2. Поняття та види сімей національних правових систем

Всі національні правові системи, з однієї сторони, мають спільні риси, як правові системи, а з іншої, вони безперечно, відрізняються одна від одної своїми спеціфічними рисами. Ознаки притаманні ряду правових систем дають змогу об”єднати їх у відповідні угрупування. Особливості правових систем знаходять своє відображення в понятті “сім”я правових систем”.

Категорія “сім”я правових систем” позначає групу правових систем, які характеризуються схожими юридичними ознаками, що дає підстави твердити про відносну єдність цих систем. Поняття “сім”я правових систем” відображає ті особливості деяких правових систем, які є результатом їх спільного конкретно-історичного розвитку, зокрема: структуру, джерела, основні галузі та інститути, правову культуру, традиції і т.д.

Таким чином, під “сім”єю правових систем”розуміють досить широку сукупність національних правових систем, об”єднаних спільними умовами історичного формування, структурою, джерелами, основними галузями та інститутами, особливостями правозастосовчої діяльності, правовою культурою, понятійним апаратом юридичної науки.

Визначення сімей правових систем здійснюється шляхом їх класифікації, або типології. Критеріями класифікації при цьому можуть бути самі різноманітні обставини, а також їх ознаки та риси. Серед них виділяють, наприклад, структуру права, особливості теорії і практики визначення джерел права, уявлення про місце і роль права в житті суспільства і держави, юридичну техніку, яка застосовується в межах тих або інших правових систем, філософські, політичні, релігійні та інші підстави і принципи побудови права. У відповідності до названих критеріїв в науковій літературі виділяють наступні сім”ї правових систем: романо-германську та сім”ю загального права (англо-саксонську).

Поряд з правовими сім”ями в сучасному світі існує декілька правових систем, які в реальному житті знаходять свій прояв скоріше як системи філософського або релігійного порядку, ніж системи юридичного характеру. До їх числа, перш за все, відносять системи мусульманського, індуського та традиційно- звичаєвого права. Їх можна об”єднати в сім”ю релігійно-традиційних систем.

Коротко характеризуючи ці правові сім”ї слід зазначити, що їх специфіка знаходить свій прояв в центральній ланці юридичного регулювання, а саме в особливостях рішення, яке упорядковує певну життєву ситуацію і владно утверджує правопорядок у суспільстві.

В романо-германському праві таке рішення запрограмоване в загальнообов”язкових нормах і практично втілюється в життя шляхом реалізації норм права, їх застосування.

В англо-саксонському загальному праві подібні норми у вигляді прецедентів з”являються безпосередньо із судових рішень, причому судді орієнтуються не лише на існуючий прецедент (тим більше, що він в даному випадку може бути відсутнім), але і безпосередньо на неправові категорії, такі як справедливість, доцільність та інші [1.с.48].

Що ж стосується сім”ї релігійно-традиційних систем, то основи рішень життєвих ситуацій грунтуються взагалі не на праві, а на історичних традиціях, канонах релігії, постулатах ортодоксальної ідеології, які закріплені в звичаях і через які відповідні правові системи утверджуються в якості публічної основи для рішення зазначених життєвих ситуацій.