3. Романська група правових систем

До романської групи правових систем відносять Францію, Бельгію, Іспанію, Італію, Люксембург і Португалію.

Сучасна правова система Франції сформувалася у період Великої Французької революції 1789-1794 рр. і в перші десятиліття, що наступили після революції, особливо у роки правління Наполеона. Найбільш важливими документами цієї епохи були Декларація прав людини і громадянина 1789р., Цивільний кодекс 1804р., Цивільнио-процесуальний кодекс 1806р., Торговий кодекс 1807р., Кримінально-процесуальний кодекс 1808р., Кримінальний кодекс 1810р.

Більшість названих актів, за виключенням двох процесуальних кодексів, зберігають і до теперешнього часу свою юридичну силу. Проте у сучасній системі джерел права центральне місце займають Конституція Французької Республіки 1958р., Декларація прав людини і громадянина 1789р., а також преамбула до Конституції 1946р., яка містить розгорнутий перелік демократичних прав і свобод громадян. Серед законодавчих актів, що видаються французьким парламентом, особливу роль відіграють органічні закони, які доповнюють окремі положення Конституції. Звичайні закони це акти парламенту, які регулюють або ж окремі галузі права, або ж певні інститути права. До числа звичайних законів відносяться і кодекси, що відповідають традиційній наполеонівській схемі законодавства: кримінальний, цивільний та інші, зміни у які вносяться шляхом видання законів.

Діюча Конституція 1958 року передбачає широкі можливості правового регулювання суспільних відносин шляхом видання актів виконавчою владою – урядом, міністерствами і уповноваженими на те органами адміністрації. Так Конституція чітко визначає перелік галузей правового регулювання, що знаходяться у виключній компетенції законодавчої влади, а всі інші правові питання, що не входять у сферу законодавства, регулюються актами різного рівня. Серед них найбільш вагомими є – акти, що приймаються урядом з дозволу парламенту. Важливе місце у системі нормативних актів займають урядові декрети, що підписуються президентом, а також декрети, що видаються тільки президентом.

Правова система Бельгії характеризується тим, що з моменту створення самостійної бельгійської держави (1830 р.) основу її законодавства склали п”ять французьких кодексів: Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільно-процесуальний, Кримінально-процесуальний. Усі ці кодекси справили вирішальний вплив на розвиток бельгійського права, а Цивільний кодекс діє і до теперішнього часу. Щоправда, при збереженні загальної структури його текст істотно змінився. Торговий кодекс Бельгії, що був прийнятий у 1872 р. і Кримінально-процесуальний 1878 р. з моменту їх прийняття і по теперішній час включають в себе розділи із аналогічних кодексів Франції. У 1967 р. був прийнятий Судовий кодекс, який регулює організацію судів і трибуналів, їх компетенцію і процедуру діяльності.

Трудові відносини у Бельгії визначаються Пактом про соціальну солідарність, який був укладений між представниками профспілок і підприємців у 1944 р. В країні існує розвинута система соціального забезпечення, охорони природи, податкової справи. До речі, податкова справа, виборче право, сільськогосподарське, лісове і деякі інші галузі систематизовані у кодекси у вигляді консолідованих актів.

Основи сучасної правової системи Іспанії склалися, головним чином, у ХІХ ст., коли після звільнення країни від французької окупації (1808 – 1814 рр.) на протязі декількох десятиліть були прийняті кодекси законів з окремих галузей права. У цих кодексах знайшли відбиття вплив права Франції, історія власного законодавства, що нараховує багато століть і практика деяких латиноамериканських країн, що були у минулому іспанськими колоніями.

Іспанська Конституція 1978 р. передбачає, що поряд із законами, які приймаються Генеральними кортесами, можуть видаватися законодавчі акти автономних областей, навіть з питань, що віднесені до компетенції Іспанської держави. Такі акти видаються автономними областями відповідно до процедури делегованого законодавства, на підставі принципів і декретів, що вказані у загальнодержавному законі.

В Іспанії діють Цивільний і Торговий кодекси. Питання регулювання трудових, екологічних, профспілкових відносин передбачаються окремими органічними законами.

Публічне право представлене у Іспанії кримінальним правом відповідно до якого діє Кримінальний кодекс у редакції від 1983 р., кримінально-процесуальним правом, яке сконцентроване, головним чином у Законі про кримінальне судочинство 1882 р. і законодавством про владу.

Основи правової системи сучасної Італії склалися у ХІХ ст., коли була створена єдина Італійська держава. Істотний вплив на її формування мали кодекси наполеонівської Франції, власна законодавча база і авторитет головних положень римського права.

У 1836 р. в Італії були прийняті Цивільний, Торговий, Цивільно-процесуальний і Кримінально-процесуальний кодекси. У відповідності до панувавшої тоді французької моделі системи законодавства готувалося видання і загальноіталійського Кримінального кодексу, але через суперечки щодо запровадження смертної кари останній був прийнятий лише у 1889 р.

Після встановлення у Італії фашистської диктатури вказані кодекси зазнали змін і доповнень. Так замість самостійних Цивільного і Торгового у 1942 р. був створений єдиний Цивільний, який врегульовував і питання торгового права. Крах фашистської диктатури призвів до виключення із вказаних кодексів лише порівняно невеликої кількості норм, що безпосередньо відображали фашистську ідеологію.

У системі діючого законодавства Італії важливу роль відіграє Конституція 1947 р. Вона допускає видання поряд із законами – актами, що безпосередньо приймаються парламентом, також актів уряду, які мають силу закону.

Сучасна правова система Великого Герцогства Люксембург склалася після створення самостійної держави (1815 р.). Істотний вплив на розвиток права і судової системи мали французька, бельгійська і нідерландська окупація Люксембургу. Після створення самостійного герцогства у Люксембурзі діє Цивільний кодекс Наполеона і інші кодекси. Лише з часом деякі з цих кодексів були замінені національними законодавчими актами, однак і останні у більшості випадків орієнтувалися на французькі кодекси. Правові відносини у Люксембурзі регламентуються не тільки законодавчими актами, що приймаються парламентом, але й постановами, які видаються Великим герцогом у порядку делегованого законодавства.

Правова система Португалії складалася протягом багатьох століть. У ХІХ ст. в Португалії було кодифіковано головні галузі права. На сьогодні у Португалії діють Цивільний кодекс (1966 р.), Торговий кодекс (1888 р.), Торгово-процесуальний кодекс (1905 р.), Цивільно-процесуальний кодекс (1936 р.), Нотаріальний кодекс (1935 р.), Кримінальний кодекс (1982 р.), Кримінально-процесуальний кодекс (1929 р.).

Важливим етапом у розвитку законодавства Португалії вважають прийняття Конституції 1976 р., оскільки вона внесла демократично-гуманістичні зміни, практично у всі галузі права, або ж безпосередньо сформулювала найважливіши норми. Згідно її положень вищим законодавчим органом є Рада республіки, яка може надавати уряду в порядку делегованого законодавства право приймати декрети-закони з відповідного кола питань. Як свідчить досвід, якраз цей шлях є найбільш дієвим щодо подальшого розвитку законодавства Португалії.