3. Уніфікація і гармонізація законодавства Скандинавських країн

Скандинавське право являє собою єдину систему в силу цілого ряду причин, зокрема: схожість історичних шляхів розвитку права; особливостей законодавства та джерел права. Особливе значення має той факт, що Скандинавські країни тісно співробітничають в області законодавства і цей процес, що розпочався на прикінці ХІХ ст., призвів до появи значної кількості уніфікованих актів, які діють у всіх державах-учасницях.

Юридична співпраця північних країн розпочалася в 1872 р., коли скандинавські юристи зібралися на з”їзд з метою сприяння подальшій уніфікації скандинавського права. Загальний курс на уніфікацію скандинавського права призвів до видання єдиних законодавчих актів. Так, у 1880р. одночасно на території Швеції, Данії і Норвегії набрав чинності єдиний Закон про обігові документи (векселі). В подальшому значна увага приділялась уніфікації торгового права. Так в 90рр. ХІХ ст. були прийняті єдині закони про торгові знаки, торгові реєстри, фірми, чеки та інші. В кінці ХІХ ст. завершилась уніфікація морського права.

Висувались пропозиції повної уніфікації приватного права, з метою прийняття єдиного Скандинавського цивільного кодексу. І хоча робота по його створенню була відкладена, відбулася уніфікація окремих інститутів права власності та зобов”язального права. Зокрема, був розроблений законопроект про продаж рухомого майна. В Швеції і Данії він став чинним в 1906р., в Норвегії – в 1907р., а в Ісландії – в 1922р.

Також важливим результатом юридичної співпраці Скандинавських країн став Закон про договори та інші законні операції в інститутах права власності та зобов”язального права. В Швеції, Данії і Норвегії він набрав чинності в період з 1915 по 1918р., а в Фінляндії – в 1929р. на підставі зазначених та деяких інших законів в Скандинавських країнах склалось єдине договірне право.

Інтеграційні процеси в межах північноєвропейського права тривають і в наш час. Стимулює уніфікацію змісту інститутів, підгалузей та галузей права створений в 1952р. Північний союз (Швеція, Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія). Закони, які готуються комісіями експертів для країн в межах цього союзу, нерідко ідентичні або дуже близькі. Особливо це стосується шлюбно-сімейного законодавства, законів про компанії, договори, делікти та інших [2].

В Скандинавських країнах існували особливо сприятливі умови для досягнення якщо не єдності, то досить високого рівня гармонізації права. Їх історичний розвиток і мови досить схожі, культурні зв”язки дуже тісні, між ними не існувало серйозних політичних відмінностей, їх неселення, географічне положення і економічний рівень розвитку були приблизно однакові. Всі ці обставини, а також те, що право в цих країнах історично розвивалось паралельним шляхом, значно полегшували юридичну співпрацю. В наш час скандинавський досвід розглядається як модель для відповідного співробітництва на загальноєвропейському рівні [1.с.184].

В свою чергу уніфікуючий вплив на правові системи Скандинавських країн чинить їх членство в таких європейських структурах, як Рада Європи, Європейський Союз, ОБСЄ, Організація економічного співробітництва та розвитку.

Таким чином, хоча правові системи Скандинавських країн в цілому є близькими до романо-германської правової сім”ї, вони мають суттєві специфічні риси [1.с.185].