повноважень у руках короля, зміна структури суспільст­ва. Виникла нова форма особистої залежності, де всі члени суспільства стали підданими короля. Феодали пе­ретворювалися на земельних аристократів.

Дедалі активнішу роль почали відігравати міста, і спершу були міс­цем поселення торговців. Принцип асоціації, особиста незалежність індивідів обумови­ли особливості господарського життя в містах. Виникли доб­ровільні об'єднання різного типу — ганзи, гільдії, цехи, що охоплювали як виробництва, так і сферу обміну. Головна мета таких утворень - об'єднання заради захисту власних інтересів, одержання певних привілеїв, здійсненні координації виробництва, цін, збуту тощо. Так почали з'являтися перші форми економ організацій як принципово нових форм господарств та спо­собу взаємодії між ними.

Проникнення принципів рівності і сво­боди в господар сферу суспільства обумовило появу ринкової економ системи В її основі - утвердження приватної власності на ресурси, еквівалентний обмін у процесі вільної конкуренції, постійно зростаючий поділ праці.

16.Господарство суспільства Трипільської культури.

Як свідчать археологічні дані, на території сучасної України були виявлені пам'ятки буття найдавніших людей, що з'явилися в Європі близько 1 млн років тому. Особливе місце в господарській еволюції українських земель посідає Трипільська культура (VII—НІ тисячолітті до и.е.).

Трипільське суспільство було суспільством землеробів і досягло високого рівня розвитку та стояло на порозі цивілізації. Археологічні розкопки трипіл поселень засвідчують, що чисельність населення в них налічувала від 3 до 10 тис. осіб. Ці поселення розташовувалися на площі 200—400 га, тому їх по праву можна вважати протомістами.

Хати були згуртовані в села, що вказує на високий ступінь родової організації, і розташовувалися колом, у центрі якого стояв громадський будинок для сходин та спільних культових обрядів. Навколо таких великих протоміст розташовувалися невеличкі поселення, утворюючи округи з населенням у 15-25 тис. осіб.

Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців. Кожне поселення існувало близько 50 років. Потім жителі переходили на нове місце. Це було пов'язано з виснаженням землі навколо поселення та вирубуванням лісів. Облишене поселення спалювали. Це був своєрідний ритуал. Серед цих великих попелищ археологи знаходять безліч розписаних посудин, антропоморфних і зооморфних статуеток, спалене зерно та кістки тварин, а часом навіть людські останки.

Зміни у матеріальній культурі трипільців засвідчив подальший швидкий розвиток господарства землеробських племен.

В трипільському господарстві розширювався асортимент сільськогосподарських культур: пшениця, ячмінь, просо, бобові та технічні культури. Землю обробляли роговими й дерев'яними ралами. Поступово вдосконалювалися зубчасті серпи. Як галузь сільського господарства розвивалось і садівництво (вишня, абрикос), виноградарство.

Спостерігається перехід деяких груп трипільського населення від землеробства до переважання тваринництва. Певне місце в житті трипільців належало і мисливству та рибальству.

Вражають досягнення трипільців у галузі ремесел металообробки та гончарства. Знання про ковальську обробку міді, режими термообробки та лиття в деяких аспектах не поступаються сучасному рівню у цій галузі.

Внесок трипільської цивілізації у спадщину тисячоліть цілком вагомий. Найголовніші з досягнень це закладення основ господарських систем, на базі яких існували суспільства та народи пізніших часів включно до історичних українців. Це основи матеріальної культури тип житла, типи знарядь праці, навички в технології металообробки, гончарства, житлобудування.

Однак носії трипільської культури своїм прикладом довели також, що ці досягнення можуть бути втрачені. Можна констатувати обмеженість знань та можливостей трипільців, які не знайшли засобів перебороти суспільно-екон кризу другої половини IV тис. до н. е. і зберегти всі здобутки цивілізації. Вони пішли шляхом регресу економіки до спрощення суспільного життя.

Обраний ними вихід з економічної кризи, з одного боку, можливо, й урятував частину суспільства від голодної смерті, але, з іншого, привів до швидкої (упродовж кількох поколінь) втрати багатьох досягнень цивілізації у галузі суспільного та культурного розвитку. Можливим був інший вихід освоєння нових аграрних технологій, розвиток хліборобства, але ним так і не скористалися, а може, й не змогли цього зробити. Коли занепала економіка, усі яскраві прояви цивілізації протоміста, архітектура, вишуканий мальований посуд, статуетки, орнаменти, знакова система поступово пішли в небуття. Так зникла трипільська цивілізація.

Її значення для стародав історії України в тому, що саме з нею пов'язана остаточна перемога відтворювального господ-ва на українських землях у IV тисячолітті до н.е.