NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 445

8 червня1977 р., ПротоколІІІ– від8 грудня2005 р.), Правилповикористаннюемблем ЧервоногоХрестаабоЧервоногоПівмісяцянаціональнимиТовариствами, ухвалених XX Віденською Міжнародною конференцією Червоного Хреста 1965 року та переглянутих Радою делегатів у Будапешті у 1991 р., і Резолюції І, прийнятої на XXIX Міжнародній конференції Червоного Хреста і Червоного Півмісяця у 2006 р.

Зазначена символіка виконує захисну і розпізнавальну функції. Захисна функція означає, що під час війни або збройного конфлікту зображення Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала як захисного знака є видимим позначенням захисту, передбаченого Женевськими конвенціями та Додатковими протоколами до них для медичного персоналу, медичних формувань та санітарнотранспортних засобів. Розпізнавальна функція передбачає використання символіки як розпізнавального знака для позначення належності людини або об’єкта до Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Сам порядок використання символіки залежить від того, захисну чи розпізнавальну функції вона виконує в конкретному випадку, виду символіки (емблеми, назви чи сигнали), часу та інших факторів.

Забороняється використання зазначених емблем або слів на вивісках, плакатах, оголошеннях, листівках, розміщення їх на товарах чи упаковках, продаж цих товарів, використанняназвунайменуваннях підприємств, установ, організаційнезалежновід форм власності або зображень емблем на знаках для товарів і послуг, промислових зразкахтощо(див. ст. 15 зазначеногоЗакону). Умирнийчасемблеми ЧервоногоПівмісяця, Червоного Кристала, назви «Червоний Півмісяць», «Червоний Кристал» використовуютьсявиключнодляпозначеннямедичного, духовногоперсоналуіноземних організацій, що входять до Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, під час їх перебування в офіційному відрядженні в Україні, а також майна таких організацій і не можуть бути використані для жодних інших цілей та в інших випадках.

Незаконне використання символіки може полягати у носінні її особами, які не мають на це права, незаконному позначенні транспортних засобів, іншого майна або певних зон і територій на місцевості, використанні майна з незаконно нанесеною символікою тощо.

5.Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила дії, передбачені ст. 445 КК.

6.Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.

7.Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку.

8.Стаття 445 КК передбачає загальну норму про незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала. Вона не застосовується, якщо дії можна кваліфікувати за статтями, що передбачають спеціальні норми, зокрема, як військовий злочин за ст. 435 КК або як порушення законів і звичаїв війни за ст. 438 КК. У статті 435 КК в основі виділення спеціальної норми є поєднання ознак спеціального суб’єкта, яким визнається військовослужбовець, із ознаками місця або обстановки вчинення злочину – в районі воєнних дій або в умовах воєнного стану. Під статтю 438 КК підпадають ті види незаконного використання зазначеної символіки, які характеризуються більш високим ступенем суспільної небезпечності злочинних діянь та тяжкості спричинених ними наслідків. Зокрема, не-

1001

Розділ XХ. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

законне використання зазначеної символіки може бути кваліфіковане за ст. 438 КК як порушення законів і звичаїв війни, якщо таким чином особа симулює володіння статусом, що надає захист, при вчиненні вбивств, завданні поранень, захопленні в полон противника (див. ст. 37 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р.).

Стаття 438 КК передбачає відповідальність за особливо тяжкий злочин і тому має перевагу і у випадках її конкуренції зі ст. 435 КК.

Стаття 446. Піратство

1.Піратство, тобтовикористаннязметоюодержанняматеріальноївинагороди або іншої особистої вигоди озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років із конфіскацією майна.

2.Ті самі діяння, якщо вони вчинені повторно або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років

зконфіскацією майна.

1.Кримінальна відповідальність за піратство встановлена відповідно до Женевськоїконвенціїпровідкритеморевід29 квітня1958 р. іМіжнародноїконвенціїзморського права від 10 грудня 1982 р.

2.Безпосередній об’єкт цього злочину – безпека міжнародного судноплавства. Додатковим об’єктом можуть бути відносини власності, а також життя, здоров’я, свобода, права та законні інтереси екіпажу або пасажирів морського чи річкового судна.

3.Потерпілимивідпіратства можутьбутичлениекіпажу та/абопасажири іншого морського чи річкового судна.

4.Предметом злочину може бути інше морське або річкове судно. Під таким судном розуміють будь-яке судно, у тому числі підводне, незалежно від його практичного призначення і використання.

5.Об’єктивну сторону злочину характеризує використання озброєного чи неозброєного судна для: 1) захоплення іншого морського чи річкового судна; 2) застосування насильства щодо екіпажу чи пасажирів такого судна; 3) пограбування такого судна, його екіпажу чи пасажирів; 4) інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна.

6.Усі піратські дії, альтернативно передбачені ст. 446 КК, вчинюються з використанням судна. Таким піратським судном, відповідно до зазначених міжнародних конвенцій, як правило, виступає приватновласницьке судно. Використання військовогокораблятаіншогодержавногосуднаможнакваліфікуватиякпіратстволишеутих випадках, коли над ними встановлений контроль екіпажу, який учинив заколот, або вони були захоплені сторонніми особами та в інших подібних випадках, коли вони

1002

Стаття 446

фактично незаконно перебували під владою приватних осіб і використовувалися в їх інтересах.

7.Захоплення іншого судна означає самовільне встановлення фактичного панування(влади) наднимзотриманнямможливостійоговикористаннянавласнийрозсуд.

8.Під насильством розуміють фізичне насильство щодо екіпажу чи пасажирів іншого судна або погрозу його застосування (психічне насильство). Фізичне насильство може полягати в нанесенні тілесних ушкоджень, побоїв, мордуванні тощо.

9.Пограбування – це протиправне відкрите викрадення чужого майна, яке знаходиться на борту іншого морського чи річкового судна. Таке майно може бути власністю членів екіпажу чи пасажирів цього судна або інших осіб, що не має значення для кваліфікації цього злочину.

10.Інші ворожі дії щодо екіпажу чи пасажирів іншого судна можуть виражатися

упозбавленні або обмеженні волі, захопленні в рабство, нарузі над їх гідністю тощо.

11.Обов’язковоюознакоюпіратстваємісцейоговчинення– відкритемореабоінше місце поза юрисдикцією будь-якої держави. Учинення таких дій у межах території державикваліфікуєтьсязаіншимистаттямиКК: якзахопленняморськогочирічкового судна(ст. 278 КК), бандитизм(ст. 257 КК), розбій(ст. 187 КК), грабіж(ст. 186 КК) тощо.

12.Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-які дії, зазначені

уст. 446 КК.

13.Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і метою одержання матеріальної винагороди (безпосередньо в результаті пограбування іншого судна чи від інших осіб) або іншої особистої вигоди (усунення чи послаблення конкурента, підвищення на роботі, службі чи в злочинній ієрархії тощо).

14.Суб’єктом цього злочину може бути член екіпажу чи пасажир піратського судна, який досяг 16-річного віку.

15.Під тими самими діяннями, вчиненими повторно (ч. 2 ст. 446 КК), слід розу-

міти вчинення цього злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, і не була за нього засуджена або мала судимість за нього, не зняту і не погашену в установленому законом порядку. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. У випадках вчинення особою декількох злочинів, передбаченихст. 446 КК, першийзякихнемаєкваліфікуючихознак, перший злочин кваліфікується за ч. 1 цієї статті, а другий та наступні – за ч. 2 за ознакою вчинення його(їх) повторно(відповідно доп. 9 ППВСУ «Пропрактикузастосування судамикримінальногозаконодавствапроповторність, сукупністьірецидивзлочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 р. № 7).

16.У частині 2 ст. 446 КК загибель людей розуміється як загибель хоча б однієї людини, а інші тяжкі наслідки визначаються з урахуванням конкретних обставин вчиненого злочину, зокрема, це можуть бути: затоплення судна; заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, або тілесних ушкоджень багатьом потерпілим; знищення, пошкодження або викрадення майна в особливо великих розмірах тощо. Суб’єктивна сторона злочину у таких випадках характеризується прямим умислом на вчинення зазначених у ч. 1 ст. 446 КК дій та умислом або необережністю щодо загибелі людей чи інших тяжких наслідків. Разом з тим умисне

1003

Розділ XХ. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

спричиненняпривчиненніцьогозлочинусмертіодномуабокількомпотерпілимцією статтею не охоплюється і потребує додаткової кваліфікації за ст. 115 КК (див. п. 14

зазначеної ППВСУ).

17. До осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 446 КК, не застосовується ам-

ністія (відповідно до ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» в редакції від 2 червня 2011 р. № 3465-VI (ОВУ. – 2011. – № 48. – Ст. 1958)).

Стаття 447. Найманство

1.Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях –

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2.Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1.У частинах 1 і 2 ст. 447 КК передбачені самостійні склади злочинів, причому

вч. 1 ідеться про злочинні дії щодо найманців, а в ч. 2 – про відповідальність самих найманців.

2.Безпосереднійоб’єктцихзлочинів– мирміждержавамитанародами. Найманці вербуються, використовуються, фінансуються і навчаються для здійснення діяльності на порушення таких принципів міжнародного права, як суверенна рівність, політична незалежність, територіальна цілісність держав і самовизначення народів. Злочинні дії найманців завжди є втручанням у внутрішні справи іншої держави.

3.Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 447 КК, характеризують альтернативні дії: 1) вербування найманців; 2) фінансування найманців; 3) матеріальне забезпечення найманців; 4) навчання найманців; 5) використання найманців у військових конфліктах чи діях.

4.Поняття найманця визначене у ст. 47 Додаткового протоколу І 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також у Міжнародній конвенції про боротьбузвербуванням, використанням, фінансуванням інавчанням найманців, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1989 р. (ратифікована Постановою ВРУ від 14 липня 1993 р. № 3381-XII (ВВРУ. – 1993. – № 36. – Ст. 367)). Найманцем визнається за сукупністю ознак особа, яка: 1) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення уряду чи інший підрив конституційного порядку держави або підрив її територіальної цілісності; 2) беручи участь утаких діях, керується головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди; 3) не є громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні на-

1004

Стаття 447

сильницькі дії; 4) неєпостійним жителем натериторії, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії; 5) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії; 6) не надіслана державою для виконання офіційних обов’язків. Матеріальна винагорода найманцю, який бере участь у збройному конфлікті, характеризується тим, що вона дійсно була обіцяна стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлікті, і за розміром істотно перевищує винагороду, що обіцяна чи сплачується комбатантам такого ж рангу іфункцій, яківходятьдоособовогоскладузбройнихсилданої сторони.

5.Під вербуванням найманців слід розуміти запрошення, умовляння і набір за наймом людей для вчинення зазначених у ст. 447 КК дій за матеріальну винагороду. Запрошення і умовляння можуть вчинюватися щодо невизначеного кола осіб (наприклад, під час прилюдного виступу, повідомлення в засобах масового інформування, розповсюдження плакатівчилистівоктощо) абождопевноїособичиосіб. Самнабір занаймоммаєособистийхарактеріпередбачаєукладенняугодизнайманцем(уписьмовій чи усній формі) щодо його безпосередньої участі в збройному конфлікті інших держав чи насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності. З моменту укладення такої угоди вербування вважається закінченим. Саме запрошення чи умовляння, при наявності підстав, може кваліфікуватися як замах на цей злочин.

6.Фінансування найманців виражається у забезпеченні їх грошовими коштами, зокрема, для виплати матеріальної винагороди, закупівлі для них зброї, військової техніки чи іншого майна, використання під час учинення злочинних дій тощо.

7.Підматеріальнимзабезпеченнямнайманцівслідрозумітизабезпеченняїхзбро-

єю і боєприпасами, обмундируванням, засобами зв’язку та пересування, приміщеннями чи іншими спорудами тощо.

8.Навчання найманців означає проведення з ними теоретичних або практичних занять з їх підготовки для участі у збройних конфліктах інших держав або насильницькихдіях, спрямованихнаповаленнядержавноївладичипорушеннятериторіальноїцілісності. Наприклад, передача знаньщодоконструкціїзброї, військовоїтехніки, вибухових пристроїв, тактики ведення бою або формування відповідних навичок

івмінь.

9.Використання найманців у військових конфліктах чи діях – це залучення до безпосередньоїучастіузбройномуконфліктііншоїдержавиабовнасильницькихдіях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.

10.Злочин вважається закінченим, коли вчинені будь-які дії, зазначені у ст. 447

КК.

11.Суб’єктивна сторона цього злочину (за ч. 1) характеризується прямим умислом, авербування, фінансування, матеріальнезабезпеченняінавчаннянайманців, крім того, метоюїхвикористанняузбройнихконфліктахіншихдержавабонасильницьких діях, спрямованих наповаленнядержавної владичипорушеннятериторіальноїцілісності іншої держави.

1005

Розділ XХ. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

12.Суб’єктом злочину (за ч. 1) може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

13.Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 2 ст. 447 КК, утворює участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

14.Під збройними конфліктами інших держав слід розуміти збройні конфлікти міжнародного чи неміжнародного (внутрішнього) характеру. Міжнародні збройні конфлікти – це збройні конфлікти між двома чи більше державами (з проголошенням або без проголошення війни), а також збройні конфлікти, в яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування, іноземної окупації та расистських режимів для здійснення свого права на самовизначення. Збройні конфлікти неміжнародного характеру можуть бути між збройними силами однієї держави, або між такими силами та іншими організованими збройними групами, або тільки між такими організованими групами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, контролюють частину території держави, що дає їм змогу здійснювати безперервні й погоджені воєннідії. Убільшостівипадківтакіконфліктимаютьтривалийхарактер. Убудь-якому випадку їх необхідно відрізняти від окремих порушень внутрішнього порядку та виникнення обстановки внутрішньої напруженості, таких як безпорядки, окремі й спорадичні акти насильства та інші акти аналогічного характеру.

15.Участьузбройнихконфліктахіншихдержавозначаєфактичнубезпосередню участьособиувоєннихдіяхустатусінайманця, наприклад, участьуспільнійвоєнній операції, керівництвобоєм, індивідуальне виконанняокремихвоєннихзавданьтощо.

16.Злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка дія, яка є проявом участі особи у збройному конфлікті іншої держави, незалежно від того, чи одержала особа обіцяну їй матеріальну винагороду. Саме укладання особою угоди щодо вказаної участі, при наявності підстав, кваліфікується як готування до злочину за ст. 14 та ч. 2

ст. 447 КК.

17.Суб’єктивна сторона злочину (за ч. 2) – прямий умисел, поєднаний з метою одержання матеріальної винагороди.

18.Суб’єкт злочину (за ч. 2) – особа, яка досягла 16-річного віку і характеризується сукупністю вказаних ознак найманця.

19.У частині 2 ст. 447 КК не передбачена відповідальність за участь найманця

внасильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальноїцілісностііншоїдержави(привідсутностіознакзбройногоконфлікту). Проте необхідність такої відповідальності випливає зі змісту ч. 1 ст. 447 КК та Міжнародної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців від 4 грудня 1989 р. Це потребує внесення відповідного доповнення до ст. 447 КК.

20.До осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 447 КК, не застосовується ам-

ністія (відповідно до ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні»

вредакції від 2 червня 2011 р. № 3465-VI (ОВУ. – 2011. – № 48. – Ст. 1958)).

1006

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ І

Розділ І регламентує час набрання чинності КК 2001 року та втрату чинності КК 1960 р. та інших кримінальних законів, що були чинними на час набрання чинності

КК2001 р.

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 р.

Упункті 1 розд. Ізазначається, що1 вересня 2001 р. набрав чинності КК України, прийнятий ВРУ 5 квітня 2001 р.

Це означає, що:

а) злочинність і караність діяння, яке було вчинене з 1 вересня 2001 р., визначається тільки КК 2001 р. (ч. 1 ст. 3 та ч. 2 ст. 4 КК);

б) положення КК 2001 р. поширюються і на діяння, вчинені до 1 вересня 2001 р., якщо ці положення мають зворотну дію в часі (ч. 1 ст. 5 КК).

2. З набранням чинності цим Кодексом втрачають чинність: Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року (Відомості

Верховної Ради УРСР, 1961 р., № 2 ст. 14) із змінами, внесеними до нього, крім Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток до цього Кодексу);

Закон Української РСР «Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1961 р., № 2, ст. 14);

статті 1, 2 та 5 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 20 квітня 1990 року «Про відповідальність за дії, спрямовані проти громадського порядку і безпеки громадян» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1990 р., № 18, ст. 278); Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 26 грудня 1990 року «Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на правопридбаннятоварівтаіншимиофіційнимидокументами» (ВідомостіВерхов-

ної Ради УРСР, 1991 р., № 3, ст. 13); стаття3 УказуПрезидіїВерховноїРадиУкраїнськоїРСРвід28 січня1991 року

«Провідповідальність запорушеннявимогрежимурадіаційноїбезпеки, заготівлю, переробкуізбутрадіоактивнозабрудненихпродуктівхарчування» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 11, ст. 106);

Указ Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 року «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використання» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 18, ст. 246).

1. Пункт2 розд. Іпередбачаєперелікнормативно-правовихактів, якіповністюабо частково втратили чинність у зв’язку із набранням чинності КК 2001 р.

1007

Прикінцеві та перехідні положення

2.Із1 вересня 2001 р. втратив чинність КК 1960 р., щобув прийнятий Верховною Радою УРСР 28 грудня 1960 р. і введений в дію Законом УРСР «Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР» з 1 квітня 1961 р., з наступними змінами та доповненнями, що були внесені до КК 1960 р. до 1 вересня 2001 р. Не втратив чинності лише Додаток до КК 1960 р., що містить «Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком». Цей Перелік слід вважати Додатком до КК Укра-

їни 2001 р.

3.Втрата чинності з 1 вересня 2001 р. КК 1960 р. означає, що положення цього

ККне поширюються на діяння, вчинені після 31 серпня 2001 р.

Разом з тим положення КК 1960 р. багато в чому поширюються на діяння, вчине-

ні до 1 вересня 2001 р., оскільки, за загальним правилом, злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК). Лише в тому разі, якщо КК 2001 р. скасовує злочинність діяння, вчиненого до 1 вересня 2001 р., або пом’якшує кримінальну відповідальність за таке діяння, положення цього КК поширюються на осіб, які вчинили ці діяння до набрання чинності КК 2001 р. (ч. 1 ст. 5 КК).

Крім того, окремі положення КК 1960 р. можуть бути застосовані у поєднанні з відповідними положеннями КК 2001 р. до осіб, які вчинили злочини до 1 вересня 2001 р., якщо в певній частині КК 2001 р. частково пом’якшує кримінальну відповідальність за такі діяння (ч. 3 ст. 5 КК).

Оскільки поряд з КК 1960 р. до 1 вересня 2001 р. мали чинність ряд указів Президії Верховної Ради УРСР та України, що встановлювали кримінальну відповідальність за певні діяння, то п. 2 розд. І передбачає перелік таких нормативноправових актів, які повністю або в певній частині втратили чинність з 1 вересня

2001 р.

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня опублікування цього Кодексу підготувати таподати на розгляд Верховної Ради України перелік законодавчих актів, які мають бути визнані такими, що втратили чинність у зв’язку з набранням чинності цим Кодексом.

Пункт 3 розд. І передбачає доручення ВРУ, яке адресоване КМУ у тримісячний термін з дня опублікування КК 2001 р. (цей Кодекс був офіційно опублікований 8 червня 2001 р. (ОВУ. – 2001. – № 21. – Ст. 92)) підготувати та подати на розгляд ВРУперелікзаконодавчихактів, якімаютьбутивизнанітакими, щовтратиличинність у зв’язку з набранням чинності КК 2001 р. Законом України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президії Верховної Ради Української РСР» від 24 жовтня 2002 р. № 200-IV (ВВРУ. – 2002. – № 51. – Ст. 371) у зв’язку з прийняттям КК України 2001 р. були визнані такими, що втратили чинність з моменту набуття чинності зазначеного Закону (24 листопада 2002 р.), низка указів Президії ВРУ.

1008

Розділ ІІ

Розділ ІІ

Розділ ІІ передбачає Перехідні положення, які регламентують звільнення осіб від покарання на підставі КК 2001 р., зворотну дію у часі окремих статей цього КК, судовий порядок перегляду справ щодо осіб, які були засуджені на підставі КК 1960 р., та закриття справ щодо осіб, які вчинили злочини до набрання чинності КК 2001 р.

1. Звільнити від покарання (основного і додаткового) відповідно до частини другоїстатті74 цьогоКодексуосіб, засудженихзаКримінальнимкодексомУкраїни 1960 року за діяння, відповідальність за які не передбачена цим Кодексом:

а) осіб, засудженихнапідставічастинитретьоїстатті5 Кримінальногокодексу України 1960 року;

б) осіб, засуджених за готування до злочину за частиною першою статті 17 та відповідними статтями Особливої частини Кримінального кодексу України 1960 року, якщо ці злочини належать до злочинів невеликої тяжкості;

в) осіб, засудженихзастаттями1081, 110, 1341, 125, 126, 1472, 1473, 149, 154, 1552, 1553, 1555, 1556, 159, 169, 1763, 1832, 1834, 187, 1877, 1878, 189, 1891, 1931, 199, 202, 206 (частина перша), 2081, 2082, 2298, 237 Кримінального кодексу України 1960 року; г) осіб, засуджених за частиною першою статті 133, статтями 147 (частина перша), 1483, 161 (частина перша), 1874, 1878, 192 (частина третя), 1961 (частина перша), 199 (частини перша і друга), 2071, 2272 (частина перша), умовою застосування яких за Кримінальним кодексом України 1960 року було попереднє на-

кладення на цих осіб адміністративного стягнення; ґ) осіб, засуджених за злочини, вчинені у віці від 14 до 16 років, передбаче-

ні статтями 781, 97, 98, 106 (частина перша) Кримінального кодексу України

1960 року;

д) осіб, засуджених за статтею 186 Кримінального кодексу України 1960 року (за винятком засуджених за заздалегідь не обіцяне приховування тяжких і особливо тяжких злочинів), а також осіб, зазначених у частині другій статті 396 цього Кодексу, засуджених за заздалегідь не обіцяне приховування за статтею 186 Кримінального кодексу України 1960 року;

е) осіб, засудженихнапідставіУказуПрезидіїВерховноїРадиУкраїнськоїРСР від 26 грудня 1990 року «Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами» і Указу Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 року «Провідповідальністьзавиготовленнязметоюзбутутазбутпідробленихкупонів багаторазового використання».

1. Згіднозч. 2 ст. 74 КК2001 р. особа, засудженазадіяння, караністьякогозаконом усунено, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. Таким чином, якщо особи були засуджені до 1 вересня 2001 р. за діяння, відповідальність за які КК 2001 р. не передбачена, то з моменту набрання чинності цим КК такі особи підлягають негайному звільненню від призначеного судом основного і додаткового покарання. Звільненню підлягають дві категорії осіб: 1) особи, яким було судом при-

1009

Прикінцеві та перехідні положення

значене покарання, але вони його ще не відбувають з будь-яких причин; 2) особи, які відбувають призначене їм судом основне або додаткове покарання. Пункт 1 розд. ІІ передбачає сім категорій таких осіб (підп. «а–е»).

2.Підпункт «а» передбачає звільнення від покарання осіб, засуджених на підставі ч. 3 ст. 5 КК 1960 р. Згідно із цією статтею могли бути засуджені громадяни Українитаособибезгромадянства, щоперебуваливУкраїні, яківчинилизлочинизамежами України і зазнали за них покарання за кордоном, але були віддані суду на території України і суд України призначив їм нове покарання за злочини, вчинені за межами України. Звільнення від покарання зазначених осіб пояснюється тим, що відповідно доч. 3 ст. 2 КК2001 р. «ніхтонеможебутипритягненийдокримінальноївідповідальності за той самий злочин більше одного разу». Це положення знайшло свою конкретизацію в ч. 2 ст. 7 КК 2001 р., згідно з якою громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, за злочини, вчинені за межами України, якщо вони зазнали покарання за межами України, не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

3.Згідно з підп. «б» звільненню від покарання підлягають особи, засуджені за готування до злочину за ч. 1 ст. 17 та відповідними статтями (частинами статей) КК 1960 р., якщо ці злочини належать до злочинів невеликої тяжкості. Це пояснюється тим, щовідповіднодоч. 2 ст. 14 КК2001 р. «готуваннядозлочинуневеликоїтяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності». Таким чином, якщо дії особи, які вона вчинила до 1 вересня 2001 р., були кваліфіковані за ч. 1 ст. 17 і статтею КК 1960 р., яка передбачала злочин, за який КК 1960 р. було передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання (ч. 2 ст. 12 КК 2001 р.), і такій особі було призначене покарання за цією статтею, то така особа підлягає звільненню від цього покарання.

4.Підпункт «в» передбачає звільнення від покарання осіб, засуджених за певні злочини, передбачені КК 1960 р. У цьому пункті наводиться вичерпний перелік тих діянь, засудження за вчинення яких до 1 вересня 2001 р. тягне за собою звільнення від покарання. Це такі діяння, як: ухилення від лікування венеричної хвороби; примушування жінки до вчинення аборту; переслідування громадян за критику; наклеп; образа; злочинно-недбалевикористанняабозберіганнясільськогосподарськоїтехніки; злочинно-недбалезберіганнязернатанасінняолійнихкультур; виготовленняспиртних напоївіторгівляними; спекуляція; одержаннянезаконноївинагородивідгромадянза виконанняробіт, пов’язанихзобслуговуваннямнаселення; порушенняправилторгівлі; штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги населенню; незаконна торговельна діяльність; потрава посівів і пошкодження насаджень; посередництво в хабарництві; образа судді; невиконання вироку суду про позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю; незаконна передача заборонених предметів особам, яких тримають у виправно-тру- дових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях; недонесення зазлочин; участьузбройнихконфліктах іншихдержав; порушення законодавства про об’єднання громадян; образа представника влади або представника громадськості, який охороняє громадський порядок, образа працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського

1010