NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Розділ ІІ

порядку або військовослужбовця; купівля, продаж або інша оплатна передача чи одержання посвідчення або іншого офіційного документа; самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво; порушення правил користування радіоустановками на суднах; умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражаютьявнунеповагудосуспільства; доведеннянеповнолітньогодостанусп’яніння; втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликаютьодурманювання; незаконневиробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; образа підлеглим начальника або начальником підлеглого.

Разом з тим слід мати на увазі, що згідно з ч. 1 ст. 5 КК 2001 р. такому ж звільненню підлягають і особи, які вчинили інші діяння, злочинність яких скасована КК 2001 р., незалежно від того, чи перелічені ці дії в підп. «в» п. 1 розд. ІІ.

5.У підпункті «г» наводиться вичерпний перелік осіб, які підлягають звільненню від покарання за злочини, що передбачені статтями КК 1960 р., умовою застосування яких була наявність так званої адміністративної преюдиції, тобто попереднього накладення на зазначених осіб адміністративного стягнення. Це пояснюється тим, що

КК2001 р. відмовився від такої преюдиції. До кола зазначених осіб належать особи, засуджені згідно з КК 1960 р. за такі діяння: порушення законодавства про працю (ч. 1 ст. 135); випуск або реалізація недоброякісної продукції (ч. 1 ст. 147); порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю (ст. 1483); незаконне полювання (ч. 1 ст. 161); порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 1874); порушення законодавства про об’єднання громадян (ст. 1878); ухилення військовозобов’язаного від військового обліку (ч. 3 ст. 192); порушенняправиладміністративногонагляду(ч. 1 ст. 1961); самовільнезайняттяземельної ділянки та самовільне будівництво (ч. 1 та ч. 2 ст. 199); жорстоке поводження з тваринами (ст. 2071); заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ч. 1 ст. 2272). Разом з тим не підлягають звільненню від покарання особи, які були засуджені, наприклад, за іншими частинами зазначених статей КК 1960 р. (якщо немає інших підстав для такого звільнення) для застосування якихКК1960 р. непередбачав адміністративну преюдицію (наприклад,

ч. 2 ст. 147, частини 2 та 3 ст. 161, частини 1 та 2 ст. 192, ч. 2 ст. 1961, ч. 2 ст. 2272).

6.Згіднозпідп. «ґ» підлягаютьзвільненнювідпокаранняособи, засудженізазлочини, передбачені такими статтями КК 1960 р., як ст. 781 («Пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газотанафтопродуктопроводів»); ст. 97 («Вбивствоприперевищенні меж необхідної оборони»); ст. 98 («Вбивство з необережності»); ч. 1 ст. 106 («Умисне легке тілесне ушкодження») за умови, якщо зазначені особи вчинили вказанізлочиниувіцівід14 до16 років. Цепояснюєтьсятим, щозаКК1960 р. суб’єктом цих злочинів визнавалася особа, якій до вчинення виповнилося 14 років, а згідно із ст. 22 КК2001 р. кримінальній відповідальності зазазначені злочинипідлягають особи, яким до дня їх вчинення виповнилося 16 років.

7.Відповідно до підп. «д» підлягають звільненню від покарання дві категорії засуджених: 1) особи, засуджені за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів (ст. 186 КК 1960 р.); 2) особи, зазначені у ч. 2 ст. 396 КК 2001 р., які були засуджені на підставі ст. 186 КК 1960 р.

1011

Прикінцеві та перехідні положення

Щодо першої категорії засуджених закон передбачає виключення, а саме: не підлягають звільненню від покарання засуджені за ст. 186 КК 1960 р. особи за заздалегідь не обіцяне приховування тяжких і особливо тяжких злочинів. Це пояснюється тим, що якКК1960 р. (ст. 186), такіКК2001 р. (ст. 396) передбачаютькримінальнувідповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину. Привизначеннітого, чивідносятьсязлочини, вчиненідо1 вересня2001 р., дозлочинів тяжких та особливо тяжких слід керуватися ст. 12 КК 2001 р. (див. п. 18 розд. ІІ Прикінцевихтаперехіднихположень). Прицьомуслідматинаувазі, щонавітьякщоособа була засуджена за ст. 186 КК 1960 р. за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого злочину, алетакаособавідноситьсядочленасім’їчиблизькогородичатого, хтовчинив зазначений злочин, то така особа підлягає звільненню від покарання. Це пояснюється тим, що згідно з ч. 2 ст. 396 КК 2001 р. зазначені особи не підлягають кримінальній відповідальностізазаздалегідьнеобіцянеприховуваннябудь-якогозлочину. Дочленів сім’ї та близьких родичів особи, яка вчинила злочин, належать батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК).

8. Підпункт «е» передбачає звільнення від покарання осіб, засуджених на підставі нормативно-правових актів, що втратили чинність, а саме на підставі: 1) Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами» від 26 грудня 1990 р.; 2) Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використання» від 21 січня 1992 р.

2. Звільнити від покарання:

а) осіб, засуджених вперше до покарання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років, відповідно до вимог частини другої статті 12 та частини другої статті 102 цього Кодексу;

б) військовослужбовців, засуджених до покарання у виді направлення в дисциплінарний батальйон на строк до шести місяців;

в) осіб, засуджених на підставі частини першої статті 29 Кримінального кодексу України 1960 року, які відбувають це покарання не за місцем роботи, а в іншихмісцях, алеврайоніпроживаннязасудженого, атакожосіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі на строк до шести місяців.

1.Підпункт«а» передбачаєзвільненнявідпокаранняувидіпозбавленняволіосіб, які у віці до 18 років вчинили злочини невеликої тяжкості і були засудженні за КК 1960 р. за злочини, за які КК 1960 р. було передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання. Це пояснюється тим, що відповідно до ч. 2 ст. 102 КК 2001 р. «позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості».

2.Згідно з підп. «б» звільненню від покарання у виді направлення в дисциплінарний батальйон підлягають військовослужбовці строкової служби, засуджені на строк до шести місяців, оскільки ч. 1 ст. 62 КК 2001 р. передбачає, що зазначений вид покарання призначається на строк від шести місяців до двох років.

1012

Розділ ІІ

3.Підпункт «в» передбачає звільнення від виправних робіт двох категорій засуджених: 1) осіб, які відбувають це покарання не за місцем роботи, а в інших місцях;

2)осіб, яким виправні роботи призначені на підставі ст. 29 КК 1960 р. на строк до шести місяців. Це обумовлено тим, що відповідно до ч. 1 ст. 57 КК 2001 р. «покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого».

3.Закрити всі кримінальні справи щодо осіб, які вчинили злочини, передбачені Кримінальним кодексом України 1960 року, що перелічені в пункті 1 цього розділу.

Цей пункт передбачає закриття провадження у справах на стадії досудового слідства і судового розгляду (до набрання законної сили обвинувальним вироком суду) щодо осіб, які вчинили за КК 1960 р. злочини, перелічені в п. 1 розд. II Прикінцевих таперехідних положеньКК2001 р., асаме: 1) злочини, вчиненігромадянами України та особами без громадянства за межами України, якщо вони за ці злочини зазнали покарання за кордоном; 2) готування до злочинів невеликої тяжкості за КК 1960 р.;

3)злочини, що вичерпним чином перелічені в підпунктах «в–е» п. 1 розд. II.

4.Особи, яківідбуваютьпокарання, призначенезасукупністювироків, уразі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі пункту 1 цього розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте. Призначене покарання підлягає зменшенню також у випадках, передбачених пунктом 5 цього розділу.

Пункт 4 передбачає ситуації, коли особа була засуджена за злочини, передбачені КК 1960 р., за сукупністю вироків (ст. 43 КК 1960 р.) і серед цієї сукупності виявилися такі злочини, за які особа на підставі п. 1 розд. II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р. підлягає звільненню від відбування покарання. В такому випадку особапродовжуєвідбуватипокарання, призначеневирокомсудузатічиіншізлочини, на які не поширюється дія п. 1, за умови, якщо це покарання особою ще не відбуте. Якщо ж це покарання нею вже відбуте, то вона підлягає звільненню від подальшого відбування покарання.

У випадку, коли особа все ж таки повинна відбути покарання за злочини, що не передбачені п. 1 розд. II, призначене їй покарання підлягає зменшенню у випадках,

передбачених п. 5 розд. II (див. коментар до цього пункту).

5. Знизити відповідно до частини третьої статті 74 цього Кодексу міри покарання, призначені за Кримінальним кодексом України 1960 року, якщо вони перевищують санкції відповідних статей цього Кодексу до максимальних меж покарання, встановленихцимКодексом. Зменшитивідповіднодочастинипершої статті 55 цього Кодексу до трьох років строк покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, призначеного як

1013

Прикінцеві та перехідні положення

додаткове покарання. Зменшити відповідно до частин другої та третьої статті 100 цього Кодексу до одного року строк виправних робіт, призначених неповнолітнім, а також розмір відрахування з їх заробітку до 10 відсотків.

1.Пункт5 передбачаєтривипадкизниженнямірипокарання, призначеногосудом: а) загальний випадок, що передбачений ч. 3 ст. 74 КК 2001 р.; б) два спеціальних випадки, встановлених ч. 1 ст. 55 та ч. 2 і ч. 3 ст. 100 КК 2001 р.

2.Загальне правило полягає в тому, що відповідно до ч. 3 ст. 74 КК 2001 р. призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Це означає, що якщо особа вчинила діяння, яке і за КК 1960 р. і за КК 2001 р. визнається злочинним, тосудповиненпорівнятипризначенезаКК1960 р. покаранняізсанкцією статті (частини статті) КК 2001 р. Якщо буде встановлено, що: 1) санкція статті (частини статті) КК 2001 р. передбачає той же вид покарання, що був призначений особі за КК 1960 р. (наприклад, позбавлення волі чи виправні роботи), але призначене покарання перевищує максимальну межу цього покарання в санкції статті (частини статті) КК 2001 р. (наприклад, призначено покарання у виді позбавлення волі на чотири роки, а максимальна межа цього виду покарання в санкції статті КК 2001 р. встановленатрироки), тосудзобов’язанийзнизитиособіпокараннядомаксимальної межіпокарання, встановленогоКК2001 р. (уданомувипадкуувидіпозбавленняволі дотрьохроків); 2) санкціястатті(частинистатті) КК2001 р. передбачаєбільшм’який вид покарання (ст. 51 КК 2001 р.), ніж той, що був призначений особі за КК 1960 р. (наприклад, особі призначене позбавлення волі, а найбільш суворий вид покарання в санкції нового закону – обмеження волі), то суд зобов’язаний замінити призначене особі покарання максимальним розміром найбільш суворого покарання із санкції статті нового закону (у даному випадку – максимальним передбаченим в санкції розміром обмеження волі).

3.Оскільки ч. 1 ст. 55 КК 2001 р. передбачає, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначененастроквідодногодотрьохроків, тосудизобов’язанізменшитидотрьох років строк цього покарання всім засудженим, якщо зазначене покарання як додаткове було призначене на строк понад три роки.

4.Стаття 29 КК 1960 р. не розмежовує призначення виправних робіт (їх строку та розміру) міжнеповнолітнімитадорослимизлочинцями, австановлюєзагальнийстрок покарання від двох місяців до двох років із відрахуванням із заробітку засудженого в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, але не більше 20 відсотків. Частини 2 та 3 ст. 100 КК 2001 р. встановлюють, що виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від двох місяців до одного року із відрахуванням із заробітку неповнолітнього в дохід держави в межах від п’яти до десяти відсотків. Отже, п. 5 встановлює, якщо неповнолітньому за КК 1960 р. встановлено покарання у виді виправних робіт понад один рік або розмір відрахування встановлений понад 10 відсотків, то суд зобов’язаний відповідно зменшити строк виправних робіт до одного року чи зменшити розмір відрахування до 10 відсотків заробітку.

1014

Розділ ІІ

6. Осіб, яківідбуваютьпокараннязавирокомсудуувидіпозбавленняволіна строк до п’яти років в колоніях-поселеннях, вважати такими, які відбувають покарання у виді обмеження волі, передбачене статтею 61 цього Кодексу.

1.Частини4 та5 ст. 25 КК1960 р. встановлювали, щочоловікитажінки, засудженіупершедопозбавленняволі, відбуваютьпокаранняуколоніях-поселенняхдляосіб, які вчинили злочин з необережності, й у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні злочини, перелічені в абз. 3 ч. 4 ст. 25 КК.

2.Пункт6 встановлює: якщозазначенівищезасудженівідбуваютьзавирокомсуду покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років включно, то вони вважаються такими, що відбувають покарання у виді обмеження волі.

Це пояснюється тим, що ст. 67 КК 2001 р. визначає покарання у виді обмеження волі як тримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляціївідсуспільствавумовахздійсненнязанеюнаглядузобов’язковимзалученням засудженого до праці строком від одного до п’яти років.

7.Особи, позбавленібатьківськихправвідповіднодостатті38 Кримінального кодексу України 1960 року, можуть бути поновлені в цих правах лише в порядку, передбаченому Кодексом про шлюб та сім’ю України. Особи, засуджені до покаранняувидігромадськоїдогани(стаття33 КримінальногокодексуУкраїни 1960 року), якщо у них до набрання чинності цим Кодексом не була погашена судимість, вважаються такими, що не мають судимості.

1.Пункт7 передбачаєдолюосіб, засудженихдодвохвидівпокарань, якінепередбачені КК 2001 р., а саме: позбавлення батьківських прав та громадська догана.

2.Якщо особа відповідно дост. 38 КК 1960 р. була позбавлена вироком суду батьківських прав, то поновлення в цих правах можливе лише в порядку, передбаченому СК. По суті це положення було закріплено і в ч. 2 ст. 38 КК 1960 р.

3.Якщо особа була засуджена вироком суду на підставі ст. 33 КК 1960 р. до покарання у виді громадської догани і на 1 вересня 2001 р. у неї не сплив однорічний строк погашення судимості (п. 4 ч. 1 ст. 55 КК 1960 р.), такі особи з 1 вересня 2001 р. вважаються такими, що не мають судимості.

8.Не приводити у виконання вироки судів в частині конфіскації майна і стягненняштрафу, якщодонабраннячинностіцимКодексомконфіскованемайнонебуловилученеіреалізоване, аштрафнебувстягнутийуразі, якщозаданий злочин цим Кодексом конфіскація майна і накладення штрафу не передбачені.

Пункт8 передбачаєситуації, прияких: 1) особабулазасудженазавчиненийзлочин за КК 1960 р. до покарання увиді конфіскації майна або штрафу; 2) на 1 вересня 2001 р. конфісковане майно не було вилучене і реалізоване, а штраф не був стягнутий; 3) санкція нового КК 2001 р. за вчинений злочин не передбачає відповідно такі види покарання, як конфіскація майна і штраф. Тільки за наявності зазначених умов вироки судів у частині конфіскації майна і стягнення штрафу не підлягають виконанню з 1 вересня 2001 р.

1015

Прикінцеві та перехідні положення

9. З дня набрання чинності цим Кодексом не є особливо небезпечними рецидивістами особи, визнані такимивідповідно достатті 26 Кримінального кодексу України 1960 року. Якщо ці особи продовжують відбувати призначене їм покарання, то вироки судів щодо них підлягають зміні в частині визнання їх особливонебезпечнимирецидивістами. Уразіпотребизмінюєтьсякваліфікаціявчинених ними злочинів, а також зменшується покарання відповідно до частини третьої статті 74 цього Кодексу. Якщо особи, зазначені в першому реченні цього пункту, відбули призначене їм покарання, але мають незняту судимість, то погашення судимості у цих осіб здійснюється за правилами, передбаченими статтями 89 і 90 цього Кодексу.

Пункт 9 регулює питання, пов’язані з тим, що на відміну від КК 1960 р. КК 2001 р. відмовився від такої категорії злочинців, як особливо небезпечний рецидивіст.

По-перше, особи, які були визнані судом особливо небезпечними рецидивістами на підставі ст. 26 КК 1960 р., з 1 вересня 2001 р. більше не визнаються такими.

По-друге, якщона1 вересня2001 р. зазначеніособипродовжуваливідбуватипризначенеїмпокарання(наприклад, відбувалипокаранняувидіпозбавленняволівколоніях особливого режиму або в тюрмі), то вироки щодо них підлягають зміні в частині визнання їх особливо небезпечними рецидивістами.

По-третє, якщо, наприклад, дії зазначених осіб були кваліфіковані за статтями (частинами статей) КК 1960 р. за ознакою вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом (наприклад, крадіжка, вчинена особливо небезпечним рецидивістом, – ч. 4 ст. 81 КК 1960 р.), то в разі необхідності суд зобов’язаний змінити кваліфікацію (наприклад, кваліфікувати крадіжку за ч. 3 ст. 81 КК 1960 р. – крадіжка з проникненням у приміщення). Разом з тим якщо потреби в зміні кваліфікації немає (наприклад, дії особи були кваліфіковані за ч. 4 ст. 81 КК 1960 р. за ознаками вчинення крадіжки увеликих розмірах і особливо небезпечним рецидивістом), тосуд зобов’язаний лише виключити із обвинувачення вказівку на ознаку вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом без зміни кваліфікації. При цьому слід мати на увазі, що виключаючи з кваліфікації злочину вказівку на вчинення його особливо небезпечним рецидивістом, судможезмінитикваліфікаціюскоєноготількивідповіднодотихознак, якібулиінкримінованіособі, недопускаючипогіршеннястановищазасудженого(див.

ВВСУ. – 2003. – № 1. – С. 29).

Увипадкузміникваліфікаціїнаіншустаттю(частинустатті) ККсудзобов’язаний зменшити призначене покарання за умов, передбачених ч. 3 ст. 74 КК 2001 р. (див.

коментар до п. 5).

По-четверте, якщона1 вересня2001 р. особи, заКК1960 р., визнавалисяособливо небезпечними рецидивістами і вони відбули призначені їм покарання, але мають не зняту судимість (п. 8 ст. 55 КК 1960 р.), то погашення судимості у цих осіб здійснюєтьсязазагальнимиправилами, встановленимистаттями89 та90 КК2001 р. Судимість

зтаких осіб також може бути і знята відповідно до ст. 91 КК 2001 р.

10.Переглянути всі справи про злочини осіб, які вчинили розкрадання державногоабоколективногомайнаувеликихчиособливовеликихрозмірах, перед-

1016

Розділ ІІ

бачене частиною четвертою статті 81, частиною четвертою статті 82, частиною четвертою статті 84, частиною другою статті 86, статтею 861 Кримінального кодексу України 1960 року, для вирішення питань про зміну кваліфікації дій цих осіб на відповідні частини і статті цього Кодексу (статті 185, 186, 187, 190, 191).

Мірипокаранняособам, якізасудженізарозкраданняувеликихчиособливо великих розмірах за статтями 81, 82, 83, 84, 86, 861 Кримінального кодексу України 1960 року і не відбули покарання, привести у відповідність із покараннями, встановленимисанкціямистатей185, 186, 187, 190, 191 цьогоКодексууразі, якщо призначене судом покарання за відповідний злочин є більш суворим, ніж передбачене цим Кодексом.

Пункт 10 зобов’язує суди переглянути всі кримінальні справи про злочини осіб, які вчинили розкрадання державного або колективного майна у великих розмірах шляхом крадіжки (ч. 4 ст. 81 КК 1960 р.), грабежу (ч. 4 ст. 82 КК 1960 р.), привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем (ч. 4 ст. 84 КК 1960 р.), розбою (ч. 2 ст. 86 КК 1960 р.), а також розкрадання зазначеного майна, вчиненого

вособливо великих розмірах (ст. 861 КК 1960 р.). Предметом зазначеного перегляду справ є вирішення питань про зміну кваліфікації дій осіб, які вчинили дані злочини, на відповідні частини і статті КК 2001 р. (статті 185, 186, 187, 190, 191). Це обумовлено, по-перше, тим, що КК 2001 р. за іншими критеріями визначає поняття вчинення крадіжки, грабежу, присвоєння тощо чужого майна у великому та особливо великому розмірах. Так, згідно з приміткою до ст. 89 КК 1960 р. розкрадання визнавалося вчиненим у великому й особливо великому розмірах, якщо вартість розкраденого майна становила суму, яка відповідно в сто і більше та в двісті п’ятдесят і більше разів перевищувала мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України. В той же час пп. 3 та 4 примітки до ст. 185 КК 2001 р. встановлюють, що у статтях 185–191 у великих та особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений на суму, яка відповідно у двісті п’ятдесят і більше та

вшістсот і більше разів перевищує н. м. д. г. на момент вчинення злочину. По-друге, необхідність перегляду справ зумовлена зміною санкції статей КК 2001 р., що передбачають відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, присвоєння, розтрату та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Узв’язку із зазначеним суд може змінити в разі потреби кваліфікацію дій зазначених осіб, а може залишити кваліфікацію без змін, зіставляючи критерії визначення вчинення корисливих злочинів проти власності за КК 1960 р. та КК 2001 р.

Крім того, на підставі ч. 3 ст. 74 КК 2001 р. особам, які були засуджені за КК 1960 р. іневідбулиповністюпокарання, судзобов’язанийзменшитипокарання, якщо призначене судом покарання за відповідний злочин за КК 1960 р. є більш суворим, ніж санкція відповідної частини статті КК 2001 р.

11. Правила, встановлені Кримінальним кодексом України 1960 року щодо давності, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, погашення і зняття судимості, по-

1017

Прикінцеві та перехідні положення

ширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом’якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб.

Пункт 11 розкриває положення статей 4 та 5 КК 2001 р. щодо дії у часі та зворотної дії закону про кримінальну відповідальність.

Загальне правило полягає в тому, що на осіб, які вчинили злочини до 1 вересня 2001 р., поширюються правила, встановлені КК 1960 р. щодо давності притягнення до кримінальної відповідальності і давності виконання обвинувального вироку суду, умовно-достроковогозвільненнявідвідбуванняпокарання, заміниневідбутоїчастини покарання більш м’яким, погашення і зняття судимості. Виняток складають лише випадки, якщоКК2001 р. пом’якшуєкримінальну відповідальність осіб, яківчинили злочини до 1 вересня 2001 р., тобто в такому разі відповідні положення КК 2001 р. мають зворотну дію в часі (наприклад, якщо КК 2001 р. передбачає для певної категорії осіб, що вчинили злочини, скорочені порівняно з КК 1960 р. строки давності чи погашення судимості або пом’якшені підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання тощо).

12. У разі призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом за злочин, вчинений до набрання чинності цим Кодексом, суду слід керуватися вимогами статті 44 Кримінального кодексу України 1960 року.

Пункт 12 врегульовує ситуацію, коли особа вчинила злочин до 1 вересня 2001 р., а суд, розглядаючи справу під час дії КК 2001 р., дійшов висновку про необхідність призначитизасудженомубільшм’якепокарання, ніжпередбаченевсанкціїстаттіКК, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У цьому разі суд повинен керуватися вимогами ст. 44 КК 1960 р., оскільки ст. 69 КК 2001 р. передбачає суворіші підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, тобто погіршує становище особи, яка вчинила злочин, порівняно зі ст. 44 КК 1960 р.

13. У разі призначення покарання за сукупністю злочинів, вчинених до набраннячинностіцимКодексом, застосовуєтьсястаття42 Кримінальногокодексу України 1960 року. Якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, вчинений після набрання чинності цим Кодексом, то застосовується стаття 70 або частина друга статті 103 цього Кодексу.

Якщо особа, яка відбуває покарання, вчинить після набрання чинності цим Кодексомновийзлочин, топрипризначенні їйпокараннязасукупністювироків застосовується стаття 71 або частина друга статті 103 цього Кодексу.

1.Пункт 13 передбачає перехідні правила призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків.

2.Якщо особа вчинила декілька злочинів до 1 вересня 2001 р., що передбачені різними статтями КК 1960 р., і за жоден з них її не було засуджено (сукупність злочинів), то суд, розглядаючи кримінальну справу щодо цих злочинів у період дії КК

1018

Розділ ІІ

2001 р., повинен застосовувати правила призначення покарання за сукупністю злочинів, передбачені ст. 42 КК 1960 р. Це пояснюється тим, що ці правила порівняно з правилами, встановленими ст. 70 та ч. 2 ст. 103 КК 2001 р., є більш м’якими, тобто останніпосилюютькримінальну відповідальність особи, якавчинилазлочин. Водночас, якщо до сукупності буде входити хоча б один злочин, вчинений після 31 серпня 2001 р., при призначенні покарання за сукупністю злочинів суд повинен керуватися ст. 70 КК 2001 р., а якщо покарання призначається неповнолітньому – то ще й ч. 2

ст. 103 КК 2001 р.

3. У випадку, якщо особа, відбуваючи покарання за злочини, вчинені до 1 вересня 2001 р., вчиняє злочин після 31 серпня 2001 р., то суд при призначенні їй покарання за сукупністю вироків повинен застосувати правила, передбачені ст. 71 КК 2001 р., а якщо покарання призначається неповнолітньому – ще й правила, передбачені у ч. 2

ст. 103 КК 2001 р.

14. При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, які вчинили злочини після набрання чинності цим Кодексом, суд застосовує статті 75–77 цього Кодексу.

Скоротити відповідно до частини третьої статті 104 цього Кодексу умовно засудженимнеповнолітніміспитовийстрокдодвохроків, якщовизначенийсудом іспитовий строк вище цієї межі.

1.Абзац 1 п. 14 передбачає очевидне положення про те, що при звільненні від відбування покарання з випробуванням осіб, які вчинили злочини після 31 серпня 2001 р., суд застосовує положення статей 75–77 КК 2001 р. Якщо ж особа вчинила злочин до набуття чинності КК 2001 р., питання про звільнення її від відбування покарання з випробуванням вирішується також на підставі ст. 75 КК 2001 р., оскільки вона передбачає більш м’які підстави звільнення, порівняно зі ст. 45 КК 1960 р. Цим шляхом пішла і судова практика (див. ВВСУ. – 2004. – № 7. – С. 24–25).

2.Абзац 2 п. 14 зобов’язує суд скоротити іспитовий строк умовно засудженим неповнолітнім до двох років, якщо він встановлений судом вище цієї межі. Це пояснюється тим, що ч. 3 ст. 104 КК 2001 р. встановлює для таких осіб максимальний іспитовий строк до двох років, а ч. 2 ст. 45 КК 1960 р. передбачала до трьох років.

15. Доосіб, засудженихдопокаранняувидіпозбавленняволііззастосуванням відстрочки виконання вироку відповідно до статті 461 Кримінального кодексу України 1960 року, застосовується стаття 78 цього Кодексу.

У зв’язку з тим, що КК 2001 р. відмовився від такого інституту, як відстрочка виконання вироку, а до певної частини засуджених до 1 вересня 2001 р. була застосована ст. 46 КК 1960 р., то виникає питання щодо кримінально-правових наслідків застосуваннявідстрочкивиконаннявироку. Пункт15 передбачає, щоназазначенихосіб поширюються наслідки, передбачені ст. 78 КК 2001 р., тобто як на осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

1019

Прикінцеві та перехідні положення

16. У разі звільнення від кримінальної відповідальності та покарання осіб, які вчинили злочин до набрання чинності цим Кодексом, внаслідок зміни обстановки і втрати суспільної небезпечності діянням або особою, яка його вчинила, слідкеруватисячастиноюпершоюабочастиноюдругоюстатті50 Кримінального кодексу України 1960 року.

Пункт 16 передбачає Перехідні положення щодо осіб, які вчинили злочин до 1 вересня2001 р., асудрозглядаєсправупіслянабраннячинностіКК2001 р. ідоходить висновку звільнити особу від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки чи від покарання з урахуванням бездоганної поведінки особи та її сумлінного ставлення до праці. У таких випадках суд повинен керуватися положеннями частин 1 чи 2 ст. 50 КК 1960 р., оскільки ст. 48 і ч. 4 ст. 74 КК 2001 р. обмежують можливості суду (порівняно зі ст. 50 КК 1960 р.) щодо вжиття зазначених заходів.

17. Вчинення особою злочину до набрання чинності цим Кодексом, а також наявність у такої особи не погашеної і не знятої у встановленому законом порядку судимості враховується при кваліфікації вчиненого нею нового злочину, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Пункт 17 встановлює важливе положення щодо кримінально-правових наслідків вчинення особою злочину до 1 вересня 2001 р. та наявності у такої особи судимості. Зазначені обставини враховуються при кваліфікації вчиненого даною особою після 31 серпня 2001 р. нового злочину (наприклад, кваліфікація крадіжки як повторної), а також в інших випадках, передбачених КК 2001 р. (наприклад, при вирішенні питання про наявність чи відсутність передумови звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених статтями 45–47 КК 2001 р., про умовно-до- строкове звільнення від відбування покарання тощо).

18. При вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КримінальнимкодексомУкраїни1960 року, якібуливчиненідонабраннячинностіцим Кодексом, до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких слід керуватися статтею 12 цього Кодексу, якщо це пом’якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення Кримінального кодексу України 1960 року.

Пункт 18 загальним чином регламентує питання щодо віднесення злочинів, вчинених до 1 вересня 2001 р., до тієї класифікації злочинів, яка передбачена ст. 12 КК 2001 р. Загальне правило таке: класифікація злочинів, учинених до 1 вересня 2001 р., маєвиходитизкритеріїв, передбаченихст. 12 КК2001 р., заумови, якщоцепом’якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили зазначені злочини.

В іншому випадку, коли віднесення злочинів, учинених до 1 вересня 2001 р., до злочинів невеликої, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких погіршує становище особи, тобто посилює її кримінальну відповідальність, слід застосовувати відповідні положення КК 1960 р.

1020